Газета Україна-центр проти України

Обставини справи:

В ході прес-конференції, присвяченій виборам мера в Кіровограді, яка проводилася в УНІАН, місцевий журналіст - "М.", звинуватив одного з кандидатів - "Ю.", в замовленні його вбивства. Згідно з твердженням заявника – газети Україна-Центр (далі – заявник), подібна інформація була поширена телеканалом СТБ в той же день.

Через пару днів у газеті Україна-Центр з'явилася стаття, в якій описувалася згадана прес-конференція. Ю., посилаючись особливо, на затвердження в статьеподал позов проти заявника і "М".

Стверджуючи, що "Ю." є головою Кіровоградської обласної ради суддів і може вплинути на будь-якого суддю в регіоні, "М." попросив Верховний Суд передати справу на розгляд одного з місцевих судів Києва, міста, де проводилася прес-конференція. Однак до того часу, коли його запит був частково задоволений, Ленінський суд уже розглянув справу, відхиливши клопотання пана "М." відкласти його розгляд. Ленінський суд знайшов оспорювану інформацію помилковою і не підтвердженою офіційними джерелами. Суд вирішив, що компанія-заявник не звільняється від відповідальності, і зобов'язав її і "М." виплатити в рахунок компенсації 100000 і 20000 гривень відповідно.

Заявник оскаржив рішення, зокрема, скаржачись, що суддя, який ухвалив рішення у справі, не міг бути неупередженим, будучи залежним від "Ю.". Він також зазначив, що суд знехтував тим фактом, що інформація була спільним надбанням і була доступна на сайті УНІАН.

Рішення Ленінського суду було залишено без змін рішенням апеляційного суду та Верховного Суду.

Предмет позову:

Визнання порушення Україною положень, визначених ст. 6,10 і 41 Конвенції.

Обгрунтування заявника:

Підприємство-заявник зазначило, що для втручання була законодавча підстава. Однак, воно вважало, що національні суди належним чином не дослідили той факт, що саме УНІАН розповсюдило цю інформацію. Національні суди, в основному, посилалися на той факт, що між УНІАН і підприємством-заявником формально не було укладено письмового договору, а тому факт повідомлення новин підприємству-заявнику не міг бути доведений.

Воно також зазначило, що стаття 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" вимагає, аби висловлювання третіх сторін відтворювалися дослівно. Точні, але не дослівно відтворені висловлювання не становлять підстави для звільнення від відповідальності. Підприємство-заявник дійшло висновку, що недоліки національного законодавства разом з незастосуванням національними судами стандартів Суду призвели до ситуації, коли на підприємство-заявника було покладено фінансову відповідальність за точне відтворення тверджень третьої сторони про політика у контексті публічних дебатів.

З посиланням на справу "Гонгадзе проти України" (Gongadze v. Ukraine), заява N 234056/02, ECHR 2005-XI) підприємство-заявник також зазначило, що пан М. був журналістом, а для журналістів критикувати політиків в Україні було небезпечно. Воно вважало, що покарання, застосоване до нього за точне відтворення інформації, яка вже стала публічною, було неналежним і непропорційним цілям захисту репутації пана Я.

Підприємство-заявник також стверджувало, що національні суди розглядали позивача як науковця і суддю та повністю нехтували тим фактом, що він виступав у якості політика на виборах міського голови.

Підприємство-заявник вимагало 9675,57 євро відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума складалась із суми, сплаченої позивачу в справі про дискредитацію з урахуванням понесених ним витрат на оплату виконавчого збору та інфляційних витрат. Воно також вимагало 20 000 євро відшкодування моральної шкоди, стверджуючи, що присуджена національним судом сума відшкодування спричинила фінансові труднощі, що призвели до звільнення журналістів, підвищення вартості видання та зменшення його тиражу.

Рішення суду:

Ст. 6 - суд розглянув, чи існував недолік «об'єктивної неупередженості» при розгляді справи національним суддею, а саме, чи існували факти, які могли викликати об'єктивні сумніви в неупередженості судді. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки відсутності неупередженості можуть бути суттєвими, оскільки в демократичному суспільстві вони впливають на довіру суспільства до судової влади.

«Ю.» займав посаду голови обласної ради суддів, і з матеріалу, наданого компанією-заявником, випливало, що існував ризик, що судді можуть бути піддані дисциплінарним процедурам або іншим «кар'єрним» рішенням.

Крім того, рішення Верховного Суду передати справу на розгляд до іншого суду наводило на думку, що, справді, існував ризик впливу на кіровоградські суди. Таким чином, побоювання компанії-заявника, що судді не вистачало неупередженості, можуть вважатися об'єктивно обгрунтованими. Більш того, вищі суди, розглядаючи апеляції компанії-заявника, проігнорували її аргументи з цього приводу. Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення ст. 6 Конвенції.

Ст. 10 - суд вважає, і з цим погоджуються сторони, що рішення національних судів і присуджена сума відшкодування, яку повинно було сплатити підприємство-заявник, становлять "втручання органів державної влади" у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів згідно з пунктом 1 статті 10 Конвенції.

Суд зазначає, що таке втручання мало легітимну мету "захисту репутації чи прав інших осіб". Відповідно залишається дослідити, чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві".

Суд не вбачає жодних доказів того, що національні суди в своїх рішеннях забезпечили баланс між потребою захищати репутацію пана Я. та правом підприємства-заявника розголошувати інформацію, яка становить суспільний інтерес у контексті виборчих дебатів.

За таких обставин Суд вважає, що українські суди здійснили втручання у право підприємства-заявника на свободу вираження поглядів у спосіб, що не є необхідним у демократичному суспільстві і порушує норми положення ст. 10 Конвенції.

Ст. 41 - Суд переконаний, що між заявленою матеріальною шкодою і встановленим порушенням є причинно-наслідковий зв'язок. Однак підприємство-заявник не надало жодних офіційних документів на підтвердження правильності своїх розрахунків інфляційних витрат, відшкодування яких воно вимагало.

Відповідно Суд присуджує підприємству-заявнику 8400 євро, що відповідає 52 500 гривням, сплаченим ним у жовтні 2003 року на виконання рішення суду від 10 грудня 2002 року.

Суд відхиляє решту вимог підприємства-заявника щодо матеріальної шкоди. Крім того, враховуючи, з однієї сторони, величину підприємства-заявника та його обласний статус, і з іншої - суму стягнутої з нього компенсації, так само як і негативний вплив провадження у справі щодо дискредитації, Суд вважає, що обставини цієї справи вимагають присудження підприємству-заявнику відшкодування моральної шкоди. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує 5000 євро відшкодування моральної шкоди.

26. "Case of Lyashko v Ukraine"

Щодо обставин справи:

2 липня 1997 року заявник опублікував статтю про пана Дурдинця, який на момент виходу статті виконував обов’язки Прем’єр-міністраУкраїни. Стаття мала назву «Дурдинцовщина» (перша стаття), де йшлося про відставку пана А. Стогнієнка, президента державного підприємства «Чорноморське морське пароплавство» (далі — ЧМП). Заявник заявляв, що пан Дурдинець звільнив пана Стогнієнка через його причетність до фінансування видання «Політика».

6 липня 1997 року заявник опублікував статтю «Экономьте колючую проволоку гражданин Дурдинец» (друга стаття), де він стверджував, що пан Дурдинець особисто наказав Генеральному прокурору порушити кримінальне провадження проти нього.

19 листопада 1997 року заявник опублікував статтю «Аферист и генерал оказались родственниками» (4 стаття), в якій він виклав інтерв’ю пана К. на місцевому телебаченні, відповідно до якого голова управління та пан С. є далекими родичами.

Дата добавления: 2015-08-17