Мегатренди світового економічного розвитку

Розвиток світової економіки в період до 2020 року відзначатиметься впливом ряду чинників і мегатрендів, що приведуть до істотних змін загальної картини світової економіки та модифікації форм її організації. Враховуючи місце України на зламі західноєвропейської та східноєвропейської християнської цивілізації, формування нової глобальної архітектури ставить Україну перед жорсткими геополітичними, геостратегічними та геоекономічними викликами, відповіді на які вона має знайти саме у період до 2020 року.

Світова економіка вступила у завершальну стадію етапу світового розвитку, впродовж якого у світі домінувала європейська цивілізація. Проявом цього стало зменшення ролі США і Заходу у цілому у глобальній економіці та міжнародній торгівлі та розосередження впливу і формування нової міжнародної архітектури – як політичної, так і фінансово-економічної.

Цей процес породжує виклик конкретним інтересам, пов’язаним із тими привілеями, які надавала окремим країнам існуюча глобальна фінансово-економічна архітектура, тому становлення нового міжнародного порядку не може не відбуватися через численні протистояння.

Глобалізація стала основою господарської парадигми другої довгої хвилі, яка ще закінчена. Пройшли два її цикли: розвитку (1980-і роки), зростання (1990-і роки), а десятиліття стагнації імовірно завершиться до 2010 р.

Сьогодні світова економіка перебуває у критичній стадії стагнації, що знаходить прояв у суттєвому скороченні темпів зростання основних економік – США, Євросоюзу та Японії, що є свідченням початку світової економічної кризи.

Очікувана рецесія в США та ЄС матиме наслідком «згортання» промисловості “третього світу”, особливо тих країн, які виявлять найгіршу здатність адаптуватися до нових викликів у конкуренції, що загострилася. Виграш отримують ті, хто здатен запропонувати найнижчі ціни, а отже має резерви у їх зниженні. Україна, яка має високу енергоємність виробництва і знаходиться у фазі підвищення цін на газ, може втратити свої сегменти на ринках світових ринках.

Очікується, що саме по завершенні світової кризи, починаючи з 2010-2011 років стартує нова довга хвиля, яка досягне свого максимуму у 2020-2040 роки. Саме ті країни, що виявлять здатність до швидкого пристосування до нових, жорстких умов конкуренції, потраплять до групи лідерів.

Швидкий рух у підвищенні конкурентоспроможності демонструє Китай, який впливає на суттєвий перерозподіл ресурсів у світовій економіці та напруження ресурсної бази світового господарства. У 2008 році саме підвищений споживчій попит населення Китаю спровокував світову продовольчу кризу, а падіння попиту на металопродукцію – падіння цін по усіх компонентах її виробництва.

Вирівнювання економічного потенціалу світу за рахунок упровадження нової технологічної бази економіки дає шанс Україні включитися в хвилю модернізації.

Однією з її інноваційних ліній наступної довгої хвилі стане швидкий розвиток ресурсозберігаючих технологій і матеріалів, що, зокрема, передбачає розвиток межрегіональної транспортної, торговельної та інформаційної інфраструктури, де Україна має великі шанси для реалізації своїх можливостей. Географічне положення дозволяє Україні стати однією з головних компонент нової транспортної інфраструктури євразійського континенту.

Створення анклаву для збереження, поширення і якісного розвитку індустріальної культури західної цивілізації.

Україна також має головні передумови для розвитку європейської індустріальної культури – високоосвічене населення з високою здатністю до швидкого навчання та перекваліфікації.

Поступове зменшення домінування “Великої сімки” – США, Євросоюзу, Японії під впливом та істотного зростання економічної потужності Китаю, Індії, Росії та Бразилії (група БРІК), а також у цілому зростання впливу великої групи країн, що розвиваються, призведе до зміна балансу сил у світовій економічній системі.Україна матиме справу з більш вираженою багато полярністю у політичному та економічному співробітництву,поширенням новітніх технологій комунікацій та передачі інформації дозволятиме формувати та розвивати міжнародні мережеві структури (економічні, політичні, соціальні, культурні), певною мірою автономні від дій національних держав. Ймовірне перетворення Китаю та Індії, а також деяких інших країн на нових великих глобальних гравців трансформує геополітичний ландшафт.

Довідково. Прогнозується, що до 2020 р. ВНП Китаю перевищить ВНП будь-якої іншої провідної країни Заходу, за виключенням США, а ВНП Індії перевищить або буде на межі перевищення показників провідних країн Західної Європи (зокрема, Італії та Франції). Бразилія пережене всі, окрім найбільших країн Європи, а Індонезія наблизиться до показників окремих європейських країн. Проте економічні позиції провідних країн Заходу не падатимуть надто швидко через інерційне збереження ними технологічного лідерства, зумовленого розвинутішими суспільно-економічними інститутами, інфраструктурою та рівнем розвитку людського та інтелектуального потенціалів.

З іншого боку, серед гальмуючих факторів слід зазначити зростання конфронтаційності між старими та новими центрами економічної та політичної влади у світі: будь-які істотні зміни балансу сил завжди призводять до істотних політичних катаклізмів.

Окрім того, наростатиме конфлікт між тими країнами, які отримують вигоду від глобалізації, та тими, які не можуть вписатися в сучасні глобальні процеси та маргіналізуються (сюди належать багато країн Африки, деякі країни Азії та Латинської Америки).

Перспективний період може стати набагато більшою мірою процесом регіоналізації, що матиме, насамперед, глобальний вимір.

Кліматичні зміни та посилення міжнародних зв’язків і міжнародної міграції призведуть до розповсюдження глобальних епідемій (пандемій). Українські фахівці повинні бути готові до такого розгортання подій.

Наростання загрози міжнародного тероризму, що безпосередньо випливає з руйнування глобальними процесами традиційних стилів життя та морально-етичних уявлень і це є викликом для силових структур, що мають стояти на захисті безпеки в країні.

Поширення міжнародної злочинності, зумовлене новими можливостями транскордонних злочинних формувань, які використовують новітні технології шахрайства, передусім у фінансовій сфері.

Світ демонструє нездатність внаслідок істотних суперечностей між державами виробити дієві глобальні регулюючі механізми та подолати кризи в розвитку глобальних економічних інституцій, що нині спіткали СОТ.

Наближаються терміни природного вичерпання енергетичних джерел у поєднанні із зростанням світового споживання енергії в умовах швидкого розвитку нових економічних гігантів та країн, що розвиваються, в цілому. Розвинені країни стали на шлях інтенсивного впровадження альтернативних джерел енергії та впровадження відповідних енергозберігаючих технологій. Україна декларує цей шлях, але повільно здійснює конкретні кроки.

Продовольча криза 2008 року продемонструвала хиткі позиції ряду країн, які масово виводили сільськогосподарські землі під виробництво біопалива, слабко борються із падінням родючості ґрунтів внаслідок їх ерозії та іншими факторами. Україна може відновити свою провідну роль на світовому ринку агропереробних продуктів, але це потребує завчасних дій.

Довідково. За прогнозами, в глобальній економіці сукупне споживання енергії, ймовірно, зросте упродовж наступних двох десятиліть приблизно на 50 %, порівняно з 34 % протягом 1980–2000 рр., при цьому зросте частка нафти у енергетичному споживанні. – Mapping the Global Future. – P. 12.

В період до 2020 року відбудеться еволюція Європейського Союзу з переходом від превалювання політики територіального розширення до політики внутрішнього упорядкування та поглиблення інтеграції. Останнє розширення ЄС призвело до значного посилення гетерогенності його внутрішньої структури, зумовленої значним зростанням розбіжностей не лише в рівнях соціально-економічного розвитку, але й в інституційних особливостях країн-учасниць. Розуміння цих розбіжностей призводить до посилення неприйняття подальшого розширення функцій комунітарних органів ЄС, а отже й до блокування необхідних для існування в розширеному складі внутрішніх інституційних реформ. Це об’єктивно звужує поле для реалізації політики подальшого розширення ЄС, оскільки в рамках старих інституційних механізмів Євросоюзу воно могло б виявитися фатальним для долі самого ЄС. За таких умов головні зусилля спрямовуватимуться на пошук форм посилення співпраці чинних членів Союзу. При цьому можлива навіть часткова дезінтеграція Євросоюзу з утворенням в його межах субрегіональних інтеграційних груп з різним ступенем інтенсивності взаємних зв’язків (модель концентричних кіл). Для України важливо якнайшвидше зменшити свій розрив з країнами ЄС в інституційному, інноваційному розвитку та рівня життя.

Дата добавления: 2015-11-14