Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року.

Атмосферне повітря

Надмірна концентрація промислових об’єктів та автотранспорту на території України призвела до надзвичайного антропогенного навантаження на довкілля. Слід відзначити, що за 1998-2008 роки характеризувався постійним нарощуванням обсягів автотранспортних перевезень, що призвело до зростання внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного повітря великих міст України. Дослідження транспортної забезпеченості регіонів (областей) України в розрахунку на 1000 км², 1 млн. жителів і 1 млрд. грн. ВВП дозволяють зробити висновок, що в подальшому буде відбуватися розвиток транспорту по економічних районах відповідно до потреби в перевезеннях, що призведе до постійного зростання обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря навіть за умов використання якісного пального та автомобільного транспорту нового покоління. Отже є загрози щодо збільшення загального обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, тому лише перехід до чистих технологій і альтернативних джерел енергії може змінити негативний тренд.

Внутрішні води

Головними чинниками забруднення поверхневих і підземних вод на більшій частині території України є негативний вплив діяльності потужних промислових і сільськогосподарських комплексів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються через низьку якість очищення стічних вод, майже половина стоків скидається неочищеними, що руйнує довкілля і здоров’я населення.

*Згідно розрахунків Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

Підземні води

Враховуючи сучасні тенденції до скорочення водовідбору по більшості водозаборів до 2020 року стабілізовуватиметься гідродинамічний та гідрохімічний режим, відповідно створюватимуться умови для природного відтворення якісного та кількісного стану підземних водних ресурсів.

При інтенсивній експлуатації продовжуватимуться процеси виснаження підземних вод (Дніпропетровська область, Автономна Республіка Крим), де відбуватиметься зниження рівня, підтягування солоних вод із нижчезалягаючих водоносних горизонтів і у результаті – збільшення мінералізації та загальної жорсткості підземних вод.

Внутрішні морські води

Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Щорічно підприємствами комунально-побутового господарства скидається у Чорне море більш ніж 30 тис. т завислих речовин, біля 10 тис. т азоту, 3 тис. т фосфору, близько 25 тис. т нафтопродуктів. Особливе занепокоєння викликає екологічний стан Азовського моря. Основними джерелами його забруднення є промислові підприємства міста Маріуполя. Металургійними комбінатами "Азовсталь", імені Ілліча, концерном "Азовмаш" щороку скидається понад 800 млн. куб. метрів (до 99 % загального обсягу скидів у море) забруднених стічних вод.

Землі та ґрунти

Одними із головних чинників деградації земель в Україні залишається ерозія ґрунтів. Середня еродованість сільгоспугідь сягає більш 40 % (13,6 млн. га), в т.ч. 5 млн. га належать до середньо- і сильно-еродованих земель. Найбільш еродовані ґрунти в Донецькій (на 70,6 % площі земель), Луганській (61,6 %) та Одеській (55,8 %) областях.

В контексті змін в земельному фонді країни та кліматичних змін назріла необхідність у проведенні комплексу заходів з охорони земель, відтворення родючості ґрунтів. Зокрема, зниження рівня сільськогосподарської освоєності території на 3 млн. гектарів ріллі та зниження розораності шляхом виведення деградованих, малопродуктивних і техногенно-забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення їх у природні угіддя шляхом консервації до 2017 року. У цьому зв’язку, площа сільськогосподарських угідь орієнтовно зменшиться, однак нова структура використання земельного фонду України поліпшить екологічну ситуацію; зменшить загальні витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь. Разом з тим, слід відмітити, що в разі відсутності стратегії охорони земель зміна структури земельного фонду відбуватиметься інерційно.

Надра

В Україні прогресує накопичення відходів гірничо-видобувної промисловості. На них припадає понад 85 % загального обсягу накопичення, що становить 35 млрд. т. (проти 25 млрд. т. на кінець 80-их років минулого століття). На території України зростає також кількість осередків хімічного і бактеріального забруднення підземних питних вод. На початок 2007 року їх уже виявлено 321 при щорічному збільшенні на рівні 10 %. Найбільша кількість водозаборів, де спостерігається забруднення, зосереджено в Донецькій (39) та Луганській (14) областях. За останнє десятиріччя значно активізувалися процеси техногенного підтоплення. Їх негативні наслідки зараз відчуваються майже на 22 % території держави. Середній приріст цих підтоплень в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях сягає 500 км²/рік. Відбувається також активізація зсувних процесів та карсту.

Період до 2020 року буде характеризуватися в Україні подальшим розширенням використання власних мінеральних ресурсів як для внутрішніх потреб, так і для експорту. Це посилить ураженість геологічного середовища, зумовлене порушенням стійкості гірничого масиву, прогресуючим накопиченням відходів видобутку і збагачення мінеральної сировини, порушенням гідрогеологічного режиму територій, просіданням земної поверхні над гірськими виробітками, викидами і скидами в атмосферне повітря та водне середовище.

Екстраполяція на прогнозний період тих тенденцій та динаміки наростання негативних явищ в геологічному середовищі, що сталися протягом останнього десятиріччя, дозволяє в період до 2020 року передбачати:

· вилучення під гірничі роботи та складування відходів додатково 7-8 тис. га земель;

· збільшення на 8-9 млрд. т обсягів накопичення промислових відходів;

· подвоєння кількості осередків забруднення підземних вод та погіршення якості питного водопостачання;

· подальше розширення територій, що зазнають підтоплення у зв’язку із закриттям шахт, гірничою діяльністю, меліоративними роботами, а також у міській забудові;

· негативного розвитку еколого-гідрогеологічних процесів із порушенням режиму та хімічного складу підземних вод та, як наслідок, зростанням ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

Ліси та рослинний світ

За даними державного обліку лісів станом на 1 січня1996 р., площа земель лісового фонду в Україні становить 10,8 млн. га, з яких 9,5 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,7 % і є нижчою, ніж у багатьох країнах Європи. До того ж, цей показник значно коливається в регіональному розрізі. На Поліссі він становить 26,8 %, у Лісостепу – 13 %, Степу – 5,3 %, Криму – 10,4 % і Карпатах – 42 %, до загальної площі цих зон. Неоптимальна лісистість території є причиною проходження катастрофічних природних явищ, зокрема в Карпатах.

За віковою структурою молодняки займають 31 % загальної площі, середньовікові – 45, пристигаючі – 13, стиглі і перестійні насадження – 11 %. Такий віковий розподіл, за яким частка пристигаючих і стиглих деревостанів в 1,5-2 рази нижче оптимальних значень є наслідком надмірних рубок у минулому.

За видовим складом хвойні насадження займають 42,2 %, твердолистяні – 43,3 %, м’яколистяні – 13,6 %, інші деревні породи – 0,5 %, чагарники – 0,4 % від вкритих лісовою рослинністю земель.

Тваринний світ

Використання ресурсів тваринного світу характеризується наступними негативними тенденціями:

− скорочення чисельності популяцій видів, в тому числі основних мисливських видів. Наприклад, чисельність лося з 14250 голів у 1990 році зменшилася до 4510 у 2005 році оленів, косуль – в 2-5 разів)

− порушення природного довкілля та традиційних шляхів міграцій тварин через розширення міст, будівництво доріг, спорудження нових промислових об’єктів тощо;

− ігнорування чинника біорізноманіття в аграрній сфері, в тому числі в сільському господарстві, а також використання екологічно небезпечних технології в агросфері, енергетиці, на транспорті;

− неефективність системи держконтролю за використанням ресурсів тваринного світу та слабкість системи обліку ресурсів тваринного світу;

− нерозвиненість економічних механізмів.

Серед диких тварин на території України найбільше розповсюдження має сказ, спалахи якого на території носять дифузний характер.

Значну небезпеку, в тому числі й для людини, становить високопатогенний грип птиці.

В перспективі, при збереженні сучасних тенденцій змін фауністичного комплексу та втіленні принаймні частини запланованих соціально-економічних заходів в різних галузях (наприклад, щодо розвитку мережі автодоріг, спорудження енергокомплексів та ліній електропередач) слід очікувати подальшого погіршення стану популяцій видів тваринного світу. Віддаленими наслідками таких змін будуть зникнення окремих видів тварин, насамперед ссавців та плазунів, подальше руйнування трофічних ланцюгів в екосистемах, зменшення природності довкілля. Водночас небезпечним результатом кліматичних змін є поява фауни, що може порушити нинішню екосистему і появу нових хвороб.

Біорізноманіття

Біорізноманіття України нараховує понад 72 тис. видів організмів. Проте воно зазнає значних втрат на території України. До 1-го видання Червоної книги України (1980) було занесено 151 вид вищих рослин та 85 видів тварин. До 2-го, чинного, видання Червоної книги України (тваринний світ – 1994, рослинний світ – 1996), включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Істотне збільшення, – у 4,5 рази, – кількості рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення рослин і тварин, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми. Передбачається, що число видів в 3-му виданні Червоної книги зросте ще в два рази. Це свідчить про наростання тенденції втрати живої компоненти природи в її цілісності і стає загрозою для національної безпеки.

Основними проблемами та тенденціями зміни щодо стану біорізноманіття є подальша втрата природних еко- та біотопів, виснаження популяцій промислових видів рослин та тварин внаслідок надмірної експлуатації, як промислової, так і браконьєрної, фрагментація ландшафтів та девастація екосистем, занесення видів-чужинців, насамперед інвазійних, поширення хвороб та інфекцій, в тому числі нових, забруднення довкілля та втрата його природності. Прогнозується в близькій перспективі також вплив глобального потепління.

При збереженні тенденцій, що спостерігаються на сьогоднішній день, можна передбачити подальшу деградацію біорізноманіття. Найбільш суттєвими чинниками впливу при цьому залишаються: фрагментація ландшафтів, деградація екосистем у зв’язку з над-експлуатацією та забрудненням, поява нових видів та форм організмів. Дія цих чинників має системний характер і викликана до життя розвитком транспортної та виробничої інфраструктури, урбанізацією, формуванням дачних і котеджних містечок, застосуванням неекологічних технологій, браконьєрством, недосконалістю регулювання використання біоресурсів, слабкістю системи екоекспертизи та держконтролю.

Морські екосистеми

Основні чинники негативного впливу на морські екосистеми Чорного і Азовського морів, в тому числі на біотичне та ландшафтне різноманіття, добре відомі та включають: а) забруднення з усіх джерел (точкових та дифузних наземних, повітряних, пов’язаних з транспортом, дампінгом, освоєнням шельфу тощо), б) надмірний вилов риби та водних біоресурсів, в) інтенсивне сільське господарство в регіоні, г) ненавмисне або цілеспрямоване привнесення чужинних видів, д) втрату місць існування, наприклад, для анадромних риб, зокрема, таких як осетрові (що втратили можливості для нересту через зарегульованість річок), е) розвиток морського транспорту та є)збільшення видобутку корисних копалин в морських акваторіях тощо.

Має місце поява нових видів загроз. Так, ризик аварійних розливів нафти та інших небезпечних речовин зростає, а рівень готовності і здатності до ефективного реагування недостатні; відсутня ефективна система відслідковування переміщення небезпечних вантажів. В той же час, існуюча нормативно-правова база та система держконтролю є недостатньою для забезпечення безпеки морських екосистем та людини в умовах зростаючих обсягів геолого-розвідувальних робіт та видобутку корисних копалин на шельфі морів (які до того ж пов’язують із зменшенням енергетичної залежності України). Інтенсивна забудова прибережних територій супроводжується втратою природності та рекреаційно-туристичної привабливості. Недостатньо реалізованими є басейнові підходи та екопрограмова діяльність. Недосконалою є система вилову та відтворення рибних ресурсів. Недостатня увага до наукового забезпечення прийняття рішень. Відсутній ефективний моніторинг за станом довкілля морів в системі загально прийнятих та зрозумілих індикаторів. В останні роки відбулося подальше погіршення умов відтворення риб не тільки в бухтах і прибережній зоні, але й у відкритих районах за межами шельфу через високу смертність ікри і личинок, уповільнення ембріогенезу, росту числа морфо-фізіологічних відхилень на ранніх стадіях розвитку репродуктивної системи, що супроводжуються резорбцією яйцеклітин у нерестовий період і, як наслідок цього, порушенням процесу відтворення. Найбільше зниження якості ікри спостерігається в найбільш навантажених зонах, тобто в бухтах. Найбільш чуттєвої до несприятливих умов є репродуктивна система султанки, ставриди, скорпени, зеленушки. За даними сучасних досліджень та експертних оцінок, екосистеми Азовського та Чорного морів знаходяться у передкризовому стані, а екологічний стан прибережної зони є критичним і потребує нагальних заходів щодо відновлення природності екосистем.

Світ зіткнувся із природними викликами, що потребують об’єднання зусиль у подоланні наслідків природних катаклізмів, а також у вирішення проблем, що виникають із-за глобальної зміни клімату. Ці зміни ставлять перед країнами ряд важливих завдань щодо оцінки їх впливу на природні, фізичні і соціально-економічні системи та формування відповідної політики адаптації і пом‘якшення наслідків.

У довгостроковому аспекті ігнорування змін клімату призведе до нівелювання економічного зростання, а неадекватні дії в найближчі десятиліття можуть створити загрозу значного руйнування економічної і суспільної діяльності вже у другій половині ХХІ століття в масштабах, співставних з війнами або економічними депресіями.

Специфіка змін клімату:

- зміни є глобальними, як за своїми причинами, так і наслідками;

- довготривалими і розвиваються з часом;

- існує значна невизначеність щодо потенційних масштабів, характеру і тривалості наслідків, а також витрат, які будуть необхідні для боротьби із змінами клімату;

- регіональні зміни клімату можуть значно відрізнятися від глобальних середніх величин;

- наслідки змін клімату матимуть значний ефект на глобальну економіку.

Показники зміни клімату.

В залежності від ефективності інвестування у заходи адаптації України до змін клімату в наступні 10-15 років можуть зробити економіку країни (зокрема, її сільське господарство), або заручником значної нестабільності у наступні 50 років, або надати можливість перейти до стійкішого шляху розвитку.

Протидія змінам клімату – це стратегія зростання на довгостроковий період. В той же час, здатність різних країн адаптуватися до наслідків змін клімату значно мірою визначається соціально-економічними умовами, тому ймовірним є поглиблення розриву між передовими і слаборозвиненими економіками світу.

Сучасні соціологічні опитування показують, що поряд з рівнем життя та станом здоров’я, серед найважливіших проблем, які викликають занепокоєння суспільства, є природні катаклізми та екологічні катастрофи, які здебільшого пов’язані з глобальними змінами клімату на планеті. Тривають наукові дискусії щодо чинників та сценаріїв наслідків зміни клімату, однак, розповсюдження та офіційного визнання набула теорія глобального потепління антропогенного характеру.

Довідково. За існуючими оцінками [3], підвищення глобальної температури на 2-3^оС спричинить постійні економічні втрати на рівні 0-3% від загальносвітового виробництва. При потеплінні на 5-6^оС, яке є ймовірним у наступному столітті, втрати можуть досягати 5-10% світового ВВП.

Глобальне потепління.

Глобальне потепління, викликане збільшенням інтенсивності викидів парникових газів і перехід через пороговий рівень, призведе до затримок у розвитку людства через скорочення продуктивності сільського господарства, зростання незабезпеченості водою, небезпеки затоплення прибережних територій та екстремальних метеорологічних явищ, колапсу екосистем (ризик зникнення 20-30% видів), підвищення загрози для здоров’я людей.

Довідково. З моменту входження до індустріальної ери середньосвітова температура зросла на 0,7⁰ Цельсію і продовжує зростати на 0,2⁰ Цельсію кожне десятиліття. Пороговий рівень небезпечних кліматичних змін згідно рекомендацій Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (РКЗКООН) становить 2⁰ Цельсію, за його межею майбутні ризики катастрофічних змін клімату різко зростатимуть.

Рівень викидів в атмосферу.

Відносно безпечний рівень викидів становить 14,5 гігатонн щорічно або 2,25 тонн у розрахунку на одну людину.

Згідно додатку 1 до Кіотського протоколу РКЗКООН Україна зобов’язалася протягом 2008-2012 років стабілізувати обсяг викидів на рівні базових 90-х років, тобто не більше 11,5 тонн на душу населення. Україна входить до групи 17 країн-найбільших забруднювачів атмосферного повітря (у 1992 році була п’ятою) і є загроза невиконання нею зобов’язань по Кіотському протоколу за надто повільних темпів покращання технологій в енергетиці, промисловості, на транспорті та житлово-комунальному господарстві.

Довідково. У той же час країни ОЕСР з високим доходом емітують 13,2 тонн викидів на одну людину, США 20,6, Росія 10,6 тонн, Казахстан 13,3, а у середньому по світу цей показник збільшився до 4,5 тонн. Україна емітувала у 2004 році 7 тонн парникових газів на душу населення, скоротивши загальний обсяг викидів за 1992-2004 роки на 45% (до 1,1% світового обсягу викидів проти 2,6% у 1992 р.).

Проблеми питної води

700 млн. осіб у світі відчувають нестачу питної води. Якщо не запровадити упереджувальних заходів, їх чисельність може збільшитися до 2025 року до 3 млрд. осіб. У світі понижується рівень ґрунтових вод, при цьому 40 % населення землі залежить від водорозділів, що контролюються декількома країнами. Здійснюється безконтрольна розробка басейнів багатьох річок. Близько 1,4 млрд. осіб живе у ”замкнених” басейнах річок, де споживання води перевищує її приток. Ускладнення безпечного та сталого доступу до води веде до збільшення конфліктів та корупції. Протягом ХХІ століття порушення водного балансу може призвести до значних екологічних втрат, зокрема порушення екологічних систем, зрошуваного землеробства.

Очікується, що до 2080 року кількість населення, що живе в умовах нестачі води, збільшиться до 1,8 млрд. осіб при пороговому рівні споживання у 1 тис. кубічних метрів води на рік. Це буде одним з головних чинників напруги у багатьох регіонах світу і може обернутися катастрофічними наслідками для економічного зростання.

В Україні забезпечення населення багатьох регіонів питною водою також стало пріоритетною екологічною проблемою. Потенційні запаси поверхневих вод України становлять близько 209,3 куб. кілометра на рік, з яких лише чверть формується в межах держави. Водночас, більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених. Це справлятиме негативний вплив на здоров’я людей та забезпечення водою реального сектору економіки.

Втрати від зміни клімату.

Економічні моделі оцінюють витрати та ризики від впливу зміни клімату в розмірі 5 % світового ВВП щорічно, однак ця цифра може збільшитися до 20 % при врахуванні більш ширшого спектра ризиків, наприклад соціальних проблем кліматичних мігрантів. В той же час, заходи зі зниження викидів двоокису вуглецю обійдуться людству лише в 1 % світового ВВП.

Сценарії розвитку.

Експерти розглядають кілька сценаріїв розвитку екологічної ситуації на планеті. Згідно найоптимістичнішому серед них, до 2100 року середня температура на планеті збільшиться на 1,8-4 градуси порівняно з останньою чвертю минулого століття. Найпесимістичніший сценарій передбачає, що підвищення середньої температури становитиме 6,4 градуси. Це призведе до підвищення рівня світового океану, збільшення кількості повеней і посух.

„ Дорожня карта Балі”.

Незважаючи на загальне визнання проблематики, сучасний переговорний процес щодо політики запобігання та адаптації кліматичним змінам відбувається надзвичайно складно, оскільки макрорегіони вносять неоднаковий вклад стосовно чинників зміни клімату, а отже матимуть різні наслідки. Міжнародна кліматична конференція, що відбулася наприкінці грудня 2007 року на індонезійському острові Балі, встановила так звану „Дорожню карту Балі” переговорного процесу між країнами-учасниками РКЗК ООН щодо встановлення нових рівнів обмеження викидів парникових газів, який має бути завершений підписанням відповідної угоди у 2009 році.

Окрім того, процес зміни клімату сприйматимуть як очевидне, але відповіді на даний виклик формуватимуть у рамках політичного дискурсу.

Згідно попереднього проекту рішення, на якому наполягав Євросоюз, розвинуті країни світу до 2020 року повинні скоротити обсяги викидів парникових газів на 25-40 % від рівня 1990 року. Однак, проти цього рішення виступили США, Канада та Японія, головною антитезою яких було названо ризики уповільнення темпів економічного зростання (особливо загрозливі на фоні несприятливої економічної кон’юнктури в цих країнах).

Дата добавления: 2015-11-14