Аборигенні зникаючі породи

Сіра українська порода веде свою історію з давніх-давен. За своїм походженням вона ближче за інші породи стоїть до свого дикого предка – тура. До цього слід додати, що колір волосяного покриву тварин цієї породи сірий з різними відтінками – це типове забарвлення властиве диким тваринам. Це побічно свідчить про прямі її зв'язки з предком великої рогатої худоби – туром.

З'явилася ця порода у степах України, звідки поширилася на Балкани, Апеніни та Піренеї. В Угорщині ця худоба відома як подолоугорська порода. У Італії має назву кіанська та романська (романьоли). Широкого поширення вона набула в Іспанії та Португалії. На початку XX ст. у нашій країні сіру українську породу використовували як тяглову силу, так і для виробництва м'яса. У 70-ті роки ця порода, а також її близький співродич – кіанська відіграли не останню роль під час виведення української м'ясної породи великої рогатої худоби.

Тварини сірої української породи відзначаються високою адаптаційною здатністю, міцністю кістяка і копитного рогу, а також дають цінну м'ясну і шкіряну продукцію. Матки відзначаються досить високою жирністю молока (до 7%). Усе це підтверджує тезу про необхідність збереження та цілеспрямова­ного використання її генофонду.

Нині в Україні збереглася невелика кількість тварин цієї породи у племгоспі "Поливанівка" Дніпропетровської області та дослідному господарстві НДІТ степових районів "Асканія- Нова".

Українська білоголова порода сформувалася на території поліської зони у XVIII ст., коли на територію Бердичівського округу переселенцями з Голандії було завезено чорно-рябу гронінгенську породу, для якої кліматичні умови Полісся (висока вологість) певною мірою відповідали умовам їх батьківщини. Це і було першопричиною її поширення у Поліссі. Завезену ґронінгенську худобу схрещували з місцевою сірою українською худобою з наступним розведенням помісей "у собі", які в подальшому було апробовано як українську білоголову породу. Тварини цієї породи характеризуються чорно-рябою мастю, з білою головою і червоною або чорною пігментацією волосяного покриву навколо очей.

Порода характеризується ніжною конституцією, притаманною молочній худобі, проте незадовільні умови утримання і годівлі не сприяли розвиткові цієї ознаки. Тому продуктивність кращих представниць цієї породи, записаних до другого тому державної племінної книги (ДПК), у середньому становила 3500 кг при 3,67% жиру. Проте цим генетичний потенціал породи явно не вичерпувався, оскільки рекордистки породи відзначалися дуже високою продуктивністю для молочних порід того часу (Орбіта - 7-12339 - 3,41, 1935 р.). Їх здатність до адаптації у специфічних умовах поліської зони свідчить про значні невикористані генетичні можливості цієї породи та необхідність збереження її генофонду для сучасних і наступних поколінь селекціонерів. Нині лише у Житомирській області збережено незначне поголів'я цієї породи.

Дата добавления: 2015-07-25