Світовий ринок енергоресурсів

Наприкінці XX ст. відбулися значні структурні зрушення в паливно-енергетичному комплексі, що привело до зміни організаційних структур, існуючої інституційної бази та методології державного регулювання не тільки в енергетиці, але й в цілому в галузях природних монополій. На цей процес значно вплинули: лібералізація та глобалізація світової торгівлі енергоресурсами.

Глобалізація світових енергетичних ринків.

Ринки енергоресурсів, будучи спочатку однопродуктовими і локальними, еволюціонували в бік регіональних і глобальних (світових) ринків окремих енергоресурсів (наприклад, світовий нафтовий ринок) і регіональних енергетичних ринків (наприклад, європейський ринок електроенергії і газу). Енергетичні ринки прагнуть до утворення глобального енергетичного простору з єдиними правилами ”гри”, тому вже зараз, задовго до того, як такий простір буде сформовано, йде боротьба за майбутні ключові позиції на ньому.

Індукована зміна інституціональної структури ринків енергоресурсів.

Перехід до ліберальної моделі відбувся майже одночасно в більшості мережевих галузях енергетики, що ставить під сумнів гіпотезу про те, що перехід до вільної конкуренції є підсумком природного розвитку систем енергетики. Якби це було так, перехід до конкуренції в газовій галузі не збігався б за часом з процесами дерегуляції в інших галузях природних монополій і не відбувся б майже одночасно в багатьох країнах із зовсім різними умовами. Відбулася ”революційна” заміна традиційної технології державного контролю на конкуренцію та регуляцію, покликаних забезпечити ефективність використання створених раніше основних фондів галузі.

Зростання енергоспоживання.

Постіндустріальний розвиток світової економіки супроводжується нарощуванням енергоспоживання. Це вимагає, незважаючи на підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів на всіх стадіях енергетичного ланцюга, залучення в господарський обіг усе нових обсягів природних енергетичних ресурсів. Значний приріст попиту спостерігається не тільки і не стільки в індустріально розвинутих країнах світу, скільки з боку країн, що динамічно розвиваються. Це викликано перш за все нарощуванням індустріального потенціалу в цих країнах внаслідок перенесення енергоємних виробництв у країни з меншою вартістю трудових ресурсів, а найбільш розвинуті країни перейшли до постіндустріального ресурсозберігаючого типу економічного розвитку.

Збільшення масштабів відтворювальних процесів в енергетичних галузях

Наприкінці ХХ століття нерівномірність розміщення запасів ресурсів призвела до зростання міжнародної торгівлі енергоресурсами, загострення конкуренції на світовому (нафтовому) та регіональних (природного газу, вугілля) ринках, а відтак і до відповідних змін сформованої в першій половині минулого століття структурної організації та інституційної бази енергетичних ринків.

Кон’юнктура нафтового ринку

Детермінантами кон’юнктури світового нафтового ринку є складний комплекс факторів, сукупна дія яких визначає рівень цін на нафту – тенденції зміни балансових пропорцій та глобальна геополітична кон’юнктура.

Останнє десятиріччя світова економічна кон’юнктура формується в епоху зростаючих світових цін на нафту, що впливає на темпи зростання світової економіки. Протягом 1998 − 2008 років ціна на нафту зросла з 10 $/бар до понад 150 $/бар.

Одним з чинників першої групи є рівень попиту, де варто звернути увагу на високу чутливість ринку нафти до змін динаміки світового економічного зростання і навіть аналогічної динаміки окремих макрорегіонів.

Експерти МВФ не поділяють точки зору про кореляційну залежність цін на нафту та темпи зростання світового валового продукт, хоча і висловлюють певні застереження щодо такого можливого взаємовпливу.[7]

Уповільнення темпів зростання і, навіть ознаки рецесії економіки США у 2006-2008 роках, на яку припадає близько 20 % світового ВВП відбувається одночасно із достатньо високими темпами економічного зростання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що динамічно розвиваються, а відтак попит на нафту залишатиметься на достатньо високому рівні. Отже, мова йде лише про переорієнтацію нафтових потоків, а не на суттєве зниження їх обсягів.

Нерівномірність динаміки енергоємності економіки серед країн з різним рівнем економічного розвитку.

Енергоємність ВВП за ПКС у країн, що розвиваються, складає близько 15 тис. британських термоодиниць (Btu) на 1 дол. США, що в середньому у півтора-два раза вище ніж у розвинутих країн. Через це, підвищення цін на енергоресурси призведе до зниження темпів економічного зростання та збільшення інфляції в цих країнах. Вагомий внесок у цьому сенсі матиме Китай, який в останні роки перейшов від трудомісткого до матеріалоємного та енергоємного типу економічного зростання.

Уповільнення темпів зростання світової економіки неминуче відобразиться на рівні енергетичного попиту та відповідної кореляції цін. Експерти мають різні оцінки реперної точки цінової динаміки, які однак, знаходяться у діапазоні 150-200 дол. США за барель, яка означатиме глобальну рецесію, гіперінфляцію і наступний спад попиту.

Нафта і газ залишатимуться основними джерелами енергії, при цьому, ціна на вуглеводні у найближчі роки може дещо знизитися.

Цього не виключили голови найбільших нафтових компаній під час круглого столу ”Енергетика – глобальні гравці та арбітри”, прогнозуючи зниження цін на нафту до 2010 року до рівня 70-100 дол. США за барель. Після чого, знову ж таки, триватиме період перманентного зростання до сучасного рівня цін − 100-150 дол. США за барель у 2020 році. При цьому світове виробництво нафти залишатиметься на існуючому рівні 80-100 млн. барелів за добу у 2020 році (зараз у світі споживається 86 млн. барелів за добу). На спільну думку міністрів економіки та енергетики країн-найбільших імпортерів нафти, підвищення цін понад 130 дол. США за барель може уповільнити глобальний економічний розвиток.

Сучасна цінова динаміка на нафтовому ринку визначається неринковими факторами глобальної геополітичної кон’юнктури.

Тенденції у змінах ресурсних запасів, витрат видобутку, попиту та пропозиції позначаються лише на короткостроковому інтервалі і на локальних ринках (двосторонніх, багатосторонніх угодах). Зниження попиту внаслідок рецесії економіки США та ЄС вплинуло на ціну нафти в бік зниження.

За аналітичними розрахунками[8], геополітична націнка нафти сьогодні коливається в діапазоні від 10 % до 15 %, що трохи нижче, ніж наприкінці 70-х років XX століття (на той період вона оцінюється у 50 %). У 80-х роках, так само як і в 1996-2003 роках, ”геополітична дельта“ у ціні нафти практично була відсутня.

Одним з найвпливовіших геополітичних факторів є енергетична внутрішня та зовнішня політика США, як найбільшого споживача нафти. На даний час, уряд США не розморожує стратегічні нафтові резерви, тим самим підтримуючи високий ціновий рівень на внутрішньому ринку.

Міжнародний ринок нафти, що знаходиться під картельним впливом ОПЕК, визначає загальну ситуацію на світовому енергетичному ринку. Обсяги міжнародних поставок і цін на нафту показують зону можливого використання газу і вугілля. Ціна на природний газ, яка фактично відображає транспортні витрати, досить тісно корелює із цінами на нафту.

Ринок вугілля

Ситуаціями на ринках нафти і газу визначається зона ефективного використання вугілля, від якої залежать розміри і напрямки міжнародних постачань, а також ціна на вугілля. Оскільки у повному значенні не існує світового ринку вугілля, світові ціни фактично є регіональними цінами, що відображають специфіку якості та умов видобутку вугілля. На ринок вугілля можуть також впливати можливості залучення в національні енергобаланси «місцевих» енергоресурсів, під якими розуміються атомна і гідроенергетика, поновлювані джерела енергії тощо. За відсутності екологічних обмежень ціни на вугілля можуть бути «відірвані» від цін на газ або нафту і визначатимуться рівнем європейських витрат, пов'язаних з використанням «місцевих» енергоресурсів.

Прогноз відносних цін на енергоресурси

Довгострокові прогнози індексу цін на енергоносії, опубліковані Єврокомісією та Адміністрацією з енергетичної статистики (АЕС) США, різняться.

Так, Єврокомісія прогнозує стрімке зростання цін до 2020 року: на газ майже в 1,3 рази та на нафтопродукти в 1,4 рази відносно 2005 року. Адміністрація з енергетичної статистики США (АЕС США) передбачає більш помірне зростання цін: на газ у Європі у 1,1 рази та майже незмінні ціни на нафтопродукти в Європі. За оцінками Єврокомісії та АЕС США, ціни на нафту будуть зростати у довгостроковій перспективі під впливом зміни граничних витрат на видобуток.

Тенденції енергетичних балансах основних макрорегіонів світу

Глобалізація енергетичних ринків, а відтак і зростаюча енергетична взаємозалежність є фактором енергетичної безпеки для країн-імпортерів.

Частка органічного палива

Прогнози більшості експертів енергетичного ринку вказують на збереження високої частки органічного палива в цілому, і нафти зокрема, у структурі світового енергоспоживання протягом найближчих 30 років. Динаміка зростання попиту на „блакитне паливо” показує, що природний газ незабаром у багатьох галузях замінить нафту і стане основним енергоносієм у світовій промисловості. Зростаючий попит на енергоносії підтримує динаміку високих світових цін і спонукає країни-імпортерів, зокрема ЄС, шукати шляхи диверсифікації енергопостачання та оптимізації енергобалансу.

Структура енергоспоживання

Поточне енергоспоживання ЄС покривається на 41 % за рахунок нафти, 22 % − газу, 16 % − вугілля, 15 % − атомної енергії, 6 % − поновлюваних джерел енергії (ПДЕ). Потреби ЄС в енергоресурсах задовольняються на 50 % за рахунок імпорту. За умови збереження існуючих тенденцій у 2020 році органічні види палива надалі домінуватимуть на енергетичному ринку: 38 % – нафта, 29 % – газ, 19 % – тверде паливо, 8 % – ПДЕ та 6 % – атомна енергетика. Залежність від імпорту за цей період збільшиться до 70 % а по нафті до 90 %.

Основні напрями енергетичної політики ЄС

Основні напрями енергетичної політики ЄС викладені у Зеленій Книзі “До європейської стратегії безпеки енергопостачання”[9]. Основна ідея полягає у реалізації політики економічного зростання при одночасному забезпеченні безпеки поставок енергоресурсів, лібералізації (конкурентноздатності) енергоринків та захисті навколишнього природного середовища.

Підвищена увага до впровадження ПДЕ оголошена у Білій Книзі “Енергія для майбутнього: Поновлювані джерела енергії”, в якій зокрема ставиться завдання до 2010 року подвоїти (до 12 %) частку ПДЕ у загальному енергоспоживанні.

Зростання енергоспоживання у ЄС за нинішніх тенденцій неминуче призведе до зростання викидів шкідливих речовин.

Зростання викидів парникових газів (ПГ) у 2010 році на 5 % від рівня базового 1990 року. За існуючої політики ЄС не зможе виконати зобов’язання по Кіотському протоколу, яким передбачено зменшення емісії ПГ на 8 % від рівня 1990 року.

Хоча основні зусилля ЄС планує спрямувати на обмеження енергоспоживання (особливо на транспорті) увага також приділяється обмеженню залежності від імпортних поставок (до стандартів безпеки відноситься вимога не перевищувати 30 % поставок енергоносіїв з одного джерела). Основними механізмами для вирішення цих проблем визначені оподаткування, державні субсидії та регулювання попиту.

У 2020 році нафта і газ як і раніше будуть складатимуть більш 50 % світового паливно-енергетичного балансу.

За прогнозом керівників провідних нафтових компаній, поновлювані джерела енергії (ПДЕ) займуть більш-менш істотну частку у світовому енергоспоживанні не раніше 2025-2030 роках. Євросоюз планує зробити це раніше, довівши частку ПДЕ до 20 % уже до 2020 року.

Визначальними для умов вступу до ЄС будуть такі вимоги:

- безпека енергопостачання (безпека поставок енергоресурсів та безпека об’єктів енергетики);

- екологізація енергетики;

- лібералізація ринків енергоресурсів.

Оскільки жодна країна ЄС не має в достатніх обсягах власних запасів енергоресурсів, сучасні тенденції глобалізації та демонополізації ринків дозволяють перейти до принципу колективної енергетичної безпеки замість домінуючої у минулому ідеї національної енергетичної незалежності.

Серед основних вимог ЄС до країн-кандидатів в енергетичні сфері є такі:

- підвищення енергетичної ефективності;

- підвищення енергетичної безпеки;

- створення стратегічних запасів нафти і/або нафтопродуктів;

- реструктуризація вугільної промисловості (збереження вугільних резервів);

- використання атомної енергетики за умови забезпечення максимальної безпеки експлуатації АЕС, в іншому випадку – закриття АЕС;

- підвищення рівня використання поновлюваних джерел енергії;

- формування енергетичного ринку та створення регулюючого органу;

- ліквідація субсидій та цінових диспропорцій в енергетичній сфері;

- адаптована до енергетичної політики ЄС енергетична стратегія країн

Дата добавления: 2015-11-14