Трудові ресурси

Оцінюючи сучасні тенденції формування та розвитку людського потенціалу можна визначити особливості трудових ресурсів, які є потенціалом української економіки.

Відносно високий освітній рівень зайнятого населення. За даними перепису населення України освітній рівень громадян підвищився, що особливо стосується середніх вікових категорій, і пояснюється усталеністю ціннісних орієнтацій населення щодо отримання вищої освіти.

Одночасно і використання освітнього потенціалу характеризується зростанням рівнів зайнятості осіб із вищою освітою, що свідчить про віддачу від інвестицій у навчання.

Якщо проаналізувати розподіл найманих працівників на підприємствах країни за рівнем освіти за видами економічної діяльності, то можна сказати, що в таких галузях, як сільське господарство, будівництво, промисловість, торгівля переважають працівники з неповною або базовою вищою освітою. З повною вищою освітою працюють в таких галузях, як фінансова діяльність, операції з нерухомістю, державне управління, освіта тощо.

Одночасно слід відзначити, що на ринку праці спостерігається невідповідність структури попиту та пропозиції робочої сили, що простежується у динаміці показників навантаження на вільне робоче місце у розрізі професійних груп. Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (28,7 % від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2007 року), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (18,7 %) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (13,6 %). Упродовж 2007 року відбулося зменшення кількості вільних робочих місць (вакансій), передбачених для окремих працівників професій.

Скоротилась потреба у працівниках найпростіших професій у сільському господарстві, у кваліфікованих робітниках у галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування, у робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин, у кваліфікованих робітниках з видобутку корисних копалин і на будівництві, у працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг. При цьому зросла потреба підприємств на фахівців у галузі фізичних, математичних та технічних наук, службовців, пов’язаних з інформацією, службовців, що обслуговують клієнтів. Існування таких диспропорцій пов‘язано також з невідповідністю обсягів та напрямів підготовки у закладах професійної освіти структурі потребам ринку праці.

Структура підготовки кадрів є деформованою з точки зору формування економіки інноваційного типу, оскільки інноваційна економіка потребує насамперед фахівців інженерного профілю, ІТ та сфери обслуговування. Як видно ще й досі залишається вагомою частка підготовлених фахівців в сфері економіки, підприємництва та права. Структурна перебудова економіки зумовила перехід від робочих місць, які вимагають низької кваліфікації у секторі матеріального виробництва до місць, які вимагають високої кваліфікації у сфері послуг. Тому навчальний процес у закладах вищої освіти має бути більш гнучким, щоб стимулювати професійну мобільність молоді.

Відносно низький рівень безробіття. Безробіття – один з головних ризиків, що супроводжують людину в будь-якій країні. Воно призводить до економічних втрат і важких соціально-психологічних, політичних та моральних втрат. Проблеми зайнятості й безробіття – ключові соціально-економічні проблеми розвитку будь-якої держави.

Відповідно до щорічної доповіді Міжнародного бюро праці ”Глобальні тенденції в сфері зайнятості”, незважаючи на високі показники економічного росту, в 2006 році кількість безробітних у світі залишається дуже великою. На тлі того, що в глобальному масштабі чисельність працюючих вище, ніж будь-коли, рівень безробіття достатньо високий – 6,3 % від загального числа людей працездатного віку (195,2 млн. чоловік)

Порівнюючи рівень безробіття в Україні з іншими країнами, слід відзначити, що він є порівнюваним із країнами з високим рівнем розвитку людського потенціалу. Тобто мотивація до трудової діяльності в країні є достатньо високою. Проблема полягає не стільки в рівні безробіття, скільки в наявності довготривалого безробіття, що є суттєвим ризиком суспільства.

Низька заробітна плата як фактор цінової конкурентоспроможності українських товарів. Питома вага оплати праці у собівартості продукції залишається достатньо низькою, що відображається й рівні життя населення. В Україні, як і в усьому світі, наявність працюючих бідних є серйозним викликом, який загрожує соціальній стабільності в державі та не стимулює робітників до продуктивної праці.

За останні роки в Україні спостерігається тенденція до поліпшення ситуації: в 2002 році кількість штатних працівників, яким заробітна плата нарахована у межах мінімальної, складала 18,1 %, а в 2006 році – 7,6 %; а кількість штатних працівників, яким заробітна плата нарахована у межах прожиткового мінімуму для працездатної особи, в 2002 році складала 60,2 %, а в 2006 році зменшилась до 18,3 %.

Створення саме гідних і продуктивних робочих місць, а не просто робочих місць – запорука зниження безробіття й скорочення числа родин, що працюють, але живуть у бідності.

Однією з важливих проблем соціально-трудової сфери є порушення принципу соціальної справедливості в сфері оплати праці, явно диспропорційне розшарування суспільства за доходами.

При цьому диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності (максимум до 5,5 раз) виявилася більш істотною, ніж диференціація за регіонами (максимум до 3,0 раз).

Існуюча диференціація заробітної плати необґрунтована і не базується на принципі відповідності заробітної плати працівників рівню їх кваліфікації. Саме в галузях, що мають найбільш кваліфікованих працівників (освіта, охорона здоров'я та деяких інших) середньомісячна заробітна плата нижче середньої по країні в цілому (див. в додатках табл.2.5.3). За весь період з1995 по 2007 рік як абсолютними лідерами, так і лідерами за зростанням стали аж ніяк не ті види діяльності та галузі, що визначають прогрес країни. Це свідчить про маргінальний тип структури української економіки, коли пріоритетними є паливно-сировинні галузі, а невідповідність заробітних плат рівню кваліфікації призводить до відтоку кадрів із галузей, покликаних сприяти інноваційному розвитку економіки України.

Для оцінки тенденцій щодо фундаментального зв‘язку між продуктивністю праці та заробітною платою здійснено співставлення динаміки реальних показників (у цінах 1995 року) суспільної продуктивності праці, що розраховувалася як ВВП на одного зайнятого (зайняті у віці 15-70 років) та реальної середньомісячної заробітної плати за 1995-2007 роки.

Отже, реальна заробітна плата падала і зростала досить нерівномірно і необґрунтовано, спочатку повільніше за суспільну продуктивність праці, а в останні роки суттєво випередивши її.

Якщо зважити на той факт, що в наших розрахунках не врахована прихована заробітна плата, частка якої, за різними джерелами, може складати до 40-50 %, то насправді зростання реальної заробітної плати ще суттєвіше випереджає зростання суспільної продуктивності праці. Отже, однієї з найважливіших макроекономічних пропорцій України не дотримується.

Якщо і надалі темпи зростання заробітної плати випереджуватимуть темпи підвищення продуктивності праці, це матиме значні негативні наслідки як для соціально-трудової сфери, так і для всієї економіки України: щоб сплачувати високу зарплату, треба передусім створити для цього базу - національний продукт відповідної якості і відповідної кількості.

В Україні за даними офіційної статистики – 20,68 млн. осіб зайнятих у віці 15-70 років (2006 рік). Чисельність зайнятих у промисловості скорочується і суттєво зростає у сфері торгівлі та послуг. З одного боку це цілком природний процес для країн, що розвиваються. З іншого, трудовий потенціал населення, яке зайняте на виробництві старіє і практично не оновлюється. У промисловості працює майже 4 млн. осіб при потребі – 6,2 млн. осіб., значна частка зайнятих у сфері сільського господарства і переважно у сфері самостійної зайнятості на присадибних ділянках, що не відповідає інноваційній моделі розвитку.

При цьому попит у нових працівниках задовольняється, головним чином, за рахунок професій, які не вимагають високої кваліфікації. Найбільш перспективні працівники з вищою освітою віком 25-40 років (більшість з яких працює не за своєю спеціальністю) зосереджені у сфері торгівлі та послуг.

До негативних тенденцій розвитку людського потенціалу є обсяги зайнятості у неформальному секторі, працюючи в якому не приймають участі у сплаті внесків до соціальних фондів або приймають участь не у повному обсязі.

Кількість зайнятих у цьому секторі економіки у 2007 році складала 4,7 млн. осіб, або 22,3 % загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років (у 2005 році – 4,4 млн. осіб та 21,5 % відповідно, у 2006 році – 4,6 млн. або 22,3 %).

Неформальний сектор економіки за останні три роки був єдиним місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.

Дата добавления: 2015-11-14