Образотворче мистецтво та скульптура в 1917—1920 pp.

Укр. культ. сили подбали про подальший розвиток образотворчого мистец­тва. Підтримуючи їхню ініціативу, восени 1917 р. Ген. секретаріат освіти профінансував створення у Києві Укр. нац. картин­ної галереї. До її фондів були зібрані полотна укр. та західноєвроп. майстрів живопису від епохи Відродження до поч. XX ст. Гале­реї передали частину своїх робіт та колекції полотен худ. В. Кричевський, М. Козик, М. Жук, М. Бойчук, Г. Нарбут, М. Бурачек, М. Самокиш, Г. Дяченко. Подарували виставці власні колекції живопису Г. Павлуцький, В. Винниченко, В. Щавінський, Д. Антонович, М. Грушевський та інші культ. й політ. діячі України.

Виставки, галереї відкрилися у Катеринославі, Полтаві, Чернігові. Уні­кальний музей образотв. мистецтва було засновано в Харкові.

У ньо­му зібрали багато цінних полотен майстрів європ., азіатських і навіть африк. шкіл живопису. Організовувалися пересувні й постійно діючі виставки полотен укр. та заруб. художників, на­самперед тих, які представляли новітні школи св. живопису др. пол. XIX — поч. XX ст.: імпресіоністів, фофістів, кубістів, футуристів, експресіоністів, абстракціоністів. Їхні роботи виставлялися у Києві, Полтаві, Харкові, Одесі та ін. містах.

Формуванню нац. образотв. мистецтва сприяло створення Укр. Академії мистецтв. Першим її ректором було при­значено Г. Нарбута. Навколо Академії об'єдналися майже всі відомі худож­ники, скульптори, архітектори України та різні худ.-мистецькі школи, які існували в республіці. У ній працювали О. Мурашко, М. Бойчук, М. Бурачек, В. Кричевський, А. Маневич, М. Жук, І. Трупі, О. Архипенко, B. Заузе, В. Різниченко та інші митці. Ними було написано багато полотен, які відображали визв. боротьбу укр. народу, гром. війну, життя і побут населення тощо. Зокрема, Г. Нарбут здійснив художнє оформлення "укр. абетки", журналів "Мистецтво", "Сонце труда", альманаху "Зорі", написав портрет "Родина художників", намалював чи­мало різних карикатур. В. Кричевський, який працював у різних жанрах, підготував багато декорацій на різні теми до укр. вистав, створив худ.-етнографічні павільйони для таких кінофільмів, як "Назар Стодоля", "Тарас Трясило", "Сорочинський ярмарок", ілюстрації до численних книжок. М. Бурачек написав полотно "Дахи Софіївського собору", ство­рив низку чудових декорацій на укр. вистави театрам Києва, офор­мив зали Укр. нац. картинної галереї та інші худ. ви­ставки. М. Жук ілюстрував навчальну і худ. літературу, а також нама­лював портрети Л. Курбаса, В. Чумака, Т. Шевченка, Г. Нарбута, М. Зерова, М. Вороного, В. Блакитного.

Особливо плідно в ці роки працювала група художників монументаль­ного живопису, які створили школу бойчукістів. До її складу входили М. Бойчук, В. Седляр, І. Падалка, К. Гвоздик, С Колос, М. Рокицький, О. Пав­ленко, О. Музін, Т. Бойчук. Їхніми зусиллями були розписані Луцькі казар­ми в Києві, оперні театри Харкова і Києва, санаторій в Одесі. Багато поло­тен, написаних цією групою, прикрашали різні виставки, картинні гале­реї, музеї образотв. мистецтва. Серед них "Коні на пасовищі", "Білі яблуні", "Автопортрет", ілюстрації до збірки "Барвінок", різні плакати Т. Бойчука, малюнки І. Падалко до "Кобзаря" Т. Шевченка та ін.

Скульптори республіки створили проекти побудови пам'ятників, фігурних композицій, барельєфів Я. Мудрому, Б. Хмельницькому, С. Нали­вайку, І. Котляревському, Л.Українці,монументу "Свободи" на честь про­голошення незалежностіУкраїни тощо. Були відкриті пам'ятники Т. Шев­ченку в Києві (Ф. Балавенський) і в Ромнах (І. Кавалерідзе). О. Архипенко, представник школи кубізму, створив скульптури "Солдат", "Постать", різні варіанти погрудь Т. Шевченка, І. Франка. М. Паращук змоделював скульп­турні образи В. Стефаника, М. Лисенка, І. Франка, С. Людкевича, компози­цію фігур "Поневолені", "Юнак у кайданах", "Дівчина з народу", "Нар. танцюристки". Установлювалися меморіальні пам'ятні знаки видатним особам та іст. подіям у містах республіки.

Однак у плані збереження скульптурних пам'ятників, зведених на честь царів та їхніх слуг, уряди України припустилися ряду помилок, видаючи накази про демонтування. Наслідком цих наказів стало руйнування мону­ментів, створених видатними скульпторами минулих епох, багато з яких мали високу культ.-худ. цінність.

У роки визв. змагань відбувалося формування нац. му­з. і пам'ятникоохоронної справи. Уряди України, гром. й культ. організації провели вел. роботу в цьому напрямку. Їхніми зусиллями в Києві було засновано Нац. іст. музей, в якому зібрали іст.-культ. пам'ятки з первісного суспільства до XX ст. Іст., етнографічні, археологічні, арх. та інші музеї створювалися у містах і се­лах республіки.

Загалом упродовж 1917-1920 pp. в Україні відкрилося 250 музеїв республікансько-повітового значення та сотні невеликих, які дія­ли при школах, вузах, "Просвітах", наук. товариствах, різних організа­ціях. У цій мережі музеїв зберігалася велика кількість іст.-культ. пам'яток укр. народу та народів, які мешкали на тер. України.

Поруч з музеями, під держ. охорону були поставлені пам'ятки історії та культури: будівлі, церкви, скіфські кургани, городища. Створювалися природоохоронні заповідники, такі як "Асканія-Нова" на Херсонщині, "Пуща Водиця" під Києвом та ін.

Уряди України вели переговори з Раднаркомом РСФРР про повернення з музеїв та сховищ Росії культ. пам'яток, які були вивезені з України за період від моменту ліквідації коз.-гетьм. держави до Першої св. війни. Але гром. війна не дала можливості повернути в Україну ці культ. цінності. До обговорення цього питання в черговий раз повернулися у 1991 p., після проголошення незалежності України.

Важливою умовою культ. будівництва стало надання Центр. Радою укр. мові статусу держ. (березень 1918 р.) та про­ведення урядами українізації адм. апарату й сусп.-політ. життя. Незважаючи на те, що цьому курсу різні шовіністич­но налаштовані елементи чинили періодично навіть різкий опір, проте, долаючи його, уряди та культ. організації поступово втілювали курс у життя. Наслідком цієї роботи стало переведення у сіл. місцевості діло­водства на укр. мову до завершення 1920 р. на 70—80%, а в містах, залежно від регіону, до 20-35 %. На україномовне спілкування переходи­ли школи, ВНЗ, Академія наук, наук. товариства, профспілки, суди та інші організації й держ. структури.

Історично так склалося, що на тер. України на 1917 р. проживало багато націй і народностей. Серед них 4 млн. росіян, 3 млн. євреїв, 250 тис. поляків, 500 тис. німців, декілька десятків тисяч греків, сербів, болгар, чехів, румунів та ін. народностей як Рос. імперії, так і заруб. країн. Піклуючись про розвиток укр. культури, уряди не випускали з поля зору питання культ. будівництва серед нац. меншин. Ос­нову цієї великої і багатогранної роботи заклала Центр. Рада прий­няттям закону "Про нац.-персональну автономію" (січень 1918р.). Цей закон, за визначенням секретаря єврейських справ уряду УНР М. Зільберфарба, став набагато прогресивнішим від законів Вел. фр. революції, тому що ті захищали лише права людини, а названий за­кон, вперше в історії св. цивілізації, надав право малим націям і народностям на вільний нац.-культ. розвиток у межах цілісної держави.

У процесі реалізації курсу щодо розвитку культури нац. мен­шин для них за рахунок держ. фондів і коштів різних організацій впродовж 1917-1920 pp. відкрилося 900 шкіл (не враховуючи російсь­ких) з рідною та сотні зі змішаною мовою навчання, десятки проф. училищ, декілька ВНЗ, спеціалізацій в університетах, засновувалася період. преса на рідній мові, друкувалася навч. та худ. літера­тура, створювалися бібліотеки, клуби, музеї "Просвіти", дитсадки тощо. Все це дало можливість у більшості районів згуртованого мешкання нац. меншин охопити, наприклад, рідномовним навчанням дітей на 75— 90 %, а культ.-масовою і просвітницькою роботою — майже все до­росле населення. У такий спосіб нац. меншини України практич­но на законодавчій основі отримали право на свій вільний нац.-культ. розвиток.

Отже, протягом 1917-1920 pp. держ. органи влади, гром., культ. організації здійснили радикальні перетворення на шляху створення нац. системи освіти, ліквідації неписьменності серед дорослого населення, формування укр. видавничої справи, театр. й образотв. мистецтва, налагодження охорони пам'яток культури. За ці роки було розбудовано розгалу­жену мережа бібліотек, клубів, будинків культури, "Просвіт", з'яви­лися кінотеатри. На держ. законодавчий рівень винесено пи­тання створення належних умов для розвитку культури нац. меншин. Основи, закладені в культ. будівництві в 1917— 1920 pp., дали можливість у наступні роки підняти укр. культуру на якісно новий рівень, який увійшов в історію під назвою укр. Ренесанс. До цього слід також додати, що зміни у сфері культ. будівництва протягом періоду Укр. революції були складовою подібних загальноєвроп. культуротворчих процесів, характерних насамперед для новоутворених нац. держав, які з'явилися по закінченню Першої св. війни вна­слідок нац.-визв. боротьби та розпаду імперій.

Кордон

Дата добавления: 2015-07-25