Читець (на фоні тихої ліричної мелодії): "Він приходить до нас сучасником не за примусовим покликом ювілею, а по святому праву володаря наших душ, за чистоту і благородство яких він і досі веде подвижницьке життя - боротьбу. Філософ був духовним мечем своєї доби, криця його думки гостра і витверезуюча, войовничий пал - бездонний. Пристрасть агітатора і полеміста знаходить і в наших, посипаних попелом Освенціма і Xіросіми, серцях вдячний відгук..." Драч І. Духовний меч
Ведучий: Серед видатних діячів культури XVIII ст. в Україні провідне місце займає Григорій Савич Сковорода - народний філософ і поет-демократ, педагог і просвітитель, музикант і громадський діяч. Сковорода дивував сучасників різностороннім талантом, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Його творчий доробок складають близько 20 філософських трактатів і діалогів. Зокрема це "Алфавіт світу", "Розмова дружня про душевний світ", "Наркіс. Розмова про те: узнай себе". Він також автор збірки поезій "Сад божественних пісень", книги байок "Басни Харковскія" та ряду інших оригінальних поетичних творів і перекладів з античної літератури.(Звучить повільна сопілкова мелодія).
Ведучий: Року 1722 числа 3 грудня місяця на Полтавщині у містечку Чорнухах теперішнього Лохвицького району у сім’ї малоземельного козака Сави Сковороди народився син Григорій...
Ведучий: Мало ми знаємо про дитячі його роки. Відомо тільки, що початкову освіту Г.Сковорода одержав у сільській школі та мандрівних дяків. Він був допитливим хлопчиною. Дуже кохався у музиці. Залюбки вчився співати у церковному хорі.
Ведучий: Часто блукав він степом, лісом, садками, дослухаючись до звуків рідної природи. Думки і мрії свої він довіряв саморобній бузиновій сопілці - незмінній подрузі всього життя. З нею він ніколи не розлучався, носив її завжди за поясом, як козак шаблю, пістоль або люльку. Ведучий: Та залишилися позаду роки, коли зазнав і материної ласки, і перших чар дівочих очей, і пригод на березі тихої Многи. Молодий Григорій починає наполегливо шукати "свою стать", свої уподобання. В 10 років він вступає до Києво-Могилянської академії, що славилася у ті часи як один з найкращих навчальних закладів у слов’янських країнах. Провчився він там з переривами близько десяти років.
Ведучий: Новий, ще не знаний світ, постав перед очима Григорія в стінах академії. Жадібно вивчав він мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи граматики та синтаксису. Збагачували фантазію міфи "Іліади", езопівські байки, а коли читав Вергілія, то здавалося, що й сам Григорій мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі. Але людський клопіт і суєта кличуть його прийняти якийсь стан у житті, найти "самого себе..."
Ведучий: Хотілося йому винести свої духовні запити за стіни академії, мандруючи серед народу, пізнавати істини в його повсякчасному й історичному бутті, побачити життя в різних країнах. І такий привід найшовся в 1750 р., напередодні завершення курсу навчання в академії. Він залишає її стіни, маючи запрошення російського генерала Вишневського супроводжувати його під час поїздки по Європі. Трирічне перебування за кордоном розширило знання і світогляд Сковороди.
Ведучий: Повернувшись на батьківщину, віддався педагогічній та літературній діяльності. Викладав поетику в Переяславському, а пізніше - в Харківському колегіумі, був домашнім учителем.
Перед студентами, на кафедру виходив професор, що своїм простим одягом, звичайною поведінкою відрізнявся від багатьох інших викладачів. Без зайвих жестів, без штучних поз говорив він, наче батько з рідними дітьми. Прості вдумливі виклади супроводжувались притчами, змістовними, іноді багатозначними алегоріями, а також у ривками з Біблії.
Ведучий: Але через вільнодумство і розбіжність у переконаннях з наставниками колегіуму, Сковорода був змушений залишити улюблену педагогічну роботу. В січні 1754 р. за рекомендацією митрополита Т.Щербацького він стає домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Але й тут у нього все складається непросто. Коли слуги донесли, що учитель під "гарячу руку" назвав "шляхетського сина" - свиною-головою, його виганяють з дому і лишають роботи. Такий розвиток подій був тим більш несподіваним, бо з самим учнем у Сковороди зложилися прекрасні відносини. Він навіть написав вірш латинською мовою "На день народження Василя Томари".
Ведучий: З цього часу і до самої смерті Сковорода - мандрівний філософ, народний учитель - просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала його від села до села, від міста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій небагатий скарб - посох, сопілку та декілька книг завжди носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи сьогодні, де прийдеться ночувати завтра...
Читець Пісня 12-а. Переклад Валерія Шевчука.
Ведучий: Але що цікаво - в своїх мандрівках Сковорода завжди носив з собою Біблію. Це свідчить про те, що Сковорода - проповідник Слова божого. І Біблія для нього була найбільш плідний засіб "очистить, просветить и укрепить душу".
Читець: Серед „мізерної убогости" в саквах у Сковороди ховався найбільший скарб його за гебрейська Біблія. Він не розлучався з нею ніколи. Ставився до неї, як до живої істоти: називав її нареченою своєю: "сю возлюбив від юности моєя... 0 Найсолодший органе! Едина голубиця моя Біблія! На це я народився. Для цього їм і пю; хай з нею проживу і помру з нею”. І дійсно, вмираючи, він поклав під голову сакви, де беріг Біблію. Цей старець, що ночував в кущах, на. сіннику, на пасіках, читав свою наречену в її первотворній гебрейській транскрипції. Йдучи старцювати, він не одмовлявся, таким чином, ні від знань своїх, ні від тої вищої культури, яку закуштував, завдяки власній «невпиванній праці».[10]
Ведучий: Духовно Сковорода - наслідник Скорини, Острозького і в певній мірі християнських реформаторів Заходу, що засвідчує і його окрема праця «Катехизм або початкові двері до християнських чеснот».
Ведучий: Історія цього твору заслуговує на увагу. В 1778 р. за наказом цариці Катерини ІІ при Харківській вищій школі, було відкрито нові курси викладення моральності. Влада вирішила, що найспосібніший для репрезентації цієї науки - Григорій Сковорода. Йому було надано посаду професора-викладача. Але від зарплати вій відмовився, кажучи, що внутрішнє задоволення, яке дає йому поширення серед молоді Христової Науки, для нього достатня нагорода. Саме з нагоди свого призначення він написав цей твір.
Ведучий: Послухаємо кілька уривків з цієї книги:
Сковорола: Нема нічого солодшого для людини і нічого потрібнішого, як щастя... Хочеш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не мандруй по планетах, не тиняйся по палацах. Щастя залежить від нас самих. Людина повинна жити згідно своїм природним здібностям...
Ніщо так не солодко, як загальна для всіх посада... Щасливий той, хто поєднує особисті інтереси з інтересами спільними. Жити чесно людина зможе тоді, коли буде вільна, коли зможе сама, по своїй волі, розумно розпоряджатись собою. («Начальная дверь ко христіянскому добронравію»).
Ведучий: Думається, що і цих уривків достатньо, щоб переконатись, чого навчав великий філософ. Сам же він "Опівночі мав за звичай, завжди молитись. І молитва ця, в тиші глибокого мовчання почуття і природи, була повною богодумання. Тоді він, зібравши всі почуття і думання в одне коло внутрі себе, так закликав їх до Бога: „встаньте, ледачі і завжди додолу пониклі розуму мого помисли, візьміться і вознесіться на гору вічности...”
Ведучий: Як поет, Сковорода увійшов в історію української література збіркою "Сад божественних песней", що містить 30 оригінальних поетичних творів, написаних між 1757 і 1785 роками. За жанровими ознаками "Сад..." можна вважати збіркою духовної літератури. Кожна з пісень мала мелодію, складену самим автором. Кладучи в їх основу "зерно" зі "святого письма", Сковорода обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя. Він залюбки вдається до пейзажної лірики і проникливо оспівує красу рідної природи. Ведучий: Природа була для поете невичерпним джерелом людської радості, спокою і щастя, викликала творче натхнення, збуджувала високі людські поривання, любов до рідного краю. У своїх віршах він дав чарівні пейзажі, з любов'ю малює картини зелених полів, лісів, садів, високих могил, горбів і чистих потоків, політ жайворонка над полями, зворушливу мелодію пастушої сопілки... (Виконується пісня "Ой ти, птичко, жолтобоко”).
Ведучий: Але самою найпопулярнішою піснею Сковороди є його знаменита "Песнь 10-я" - "Всякому городу нрав и права", в якій він піддав нищівному осміянню й осудженню негативні риси суспільства - чиношанування і брехню, обман, розпусту, погоню за багатством тощо. Усім мерзотам "світу" Сковорода-просвітитель протиставив свій ідеал людини, у якої "совість, як чистий хрусталь", яка керується світлом розуму. Ведучий: Із сатиричною 10-ою піснею перегукується пісня 9-я "Голова всяка свої імеіт смысл", у якій автор висловив байдужість до буденної життєвої суєти, проголосив любов до "вольності", утверджуючи цим овій "безпечальний, препростый путь".
Ведучий: Властиві для лірики Сковороди мотиви набули епічно-художнього вираження і в його байках, і притчах. Григорія Савича вважають зачинателем української літературної байки. Основою своїх байок він використовував народний епос, а також власні життєві спостереження. Тому його збірка "Басни Херьковскія" увійшла в історію як перша завершена спроба поширити окремий жанр байки в українській літературі.
Читець: Байка "Зозуля і Дрозд".
Висновок: Дуже багато людей, занедбавши властиву їм роботу, тільки співають, п’ють та їдять і від цього ледарства нестерпної і більшої нудьги зазнають, ніж ті, хто працює без послаби.
Співати, пити і їсти - не є діло, а головного, властивого нам діла самий тільки хвостик. А хто на те їсть, п’є і співає, щоб охочіше після перепочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому нудьгу прогнати небагато треба, - він щодня і працює і гуляє. Про нього і прислів’я: "Доброму чоловікові щодня свято".
Ведучий: Щастя людини, на думку Сковороди, треба шукати в природності життя та поведінки. Звідси постає тема про "сродность" праці та місце людини в суспільстві. Значну кількість байок присвячено саме цьому питанню: "Орел і Сорока.", "Два цінныи камушки: Алмаз и Смарагд", "Орел и Черепаха", "Пчела и Шершень".
Ведучий: Так, в байці "Пчела и шершень" на іронічне запитання дармоїда Шершня, чому Бджола прагне приносити користь не тільки для себе, з й для людей, остання дає відповідь, що мед люблять і ведмідь, і сам шершень. І бджоли його могли би красти, як це не рідко інші роблять, хто любить тільки їсти, але для них більша радість збирати мед, ніж його їсти. А тому жити в розкоші і тільки їсти мед для бджіл це подібно смерті.
Таким чином, пояснює Сковорода, Шершень - уособлює людей, що живуть "хищением чуждого", а Бджола - це люди, які люблять працю і вона приносить їм насолоду.
Ведучий: Згідно з такою мораллю, що кожна людина повинна визначити своє місце за здібностями і покликанням, і жити відповідно до результатів своєї праці, жив і сам Сковорода, а також навчав цьому навколишніх.
Ведучий: Останні роки свого життя Сковорода жив у селі Іванівці на Харківщині у свого учня і друга А.Ковалівського. Як повідомляли знайомі поета, він передчуваючи смерть, сам викопав собі могилу в саду.
Читець: День 28 жовтня /за новим стилем - 9 листопада/ був сонячним і погожим. У Ковалевського зібралося багато гостей на обід. Сковорода був веселий і говіркий, як ніколи. Довго розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад.
Він відцвів, відшумів, як оці дерева, що журно губили листя... Ось-ось, можливо, завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і крони дерев. Станеться страшна і буденна справа. Його час перейде у вічність.
Він жив просто і гарно, і вмирав так само... В час плачу він учив людей сміятися, бо голова і хвіст змія вічності - це одне, і все починається спочатку. Він зберіг до останньої хвилини ясний розум і зробив це для людей.
Господар пішов шукати гостя надвечір і застав під липою, коли Сковорода викопав досить глибоку могилу.
- Що це, друже Григорію? Чим ти зайнятий?
- Пора кінчати мандри, - спокійно відповів Сковорода. - І так все волосся злетіло з бідної голови. Пора заспокоїтися.
Він пішов у свою кімнату, надів чисту 6ілизну і востаннє поговорив з вічністю, долею, істиною, розумом. Поклав під голову свитку і свої рукописи. Ліг і заснув...
І не прокинувся.
Поховали його під липою, а на могилі написали те, що він заповів: "Світ ловив мене, та не піймав".[11]
Ведуча І: Дійсно, Григорій Савич мав рацію: весь світ і досі "ловить його високу філософію", і відверто скажемо - і донині не може сповна її осягнути.
Ведучий: Пізнаймо ж Сковороду - у нім же пізнаємо себе, свій народ, свої духовні цінності.[12]
Звучить пісня" Реве та стогне":
Ведучий: Давно занесені піском його сліди, закинуті криниці, з яких він пив воду, але одна з них холодна „Сковородинська криниця" у селі Бабаях на Харківщині є й понині. Вона старанно оберігається.
Ведуча: Існує така закономірність: кожна людина бере з духовної скарбниці людства лише те, що може взяти й осягнути, це так, як піднімати тягар - хтось може підняти більше, хтось менше. Можливо, комусь із вас у житті ще доведеться повернутися до спадщини Сковороди як до цілющого джерела - і ви тоді зрозумієте більше, знайдете для себе щось нове, потрібне і переконаєтесь, що пізнати його до кінця неможливо. Діяльність Г.Сковороди підготувала грунт для появи на нашій землі Котляревського, а потім і Шевченка. Це завдяки його музичній творчості, зокрема фоторепродукції нотного запису "Служби Грицькової (відомої церковної служби "Херувимської")", віднайденої літературознавцем Л. Махнавцем, ми довідалися про наших геніальних композиторів М.Березовського та А.Веделя.
Ведуча І: Спадщині Г.Сковороди відкриває двері Вічність. Бо і тепер ми спрагло припадаємо до джерел його мудрості: читаємо і дивуємось своєчасності ідей, співзвучних нашій епосі, коли Україна намагається знайти своє місце в світі, відтворити національну культуру, самовідданість народу,
Ведучий: Великий мандрівник України продовжує нескінченні мандри до читачів нових епох і цьому вічному шляху Григорія Савича Сковороди немає кінця, бо кожне його слово звернене до серця та душі людини. Сковорода ніс у народ слово про щастя для всіх і кожного. Ці прагнення разом із закликом до духовного удосконалення людини заповідав нам геніальний поет і філософ. Ось чому віщі слова Григорія Сковороди - поета, філософа, гуманіста, просвітителя ХУІІІ ст., його ідеї потрібні сьогодні. Будуть потрібні завтра і завжди (мелодія стихає).
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 345 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Висновок | | | Висновки |