Вдосконалення системи оподаткування

Форми: спрощення процедури адміністрування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів);

забезпечення гармонізації податкового та бухгалтерського обліку; запровадження єдиного соціального внеску;

2. заходи щодо підтримки експортної діяльності малих і середніх підприємств

Форми удосконалити систему фінансово-кредитної підтримки малих ісередніх підприємств, у тому числі шляхом створення розгалуженоїмережі регіональних фондів підтримки підприємництва та

кредитно-гарантійних установ; опрацювати питання щодо впровадження механізму часткової

компенсації малим і середнім підприємствам витрат, пов'язаних із виставковою діяльністю;

створити централізовану систему надання малим і середнім підприємствам інформаційної та консультативної підтримки з питань експортної діяльності;

3. заходи для приведення системи технічного

регулювання у відповідність із стандартами Світової організації

торгівлі та Європейського Союзу

За У К А Зом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи 2009р. в ред. 2013

+ Зазначеним Указом Президента України передбачено Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва і Національному інституту стратегічних досліджень за участю Національної академії наук України, Федерації роботодавців України, наукових установ і організацій, громадських об'єднань та міжнародних організацій забезпечувати кожні два роки підготовку Національної доповіді про стан і перспективи розвитку підприємництва в Україні та представлення її відповідним органам до 1 березня року, що настає за звітним періодом.

96.Державна підтримка малого і середнього підприємництва

ЗАКОН УКРАЇНИ Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в України

Умови надання державної підтримки суб’єктам малого і середнього підприємництва

Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб’єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Обмеження щодо надання державної підтримки суб’єктам малого і середнього підприємництва

1. Державна підтримка не може надаватися суб’єктам малого і середнього підприємництва, які:

1) є кредитними організаціями, страховими організаціями, інвестиційними фондами, недержавними пенсійними фондами, професійними учасниками ринку цінних паперів, ломбардами;

2) є нерезидентами України, за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України;

3) здійснюють виробництво та/або реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, обмін валют;

4) здійснюють надання в оренду нерухомого майна, що є одним з основних видів діяльності;

5) визнані банкрутами або стосовно яких порушено справу про банкрутство;

6) перебувають у стадії припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

7) подали завідомо недостовірні відомості та документи під час звернення за наданням державної підтримки;

Види державної підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва та об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва

Державна підтримка суб’єктів малого і середнього підприємництва та об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва включає фінансову, інформаційну,консультаційну підтримку, у тому числі підтримку у сфері інновацій, науки і промислового виробництва, підтримку суб’єктів малого і середнього підприємництва, що провадять експортну діяльність, підтримку у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу.

97. Якість продукції (робіт, послуг). Форми правового забезпечення якості.

Якість товару (робіт, послуг) – сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, естетичність, екологічність товару (робіт, послуг) тощо, і які забезпечують їй здатність задовольняти потреби споживача відповідно до її призначення.

З метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів в належній якостітоварів (робіт, послуг), безпечної для їх життя і здоров’я, майна, навколишнього середовища, в Україні запроваджено різні форми правового забезпечення якості.

За сферою поширення їх можна поділити на загальні (застосовуються завжди) і спеціальні

До загальних форм правового забезпечення якості товарів (робіт, послуг) належать:

- встановлення принципу належного виконання господарського договору за якістю;

- встановлення гарантійних зобов’язань суб’єктів господарювання;

- встановлення системи охорони прав споживачів;

- інші.

Спеціальними формами правового забезпечення якості відповідно до актів господарського законодавства України є стандартизація та підтвердження відповідності якості.

98. Гарантійні зобов’язання суб’єктів господарювання.

Згідно із гарантійним зобов’язанням суб’єкт господарювання (продавець, виробник, виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару (робіт, послуг), в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого договором, а вразі його відсутності – актом госп законодавства.

Гарантійним вважається строк протягом якого суб’єкт господарювання (продавець, виробник, виконавець) гарантує якість товару (роботи, послуги), а споживач у разі виявлення в межах цього строку недоліків, має право звернутися з відповідними вимогами до цього суб’єкта господарювання.

Гарантійний строк на комплектуючі вироби повинен бути не менший, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції.

Різновидами гарантійних строків є також строк служби та строк придатності.

Правове значення строку служби полягає у тому, що протягом нього зберігається право споживача вимагати відшкодування шкоди, завданої дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. При чому, шкода, завдана життю, здоров'ю або майну споживача такою продукцією, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш високої міри відповідальності.

Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Моментом виникнення гарантійного зобов’язання суб’єктів господарювання є момент передання товару (роботи, послуги) споживачеві.

Зміст гарантійного зобов’язання суб’єктів господарювання полягає у характері вимог, з якими можуть звернутися споживачі до суб’єктів господарювання (продавців, виробників, виконавців) в разі виявлення у межах гарантійних строків недоліків товарів (робіт, послуг).

99. Стандартизація: поняття, види, суб’єкти та об’єкти.

Законом України „Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню.

За територіальною поширеністю стандартизація поділяється на три види:

1) міжнародну;

2) регіональну;

3) національну.

Міжнародною вважається стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. В рамках міжнародної стандартизації у 1946 році була створена Міжнародна організація із стандартизації ( ISO) під егідою Організації об’єднаних націй.Україна стала членом цієї організації з 1 січня 1993 року.

Регіональна стандартизація – стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору. У 1961 році в межах європейського простору був утворений Європейський комітет із стандартизації (CEN). Аналогом стандартів серії ISO є європейські стандарти серії EN. Україна член цієї організації з 1 квітня 1997 року.

Національною є стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Суб’єктами стандартизації в Україні є:

Суб’єктами стандартизації є:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;

2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації;

3) національний орган стандартизації;

4) технічні комітети стандартизації;

100. Нормативні докуме нти із стандартизації: поняття, види та порядок застосування.

Під нормативними документами із стандартизації розуміються документи, які установлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.

Відповідно до ст. 15 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі нормативні документи із стандартизації:

1) технічні регламенти;

2) стандарти;

3) кодекси усталеної практики;

4) класифікатори;

5) технічні умови.

За рівнем суб’єктів стандартизації і технічного регулювання нормативні документи із стандартизації поділяються на такі види:

1) технічні регламенти, прийняті у виді закону Верховної Ради України або нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України;

2) національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації;

101. Підтвердження відповідності якості: поняття і правові форми

.визначаються Законом України „Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року.

Підтвердження відповідності – видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

За сферою здійснення підтвердження відповідності поділяється на два види:

1) підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері;

2) підтвердження відповідності у законодавчо нерегульованій сфері.

Законодавчо регульованою вважається сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством. Сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентується законодавством є законодавчо нерегульованою.

Підтвердження відповідності якості включає у себе такі форми:

1) декларування відповідності;

2) визнання результатів оцінки відповідності;

3) сертифікацію.

Декларування відповідності – процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про підтвердження відповідності” декларування відповідності як форма підтвердження відповідності може бути застосована у законодавчо нерегульованій сфері..

За результатами декларування відповідності суб’єкт господарювання (виробник) складає декларацію про відповідність.

Виробник продукції складає декларацію про відповідність щодо всіх уведених в обіг товарів, які є об'єктами технічних регламентів, якщо інше не передбачено технічним регламентом.

Форма декларації про відповідність визначається центральним органом виконавчої влади з питань оцінки відповідності.

Оформлена відповідно до вимог, установлених технічним регламентом, декларація про відповідність підлягає реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання у строк, який не повинен перевищувати три дні.

102. Сертифікація: поняття, види і порядок здійснення.

Сертифікація – процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;

Сертифікація, як і підтвердження відповідності загалом, за сферою проведення буває двох видів:

1) сертифікація в законодавчо регульованій сфері;

2) сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації.

Виробник зобов'язаний пройти процедуру сертифікації, якщо вона передбачена технічним регламентом, для підтвердження відповідності.

Сертифікація здійснюється акредитованими в установленому законодавством порядку органами з оцінки відповідності (сертифікації) будь-якого виду власності, які уповноважені на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері проводиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом з оцінки відповідності (сертифікації). При цьому підтверджується відповідність продукції будь-яким заявленим вимогам.

103. Оцінка відповідності якості: поняття, види та органи з оцінки відповідності.

Підтвердження відповідності якості відбувається на підставі проведеної оцінки відповідності.

Оцінка відповідності – доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

Оцінка відповідності відбувається за допомогою різних процедур, визначених законом. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України „Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року процедури оцінки відповідності включають процедури: відбору зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання.

Оцінку відповідності вимогам технічних регламентів здійснюють призначені органи з оцінки відповідності.

ЗУ Про акредитацію органів з оцінки відповідності

- Оцінка відповідності - діяльність, пов'язана з визначенням того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають вимогам, встановленим законодавством;

ВИДИ ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ:

І За характером діяльності:

1). випробування продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;

2). калібрування продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;

2). спостереження тв висновки щодо продукції (робіт, послуг), яка сертифікується;

3). сертифікація продукції (робіт, послуг).

104. Правове регулювання економічної конкуренції. Природні монополії.

під економічною конкуренцією розуміють як змагання між суб’єктамигосподарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку. Конкуренція, врегульована законодавством – це легалізована форма боротьби за існування на повному ринку, завдяки чому досягається збалансованість між попитом і пропозицією, а в кінцевому результаті між суспільними потребами і виробництвом.

Конкурентному праву притаманні як загальні відомі у інших галузях і підгалузях принципи – законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом, свободи господарської діяльності (ст. 42 Конституції України), так і спеціальні.

Спеціальними принципами є: підтримки добросовісної економічної конкуренції; недопущення зловживання монополізмом, становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції; спеціального регулювання сфери природних державних монополій; єдиного економічного простору (вільне переміщення, товарів, послуг коштів територією України, прозорість ринків); ефективності захисту економічної конкуренції; заборони зловживань (зловживання монопольним становищем); поєднання попереднього і наступного контролю; захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної конкуренції.

У ринковій економіці економічна конкуренція проявляється через такі функції: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні виробним фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефективніше. Це пов'язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво.

Суб'єктом природної монополії визнається суб'єкт господарювання(юридична особа) будь-якого виду власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Дата добавления: 2015-08-17