Індивідуальні відмінності нервової системи

Індивідуальні відмінності в динаміці швидкості бігу є наслідком глибоких причин, обумовлених насамперед - властивостями нервової системи. За допомогою методики В. Д. Небиліцін в лабораторних умовах визначали силу - чутливість нервової системи бігунів на короткі дистанції із застосуванням послідовно зростаючих звукових подразників (40-120 дБ). Показник сили нервової системи Т визначається як відношення часу реакції (ВР) на подразник 40 дБ до часу реакції на подразник 120 дБ:

Т= ВР120 / ВР120

Зіставлення величин максимального прискорення в бігу і результатів на 100 і 200 м, проведений біля 250 спринтерів, показало, що бігуни з високою стартовою швидкістю і відносно високими результатами в бігу на 60 і 100 м мають слабку (високочутливу​​) нервовою системою (Т не вище 1, 30). Очевидно, у цих спортсменів збудливість постійно знаходиться на високому рівні, що у результаті і дозволяє їм швидко стартувати, розвиваючи на початковому відрізку дистанції високу швидкість бігу, але в той же час цей фактор істотно обмежує їх швидкісну витривалість, призводить до значного зниження швидкості бігу на фінішному відрізку стометровій дистанції і тим більше на дистанціях, її перевищують, - 200 і 400 м.

У спринтерів з низькими величинами стартової швидкості і більш високими результатами в бігу на 200 м зареєстровані і більш високі показники Т - 1,31-1,55.

Нервова система у цій групі спортсменів менш чутлива і збудлива. Цим пояснюється порівняно невисока стартова швидкість цих спортсменів і водночас їх відмінна швидкісна витривалість, що робить їх більш здатними до виступів у бігу на 200 і 400 м.

На основі виявлених особливостей нервової системи були виділені дві групи спринтерів (по 12 чоловік) у віці 17-19 років з результатами в бігу на 100 і 200 м відповідно 10,7-11,0 і 21,8-22,4 с. Спринтери першої групи володіли порівняно високою стартовою швидкістю,високими результатами в бігу на 100 м і відносно низькими в бігу на 200 і 400 м.

Різниця між часом бігу на 200 м і подвоєним часом бігу на 100 м склала в цій групі 0,7-1,2 с. Другу групу склали спортсмени, які мають порівняно невисоку стартовоу швидкість, але високі результати в бігу на 200 і 400 м.

Дослідження показало, що для всіх спортсменів першої групи з високими досягненнями в бігу на 100 м характерний низький рівень сили - чутливості нервової системи (високочутлива, слабка, не витривалість нервової системи). У цій групі індекс Г був у межах 1,10-1,34. При цьому велика величина індексу (тобто сильніша нервова система) була виявлена ​​саме у бігунів, що мають відносно гарний час у бігу на 200 м. Це говорить про те, що «високочутлива» і водночас «невитривалість» нервової системи є тим фактором, який дозволяє, з одного боку, мати швидкий старт з високими величинами прискорення на перших 5-10 м, а з іншого боку, цей же фактор істотно обмежує швидкісну витривалість спринтера, не дозволяючи утримувати максимальну швидкість бігу на останніх метрах 100 -метрової дистанції і тим більше на дистанціях, що перевищують 100 м.

У спортсменів другої групи виявилася досить сильна нервова система, що пояснює порівняно низьку стартову швидкість цих спринтерів і водночас їх достатньо високу швидкісну витривалість і високі результати в бігу на 200 і 400 м.

Таке порівняно тонке диференціювання здібностей стосовно до бігу тільки на 100 або тільки на 200 м стало необхідним і можливим лише тепер, коли спортивні результати на цих дистанціях об'єктивно відображають граничні людські можливості. Саме тому можливість підвищення швидкості бігу спринтерів криється в розробці науково обгрунтованої диференційованої методики тренування відповідно до індивідуальних особливостей. Дані наукових досліджень і практики дозволяють говорити про принципову можливість прогнозувати переважну бігову спеціалізацію спринтерів на основі їхніх індивідуальних особливостей. Однак було б помилковим інтерпретувати наведені вище положення таким чином, що необхідно диференціювати тренувальну, програму бігунів на короткі дистанції з самого раннього віку.

Навпаки, не заперечуючи факти переважної схильності до однієї з спринтерських дистанцій, тренувальну програму бігунів слід будувати таким чином, щоб вони були підготовлені до змагань на обох дистанціях. Ця думка підтверджується сьогоднішньою спортивної практикою: провідні спринтери світу, як чоловіки, так і жінки, тренуються по широкій програмі, змагаються на всіх спринтерських дистанціях, прагнучи в той же час до досягнення найвищого результату на одній з них (Л. Кошелєва, 1981; Х. Рахманов, 1982).

Дата добавления: 2015-08-02