Хто створив Директорію? Стан розуміння проблеми

Перший системний дослідник тієї доби запровадив до нау- кового обігу дві тези, широко вживані у науковій та популяр- ній літературі й сьогодні, які увійшли в усі підручники з історії України, отже, стали аксіомами. Аксіома, як відомо, — це твер- дження, яке не потребує доказів. Перша аксіома, сформульова- на Стахівим, така: Директорія була обрана Українським Націо- нальним Союзом, що його сформували всі українські політичні партії (крім УХДП) та професійні спілки, за якими стояло 80% виборців України.

Друга аксіома: Директорія «не була самочинним органом»,

«креаційне тіло, яке своїм вибором покликало Директорію УНР, було вповні компетентне в цих надзвичайних обставинах пред­ ставляти політичну волю українського народу аж до найближчо­ го нового формального голосування при нових загальних виборах». Спираючись на свідчення Шаповала та Христюка, Стахів ствер- джував, що участь у виборах узяли «представники національних політичних партій УНСоюзу, професійних організацій і війська», а Петлюра на вимогу січових стрільців був «відразу обраний на Головного Отамана» 1.

Протилежної точки зору дотримувався найбільш прискіп- ливий — аж до сьогоднішнього дня — читач Стахіва. Цей читач був цілковито переконаний у тому, що Директорія була орга- ном самозваним, оскільки Союз у час її організації не прово- див ані з’їзду, ані конгресу. «Особи, що мали сміливість вислов­ лювати волю всіх членів політичних партій, професійних та

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 67, 68, 70.

суспільних організацій та об’єднань, не були волею українського народу, який був розгублений при революційній анархії, оста­ точним зруйнуванням і так недосконалого апарату», — пи- сав він1.

Панівною в сучасній історіографії є концепція Стахіва. Саме її вважає апріорно правдивою абсолютна більшість су- часних дослідників. Характерний приклад — творчість широко відомого у вузьких колах члена-кореспондента НАН України В. Солдатенка. В одній із численних монументальних, але дуже непослідовних та часто-густо слабко обґрунтованих розвідок він твердить: саме Винниченко скликав засідання УНСоюзу. На ньому він переконував присутніх: «повстання назріло і органі­ заційно­технічно забезпечене». За Солдатенком, саме Винни- ченко запропонував «обрати Директорію і від імені всіх партій українства передати їй повноту влади». Саме «13 листопада (за іншими даними — в ніч проти 15-го2. — Д. Я.) в приміщенні Міністерства шляхів на Бібіковському бульварі відбулося таєм­ не засідання українських партій, на якому було обрано Дирек­ торію, а В. Винниченка — її Головою» 3. В іншій праці Солдатенко стверджує: «З початку листопада М. Шаповал і В. Винничен­ ко перейшли на нелегальний стан, довідавшись через дружину С. Петлюри 4 про те, що існує розпорядження про їхній арешт. Переховуючись вночі, — пише дослідник, — вони обмірковували всі деталі розпочатої справи»... Саме «так з’явилася ідея про утворення на час боротьби за владу, до скликання Установчих Зборів спеціального керівного органу — колегії з 3 — 5 осіб — Ди­ ректорії», яку «мав сформувати Український Національний Союз» 5.

Прихильники альтернативної точки зору, крім уже наведених у розділі «Мемуаристи та дослідники про роль і місце “транс- форматора” та його “машиністів” в історії», обґрунтовують і такі тези:

1 Прохода В. Уваги до праці д-ра Матвія Стахова. — С. 97.

2 Див. напр.: Шкільник М. Україна в боротьбі за державність. — С. 322.

3 Солдатенко В. Еволюція суспільно-політичних поглядів В.К. Винничен- ка — С. 13, 16.

4 Питання про те, звідки про це дізналася дружина майбутнього члена і керів- ника Директорії, дослідник не пояснює. — Д. Я.

5 Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис. — С. 548.

— компроміс у стосунках з гетьманською владою став не- можливим через заборону останнім Національного кон- гресу,

— «створене нашвидкуруч керівництво повстання не мало політичної програми».

— «федеративна грамота не стала ні причиною, ні приво­ дом для повстання».

На підставі виявлених науковцями свідчень можна підтвер- дити і тезу про гострий конфлікт між Винниченком та Шапова- лом: перший після «обрання» Головою Директорії правдоподіб- но став просто ігнорувати існування Шаповала. Шаповал зробив крок у відповідь — під приводом того, що, мовляв, Директорію обирав УНСоюз, останній і повинен мати право контролю над діяльністю Директорії1. Така вимога, очевидно, була абсолютно неможливою: основною ударною силою повстання був Осадний корпус Коновальця, якому були глибоко в носі політичні ам- біції Шаповала і, як з’ясувалося дуже швидко, і самого Винни- ченка.

Дата добавления: 2015-08-17