Виключено

67. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

До найважливіших і найпоширеніших об'єктів права інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

Об'єктами прав промислової власності у сфері господарювання є об'єкти прав інтелектуальної власності, якими згідно зі ст. 155 ГК визнаються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, інші об'єкти, передбачені законом. До інших об'єктів законодавство відносить раціоналізаторські пропозиції, компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.

Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом. Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України.

68. Корпоративні відносини у сфері господарювання. (напевне варто прочитати ще статтю цікала. Вона є в темі 7, яку ми готували).

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні).

У Господарському кодексі України ціла глава (гл. 18) присвячена корпоративним правам.

Види корпоративних прав: основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарської організації); спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами;

Корпоративні правовідносини – це особисті немайнові та майнові відносини зобов’язального характеру, які виникають між корпоративною організацією та її учасниками (членами).

Зі змісту ст. 167 ГК України можна виділити три види прав, які належать до корпоративних:

1) право на участь в управлінні господарською організацією;

2) право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації;

3) право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації.

69. Поняття, ознаки та основні функції господарського договору.

Господарським вважається договір, який укладається між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами.

Особливості (ознаки) госп дог за сферою поширення можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні.

Загальними є такі особливості (ознаки), які характерні для всіх господарських договорів. До загальних особливостей (ознак) господарського договору належать дві:

1) специфічний суб’єктний склад (сторонами господарського договору є суб’єкти господарювання або негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи);

2) спеціальна мета (господарський договір укладається для здійснення підприємницької, або іншої діяльності, не пов’язаної із задоволенням особистих, сімейних, домашніх або інших подібних потреб).

Спеціальними вважаються такі особливості (ознаки) господарського договору, які не мають загального характеру. До них, зокрема, можна віднести:

1) особливості щодо укладення господарських договорів;

2) особливості щодо форми господарських договорів;

3) особливості щодо змісту господарських договорів;

4) особливості щодо виконання господарських договорів;

5) особливості щодо забезпечення виконання господарських договорів;

Функції господарського договору

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону).

Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання.

70. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.

Актами господарського законодавства України передбачено два порядки укладення госп договору:

1) загальний, або його ще називають неконкурентний (традиційний);

2) спеціальний, або конкурентний.

Загальний порядок укладення господарського договору регламентується у ст. 181 Господарського кодексу України і здійснюється з урахуванням загальних правил про укладення цивільно-правових договорів, тобто, за допомогою двох стадій – оферти та акцепту.

Спеціальний (конкурентний) порядок укладення господарського договору представлений кількома конкурентними способами його укладення: біржові торги; аукціон; конкурс; тендер.

Біржові торги – це такий спосіб укладення господарського договору, за яким право власності на товар, допущений до обігу на біржі, передається членові біржі, з яким у ході торгів буде досягнута згода щодо укладення біржової угоди, що реєструється на біржі.

Аукціон – це такий спосіб укладення господарського договору, за яким право власності на товар передається покупцю, який у ході торгів запропонує найвищу ціну.

Конкурс – це такий спосіб укладення господарського договору, за яким право на придбання товару (виконання роботи, надання послуги) передається покупцю (замовникові), який у ході торгів запропонує найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найвищу ціну.

Тендер – це такий спосіб укладення господарського договору, за яким право на поставку товару (виконання роботи, надання послуги) передається продавцю (виконавцю), який у ході торгів запропонує найнижчу ціну та інші кращі умови виконання договору.

Підстави припинення господарського договору перелічені у ст. 202 Господарського кодексу України. До них, зокрема, належать:

1) належне виконання договору;

2) зарахування зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання;

3) поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі;

4) згода сторін;

5) неможливість виконання;

6) розірвання договору за рішенням суду;

7) інші випадки, передбачені законом.

71. Свобода договору у підприємництві.

Для госп договору, як різновиду цивільно-правових договорів, характерний принцип свободи договору.

Свобода господарського договору існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору.

В залежності від стадії на якій проявляється свобода господарського договору її можна поділити на:

1) свободу укладення господарського договору;

2) свободу виконання господарського договору;

3) свободу зміни та припинення господарського договору.

Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто мати на увазі: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки, встановлені в законі…

72. Виконання господарських зобов`язань.

Виконання господарського договору – це здійснення його сторонами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо.

Під принципами виконання господарського договору розуміються встановлені актами господарського законодавства основні положення (загальні умови), які визначають зміст та виражають суть господарського договору.

Принципналежного виконання господарського договору встановлений у ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Принцип реального виконання господарського договору полягає у виконанні сторонами своїх зобов’язань в натурі. Згідно із цим принципом застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків коли:

1) інше передбачено законом;

2) інше передбачено договором;

3) управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

Принцип стабільного виконання господарського договору полягає у недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Принцип співробітництва сторін господарського договору, за якимсторони господарського договору повинні вжити всіх заходів для створення своїм контрагентам найбільш сприятливих умов і надавати допомогу у виконанні ними своїх обов’язків.

Принцип економічності – полягає у тому,що сторони господарського договору повинні взаємно враховувати економічні інтереси своїх контрагентів, а також загальногосподарський інтерес, проявляти турботу про те, щоб виконання господарсько-договірного зобов’язання здійснювалося з найменшими затратами.

73. Способи забезпечення господарських зобов`язань.

У разі невиконання або неналежного виконання договору у сфері господарювання до його порушника може бути застосовано господарсько-договірну санкцію. Господарсько-договірна санкція – це негативний правовий наслідок, встановлений актом господарського законодавства, що застосовується до правопорушника у разі невиконання або неналежного виконання господарського договору.

За змістом та порядком застосування виділяється три види господарсько-договірних санкцій:

- примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку;

- оперативно-господарські санкції;

- господарсько-договірна відповідальність.

У разі невиконання боржником свого обов’язку за господарським договором добровільно, він може бути примушений до його виконання в примусовому, тобто судовому порядку.

Оперативно-господарські санкції – передбачені договором засоби оперативного впливу на боржника, спрямовані на попередження інших правопорушень або зменшення їх шкідливих наслідків.

Види:

· спрямовані на одностороннє припинення господарського правовідношення:

· спрямовані на односторонню зміну господарського правовідношення

· спрямовані на недопущення у майбутньому виникнення господарського правовідношення

Господарсько-договірна відповідальність – це застосування уповноваженим державою органом до порушника господарського договору передбачених договором або актом господарського законодавства додаткового негативного наслідку майнового або особистого характеру.

За сферою застосування господарсько-договірна відповідальність включає дві форми:

1) загальну, яка застосовується у всіх випадках порушення господарського договору, незалежно від того чи є застереження про це у договорі (відшкодування збитків);

2) спеціальні, які застосовуються у випадках, передбачених господарським договором

74. Класифікація (система) договорів у підприємництві (загальна характеристика).

Зокрема, за критерієм розподілу прав та обов’язків господарські договори можна поділити на односторонні (односторонньозобов’язуючі) та двосторонні (двосторонньозобов’язуючі). За моментом укладення вони поділяються на реальні та консенсуальні, тощо. Разом з тим, для класифікації господарських договорів можуть використовуватися і спеціальні критерії. Наприклад, за суб’єктним складом господарські договори поділяються на:

1) договори усіма сторонами яких є суб’єкти господарювання;

2) договори за участю негосподарюючих суб’єктів – юридичних осіб.

Господарські договори також поділяються на певні групи за метою укладення, тобто тим правовим результатом, на досягнення якого спрямовано договір. За цим критерієм прийнято виділяти такі групи господарських договорів:

- господарські договори, на підставі яких відбувається передання майна у власність, господарське відання, оперативне управління

- господарські договори, на підставі яких відбувається передання майна у тимчасове користування

- господарські договори, на підставі яких відбувається виконання робіт

- господарські договори, на підставі яких відбувається надання послуг, які за видом послуги,

75. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності.

ГК України визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері.

Торговельна діяльність в Україні регулюється Законами України "Про захист прав споживачів", "Про споживчу кооперацію", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про лікарські засоби", "Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини", іншими актами законодавства.

Детально загальні правила здійснення торговельної діяльності регулює підзаконний н-па - Порядок заняття торговою діяльністю і правила торговельного обслуговування населення

. Ці Порядок і правила визначають загальні умови здійснення торговельної діяльності, основні вимоги до торговельної (торговельно-виробничої) мережі і торговельного обслуговування громадян, що набувають товари для власних побутових потреб у підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

76. Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання.

Комерційне посередництво, яке ще іменується в ГК України агентськими відносинами, завжди є підприємницькою діяльністю.

Поняття комерційного посередництва розкривається в ч. 1 ст. 295 ГК України, положення якої дають змогу виділити ознаки цього виду господарської діяльності.

1.комерційне підприємництво полягає в наданні послуг шляхом посередництва.

2. комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отримання прибутку.

3. учасниками відносин комерційного посередництва є: комерційний агент, який завжди є суб'єктом підприємництва, та суб'єкт господарювання (не обов'язково суб'єкт підприємництва), який є споживачем послуг посередництва.

4. комерційне посередництво (агентська діяльність) має певні межі застосування: воно здійснюється у сфері господарювання і лише при здійсненні суб'єктами господарювання господарської діяльності

5. комерційне посередництво здійснюється комерційним агентом від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Тому підприємці, які діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, не визнаються комерційними агентами. Комерційний агент не може також укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.

ГК України (ст. 296) встановлює спеціальні підстави виникнення агентських відносин, зазначаючи, що агентські відносини виникають у разі: надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

77. Правове регулювання перевезення вантажів.

Перевезення вантажів - один з видів господарської діяльності, яка здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей вид діяльності може здійснюватися як з метою одержання прибутку, так і без такої мети (наприклад, морські та повітряні судна можуть використовуватися для перевезень у наукових, навчальних цілях або під час несення спеціальної державної служби тощо)..

Основним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюють перевезення вантажів, є ліцензування такої діяльності.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12,14 ГК та Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

Господарський кодекс України визначає основи правового регулювання господарської діяльності щодо перевезення вантажів усіма видами транспорту.

Відповідно до критерію систематизації законодавства про вантажні перевезення за предметом правового регулювання можна визначити загальне і спеціальне законодавство про вантажні перевезення.

До складу загального законодавства входять нормативно-правові акти, які регулюють діяльність усіх суб'єктів господарювання, у тому числі таких, які здійснюють перевезення вантажів (наприклад Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про транспорт» тощо).

До складу спеціального законодавства входять нормативно-правові акти, які не суперечать загальним і водночас уточнюють, доповнюють або конкретизують їх щодо вантажних перевезень (наприклад Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Статут залізниць України тощо).

78. Капітальне будівництво.

Капітальне будівництво - процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів).

Поняття «капітальне будівництво» охоплює такі види:

- нове будівництво - це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням,

- реновація - відтворення основних фондів діючих підприємств, будівель, споруд. В свою чергу реновація поділяється на такі підвиди:

- розширення - будівництво додатково до існуючих приміщень, будівель, споруд, що будуються в межах єдиного комплексу за окремими проектами,

- реконструкція - комплекс будівельних робіт, пов'язаних зі зміною техніко-економічних показників,

- капітальний ремонт - це комплекс будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників,

- реставрація - повне або часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівель та художніх характеристик об'єкта

Для здійснення робіт, пов'язаних з капітальним будівництвом, укладаються договори підряду (на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних та досліджувальних робіт тощо (ст. 317 ГК України).

Залежно від того, ведеться капітальне будівництво власними силами забудовника чи для цього залучаються спеціалізовані будівельні організації, розрізняють три способи будівництва — підрядний, господарський та змішаний.

1) Підрядний спосіб будівництва здійснюється із залученням спеціалізованих, будівельних, монтажних та інших організацій, діяльність яких ліцензована у встановленому порядку,

2) господарський спосіб — виконується власними силами забудовника,

3) при змішаному способі частину робіт забудовник проводить власними силами, а частину — силами спеціалізованих організацій.

Характерною особливістю договірних зв'язків по здійсненню капітального будівництва є система генерального підряду: замовник укладає договір з однією підрядною будівельною організацією — генеральним підрядником, який для виконання окремих комплексів робіт може залучати інші спеціалізовані організації на підставі договору субпідряду, тобто як субпідрядників.

Відповідальність за порушення підрядних відносин у капітальному будівництві: ст. 322 ГК

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки

79. Правове регулювання інноваційної діяльності.

ч. 1 ст. 325 ГК: інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності складається із Господарського кодексу України Законів України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про інноваційну діяльність", Про інвестиційну діяльність)

СТ.1 зу "Про інноваційну діяльність інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

Стаття 5. Суб'єкти інноваційної діяльності: можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

1) державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

2) комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів

3) соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

1) Некомерційним слід визнати таке інноваційне інвестування, метою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя

2) Комерційним є інноваційне інвестування, спрямоване на використання, і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

80. Особливості правового регулювання фінансової діяльності.

регулюється ГК, ЗУ Про банки і банківську діяльність, ЗУ Про Національний банк України Про страхування, ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг)

ст. 333 ГКУ: фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

1) Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями 2) Страхування у сфері господарювання — це діяльність, спрямована на покриття довго- та короткострокових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання подій (страхових випадків

3) Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, аудит, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків).

1) Правовий статус банків: Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

ст.334 ГК: Банки — це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

ЗУ Про банки і банківську діяльність: банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

ст. 336 ГКУ: Банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Учасниками банку МОЖУТЬ бути юридичні особи і громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку НЕ МОЖУТЬ бути юридичні особи, в яких банк бере істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, що одержані у кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

81. Використання у підприємницькій діяльності прав інших субєктів господарювання.

(КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯ)

ст.366 ГК: За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватись умов використання наданих йому прав і сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.

Особливості договору:1) обов"язкова письмова форма,2) державна реєстрація органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець, 3)можлива комерційна субконцесія, якщо право користувача дозволяти іншим особам користуватися наданими йому правами або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії передбачено у договорі. 4)Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії: Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:1.обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території; 2. обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав, 3.відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця; 4.обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

Відповідальність: 1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються

82. Відшкодування збитків у сфері господарювання.

ст.224 ГК: Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1)вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог з-вства;

2)додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3)неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4)матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розмір збитків: при визначенні враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Умови і порядок відшкодування збитків:

1. учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів для запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх розміру, а якщо збитки завдано іншим суб'єктам, — зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки добровільно в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

2.Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону.

83. Штрафні та оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до

державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

84. Адміністративно-господарські санкції.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

вилучення прибутку (доходу);

адміністративно-господарський штраф;

стягнення зборів (обов'язкових платежів);застосування антидемпінгових заходів;

припинення експортно-імпортних операцій;

застосування індивідуального режиму ліцензування;

зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

85. Відповідальність субєктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:

ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;

створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;

неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.

1. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також громадяни, зареєстровані як підприємці, несуть адміністративну відповідальність згідно із законом за:неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням;ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень.

. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом..

86. Зовнішньоекономічна діяльнсіть.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність (959-12) та іншими нормативно-правовими актами.

Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і

зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) та іншими законами.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

87. Іноземні інвестиції.

Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на тертУкраїни:

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом.

1. Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 391 цього Кодексу, в таких формах:

участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

придбання інших майнових прав;

в інших формах, не заборонених законом.

88. Спеціальні (вільні) економічні зони.

Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, наякій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.

89. КонцесіїЇ

. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

. Концесійна діяльність в Україні базується на таких

засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.

Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.

Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії (997-14), іншими законами.

90. Види спеціальних режимів господарської діяльності.

1Виключна морська ек зона

Держава у виключній (морській) економічній зоні України

має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

Господарська діяльність 2 на державному кордоні України (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, об'єктами тваринного світу, ведення геологічних розвідувань та інша господарська діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

. 3 санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються

4Спеціальний режим господарювання в окремих галузях економіки

У Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність.

5 Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку

Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку).

6 здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації

7здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану

91. Правові засади державного регулювання діяльності суб’єктів підприємництва.

У цьому контексті можна говорити про те, що методи державного впливу наекономіку складаються з певного набору засобів регулювання. Так, методлегалізації господарської діяльності включає такі засоби, як реєстрація суб'єктів господарювання, ліцензування, патентування, одержання інших документів дозвільного характеру.

серед прямих методів (засобів) державного впливу на господарські відносини необхідно виділяти:

• державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності, перереєстрацію і скасування державної реєстрації;

• ліцензування і патентування господарської діяльності;

• ліцензування і квотування зовнішньоекономічної діяльності;

• стандартизацію і сертифікацію продукції;

• атестацію виробництва;

Структура непрямих методів державного впливу на економіку вимагає визначення таких їх різновидів:

• встановлення податків, зборів та інших обов'язкових плате жів;

• підтримка добросовісної економічної конкуренції;

• державне замовлення;

— дотації, субвенції, субсидії;

• державне кредитування;

• встановлення податкових пільг і преференцій;

• встановлення цін, валютних курсів і ставок рефінансування;

92. Державні науково-технічні, структурно-інвестиційні, економічні та інші програми.

В економічній науковій літературі існують різні уявлення щодо методів та форм державного регулювання економіки. Однак представники практично кожної економічної концепції посилаються на необхідність застосування такої форми державного регулювання економіки як планування.

Планування залежно від засобів досягнення його цілей та характеру державного впливу на економіку поділяється на два види: авторитарне планування (у східноєвропейських країнах в період їхнього соціалістичного розвитку іменованого директивним плануванням) і індикативне планування (від лат. «вказувати»).

Правове регулювання планування виступає як інструмент керування ринковою

економікою в руках держави, ґрунтуючись об'єктивних закономірностях соціально-економічного прогресу.

Економічна політика держави закріплюється, зокрема, у прогнозах та програмах економічного і соціального розвитку України, окремих регіонів, програмах розвитку тієї чи іншої галузі, цільових програмах. Це знайшло своє відображення у Конституції України в частині встановлення обов'язку Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та регіональних органів влади і управління здійснювати планування у формі розробки загальнодержавних і регіональних програм соціально-економічного розвитку (п. 6 ч. 1 ст. 85, п. 4. ст. 116, п. З ст. 119, ст. 143 Конституції України).

Без цього неможливо забезпечити соціальну орієнтацію економіки

93. Соціально-економічне планування

Соціально-економічні програми спрямовані на вирішення проблем розвитку та вдосконалення способу життя, підвищення матеріального й культурного рівня населення, поліпшення виробничих і соціальних умов праці й відпочинку, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектора тощо.

Регулюється

ГКУ ст11

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державні цільові програми

Однією із формам державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

94. Усунення обмежень…

Був Указ ПУ Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності 2004-втратив чинність

Тепер не регулюється…

Напрями усунення обмежень:

· спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації

суб'єктів підприємницької діяльності;

· скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що

підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання

сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення

підприємницької діяльності;

· лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів

підприємництва;

· спрощення процедури митного оформлення вантажів при

здійсненні експортно-імпортних операцій;

95.Форми і засоби стимулювання розвитку підприємництва

Засоби і форми

Дата добавления: 2015-08-17