Відтворення демографічного потенціалу

Демографічний потенціал відображає наявні і потенційні ресурсні можливості населення як системи і як сукупного суб’єкта соціально-економічної діяльності, які на сьогодні визначаються не тільки чисельністю населення й сукупної робочої сили, але й низкою якісних демографічних параметрів, які детермінують характер демовідтворення, забезпечують його сталість та безперебійність у сучасних умовах. Згідно із загальною логікою розвитку, з суспільно-економічним прогресом, роль кількісних параметрів населення та робочої сили знижується, натомість роль якісних характеристик ― неухильно зростає (кількість праці заміщується її якістю або продуктивністю).

В умовах, коли збереження і тим більше нарощування трудових можливостей за рахунок збільшення чисельності населення та його працездатної частини стає неможливим, основне “навантаження” по відтворенню демографічного і трудового потенціалів потенціалу переміщується на фактори інтенсивного характеру: серед демографічних – на тривалість життя, стан здоров’я і працездатності населення; з-поміж економічних – на структуру економічної активності й зайнятості, освітньо-професійну структуру населення, його трудову мобільність тощо.

У цілому формування обсягів і основних структурних характеристик демографічного потенціалу визначається особливостями перебігу демографічних процесів, станом демографічних структур, чисельністю основних демографічних контингентів, які різняться за місцем і роллю у демографічному й соціально-економічному відтворенні.

Специфіка демографічної ситуації в Україні періоду незалежності полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням певних якісних характеристик населення(насамперед, його здоров’я), що дозволяє кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу. Україну на тлі більшості європейських країн вирізняють одні з найбільш несприятливих рівнів основних демографічних показників: один з найнижчих в Європі рівнів народжуваності та високий (характерний переважно для менш розвинутих країн) ― смертності, що зумовлює масштабність і сталість депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення.

Ключовим проблемним моментом сучасної демографічної ситуації в Україні залишається відчутна її „завантаженість” кризовими медико - демографічними елементами, погіршення стану здоров’я населення, яке проявляється у збільшенні масштабів його передчасної смертності й інвалідизації, переважно негативних зрушеннях у рівні та структурі захворюваності (особливо дітей), накопиченні населенням тягаря хронічних хвороб і результується у скороченні середньої тривалості життя, особливо для чоловіків.

На сьогодні середня очікувана тривалість життя в Україні є нижчою, ніж це було 45 років тому, при цьому лише з початку 1990-х років вона скоротилась майже на 4 роки для чоловіків та на 1,2 роки ― для жінок. Якщо у середині 1960-х років тривалість життя в Україні була співставною з такою у Великій Британії та навіть дещо вищою ніж у Франції, то нині українські чоловіки живуть у середньому на 12-13 років, а жінки ― на 8–9 років менше, ніж у країнах Європейського союзу.

Саме передчасна смертність нині є найвагомішою детермінантою необоротних втрат людського потенціалу у нашій країні.

Основними рисами сучасного режиму смертності населення України є:

· висока чоловіча надсмертність (особливо у працездатному віці) і як результат ― надто великий розрив у тривалості життя між жінками і чоловіками (12 років проти 5-7 років― у розвинутих європейських країнах);

· певне перевищення рівня смертності у сільській місцевості над міським(міжпоселенська різниця у тривалості життя «на користь» городян становить 1 рік для жінок і понад 2 роки ― для чоловіків);

· локалізація основних втрат від передчасної смертності(і водночас – резервів її зниження)у працездатному віці;

· збереження «консервативної» структури причин смерті, в якій високий рівень смертності від ендогенних причин поєд­нується з не менш значущим рівнем смертності від екзогенних патологій (внесок яких посилюється); переважанняу структурі передчасної смертності причин, пов’язаних зі способом життя, наявність вагомої частки смертей, яким можна запобігти, а отже ― значних резервів скорочення необоротних демографічних втрат.

· висока смертність від причин, пов’язаних зі зловживанням алкоголем, від усіх зовнішніх причин смерті (показник смертності у віці до 65 років за даним класом причин смерті у середньому вчетверо перевищує такий для країн ЄС); ”чоловіче обличчя” і вельми високий (майже вдесятеро вищий, ніж у ЄС) рівень смертності від інфекційних захворювань, зокрема, туберкульозу і СНІДу, та загрозливі темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДУ; надто низький, за європейськими стандартами, середній вік смерті практично від усіх класів причин смерті.

Пересічний українець нині проживає не тільки менш тривале життя, ніж жителі розвинених європейських країн; значно коротшим в Україні є й період життя без порушень здоров’я, які спричиняють непрацездатність аж до інвалідності.

Очікувана тривалість здорового життя на початку поточного десятиріччя становила в Україні 59,2 року і була на десять років меншою, ніж в країнах ЄС.

Відмінності між Україною і розвинутими європейськими країнами у тривалості життя (і його здорового періоду) уособлюють собою різні передумови для подальшого не лише демографічного, але й соціально-економічного розвитку.Адже країни з хворим населення, з низькою тривалістю життя та високою смертністю населення мають менше шансів побудувати ефективну економіку, досягти високих темпів економічного зростання та рівня добробуту населення.

Сучасними тенденціями розвитку шлюбно-сімейних процесів в Україні є:

- урізноманітнення форм шлюбно-сімейних стосунків (зокрема, поширення незареєстрованих шлюбів),

- підвищення віку укладання шлюбу,

- триваючий процес нуклеаризації сімей,

- збільшення частки неповних сімей (через підвищення позашлюбної народжуваності, високу розлучуваність та передчасну смертність чоловіків),

зниження дітності сім’ї.

Незважаючи на збереження у цілому традицій сімейного способу життя населення та виконання сім’єю своїх основних функцій, у шлюбно – сімейній сфері України має місце низка проблем, найгострішими з яких є:

нестабільність шлюбів,

збільшення кількості дітей – сиріт (у т.ч. соціальних сиріт) та дітей, позбавлених батьківського піклування,

наявність прошарку соціально дезадаптованих „дітей вулиці”.

Після тривалого періоду обвального падіння народжуваності (1990-2001 роки) в Україні, мірою подолання соціально-економічної кризи, на початку поточного десятиріччя актуалізувалась дія чинників, що сприяють певному підвищенню дітородної активності населення, як-от: стабілізація економічної ситуації і підвищення життєвого рівня, активізація соціальної політики, поступова адаптація населення до нових соціально-економічних умов тощо.

Збільшення чисельності народжених, яке фіксується в Україні з 2002 року, не свідчить однак про докорінний ”перелом” у тенденціях народ­жуваності, а скоріш є наслідком ”компенсації” відкладених у кризові роки народжень, а, крім того, почасти зумовлене вступом у дітородний вік більш численних контингентів жінок. При цьому наша країна і дотепер знаходиться у групі європейських держав з найнижчими рівнями народжуваності (до якої входять, поряд з Україною, переважно східноєвропейські країни та ряд держав пострадянського простору). Більш високою, на тлі розвинутих європейських країн, лишається в Україні частка первістків серед новонароджених і відповідно меншою – питома вага дітей наступних черговостей (особливо – третіх-четвертих).

Відбуваються зрушення у структурних характеристиках народжуваності в Україні. За період незалежності суттєво збільшилась частка позашлюбних народжень, підвищився середній вік матері при народженні дитини (хоча ці показники у нашій країні є допоки нижчими, ніж у країнах Європейського Союзу). Сучасні зміни сумарного показника народжуваності та одного з узагальнюючих індикаторів режиму демовідтворення – нетто-коефіцієнта відтворення населення мають тенденцію до зростання.

На демографічний розвиток України, якість її населення, ситуацію на ринку праці суттєвий вплив справляють міграційні процеси.

Попри наявність в Україні останніми роками незначного додатного міграційного сальдо, структура зовнішніх міграційних потоків свідчить про збереження певних тенденцій, які негативно впливають на формування сучасного і майбутнього трудового, репродуктивного й інтелектуального потенціалунаселення: значне вибуття осіб у групах молодого працездатного віку; збільшення кількості жінок, зокрема молодого репродуктивного віку, у потоках вибуття; збереження відтоку високоосвічених контингентів української молоді за кордон.

Населення України має високий рівень постаріння. Вона посідає 11 місце за часткою населення віком 60 років і старше після демографічно найбільш старих країн (як-от: Італія, Греція, Німеччина, Швеція та ін.). Деяке зниження даного показника постаріння населення в Україні за роки, що минули у нинішньому десятиріччі, пов’язане з особливостями його сучасної вікової структури (впливом демографічної хвилі, ”ресурс” якої вичерпується вже поточного року).

За часткою населення у віці понад 65 років Україна нині знаходиться поряд з такими розвинутими європейськими країнами як Австрія, Велика Британія або Фінляндія і вже наближається до середнього показника за сукупністю країн Євросоюзу (ЄС –16,9 %).

Більш високим рівнем постаріння в Україні вирізняється сільське населення, а у його складі ― жінки (понад 30 % яких нині представлено особами у віці 60 років і старше).

Середній вік населення, який наприкінці 2001 року[17] становив у містах України 38,3 року, у селах — 40,2 року, за розрахунками станом на кінець 2007 року вже дорівнював 39,6 року та 40,8 року відповідно.

Оскільки населення є сукупним суб’єктом суспільно-економічного життя, демографічна ситуація в країні, наявні і перспективні тенденції демографічних процесів та структур неминуче позначаються на функціонуванні усіх основних його сфер. Демографічне неблагополуччя наражає країну на певні ризики у багатьох галузях і складових життєдіяльності, є основоположним щодо формування обмежень для сталого розвитку.

Сучасні несприятливі тенденції та ймовірні перспективи демографічних процесів в Україні на середньострокову перспективу зумовлюють низку демографічних викликів та пов’язаних з ними загроз, актуальність пошуку відповіді на які диктується необхідністю вирішення проблем забезпечення національної економіки робочою силою (у тому числі її збалансування за кількісними та якісними параметрами), сталого розвитку системи соціального забезпечення й інших галузей соціальної сфери, забезпечення національної єдності, обороноздатності країни та ін.

Дата добавления: 2015-11-14