Видавнича справа в 1917—1920 pp.

У 1917—1920 pp. проходило інтенсивне формування нац. видавничо-поліграфічної справи. До 1917 р. в Україні видавалося дуже мало україномовної літератури і пер­іодики. Причиною цього насамперед було те, що укр. друковане сло­во отримувало від держави незначні асигнування, і книжки та газети вида­валися, в основному, за рахунок гром. організацій та меценатів. До того ж уведення на укр. періодичні видання військ. цензури в роки Першої св. війни призвело до закриття групи "непокірних" га­зет та журналів та зменшення місцями їх кількості у декілька разів.

Основи укр. книговидання, період. преси та журналістики в роки визв. боротьби заклали Центр. Рада і Ген. Секретаріат. При цьому керівництво держави особливу увагу приділяло насамперед видаванню навч. для системи освіти, худ. укр. і заруб. класичної та сусп.-політ. літерату­ри. Завдяки активній урядовій фін. підтримці, персональній участі в організації видавничої справи М. Грушевського, С Петлюри, С Єфремова, В. Винниченка, Ф. Лизогуба, Є. Чикаленка, С Русової, О. Потоцкого, В. Доманицького, М. Левицького, Д. Дорошенка та інших відомих політ. і культ. діячів України, наданню матер. допомоги друкарням "Про­світами", профспілками, місц. органами влади, у 1917-1918 pp. дру­карні випустили понад півтори тисячі найменувань укр. книжок, брошур, заг. накладом близько 10 млн примірників. Великими ти­ражами виходили твори класиків укр. літератури: І. Котляревсько­го, Т. Шевченка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, П. Грабовського, Л. Україн­ки, І. Франка, збірки поезій мол. укр. літераторів: "З журбою радість обнялася" О. Олеся, "Хвилі" М. Коноваленка; "Лісові ритми" М. Шаповала. Публікувалися твори М. Рильського, П. Тичини, І. Огієнка, І. Липи, В. Винниченка, М. Грушевського та інших відомих і початкуючих поетів і письмен­ників. Укр. мовою перекладалися і виходили у світ твори Г. Мопасана, Д. Лондона, О. Бальзака. Було видано декілька сотень найменувань кни­жок і брошур сусп.-політ. літератури накладом 20—30 тис. при­м. кожна. Серед них праці О. Білоусенка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Огієнка, С Єфремова, С Русової, М. Міхновського, Є. Чикаленка, в яких розглядалися проблеми розбудови Укр. держави, її соц.-еко­номічного й політ. устрою.

Були опубліковані дослідження з новими концепціями історії України, такі як "Ілюстрована історія України", "Корот­ка історія України", "Якої ми хочемо автономії" М. Грушевського, "Коротка історія України", "Про козацькі часи на Україні" В. Антоновича, "Історія укр. письменництва" С Єфремова тощо.

Помітно зросло видання різнотематичної літератури в 1919-1920 pp. Протягом цього періоду друкарні випустили 3 тис. назв навч. й худ. літератури заг. накладом 25 млн прим., з них 15 млн укр. мовою, а решту — мовами нац. меншин.

У цей час починають активно друкуватися твори фундаторів укр. літерату­ри рад. періоду П. Тичини, В. Сосюри, А. Головка, В. Чумака, В. Блакитного, М. Рильського, П. Панча, І. Кочерги, І. Ле, О. Копиленка, М. Куліша, С. Васильченка та ін. поетів, прозаїків, драматургів.

У періодиці також відбулися якісні змїни.В добу Центр. Ради було засновано 150 укр. газет, журналів, часописів. Серед них газети "Наше життя", "Робітник", "Наша воля", "Вісті з Укр. Центральної Ради", журнали "Вільна укр. школа", "Просвітянин", "Волошка" та ін. Під час правління гетьмана П. Скоропадського число укр. періо­д. видань зросло до 2 5 5 найменувань. Декілька десятків газет та жур­налів заснувала Директорія УНР. Чимало період. видань виходило мовами нац. меншин. На поч. 1919 р. у республіці видавалося 320 російськомовних газет і журналів (до 1917 р. — 750), близько сотні єврейських, нім., пол., серб., болг., грец. та мовами інших нац-стей. Але в др. пол. 1919 р. більшість укр. період. видань, у тому числі й нац. меншин, денікінська військ. адміністрація закрила, а друкарні демонтувала. Тому навесні 1920 р. процес створення укр. період. преси розпо­чався заново. До завершення того ж року в республіці було відновлено 370 найменувань газет і журналів, із них 180 україномовних. Щоденний ти­раж лише губернсько-повітових укр. газет становив 1,7 млн, а мо­вами нац. меншин — 1,2 млн прим.. Щомісячно видава­лося 380—400 тис. прим. журналів.

Отже,у 1917-1920 pp. вУкраїні сформувалася нац. видав­ничо-друкарська справа, почали формуватися укр. школа журналістики та нац. меншин.

На поч. 1917 р. проблема нестачі україномовної літератури й пре­си для проведення широкого комплексу культ.-освітньої роботи доповнювалася низьким рівнем розвитку бібліотечної справи в Україні. У цей час навіть у таких ек. розвинутих губерніях, як Катеринослав­ська, Харк., Одес., одна бібліотека або хата-читальня припадала на 12—15 нас. пунктів. Ці бібліотеки, як правило, мали від 400 до 1000 прим. здебільшого російськомовної літератури. Тому створенню мережі бібліотек укр. уряди, "Просвіти" і різні гром. та політ. організації надавали досить велику увагу.

Влітку 1917 р. з ініціативи Центр. Ради в Києві відкрилася Нац. бібліотека з відділом 'Україністика" та великим арх. фондом.

У ній протягом року було зібрано понад один мільйон томів різної літера­тури. Ця бібліотека на той час за кількістю свого фонду і його наук. цінністю входила в число найбільших бібліотек Європи. Активну участь у її орг. становленні та формуванні фондів брали В. Вернадський, А. Кримський, В. Нарбут, С Єфремов, І. Житецький та інші відомі вчені та мистецтвознавці України. На зразок Нац., схожі бібліотеки з філія­ми створювалися в губернських центрах і вел. містах України.

Крім цих вел. бібліотек, які налічували у своїх фондах від декількох десятків до сотень тисяч книжок і томів арх. документів, проводилась інтенсивна робота із заснування бібліотек міс., повіт., районно­го, волосного підпорядкування. У селах, на підприємствах, у школах ство­рювалися хати-читальні, кімнати читача, бібліотечні осередки тощо. На­прикінці 1920 р. в Україні діяло 2256 великих публічних міс. і повіто­вих бібліотек, 11,2 тис. сільських, 12,2 5 тис. куточків або кімнат читача при "Просвітах", на заводах, фабриках, залізн. станціях. До них слід та­кож додати велику кількість бібліот. осередків, відкритих у школах, училищах, наук. товариствах.

Все це разом створювало сприятливі умови для охоплення культ.-просвітньою роботою переважної більшості населення України.

Дата добавления: 2015-07-25