I.1 Аналітичний огляд літератури з теми

Хронотоп в історичному романі на прикладі роману «Євпраксія» П.А. Загребельного

I.1 Аналітичний огляд літератури з теми

Історичним романом можна назвати твір, який у своєму сюжеті, ідеї, темі тощо, пов’язаний із реальними історичними подіями. До сучасності дійшла історія, переписана мільйони разів, тому достовірні, ретельно перевірені письменниками факти, що стають основою історичних романів, допоможуть майбутнім поколінням досліджувати давно минулі події.

Про важливість історичного роману говорить М.О. Горький: «історичні романи – повчальні, вміло описані картини минулого» [ Гос. изд-во худож. лит-ры, 1961, с 223 ]. Перший досвід написання історичних оповідань на початку минулого століття розглядається як принципово новаторський. Така думка опублікована у статті «О литературе» М.О Горького, датованій 1930 роком.

Згодом тези М.О. Горького були підтверджені поглибленим вивченням цього літературного жанру наступних літературознавців: С.М. Андрусів, В.Г. Дончика, Д.С. Лихачова, Б.І. Мельничука, В.Д. Оскоцького та ін.. В українській літературі зачинателем жанру історичного роману був П.О. Куліш («Чорна рада» 1846 р). Традиції продовжили у свої творчості Т.Г. Шевченко, О.П. Довженко, У.О. Самчук, І.І. Білик, І.Ф. Корсак, Л.В. Костенко,, Д.О. Міщенко, та ще багато інших. Звертаючи увагу, на список перелічених авторів, більшість з яких досі живі і є нашими сучасниками, можемо зробити висновок, що український історичний роман знайшов свою нішу у літературі нашої країни зовсім нещодавно.

Слід зазначити, що XX ст. вінець розвитку історичних романів, особливо про славне минуле наших предків. Не менш популярною темою для досліджень є історичні події згаданого століття. На минуле століття припадає доба великих знахідок, доба безлічі підробок, доба величезної кількості шахраїв. Не можна не згадати про таємниче знайдене та не менш загадкове зникнення Велесової книги, факт існування якої, викликає безліч дискусій. Саме в осередку брехні та істини викохувалась особистість великого прозаїка історичних романів Павла Архиповича Загребельного.

Для романістики П. Загребельного характерне не лише відтворення історичної дійсності, але й до філософсько-естетичного осмислення дійсності та її глибинного художнього осягнення.

Його творчий доробок складає сімнадцять романів, п’ять з яких є історичними. Особливу увагу, прозаїк приділяє добі Київської Русі, на цьому фундаменті побудовані твори «Диво» 1968 р.; «Первоміст» 1972 р.; «Смерть у Києві» 1973 р.; «Євпраксія» 1975 р. У наукових дослідженнях звернемо увагу лише роману «Євпраксія».

Історичні романи Павла Загребельного стали предметом літературознавчих розвідок таких науковців: В.Г. Дончика « Істина – особистість: Проза Павла Загребельного» [ К., 1984. ]; В.К. Кунова. «Світ людини у творах Павла Загребельного» [ K., 2013. ]; В.В. Фащенка «Павло Загребельний. Нарис творчості» [ K., 1984. ]; С.М. Шаховського «Романи Павла Загребельного»[ Романи Павла Загребельного / – Київ: Радянський письменник, 1974. – 175 с. ]. М.М. Ільницького[Людина в історії. (Сучасний український історичний роман) / – Київ: Дніпро, 1989. – 356 с.], М.Павлишина [Павлишин М. Канон та іконостас / Марко Павлишин // Канон та іконостас: літературно-критичні статті; [ред. В. Шевчук, вступ. ст. І. Дзюби]. – К.: Час, 1997], В.Е. Панченка[тисячолітній загребельний], М.Ф. Слабошпицького,та ін.

Важливість теми зумовлена потребою осмислення історичної прози П.Загребельного й з’ясуванням авторської концепції часопросторових відношень у художньому творі, тобто вивчення не лише особливостей художньої манери П. Загребельного, а й особливостей історичного роману з погляду «хронотоп + час + простір».

Поняття часу та простору є одними з найголовніших понять буття, форма існування матерії, що відтворює та поясню протяжність та місце знаходження предметів. Питання категорій часу та простору завжди були одними з основних у філософії. Е. Кант, у праці «Трансцендентальна естетика» [Кант Им. Трансцендентальна естетика: Режим доступу: мережа Інтернет.], вказує на те, що час і простір є необхідними формами будь-якого пізнання. Дослідження часу та простору як категорій, знаходимо в роботах Демокріта, Епикура, Ляйбніца, Ньютона. Також питанням вивчення категорій часу й простору в художній літературі займалися М.Бахтін, М.Кодак, Ю.Лотман, Н.Тодчук, Б.Успенський, Т.Філат та ін.

Великий енциклопедичний словник дає своє визначення вищезгаданих понять: «Простір і час – загальні форми співіснування матеріальних об’єктів і процесів, що характеризує структурність і протяжність матеріальних систем. Простір і час мають об’єктивний характер, невіддільні від матерії, пов’язані з її рухом і один з одним, кількісно і якісно невичерпні. Універсальні риси простору – протяжність, єдність неперервності й перервності» [,Большой энциклопедический словарь / Под ред. А. М. Прохорова. – М.: Большая Российская энциклопедия, СПб.: Норинта, 2002. – 1456 с].

Першочергово термін був використаним О.О. Ухтомським у контексті його фізіологічних досліджень і згодом перейшов у гуманітарну сферу. «Ухтомський виходив з того, що гетерохронія є умовою можливої гармонії: погодженість у часі, в швидкостях, у ритмах дії, а значить і в термінах виконання окремих елементів, утворює з просторово розділених груп функціонально визначений «ценрт»«[Большой психологический словарь. Сост. Мещеряков Б., Зинченко В. Олма-пресс. 2004.] О.О. Ухтомский посилається на А.Ейнштейна згадуючи «поєднання простору і часу» в просторі Мінковського(чотиривимірний псевдоевклідів простір сигнатури, запропонований Германом Мінковським в 1908 як геометрична інтерпретація простору-часу спеціальної теорії відносності.). Однак він вводить це поняття в контекст людського сприйняття: «з точки зору хронотопу, існують вже не відвернені точки, але живі і не забутні з буття події».[ Ухтомский А.А. Доминанта. – СПб.: Питер, 2002. – С. 342]

У фундаментальній праці «Форми часу і хронотопу в романі» М.М.Бахтин [5] погоджуючись з думкою Канта, якого згадано више, водночас пропонує розглядати час і простір, як форми реальної дійсності. Аналізуючи роль цих категорій у художньому пізнані, М.М. Бахтин вводить поняття хронотопу у літературу, окреслюючи його як «істотний взаємозв'язок тимчасових і просторових стосунків художньо використаних у літературі» [Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки исторической поэтики / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. – М.: Художественная литература, 1975. – 407 с.]. У дослідженнях науковець прослідкував найбільш поширені схеми побудови часово-просторової організації літературних творів, простежив їхній розвиток, починаючи з античних часів, окреслив основні моделі, такі як хронотоп дороги, провінційного містечка, або вітальні-салону та інші.

За В.Н. Топоровим: «простір не передує речам, що заповнюють його, а, навпаки, конституюється ними. Міфопоетичний простір завжди заповнений речами: поза речами він не існує»[ Пространство и текст / В. Н. Топоров // Текст: семантика и структура. – М.: Наука, 1983. – С. 227-284.]. Також говорить Топоров говорить про те, що речі не тільки обумовлюють простір, вони відділяють простір від не-простору, тобто Хаосу, організують простір та надають йому значущості.

Окрім перекисленого глибокі дослідження цієї теми ми знаходимо у працях О. С Кубрякової. «О понятиях места, предмета и пространства» [Сб. статей. Отв. ред. Арутюнова Н.Д., Левонтина И.Б. – М.: Языки русской культуры, 2000. – 448 с. філологія.]; Д. С. Лихачев Литература – Реальность – Литература[?].

Та не зважаючи на безліч наукових диспутів, глибоких досліджень, питання хронотопу залишається відкритим.

У підсумок до вище згаданого, можна сказати, що дослідження хронотопу у літературі, а також суто авторських особливостей цієї категорії у прозі П.А. Загребельного допоможе віднайти нові поняття і відкрити деякі темні завіси у організації художнього часу та простору історичного роману «Євпраксія».

Дата добавления: 2015-08-20