Ефект приватної власності № 2: інтеграція розрізненої інформації

Як було показано в попередній главі, більшості громадян соціалістичних країн, що розвиваються і колишніх, закритий, як би вони не прагнули, доступ до легальної приватної власності. Оскільки вони не в змозі легалізувати свою приватну власність, їм доводиться володіти нею внелегально. Процвітання капіталізму на заході і животіння в інших районах світу пояснюється просто: велика частина майна, що належить громадянам західних країн, включена в систему законних процедур реєстрації приватної власності.

Таке положення виникло далеко не випадково. У XIX ст. політики, законодавці і судді десятиліттями працювали над тим, щоб зібрати і інтегрувати в єдину систему розрізнені факти і правила, визначальні стосунки власності в містах і селах, на фабриках і фермах. В результаті цього "збирання воєдино" інформації про власність і про стосунки з приводу власності, яке стало воістину революційним перетворенням в господарському і соціальному житті народів західних країн, уся відповідна інформація, правила і норми виявилися зведені в єдину базу знань. До цього моменту інформація про власність була не така вже доступна. У кожному земельному господарстві або селищі запису про активи і що відносяться до них нормам і правилам фіксувалися в рудиментарних реєстраційних книгах або були надбанням изустного віддання. При цьому інформація виявлялася розрізненою, і для її збору були потрібні час і зусилля. Сьогодні кожному зрозуміло, що достаток фактів далеко не свідчить про достаток інформації. Щоб зробити знання функціональним, розвиненим країнам припало усі незв'язані і розрізнені дані про власність звести в єдину всеосяжну систему.

Цей процес обійшов стороною соціалістичні країни, що розвиваються і колишні. Ні у одній з обстежених нами країн я не знайшов єдиної правової системи реєстрації нерухомості. Всюди цим займалися десятки або навіть сотні різного роду організацій, частина з них діяла на законних підставах, інші були внелегальными; серед них були невеликі підприємницькі об'єднання і величезні системи житлово-комунального господарства. Через це можливості власників нерухомості в цих країнах обмежені уявою і зв'язками власника. У країнах Заходу, де інформація про нерухомість стандартизована і легкодоступна, можливості власників розширені завдяки колективній винахідливості безлічі учасників системи.

Західного читача може здивувати той факт, що в більшості країн світу внелегальные угоди про власність ще не інтегровані в рамки єдиної законно встановленої системи. Західні люди звикли до того, що закон для усіх єдиний. Але такий стан речей затвердився не більше 200 років тому. У більшості країн західної культури інтегровані системи реєстрації нерухомості з'явилися не більше 100, а, скажемо, в Японії трохи більше 50 років тому. Нижче ми детально покажемо, що строкатість норм і правил, що направляють стосунки власності, була колись звичайною для усіх країн. У країнах континентальної Європи правовий плюралізм був нормою до XIV ст., коли було наново відкрито римське право і уряди здійснили кодифікування законов*.

У Каліфорнії спадщиною золотої лихоманки 1849 р. стала наявність приблизно 800 відособлених територій, кожна зі своєю юрисдикцією власності, системою реєстрації нерухомості, зі своїми нормами і правилами. Взагалі по усіх Сполучених Штатах, від Каліфорнії до Флоріди, асоціації претендентів на нерухомість приймали власні норми і правила і створювали свої служби з відповідним персоналом. Знадобилося більше 100 років, щоб до кінця XIX ст. уряд США прийняв особливі положення, що внесли одноманітність і формалізацію в систему реєстрації і здійснення операцій з активами. Прийнявши більше 35 законодавчих актів, що визначають переважне право на купівлю державної землі і розробку надр, Конгрес поступово упорядкував в єдину систему положення про власність, що не мали законного статусу, створені в результаті самодіяльності мільйонів іммігрантів і первопоселенцев. В результаті виник єдиний ринок нерухомості, що став базою стрімкого господарського зростання країни.

Трудність вивчення і аналізу історії інтеграції різнорідних систем управління нерухомістю в тому, що цей процес розтягнувся на дуже довгий час. У Німеччині, наприклад, перша система реєстрації операцій з нерухомістю з'явилася ще в XII ст., а остаточна інтеграція була досягнута толь-

* * Так зване римське право, що склалося в Древньому Римі, містило детальну розробку правовідносин майнового обороту в умовах приватної власності. Засвоєння римського права в країнах Західної Європи (рецепція римського права) почалося в XII ст. і досягло кульмінації в XV - XVI вв.

до в 1896 р., коли в масштабі усієї країни почала діяти система Grundbuch*, що уніфікувала і стандартизувала процедури реєстрації угод з нерухомістю. У Японії загальнонаціональний рух за уніфікацію земельних стосунків почався ще у кінці XIX ст., але досягло успіху тільки у кінці 1940-х рр. В Швейцарії зусилля із уніфікації непорівнянних систем реєстрації операцій з нерухомістю, початі ще на початку XX століття, не вивчені як слід навіть самими швейцарцями.

Завдяки уніфікації і інтеграції систем реєстрації, громадянам розвинених країн не треба виїжджати на місце, щоб отримати адекватний опис економічних і соціальних характеристик будь-якого об'єкту нерухомості. Більше немає нужди колесити по країні, щоб зустрітися з кожним власником і його сусідами. Законна уніфікована система інформації містить відомості про готівкові активи і про їх потенційну прибутковість. Це полегшує оцінку об'єктів нерухомості і операції з ними, створює вигідні умови для породження капіталу.

Дата добавления: 2015-08-20