Норми та раціони годівлі

Стан здоров'я тварин і їх продуктивність зумовлюються характером та інтенсивністю біохімічних процесів в організмі. У цих процесах одні реакції пов'язані з перетворенням корму в енергію, необхідну для роботи та підтримання температури тіла, інші - з синтезом структурного матеріалу, необхідного для росту, відновлення речовин, які розпалися у процесі життєдіяльності організму і для репродукції. Нестача або надмірність у кормах необхідних поживних речовин, або нездатність організму їх використовувати змінює хід біохімічних процесів, порушує нормальні життєві функції, знижує продуктивність тварин і часто викликає захворювання.

Норма годівлі - кількість поживних речовин та енергії на 1 голову на добу, що необхідні для підтримання життєдіяльності й отримання певної продукції при нормальних відтворювальних функціях. Проведеними науковими дослідженнями встановлені норми годівлі для усіх видів сільськогосподарських тварин і птиці у залежності від віку, статі, фізіологічного стану, напряму продуктивності та її рівня. Вони зведені у спеціальні таблиці, що подаються у довідковому матеріалі по годівлі тварин.

Потреба тварин у поживних речовинах задовольняється раціоном.

Раціон - це набір і кількість кормів на 1 голову на добу, що забезпечують потребу (норму) тварин у поживних речовинах.

Раціони для тварин повинні бути високоенергетичними, тобто забезпечувати високий рівень споживання енергії корму. Але споживання енергії корму лімітується споживанням тваринами сухої речовини. Тварини споживають 3-4 кг сухих речовин на 100 кг живої маси. З підвищенням продуктивності тварин споживання сухих речовин кормів раціону зростає, але не пропорційно. Так, для корови живою масою 500 кг і середньодобовим надоєм 10 кг, необхідно 13,2 кг сухих речовин, а з більшим у два рази надоєм -17,2 кг. У першому випадку корова споживає 9,6 к.од,. у другому - 14,6 к.од.. Різниця у споживанні сухих речовин становить 4 кг, а кормових одиниць - 5,0. Яким чином можна задовольнити потребу в енергії корів з різною продуктивністю? Зрозуміло, що раціон другої корови повинен містити більше поживних речовин в 1 кг сухих речовин, ніж першої. Визначимо концентрацію енергії першої та другої корів:

1) ;

2)

Таким чином, за рахунок різної енергетичної насиченості сухих речовин раціону вдається задовольнити потребу організму в енергії тварин, які мають різну продуктивність.

Збільшення енергоємності раціонів повинно досягатися в першу чергу за рахунок підвищення якості кормів. Так, в 1 кг кукурудзяного силосу воскової стиглості качанів міститься 0,26 к.од., а у молочній фазі - 0,18 к.од. При згодовуванні силосу на добу 20 кг у першому випадку корова отримає 5,2 к.од., а у другому - тільки 3,6 к.од.

Крім цього підвищення енергоємності раціонів може досягатися також і за рахунок включення до їх складу більшої кількості концентрованих кормів.

Високий вміст енергії у раціоні збільшує долю її на утворення продукції. Так, дійній корові живою масою 500 кг і надоєм 10 кг потрібно 9,6 к.од., з яких 4,5 або майже 45% використовується на підтримання життя і тільки 5 к.од. (55%) буде використано для утворення молока.

При збільшенні енергоємності раціону до 15 к.од. надій молока зростає вдвічі, а частка енергії на утворення молока збільшиться до 10,6 к.од. і буде складати майже 70% від енергії раціону. Таким чином, майже весь приріст енергії раціону у другому випадку використовується на утворення молока. Це положення розкриває механізм підвищення продуктивності та зниження витрат корму на одиницю продукту при збільшенні рівня енергії у раціоні. При цьому цей механізм є загальним і застосовується при виробництві будь-якої продукції тваринництва.

Раціони для сільськогосподарських тварин повинні бути повноцінними, тобто включати весь комплекс елементів живлення, що необхідні для життєдіяльності організму. Тільки повноцінна годівля тварин може забезпечити максимальну продуктивність, обумовлену генотипом тварин і зменшити витрати корму на одиницю одержаної продукції. Відсутність або нестача окремого елемента живлення викликає різке збільшення витрат корму на одиницю синтезованої продукції, оскільки для утворення одиниці продукції необхідна визначена кількість кожного елемента живлення. Будь-який елемент живлення (амінокислота, вітамін, мінеральний елемент та ін.) виконує в організмі певну фізіологічну роль, а його нестача гальмує весь хід біохімічних перетворень речовин в організмі, знижує продуктивність і часто викликає різні захворювання організму.

Кормові раціони для всіх сільськогосподарських тварин повинні бути збалансованими, тобто включати основні поживні речовини у відповідності з потребами тварин у них. Надмір, як і нестача, будь-якого елементу живлення призводить до значних перевитрат корму на одиницю продукції. Це обумовлено тим, що кормові норми складаються з урахуванням кількості поживних речовин, які необхідні організму для виконання різноманітних функцій, у тому числі й на утворення тієї або іншої кількості продукції.

Крім того у тілі тварин, як і в їх продукції, поживні речовини знаходяться у певному співвідношенні, і на синтез яких потрібна не тільки визначена кількість кожного з них у кормах, але й відповідне співвідношення у раціоні. У практиці тваринництва допускається короткочасна незбалансована годівля тварин за окремими елементами живлення, які використовуються в цей час із резервів тіла. Але негативний вплив незбалансованих раціонів залежить від тривалості незбалансованої годівлі, ступеня нестачі окремого елемента живлення та наявних запасів їх в організмі.

Короткочасне незбалансоване живлення тварин за окремими елементами повинно надалі компенсуватись збільшенням відповідного елемента в раціоні.

Незбалансована годівля може викликати різні захворювання у тварин.

Раціони повинні бути оптимальними за структурою. Структура раціону - це процентне співвідношення кормів за поживністю. Оптимальна структура раціонів забезпечує повноцінність годівлі при найменших витратах кормів на одиницю продукції та її собівартості. Складання оптимальних раціонів або рецептів комбікормів повинно узгоджуватись із розподілом запасів кормів на певний період або весь рік по групах худоби. Розробку оптимальних раціонів ведуть на електронно-обчислювальних машинах при наявності точної інформації щодо кормових ресурсів, норм годівлі, чисельності поголів'я худоби та його якісного складу. Розроблена для певної кліматичної зони оптимальна структура раціонів може використовуватись господарствами цієї зони як модель для підвищення ефективності годівлі виробничих груп худоби.

Раціони необхідно складати з кормів, які відповідають природі та смаку тварин у кількості, яка б не викликала негативного впливу на стан здоров'я та якість продукції. Усі корми повинні бути якісними, мати відповідну фізичну форму, не перевищувати граничних показників вмісту шкідливих і отруйних речовин, бути незапліснявілими або гнилими, запобігати порушенню обміну речовин, захворюванню тварин.

3.4. Гігієна годівлі сільськогосподарських тварин

Поруч із традиційною оцінкою поживності кормів необхідна їх гігієнічна оцінка, що характеризує вплив тих чи інших кормів, раціонів на стан здоров'я тварин.

Недостатня кількість у раціонах великої рогатої худоби цукру, крохмалю, клітковини чи низька якість силосу, сінажу, жому, барди, особливо при відсутності моціону, можуть викликати у тварин захворювання на кетоз. Нестача вуглеводів у раціонах призводить до неповного окислення жирів і утворення у тканинах ацетону, ацетон-оцтової й оксимасляної кислоти. Внаслідок цього знижується лужний резерв крові, що призводить до ацидозу, демінералізації кістяка, дистрофічних змін у м'язовій тканині, яєчниках і ендокринних залозах. Видихуване повітря, сеча та молоко набувають запаху ацетону. У хворих корів продовжується сервіс-період, знижується запліднюваність (перегули, неплідність), порушується нормальний розвиток плоду, а новонароджені телята частіше хворіють на диспепсію та ін.

При виявленні кетозу у тварин їм необхідно зменшити порцію кормів, багатих на білок і жир, включити до раціону хворих тварин буряки, картоплю або мелясу.

Поїдання великої кількості зволоженої зеленої трави, що полежала у валках або копицях і зігрілася (особливо це стосується бобових, конюшини, люцерни, вики та ін.) може викликати у тварин небезпечне захворювання - пінисту тимпанію. У жуйних тварин бродіння з'їденої кормової маси відбувається переважно у рубці. Більшість газів, що при цьому утворюються, відходять через ротову порожнину через відрижку, менша частина їх переходить у кишечник, а потім всмоктується у кров. Коли газів утворюється настільки багато, що вони не встигають видалятися з рубця, тоді виникає його здуття. Появі захворювання сприяють різкий перехід від одного режиму годівлі на інший, попередня недогодівля тварин, їх виснаження або перевтома. Щоб запобігти виникненню тимпанії рубця, не слід допускати раптового переведення тварин з одного раціону на інший, особливо з сухих кормів на соковиті. Перед випасанням на зволожених травах (після дощу, роси), худобу завчасно годують сухими грубими кормами. Тварин не можна виганяти на пасовище, що багате бобовими, під час роси, напувати перед випасанням. Не слід згодовувати самозігріту зелену масу, зіпсовані, загнилі та цвілі корми.

При недостатній кількості кальцію та фосфору у кормах або при підвищеному їх витрачанні (особливо при вагітності та лактації у корів і кіз) розвивається остеодистрофія. Розвиток хвороби зумовлюють також нестача вітаміну Д і тривала відсутність моціону на свіжому повітрі. У посушливі роки та в місцях, де грунт бідний на кальцій та фосфор, хвороба значно поширюється.

При остеодистрофії спостерігається схуднення тварин і зниження у них апетиту, пом'якшення та підвищення крихкості кісток, кульгавість, залежування. При вставанні, русі, паруванні, ударах спостерігаються переломи кісток. Хвороба розвивається поступово, протягом кількох місяців. Важливе діагностичне значення має розсмоктування останніх або передостанніх хвостових хребців, що можна встановити при прощупуванні хвоста.

Успішне лікування остеодистрофії можливе на ранніх етапах її розвитку, тобто тоді, коли ознаки захворювання зовні ще не проявилися. Щоб запобігти захворюванню, необхідно систематично контролювати раціони за вмістом мінеральних речовин і вітаміну Д. При недостатній кількості у кормах натрію, калію, міді, кобальту, йоду тварини хворіють на лизуху, у них спостерігається відсутність апетиту. Вони облизують стіни, поїдають підстилку, проковтують неїстівні предмети, ягнята й телята злизують волосяний покрив, ссуть одне в одного вуха.

Засмічення травного каналу сторонніми предметами зумовлює запалення шлунку та кишок. При деяких формах лизухи, що зумовлена недостачею кобальту та міді, розвивається анемія, виснаження, так звана сухотка великої рогатої худоби. Хвороба розвивається й з'являється наприкінці стійлового періоду. Для лікування лизухи поліпшують годівлю та вводять до складу раціонів мінеральні корми (кухонну сіль, крейду, препарати міді, кобальту та йоду).

А-авітаміноз. Бідність молока та грубих кормів на провітамін А (каротин), голодування вагітних та лактуючих тварин, різні хронічні захворювання,в тому числі хвороба печінки, при яких порушуються перетворення каротину у вітамін А, сприяють розвитку А-авітамінозу у молодняку. Розвитку хвороби сприяють відсутність моціону на свіжому повітрі, низький вміст жиру в раціоні, високий вміст нітратів у кормах. Захворює на А-авітаміноз найчастіше молодняк (телята, поросята, ягнята, лошата, курчата), але ознаки А-авітамінозу (гіповітаміноз А) спостерігається і у дорослих тварин. У плідників при А-авітамінозі спостерігаються дегенеративні зміни сім'яників та їх придатків, що негативно впливає на кількість і якість сперми. Ороговіння епітелію при нестачі вітаміну А у самок спостерігається не тільки в яєчниках, але і в інших статевих органах, що приводить до порушення функції відтворення. Ознаки А-авітамінозу - це сльозотеча, кон'юнктивіт, помутніння рогівки, тріщини на шкірі, особливо біля носового дзеркальця, облисіння, сильні проноси у молодняку.

Поліпшення годівлі вагітних та лактуючих тварин, включення до раціону кормів, багатих на каротин, а також свіжого риб'ячого жиру, регулярний моціон на свіжому повітрі запобігають виникненню А-авітамінозу.

Д-авітаміноз (рахіт). Вінрозвивається у молодняку сільськогосподарських тварин і птиці. Вітамін Д утворюється у підшкірній клітковині з ергостеринів під дією ультрафіолетових променів. Причина розвитку Д-авітамінозу – це відсутність або недостатність моціону, а також і відсутність сіна у раціоні. Розвитку рахіту сприяє нестача або неправильне співвідношення між кальцієм і фосфором у раціоні.

Ознаки рахіту - відставання у рості, викривлення кісток кінцівок, потовщення суглобів, порушення руху, запізнілий і неправильний ріст зубів. Для попередження рахіту необхідний моціон на свіжому повітрі, поліпшення годівлі, мінеральна підгодівля, використання вітамінних препаратів, опромінення кварцовою лампою.

Е-авітаміноз. Вітамін Е нормалізує окислювально-відновлювальні процеси в організмі, сприяє засвоєнню вітаміну А в організмі, обумовлює розвиток епітелію сім'яних канальців і спермогенез у самців. При нестачі вітаміну Е у молодняку виникає білом'язова хвороба, яка характеризується серцевою недостатністю та м'язовою дистрофією. У дорослих тварин порушуються статеві функції. Для профілактики Е-авітамінозу необхідно використовувати промислові препарати вітаміну Е: капсувіт Е-25, гранувіт та ін. Для попередження А, Д, Е-авітамінозів не рекомендується згодовування неякісних кормів, особливо тваринного походження, великих даванок буряків та гички, а також силосу з неї, комбікормів, збагачених нестабілізованим кормовим жиром, порушувати норми мінерального живлення й умов утримання тварин.

Отруєння нітратами та нітритами. Внесення великих доз азотних добрив під кормові культури може викликати в них накопичення значної кількості нітратів і нітритів. Високим вмістом нітратів відзначаються кормові буряки, соняшник, кукурудза, картопля, капуста, люцерна, ячмінь, овес та ін.

Підвищення вмісту нітратів у кормових культурах відмічається у період засухи, на засушливих ділянках, при недостатній інсоляції, зниженні температури, на кислих і засолених грунтах та ін.

При поїданні кормів з високим вмістом нітратів, особливо при недостатньому рівні енергетичного вуглеводного живлення, нітрати перетворюються у нітрити, які майже в 10 раз більш токсичні у порівнянні з нітратами.

Отруєння тварин нітратами спостерігається у тих випадках, коли вони надходять в організм у концентраціях вище допустимих.

Токсична дія нітратів обумовлена блокадою дихальних ферментів, які втрачають здатність сприймати і транспортувати кисень, забезпечувати тканинне дихання.

При отруєнні нітратами та нітритами у тварин спостерігається значна слинотеча, блювання, порушення координації руху, блідуватість слизової оболонки рота й очей, кров набуває шоколадного кольору внаслідок утворення метгемоглобіну.

Для діагностики нітратно-нітритних отруєнь у жуйних тварин необхідно аналізувати кров на вміст метгемоглобіну, який не повинен перевищувати 30% від загальної кількості гемоглобіну крові. Дляпопередження отруєнь нітратами необхідно, щоб у кормах їх рівень не перевищував гранично допустимі концентрації (ГДК) (табл. 22). Для великої рогатої худоби ГДК не повинна перевищувати 0,2 г/кг маси тіла: для коней і овець - 0,4 г/кг; для свиней - 0,6 г/кг; кролів -1,0 г/кг; курей - 1,0 г/кг маси тіла. При вмісті у кормових рослинах більше 0,2% нітратів і нітритів зелену масу необхідно засилосовувати з добавкою 40% рослин з високим вмістом вуглеводів. Також можна скосити траву на сіно, переробити на трав'яне борошно.

Кормові отруєння. У картоплинні, а також у зеленій порослій або зіпсованій картоплі міститься велика кількість соланіну та інших отруйних речовин. При поїданні великої кількості картоплиння або порослої картоплі у тварин спостерігають втрату апетиту, проноси, хитку ходу, розширення зіниць, схуднення. Для профілактики отруєння соланином таку картоплю необхідно варити не менше однієї години при температурі 100°С, а воду зціджувати.

22. Гранично допустимі концентрації нітратів і нітритів у кормах (затверджені Головним управлінням ветеринарії), мг/кг корму:

Корми	Нітрати	Нітрити
Комбікорми для жуйних
Комбікорми для свиней та птиці
Грубі корми (сіно, солома)
Зелені корми
Картопля
Буряки
Силос (Сінаж)
Зернофураж
Жом сухий
Трав'яне борошно
Макуха і шроти

При поїданні тваринами на пасовищі у сонячні дні гречки, проса, конюшини, люцерни у тварин спостерігають ураження білих ділянок шкіри у вигляді висипу і почервоніння, а у тяжких випадках - гарячку, сильне запалення шкіри та слизової оболонки рота, набряк морди і губ, втрату апетиту і розлади травлення. З метою профілактики захворювання тварин не слід випасати у сонячні дні на таких пасовищах, використовувати їх для цієї мети потрібно вночі або у пасмурні дні. Крім того, ці корми слід згодовувати у суміші з іншими кормами.

У льоновій макусі, сорго, суданці, гірному просі, виці і конюшині (особливо дикій) містяться ціанглюкозиди, які у воді гідролізуються з утворенням синильної кислоти. Синильна кислота порушує процеси тканинного дихання та викликає отруєння у всіх сільськогосподарських тварин. При отруєннях синильною кислотою у тварин виникає сильна слабкість, невелике збудження, часті сечовипускання. При тяжких отруєннях спостерігають судороги і втрату апетиту, повну відсутність жуйки і домішки крові у калі.

Для профілактики отруєнь лляну макуху необхідно розмочувати у воді температурою вище 60°С або згодовувати її сухою. Не рекомендується випасати тварин на пасовищах, де є трава суданки, сорго та інші рослини ціаногенів під час засухи або після заморозків. У посушливі роки траву з таких пасовищ краще використовувати для приготування сіна.

Отруйність бавовняної макухи пов'язана з вмістом у ній отрути - госиполу. Отруєння тварин виникають після тривалого використання макухи з вмістом госиполу більше 0,01 %. Особливо чутливий до госиполу молодняк. Телята-молочники отруюються госиполом при випоюванні молока від корів, які перед цим тривалий час отримували бавовняну макуху. З дорослих тварин найбільш чутливі до госиполу свині.

Із метою профілактики не допускають тривалого згодовування бавовняної макухи тваринам. Після двох-трьох місяців використання макухи необхідно виключати її з раціону. Привчати тварин до бавовняної макухи необхідно поступово. Використовувати макуху слід у невеликій кількості, а при необхідності включати до раціонів у значних дозах - макуху потрібно знезаражувати.

При засміченні кормів насінням рицини або при згодовуванні не знешкодженої макухи та шроту, що одержують з цієї культури, у сільськогосподарських тварин виникають отруєння алкалоїдом рицина; що міститься у насінні у кількості майже 3%. Отруйна дія рицини настільки сильна, що доза 0,02 г є смертельною для людини.

При згодовуванні рицини у тварин спостерігається запалення шлунку та кишок, загальне пригнічення, що змінюється збудженням, судорожними скороченнями скелетної мускулатури, спадом серцевої діяльності. У крові виявляють розпад еритроцитів. Для профілактики захворювання необхідно відходи рицини пропарювати або кип'ятити не менше двох годин при температурі 100°С і вище. При цьому отруйна речовина руйнується. Включати макуху та шроти рицини до раціонів тварин необхідно обережно, коли вони навіть знезаражені.

Отруєння запліснявілими кормами. Отруєння виникає при згодовуванні та поїданні тваринами рослин і кормів, уражених різною пліснявою (чорна, зелена та жовта пліснява, мукор та ін.). Токсичність кормів, уражених грибами, залежить від умов зберігання корму, вологості та температури зовнішнього середовища, вентиляції кормосховищ, тривалості зберігання. Захворювання спричиняють токсичні речовини, що утворюються в уражених пліснявою кормах. Тривале згодовування запліснявілого корму призводить до розвитку мікозів (аспергильоз птахів) та алергічних захворювань (бронхіальна астма). При гострих мікотичних інтоксикаціях у тварин виникає слинотеча, шлунково-кишкові розлади, пригнічення, іноді судоми, підвищення температури, зниження кількості лейкоцитів. Нерідко виявляють жовтяничність слизових оболонок, білок у сечі, розлад серцевої діяльності.

Гострий мікотичний гастроентероколіт нерідко на третій-п'ятий день закінчується смертю тварин. В інших випадках видужування настає повільно, протягом двох-трьох тижнів.

Для профілактики мітоксикозів необхідно додержуватися правил заготівлі та збереження кормів, виключати з раціону сіно, солому, коренеплоди та інші корми, уражені пліснявою, знезаражувати корми за рахунок фізичних та хімічних способів їх підготовки до згодовування.

Отруєння тварин пестицидами

Пестициди є найбільш поширеними потенціальними екзогенними отрутами у зовнішньому середовищі.

Вони можуть потрапляти в організм тварин через шкіру, з повітрям, з кормами, водою викликаючи отруєння. Ступінь захворювання залежить від типу отрути, її кількості і стану організму.

Місця, де готують ядохімікати для обробки рослин, необхідно добре ізолювати, щоб не допустити попадання пестицидів у грунт і воду. Не дозволяється використовувати протравлене зерно на корм худобі. Необхідно регулярно контролювати корми на наявність залишків у них пестицидів.

Контрольні питання

1. Як класифікують корми в зоотехнії?

2. Характеристика поживності зелених кормів.

3. Що таке зелений конвейєр?

4. Наведіть орієнтовні добові норми зелених кормів для різних видів

тварин.

5. Дайте визначення поняття силосу та назвіть оптимальні фази дозрівання

для силосування різних культур.

6. Які вимоги ставляться до комбінованого силосу, виготовленого для

свиней та птиці?

7. Які головні умови одержання сінажу високої якості?

8. Які поживні речовини входять до коренеплодів та їх добові даванки в

залежності від виду тварин?

9. Які ви знаєте методи заготівлі сіна?

10. Яка технологія виготовлення трав’яного борошна?

11. Яка поживність зерна злакових і бобових культур?

12. Які ви знаєте способи підготовки зерна до згодовування?

13. Які ви знаєте відходи борошномельного виробництва, олійного,

цукрового?

14. Дайте визначення поняття комбікорму, БВД, премікси.

15. Способи підготовки зерна злакових і бобових до згодовування.

16. Гігієна годівлі сільськогосподарських тварин.

Дата добавления: 2015-07-25