Методи і прийоми вивчення життєвого і творчого шляху Григорія Сковороди – важлива ланка в системі викладання літератури в школі

Український мислитель Дмитро Чижевський писав: «Ні про одного філософа... не висловлено таких розбіжних думок, як про Григорія Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який є найцікавішою постаттю історії українського духу»[5].

Сьогодні бібліографія сковородіани налічує близько трьох тисяч «великих і малих праць», які побачили світ в Україні, Австрії, Німеччині, Румунії та багатьох інших країнах.

З цієї великої кількості матеріалу учитель при вивченні життєвого і творчого шляху Г.Сковороди має вибрати найнеобхідніше, подати учням якнайлаконічніше і підхід до вик­ладу матеріалу має вибрати найоптимальніший.

Як же донести до учнів філософські погляди поета, істинність сковородинівської думки про три світи (зовнішній, внутрішній, біблійний): стан душі: ти «невесьол” — це коли відсутній світ Біблії в існуванні людини, а два інших світи не мають гармонії, перебувають у суперечності між собою?

Інтерес учнів до особистості Сковороди та його творів посилить наголос вчителя на перетині ознак минувшини з реаліями українського сьогодення. Адже так само страждаємо й ми від занепаду моралі, влада­ царювання золотого тельця, заздрощів, безглуздя, зневірившись у здатності бути щасливими. І все тому, що помітно втрачаємо здатність наполегливо працювати душею й тілом для свого ж блага.

Сковорода вважав працю єдиним джерелом люд­ської радості, наказуючи: «Працюй, працюй, працюй. Зароблений у поті кусок хліба житнього вилікує всі хво­роби душевні й тілесні, принесе радість».

Невтомна праця — у навчанні, родинному й соціальному житті, у державній справі той орі­єнтир, який дуже потрібний сучасним учням, по­декуди загубленим у суперечностях і складностях нашого національного існування. І саме шкільні вчителі завжди на передньому краю цієї битви за дитини та цінності особистого буття в його суспільних координатах.

Вивчення творчості Григорія Сковороди вчитель може спланувати так: життя Сковороди — світогляд — праці (поезія, байки, проза).

“Вивчення життєвого і творчого шляху письменника — важлива ланка в
системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим що
життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментарем до
його творів”.[6]

Цікавою та новою є позиція Г. Токмань щодо інтеграції методів та прийомів викладання біографії для створення цілісного процесу: «Об'єднавчим у реалізації принципів викладання життєпису та у використанні численних джерел роботи може стати екзистенційний діалог, який учитель провів з
уявлюваним ним письменником. Педагог розповідає про свою першу зустріч з творами митця, про своє відкриття фактів його біографії, особистісні
відгуки на них. Добре, якщо вчитель перевтілюється в
митця і вживає форму невласне-прямої мови, починаючи говорити від його
імені. Найкраще це робити для того, щоб показати наочно ситуацію
екзистенційного вибору, в яку потрапив письменник - тоді поворот долі
митця буде тлумачитися як його вільний вибір, навіть в жорстких
історичних обставинах”.[7]

Науковець також виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі: учні мають познайомитися з рисами особистості та долею митця, зрозуміти особливості його творчого доробку — жанрові, тематичні,
ідейні, уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому, дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті, відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької
учневі є однією з головних цілей вивчення біографії. Дослідники наголошують, що історизм є наразі провідним принципом
викладання життєпису письменника. Крізь призму історії діти розуміють долю письменника, крізь особисту долю – історію батьківщини.

Вчителі знають, що почати розповідь про того чи іншого митця, чия творчість вивчається, можна з якогось влучного вислову, що яскраво характеризує його постать.

Так, я пропоную почати вивчення біографії та чворчості Григорія Сковороди «відтермінованою» розповіддю:

— День 28 жовтня (9 листопада за ст. ст.) 1794 року був сонячним і погожим. У дідича Ковалевського зібралося багато гостей на обід. Мали також за мету послухати розповіді Григорія Сковороди. Той був веселий і говіркий, як ніколи, жартував, розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад. Довго ходив по перехресних стежках, зривав плоди і роздавав їх хлопчикам, що працювали в садку.

Він уже відцвів, відшумів, як оці дерева, що журно губили листя. Ось-ось, можливо, й завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і крони дерев. Станеться страшна і буденна справа, його час перейде у вічність. Він жив просто та гарно і вмирав так само... В час плачу він учив людей сміятися. Бо голова і хвіст змія вічності — це одне, і все починається спочатку. Він зберіг до останньої хвилини ясний розум та зробив це для людей...

Уже вечоріло, коли сам господар пішов шукати Сковороду і застав його під гіллястою липою. Сковорода копав яму — досить довгу та глибоку.

— Що це, друже Григорію, чим-то ти зайнятий? — спитав господар, підійшовши до гостя.

— Пора, друже, закінчити мандрівку,— спокійно відповів Сковорода. — І так усе волосся злетіло з бідної голови. Пора заспокоїтися.

— І, брате, дурниця! Досить жартувати, ходімо!

— Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мій добродію, хай тут буде моя остання могила.

... Сковорода пішов у свою кімнату, одягнув чисту білизну, помолився Богу і, підклавши під голову свої рукописи та сіру свитку, ліг, склавши навхрест руки.

... Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити, одначе той лежав уже холодний, закостенілий.

Поховали його під липою, а на хресті над могилою написали те, що заповів сам Григорій Сковорода: "Світ ловив мене, та не впіймав".

Як зрозуміти цей загадковий напис? Чому саме такі слова заповів написати Сковорода? Про це ви дізнаєтеся у ході уроків про життя і творчість письменника, філософа, музиканта, Людини..

Говорячи про світогляд Сковороди, потрібно відмітити, що сааме висока освіченість і всебічна обдарованість письменника, мудрість та інтелект робили його постать значною і помітною серед сучасників. Спосіб його життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням цього є сковородинська концепція «сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай себе» наповнюється новим змістом. Дев¢ятикласники вже мають деякий життєвий досвід і тому отримали випереджувальне завдання: підготувати повідомлення «самопізнання та самовдосконалення людини на основі «сродної» життєвої діяльності», «Праця — це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя», «Щоб бути щасливою, людина повинна пізнати себе, свої здібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид суспільно корисної праці». Тобто учні погоджуються або не погоджуються з поглядами/переконаннями Сковороди про працю не як засіб існування, а як найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду.

Тут доречні такі форми роботи як проведення дискусій, захист власної позиції, захист соціальних проектів. Звичайно, вчитель не може не спрямовувати підготовку учнівдотаких уроків у правильнее русло. Тільки так можна досягнути поставленої мети: відкрити учням незбагненні світи мандрівного філософа, поета, байкаря, залучити школярів до культурного й духовного діалогу з великим українським просвітителем, наблизити дітей до його життєвих цінностей, відтворених у ба­гатющому афористичному спадкові.

Філософське вчення Г. Сковороди про сутність людини відображувалося в його творах. Саме цій ідеї в різних її аспектах – суспільно-політичному, естетичному, етичному – присвятив значну частину своїх творів автор першої в українській літературі збірки байок, що вийшла під назвою «Басни харьковскія» (1769—1774).

В них збереглася аура тих місць, де жив, учив і ходив Ско­ворода. Харківські Сковородинівка й Бабаї, пол­тавські Чорнухи, черкаські Ковраї, Переяслав-Хмельницький на Київщині наповнені енергією думок і діянь великого українського любомудра – теперішні музеї Сковороди. Тому на уроці слід використати таку форму роботи як усна чи заочна подорож, що наблизить учнів до епохи письменника.[8]

Робота з байками для дев’ятикласників не нова та не зайвим буде нагадати, що успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. Завдання вчителя – донести влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів до учнів. У роботі над байкою методисти рекомендують дотримуватися певних вимог, що зумовлено особливостями байки як жанру:

- байка твір художньої літератури, це алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок - тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

- байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них іповчання (мораль).[9]

Подібно творам Езопа, байки Сковороди написані прозою. Складаються вони з двох частин. Перша — це, як правило, дуже стислий виклад якоїсь події, факту; друга — тлумачення її автором, повчання, мораль або, як назвав її Сковорода, — «сила». Часто це набагато більші від першої частини філософські роздуми над тим, що таке щастя, для чого людина повинна жити. Водночас це і критика різних людських вад, які заважають їй повнокровно відчувати життя, насолоджуватися ним. Обравши літературний жанр байки, Сковорода прагне якомога повніше передати в ньому своє філософське бачення світу. Фактично, байка використовується як привід для роздумів, що могли б існувати і самостійно. Повчання, винесене за межі сюжету і розвинуте незалежно від нього, — ось що головне для автора байок. Тому така перевага надається другій частині — моралі, яка перевершує фабулу, що виконує функцію прикладу. Сама ж байка часто перетворюється в засіб викладу філософських ідей.

Дата добавления: 2015-08-17