І.3 Категорія часу, як одна з форм сприйняття буття

Першочергово категорія часу існувала скоріш як відлік від однієї події до іншої, або ж фіксації подій у певному часовому проміжку. Розуміння часу, зводилось до того, що вказує на події, які вже відбулися, відбуваються зараз, і відбудуться у найближчому майбутньому. Першим відліком та фіксатором часу для людини стало сонце.

Головними характеристиками часу є динамічність, це поняття яке не може бути стабільним, тому має певну ритмічність, темп, послідовність і, навіть, циклічність, нерозривно пов’язане з категоріями руху та простору. Категорія часу не існує без зміни, будь які зміни визначаються часом, і час змінюється завдяки подіям у певних зафіксованих рамках. Поняття часу одне з найважливіших у філософії та фізиці. (зміни виходять з часу, час зі змін)

Нова філософська енциклопедія В.О. Смірнова визначає категорію часу, як «форму протікання фізичних та психологічних процесів, умова можливих змін. Умовна порівняльна міра руху матерії, а також одна з координат простору-часу уздовж якого протягнуті світові лінії фізичних тіл.»

Смирнов А. В. Время // Новая философская энциклопедия / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Стёпин. — 2-е изд., испр. и допол. — М.: Мысль, 2010.

Почнемо з основних характеристик часу, скажімо, найбільш узагальнених, адже досліджень та визначень цієї філософської категорії безліч.

В кількісному (метрологічному) сенсі поняття часу має три аспекти:

- координати подій на часовій осі. На практиці це поточний час: календарне, визначається правилами календаря, і часом доби, визначеною будь-якою системою числення (шкалою) часу (приклади: місцевий, всесвітній координований час);

- відносний час, часовий інтервал між двома подіями;

- суб’єктивний параметр при порівняні декількох різночастотних процесів.

Категорія досить суб’єктивна у своєму сприйнятті, і залежить від багатьох факторів. Теорій з приводу відліку часу та особливостей його протікання безліч. Почнемо, з представлення категорії часу у фізичних теоріях.

У класичній фізиці час – це неперервна величина, апріорна характеристика світу нічим не визначена. у якості основи виміру використовується деяка, зазвичай періодична, послідовність подій, яка визнається еталоном деякого проміжку часу. На цьому оснований принцип роботи годинників. Категорія часу існує окремо від простору і незалежна матеріальних об’єктів світу. Час в класичній механіці та електродинаміці оборотний.

В той же час, термодинаміка трактує час як необоротний процес, завдяки існуванню закону зростання ентропії замкнутої системи. Ентропія замкненої системи може тільки збільшуватися з плином часу або залишатися постійною.[ Ландау Л. Д., Лифшиц Е. М. «Теоретическая физика», т. V, «Статистическая физика», 5-е изд., стереотип., М., Физматлит, 2002, 616 с.]

Психологія дає визначення категорії часу як суб’єктивне відчуття і залежить від стан спостерігача. Розрізняють лінійний та циклічний час.

У трактуванні часу фізикою, з’являється поняття вісь часу (часова стріла) – це концепція, що описує час як пряму (тобто математично одновимірний об'єкт), простягнуту з минулого в майбутнє. З будь-яких двох незбіжних точок осі часу одна завжди є майбутнім щодо іншої. На несені точки часу, іменуються як моменти часу і параметризується однією часовою координатою. Робимо висновок час чітка лінія, що простягається від події до події, і має певний початок відліку, момент події, та точку прибуття. Жодна з точок трьох часів не може бути паралельною одна до одної.

Класична фізика представляє простір-час як прямий добуток одновимірного часу та тривімирний простір. Незважаючи на доведену невідповідність цього уявлення фізичній природі часу, воно використовується в побудові шкали всесвітнього координованого часу на Землі.

Запропонована А. Ейнштейном теорія відносності презентує лише часткове впорядкування точок простору за часом. Щодо двох подій ми не завжди можемо сказати, яка належить минулому, а яка майбутньому, так що осі часу в звичному сенсі немає. Події щодо даного діляться на майбутні — на які можна вплинути, минулі — які на нього впливають, і невизначені — ні те, ні інше.

Що ж до філософії, у якій представленні не менш важливі теорії визначення категорії часу. То першим свої думки про природу часу виразив Платон. Час він характеризує як «рухливу подібність вічності». У своєму трактаті «Тимей» зазначає, що категорія часу є характеристикою недосконалого світу. Час, таким чином, знаходить момент неповноти та ущербності(ніколи не має часу). Вічність, навпаки, є характерною для статичного світу богів. Арістотель розвинув таке розуміння часу, окресливши його як «міру руху». Про що значено в його «Фізиці». Не можна не згадати той факт, що у античному світі усі події у часі відбувалися лінійно, і не існувало поняття одночасності подій, як такого, особливо у вираженні певних подій у словесній або письмовій формі, що яскраво спостерігаємо у творах класиків давнього світу Гомера та Вергілія.

На початку темних віків Середньовіччя Августин розповсюджує концепцію суб’єктивного часу, вступає психологізм сприйняття часу і називає цей феномен – розтягуванням душі. Августин розрізняє три частини часу: теперішнє, минуле та майбутнє. Августин говорить про такий аспект часу, як незворотність, оскільки воно наповнюється здійсненими подіями. Окрім душі людини, час знаходить себе в історії людства, де воно лінійне. Теорія, яка є характерною для класичної фізики, так званої вісі часу, про яку зазначалось раніше.

Поворотним моментом в пізнанні часу є введення концепції «абсолютного часу» Ісаком Ньютоном. У його розумінні категорія, яка тече зовсім рівномірно і не має ні початку, ні кінця.

І.Кант визначає час «апріорною формою споглядання явищ»[ И. Кант Критика чистого разума. — 1994, гл. II «О времени»]

Водночас, як і природно-наукова, так і суб’єктивна концепції часу знаходять у собі, дещо спільне, а саме момент зміни станів, адже у випадку, коли нічого не змінюється, то й час ніяк себе не виявляє.

А.Бергсон у такому виді зв’язку заперечує окреме існування часу та предметів. Час є однією з форм виявлення тривалості у нашому розумінні. Як зазначає Бергсон пізнання часу доступне лише інтуїції. «Тривалість – це неперервний розвиток минулого, вбираючи у себе майбутнє і розхбуїає по мірі руху вперед. Тривалість не є змінюючи ми один одного моментами: адже у такому випадку існувало лише теперішнє, не було б ні продовження минулого у теперішньому, ні еволюції, ні конкретної тривалості» [ А. Бергсон Творческая эволюция. — 2006, гл. 1 «Об эволюции жизни — механицизм и целесообразность»]

Розглянувши безліч концепцій, теорій та наукових робіт можна зробити висновок, про те, що категорія часу це питання, знайти на яке, однозначну відповідь неможливо, тому розглянемо ще декілька поглядів різних науковців, щодо поняття часу.

– субстанція або самодостатня сутність, і із цим був зв'язаний початок виявлення його метричних властивостей (Фалес, Анаксімандр); із цим трактуванням пов'язане виникнення субстанціальної концепції часу;

– Геракліт порушує питання про плинність, безперервність і універсальність часу, закладаючи традицію його динамічного трактування;

– Парменід, навпаки, говорить про незмінність часу, про те, що видима мінливість – це особливість нашого почуттєвого сприйняття світу, а істинним буттям володіє лише вічне теперішнє Бога; це можна вважати виникненням статичної концепції часу;

– тривалість існування і міра змін матерії (Арістотель, Декарт, Гольбах); форма буття матерії, що виражає тривалість і послідовність змін (Енгельс, Ленін), – матеріалістичний варіант реляційного підходу;

– абсолютна субстанційна тривалість, однорідна для всього Всесвіту і незалежна ні від яких взаємодій і рухів речей (класична субстанціальна концепція Ньютона);

– відносна властивість феноменальних речей, порядок послідовності подій (класичний варіант реляційної концепції Ляйбніца);

– форма впорядкування комплексів відчуттів (Берклі, Юм, Мах) або апріорна форма відчуттєвого споглядання (Кант).

Визначаючи категорію часу, неможливо не сказати про суб’єктивність психологічного сприйняття людиною, так звані ілюзії часу. У залежності до суб’єктивних відчуттів людини, її захопленості та уваги, інтересу час протікає по-різному – або швидше, або повільніше. Американський дослідник Петер Манган провів експеримент, який зазначає, що сприйняття часу залежить не лише від відчуттів, але і від вікової категорії індивіда. Дослід з трьома групами людей різного віку доводить, що літні люди сприймають час швидше ніж молодь.

Звернемо увагу на цікаве поняття соціального часу. Це форма буття, яка відображає тривалість історичних процесів, їх зміни, що відбуваються в ході діяльності людей. Соціальні процеси мають різну тривалість. Така мінливість характеризується прискоренням темпів соціальних змін, що знайшло своє відображення в розумінні часу. Так, стародавні цивілізації сприймали час циклічно (повторюваність соціальних процесів). Християнство сприймало час як такий, що має спрямованість, вектор – від народження до Страшного суду.

Сьогодні "біг часу" значно випереджає рівень біологічного ритму людського тіла та фізіологічних процесів, що в ньому відбуваються. Прискорення ритму соціального життя негативно відбивається на здоров'ї людей.

Завершуючи розгляд категорії часу у цьому розділі наукової роботи зробимо висновок, час поняття, що не має однозначної відповіді. Цілком і повністю залежить від суб’єктивного сприйняття. Враховуючи погляди Платона на час, як вічність це поняття постає як повність абстрактне. Тобто не реальної фіксації, точного відліку і взагалі втручання людини, час не існує. Категорія, яка завжди пов’язана зі змінами на тлі часу.

Дата добавления: 2015-08-20