I.2 Простір як елемент людського буття.

Усе, що має живу чи неживу природу, існує на певній площині, має власну протяжність, існує у співвідношенні до інших предметів стосовно розміру, відстані, висоти тощо. На окресленій площині відбуваються певні події. Перечисленні характеристики стосуються категорії простору.

Поняття простору цікавить науковців багатьох галузей знань. Фізика дає своє визначення простору, як «арену дій», на якій розгортаються фізичні процеси та явища, загальний контейнер для розглянутих об'єктів, сутність певної системи. Із геометричної точки зору, термін «простір» без додаткових уточнень зазвичай позначає тривимірний евклідовий простір.

У фізиці часто використовуються поняття багатовимірного простору – наприклад, фазовий простір, в якому стан складної системи об'єктів представляється однією точкою. Таке трактування простору – не більш ніж абстрактне, призначене для постановки і рішення цілком «земних» завдань в звичайному тривимірному просторі.

Водночас у теорії відносності запропонованій А. Ейнштейном простір визначає як один з проявів єдиного простору-часу, і ділення окремо на простір і час стає залежним від конкретної системи відліку Ця теорія стосується будь-якого простору, де геометрія не є Евклідовою.

У більшості розділів фізики самі властивості фізичного простору (розмірність, необмеженість і т. п.) ніяк не залежать від присутності чи відсутності матеріальних тіл. В загальній теорії відносності виявляється, що матеріальні тіла модифікують властивості простору, а точніше, простору-часу, «викривляють» простір-час.

Якщо у фізиці існують математичні поняття простору, вони мають певні конкретні виміри, визначені ознаки та характеристики, у науці всіх наук, філософії виникає безліч дискусій з цього питання. Перші спроби класифікувати та визначити простір, як категорію почалися ще в античності. Платон означав простір як вмістилище або проміжок, Аристотель як місце. Арабський мислитель Альхазен намагався визначити простір через розширення. Нове розуміння поняття простору відбулося в XVII ст.. Століття, в якому сформувалися основні положення сучасної філософської теорії простору,які представлені двома протилежними тлумаченнями суті простору – субстанційним та реляційним, що були запропоновані Ньютоном та Лейбніцем За І. Ньютоном, простір існує незалежно від матерії й від часу. Абсолютний простір – це порожнє «вмістилище тіл»[ Исаак Ньютон. Математические начала натуральной философии. (перевод с латинского и комментарии А. Н. Крылова, предисловие Л. С. Полака). М: Наука, 1989, ]. Він не змінює матерію й сам залишається неперервним, ізотропним та однорідним. Від абсолютного простору Ньютон відрізняв протяжність тіл – ту якість, завдяки якій вони локалізуються в абсолютному просторі. Абсолютний простір не можна виміряти й пізнати, а положення тіл і відстані між ними можна визначити лише відносно інших тіл.

Теорія Г.В. Лейбніца полягає в тому, що в ній відкинуто уявлення про простір як про незмінну, незалежну форму матерії. Простір – це порядок взаємного розміщення тіл, які мають відносну величину. Тобто можна порівняти розміри тіл, відстані між ними, встановити характеристики одного тіла відносно іншого, що є ознакою відносної орієнтації (за Ю. Д. Апресяном). Така можливість є ще однією ознакою того, що простір сприймається суб’єктивно. Лейбніц розкриваючи зміст поняття часу, використовував термін «феномен»; він пояснював, що простір та час це не реальності, існуючі самі по собі, а феномени, що випливають з існування інших реальностей; згідно Лейбніцу, простір представляє собою порядок розміщення тіл, те, за допомогою чото вони, існуючи, знаходять визначене місцезнаходження відносно один одного; час представляє собою аналогічну послідовність, котрий відноситься вже до послідовності тіл, і якщо б не було живих створінь, простір та час залишись би лиш в ідеях Бога. Ця концепція була особливо чітко окреслена у листах Лейбніца ньютоніанцу С.Кларку [ Husserliana Bd. 11, c. 339 / Цит. по: М. Рубене. Субъективность, аффективность, время: к феноменологической реформе трансцендентализма // Феноменология в современном мире. Рига, 1991. – С. 441.]. Реляційною цю концепцію, назвав Ю. Б. Молчанов [ Молчанов Ю. Б. Проблема времени в современной науке. – М., 1990.].

У XVIII ст. аналіз сутності простору здійснив Іммануїл Кант на якого вплинув суб’єктивізм сприйняття часу та простору у теорії Лейбніца. Канта цікавило передусім питання про те, чи можна пізнати простір тільки емпірично, через досвід. Кант прийшов до висновку, що простір є чисто апріорним поняттям, що означає, що людина не може сприймати світ по-іншому, як через простір[ И. Кант. Критика чистого разума. – 1994, гл. II «О времени».].

Деякі підручники дають наступне трактування філософської категорії простору. Це форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їхню взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. За Сидоренком[ Філософія – Сидоренко О.П. Вид‑во 2010 р.]. «Простір і час – це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони – корінні форми її існування. Тут варто зазначити, що існує матеріалістична та ідеалістична теорії сприйняття матерії». Філософ-ідеаліст Д. Берклі вважав час та простір суб'єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час – апріорні й абсолютно «порожні» форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.

Матеріалістична філософія доводить, що простір – це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів.

Власне кажучи, у результаті поєднання елементів матеріалістичних та ідеалістичних поглядів на сутність простору і часу та їх взаємозв'язок з рухомою матерією, в історії філософії й виникли два погляди на цю проблему субстанційної та реляційної концепцій простору і часу Ньютона та Лейбніца про, що згадувалось раніше.

Важливо відокремлювати поняття простору як філософської категорії і простору як природничо-науково поняття – це не одне і те саме. У філософії простір поняття – загальне, стабільне, абстрактна категорія. У другому випадку – змінюваний, відносний, нестабільний.

Узагальнюючи, наведемо перелік філософських думок, щодо трактування простору:

– протяжна порожнеча, що заповнювала всі тіла, але яка від них не залежала (Демокріт, Епикур, Ньютон);

– протяжність матерії або ефіру (Платон, Арістотель, Декарт, Спіноза, Ломоносов); форма буття матерії (Гольбах, Енгельс);

– порядок співіснування і взаємного розташування об'єктів (Ляйбніц, Лобачевський);

– комплекс відчуттів і досвідних даних (Берклі, Мах) або апріорна форма відчуттєвого споглядання (Кант).

У трактуванні простору не варто забувати про, досі не зрозумілі науці – ілюзії простору. Як відомо, простір існує незалежно від свідомості людини. Він об’єктивний за своєю природою. Разом з тим, сприйняття простору людською свідомістю не позбавлене суб’єктивності. Знаходимо такі виявлення у зміні протяжності матеріальних об’єктів, що відображаються у людській свідомості не завжди адекватно – віддаль між цими об’єктами може скрадатися. Особливо це спостерігається у горах, пустелі, морі. Все залежить від суб’єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу. Слід зазначити, що розглядаючи сприйняття простору торкаємось категорії простору у психології.

Специфіка сприйняття спостерігається у категорії соціального простору, до якої входить ставлення людини до предметів, або місця проживання. Формуючи власну, особливу просторову сферу людської життєдіяльності, наприклад, будуючи будинок, поселення, приручення тварин тощо. Виникає «друга» та «олюднена», звична природа. Саме відношення індивіда до неї і до «першої» природи входить в поняття соціального простору. Наприклад, поняття Батьківщина характеризує не лише певну територію, місце народження та проживання людини, а й її ставлення до цього місця, тобто любов до ландшафту, тугу, якщо людина змушена жити в іншому місці.

У висновку можна сказати про багатогранність категорії простору. Не тільки як категорії пізнання та особливостей її трактування у різний час, різними науковцями. Але різноманіття простору, як поняття у безлічі галузей знань, серед яких математика, фізика, психологія, лінгвістика, мистецтво, релігія. До того ж поняття простору може використовуватись відносно широких понять, що мають ширший сенс (космічний простір, міжклітинний простір), як території (пострадянський простір), як середовище (інформаційний простір). У фантастиці використовується у поняттях гіперпростору, паралельного простору, тощо.

Однак, незважаючи на широку вивченість категорії простору, наукові суперечки не знаходять однозначної відповіді.

Дата добавления: 2015-08-20