Читайте также:
|
Всяка душа безсмертна. Адже вечнодвіжущееся безсмертне. А у того, що повідомляє рух іншому і приводиться в рух іншим, цей рух переривається, а значить, переривається і життя. Тільки те, що рухає саме себе, раз воно не зменшується, ніколи не перестає і рухатися і служити джерелом і початком руху для всього іншого, що рухається... Кожне тіло, рухоме ззовні, - неживий, а рухоме зсередини, з самого себе, - одушевлено, бо така природа душі. Якщо це так і те, що рухає саме себе, є не що інше, як душа, з цього необхідно випливає, що душа непорождаема і безсмертна. («Федр»)
... Божественному, безсмертного, умопостигаемому, однаковому, неразложимость, постійному і незмінному самому по собі надзвичайно подібна наша душа, а людському, смертному, осягається не розумом, многообразному, розкладені і тлінне, непостійному і несхожим з самим собою подібно - і теж надзвичайно - наше тіло. («Федон»)
Будучи досконалою і окриленої, вона (душа) ширяє у височині і править зі світом, якщо ж вона втрачає крила, то носиться, поки не натрапить на щось тверде, - тоді вона вселяється туди, отримавши земне тіло, яке завдяки її силі здається рухомим само собою; а що зветься живою істотою, - всі разом, тобто сполучення душі і тіла, отримало прізвисько смертного.
Ми ж торкнемося причини втрати крил, чому вони відпадають у душі. Причина тут, мабуть, така: крилу від природи властива здатність піднімати важке у висоту, туди, де мешкає рід богів. А з усього, що пов'язане з тілом, душа найбільше долучилася до божественного - божественне ж прекрасно, мудро, відважно і так далі; цим вигодовуються і вирощуються крила душі, а від його протилежного - від потворного, дурного - вона чахне і гине. («Ф Основою моралі і моральним зразком, за твердженнями Платона, є божество, тому людині слід уподібнюватися Богу наскільки це можливо. Головне завдання морального виховання полягає в тому, щоб домогтися від громадян добровільного підкорення законам: «...похвала й осуд повинні виховувати людей і робити їх покірними і слухняними тим законам, які будуть видані». Платон цінував правдивість, розумність і розсудливість громадян.
Земне життя, на його думку, відволікає людину від головного — потягу до істинного блага, тобто потойбічного світу. «Ті, хто справді віддані філософії, зайняті, по суті справи, тільки одним — умиранням і смертю», — писав він. Смерть — «...це дійсно очищення від усіх [пристрастей], а розсудливість, справедливість, мужність і сам розум — засіб такого очищення». Неодмінною умовою очищення душі є здобуття істинного знання, досягнення чистої любові до знань та еросу як потягу чуттєвого до надчуттєвого. Істиною володіють лише боги, а філософ знає шлях до неї і прагне очистити душу, перемогти земний світ, щоб уподібнитися божеству.
Думки Платона не завжди узгоджуються між собою, що спричиняло різне розуміння його етичної концепції, зокрема щодо питання про співвідношення етики особистості та соціальної етики. Одні вчені вважають, що у Платона етика особистості підпорядкована соціальній етиці, яка служить політиці. Інші стверджують, ніби його індивідуальна етика (етика самовдосконалення, самопіднесення) доповнюється соціальною, в основу якої покладено принцип безумовного підпорядкування громадян інтересам держави. Моральні мотиви поведінки людини вони визнають первинними стосовно інших мотивів, проте в ідеальній державі Платон не передбачав морального вибору і моральних мотивів. Попри те, що його філософія заснована на хибних засадах, вона була визнана багатьма мислителями.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 50 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Космологія та космогонія Платона. | | | Життя та праці Арістотеля. |