Сучасне міжнародне право розвивається значною мірою під впливом ООН.

13. Поняття та види норм міжнародного права.

Норма міжнародного права - це створене угодою суб'єктів формально визначене правило, що встановлює для них права і обов'язки, здійснення яких забезпечується юридичним механізмом.

Норма є загальним правилом, розрахованим на невизначену кількість випадків.

Разом з тим міжнародно-правові норми мають ряд особливостей, що дозволяють виділити їх в окрему систему.

1) предмет регулювання — міждержавні відносини і пов'язані з ними відносини інших суб'єктів;

2) порядок створення — узгодження позицій держав та (або) інших суб'єктів;

3) форма закріплення (існування) — відповідна погоджувальному характеру змісту правил поведінки (договір, звичай, акти міжнародних конференцій і міжнародних організацій);

4) забезпечення реалізації норм, як правило, самими державами-творцями індивідуально або колективно, зокрема за допомогою створених ними міжнародних організацій і органів, при цьому особливе значення мають заходи, що сприяють добровільній реалізації норм.

Створення норм міжнародного права представляє процес узгодження позицій держав, що включає дві стадії:

1) досягнення згоди щодо змісту правила поведінки;

2) взаємообумовлене волевиявлення держав щодо визнання правила поведінки обов'язковим.

Специфіка міжнародно-правових норм і їх системи позначається на їх конструкції. Головне полягає в тому, що більшість норм містять лише диспозицію, а санкції, точніше контрзаходи, визначаються системою в цілому. Конкретні контрзаходи у разі порушення норм можуть передбачатися окремими договорами.

Міжнародно-правові норми неоднорідні за формою і змістом. Їх можна класифікувати за різними критеріями. Види норм міжнародного права: - за сферою дії – універсальні (глобальність дії, загальна обов'язкова сила, створення і зміна їх міжнародним співтовариством в цілому, Універсальні норми утворюють загальне міжнародне право), регіональні (У певному регіоні істотно заглиблюється взаємодія держав, що породжує потребу у вищому рівні нормативного регулювання аж до створення наднаціонального регулювання. У регіоні інтеграції виникають комплекси норм, що володіють чималою специфікою, створюються нові механізми правотворчості і правоосуществления. Найбільш показовий в цьому плані досвід Європейського союзу), партикулярні (поширюють свою дію на відносини з обмеженим колом учасників, в більшості випадків - на двосторонні відносини. Їх основним джерелом є договори. Але існують і звичаєві норми такого роду); локальні норми за чисельністю істотно перевершують універсальні.

- за способом створення і формою існування - звичаєві, договірні, норми рішень міжнародних організацій.

- за юридичною силою – імперативні (мають особливу юридичну силу. Остання полягає в неприпустимості відхилення від норм jus cogens у взаєминах окремих держав навіть шляхом їх угоди. Звичай або договір, що суперечить нормі jus cogens буде недійсним. Нова імперативна норма робить недійсними існуючі норми, які не відповідають їй) і диспозитивні (норми, що допускають відступ від них за угодою сторін. При цьому не повинні зачіпатися права і законні інтереси третіх держав. Більшість універсальних і локальних норм є диспозитивними нормами);

- за функціями в системі – матеріальні (містять права й обов'язки суб’єктів щодо конкретних об'єктів міжнародно-правового регулювання, впроваджують їх правила поведінки) і процесуальні (загальні принципи права, які в основному є процесуальними (наприклад, ніхто не може бути суддею у власній справі, пріоритет спеціального закону відносно загального та ін.), Процесуальне право відрізняється високим ступенем диспозитивності. Воно визначає лише загальні риси процесуальної діяльності. Свої процесуальні норми містить практично кожен договір);

Залежно від змісту, цільового призначення і характеру викладу норми міжнародного права підрозділяються на:

— норми-принципи. Такими є основні принципи міжнародного права, закріплені в ст. 1 і 2 Статуту ООН. Наприклад, принцип незастосування сили та погрози силою, принцип мирного вирішення спорів, принцип невтручання у внутрішні справи держав, принцип співробітництва держав, принцип рівноправ'я і народів, принцип суверенної рівності держав, принцип добросовісного виконання державами своїх зобов'язань. Три загальновизнані принципи — непорушності кордонів, та територіальної цілісності, поваги прав людини і основних свобод — найповніше визначені в Заключному акті НБСЄ 1975 р.;

— норми-визначення. Вони містяться в різних статтях міжнародного договору або складають окремий розділ (статтю) договору. Наприклад, в ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. подані визначення термінів, використаних в договорі як «ратифікація», «повноваження», «договір», «учасник» «міжнародна організація» та ін.;

— норми-цілі, що закріплюють і завдання, на досягнення яких має бути спрямована діяльність суб'єкта або суб'єктів міжнародного права. Наприклад, держави — учасники Угоди про діяльність держав на Місяці і інших небесних тілах 1979 р. поставили перед собою мету «не допустити перетворення Місяця на район міжнародних конфліктів».

14. Договірні та звичаєві норми міжнародного права

На справедливу думку Р. І. Тункина, однією з важливих особливостей міжнародного права є те, що його норми створюються самими суб'єктами цієї системи права. Міжнародний договір і міжнародний звичай є основними способами створення норм міжнародного права.

Договірна норма. Загальновизнано, що основним способом створення норм міжнародного права є міжнародний договір. Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Згідно ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і врегульовану міжнародним правом незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від конкретного найменування. Договір може відтворювати і підтверджувати чинні норми міжнародного права, конкретизувати їх, розвивати, створювати нові і ліквідовувати старі.

Міжнародно-правовий звичай. На відміну від договірних норм международно- правовий звичай не є результатом узгодження волі суб'єктів міжнародного права.

На думку Р. І. Тункина, opinio juris означає, що держава розглядає те або інше звичаєве правило як норму міжнародного права, як правило, юридично обов'язкове в міжнародному плані. Це вираз волі держави. Коли інші держави також виражають волю в тому ж напрямі, утворюється мовчазна угода про визнання звичаєвого правила як міжнародно-правової норми. Міжнародно-правовий звичай може бути універсальним, галузевим або локальним.

Загальновизнаними міжнародно-правовими звичаями, наприклад є заборона агресії, геноциду, рабства, расової дискримінації, злочинів проти людяності і тортур, а також право на самовизначення. В ст. 38 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. вказано, що статті даної Конвенції не перешкоджають якій-небудь нормі, що міститься в договорі, стати обов'язковою для третьої держави як звичаєва норма міжнародного права, що визнається як така.

Для визнання міжнародно-правового звичаю необхідно дві умови: загальна практика і визнання звичаю як правової норми. Наявність звичаєвої норми може бути підтверджено заявами держав судовими рішеннями, практикою. При визнанні звичаєвої норми не допускаються застереження.

15. Норми jus cogens: загальна характеристика і значення.

Імперативні норми забезпечуються особливими засобами. Породжувані ними правовідносини є загальними, такими, що діють між всіма (erga omnes). Відповідно, у разі порушення цих норм виникають і універсальні правовідносини відповідальності: не тільки безпосередньо постраждала, але і будь-яка інша держава має право поставити в юридичному плані питання про відповідальність правопорушника. Ще однією особливою формою відповідальності за порушення імперативних норм є кримінальна відповідальність посадових осіб держави. Проект статей Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, підготовлений Комісією міжнародного права, дає уявлення про імперативні норми, які охороняються в такому порядку. До них належать принципи і норми, що забороняють агресію, втручання у внутрішні справи, колоніальне і інші види іноземного панування, основні принципи гуманітарного права, норми про відповідальність за злочини проти людства.

Згідно ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, норма jus cogens — це норма загального міжнародного права, яка приймається і визнається міжнародним співтовариством держав в цілому як норма, відхилення від якої є неприпустимим і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер.

Неприпустимість відхилення від норми jus cogens обумовлена характером об'єкту регульованих нею відносин, який представляє інтерес для всього міжнародного співтовариства, тобто своєрідного всесвітнього об'єднання держав, що взаємодіють між собою. Порушення цієї норми може спричинити шкоду правам і інтересам всіх держав. Вона має вищу юридичну силу, і договір вважається нікчемним, якщо у момент укладення він суперечить такій нормі.

При виникненні нової норми jus cogens існуючі договори, які суперечать їй, стають недійсними, їх дія припиняється.

16. Міжнародні узвичаєння та міжнародна ввічливість.

Від юридично обов’язкових норм міжнародного права слід відрізняти міжнародні узвичаєння, міжнародну ввічливість.

Міжнародна ввічливість (comitas gentium) – сукупність правил доброзичливості, коректності, стриманості та взаємної поваги учасників міжнародного спілкування, що не мають юридично обов’язкового характеру.

Міжнародна ввічливість базується на концепції рівності держав і її дотримання має в основному взаємний характер. Норми міжнародної ввічливості можуть перетворюватися в норми міжнародного права в рамках міжнародного правотворчого процесу. Так, наприклад, деякі правила міжнародної ввічливості, що стосувалися дипломатичних привілеїв та імунітетів, з часом трансформувалися в норми міжнародного дипломатичного права. З іншого боку, з норм міжнародного права можуть випливати норми міжнародної ввічливості. Прикладом можуть бути норми міжнародної ввічливості, що сформувалися на основі засади суверенної рівності держав. До числа таких норм міжнародної ввічливості, зокрема, відносять такі: повага до національних символів держави, повага до правових актів інших держав, встановлення певного порядку місць за столом переговорів для дипломатичних представників з різних держав, правило альтернату тощо.

Міжнародні узвичаєння – це правила поведінки, що складаються між суб’єктами міжнародного права і підтверджуються практикою, але не є юридично обов’язковими.

В результаті першого етапу узгодження воль держав складаються узвичаєння, тобто правила поведінки, яким зазвичай слідує держава, але які ще не є правовою нормою. Узвичаєння – це загальна практика, яка не відображає правового зобов'язання (прикладом в даному випадку можуть служити морські церемоніали). Для того, щоб стати нормою міжнародного права, узвичаєння має пройти другий, завершальний етап, що полягає в узгодженні волі держав щодо визнання узвичаєння opinion juris.

Узвичаєння стає нормою міжнародного права тільки після того, як дві або більше держави визнали його в цій якості.

17. Кодифікація норм міжнародного права: поняття та види

Кодифікація норм МП – це систематизація чинних принципів і норм міжнародного права і розробка нових норм відповідно до предмету регулювання з метою створення внутрішньо узгоджених правових актів.

Кодифікація – це прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права.

Основні завдання кодифікації:

а) встановлення точного змісту і чіткого формулювання чинних принципів і норм міжнародного права (звичаєвих або договірних) у тій або іншій сфері відносин між державами;

б) зміна або перегляд застарілих норм;

в) розробка нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу і актуальних потреб міжнародних відносин;

г) закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм в єдиному міжнародно-правовому акті (конвенції, договорі, угоді).

Дата добавления: 2015-11-14