Вчення Демокріта ( атоми та порожнеча, космогонія та космологія).

Космологія. Демокріт розвиває концепцію Левкінпа про космічні вихри, які породжують незліченні світи, різні за розміром і структурою. В одних світах сонце і місяць більше наших, в інших - більша кількість світил, у третіх - немає зовсім. Світи, розрізняються за віком: одні тільки народжуються; інші - перебувають у розквіті; треті - гинуть зіштовхуючись один з одним.

Для філософії Демокріта характерний твердий детермінізм - заперечення випадковості; все, по Демокріту, закономірне і має свої причини. Філософ стверджував, що люди вигадали ідол випадку, щоб користуватися ним як приводом, який прикриває їх власну нерозсудливість. Демокріту приписують авторство забавної притчі: Один раз лиса людина йшла по пустельній місцевості і їй на голову з неба впав камінь. Людина померла. - Якщо ми не будемо затрудняти себе поясненнями, то скажемо, що це відбулося випадково. Однак, спробувавши знайти причину, ми довідаємося, що в цій місцевості живуть хижі птахи, які своєрідним способом полюють на черепах - піднімають у пазурах камінь і кидають його зверху на панцир черепахи її, розбиваючи його, ласують м'ясом черепахи. У нашому випадку птах лисину сприйняв за панцир. Мораль: завжди шукай причину, закономірність того, що відбувається.

Атом - неподільна, абсолютно щільна, непроникна, невоспринимаемая почуттями (внаслідок, як правило, малої величини), самостійна частинка речовини, атом неподільний, вічний, незмінний. Атоми ніколи не виникають і ніколи не гинуть. Вони бувають самої різноманітної форми - кулясті, кутасті, гачкоподібні, увігнуті, опуклі і т.п. Атоми різняться за розмірами. Вони невидимі, їх можна тільки мислити. В процесі руху в пустоті атоми стикаються один з одним та сцепливаются. Зчеплення великої кількості атомів становить речі. Виникнення і знищення речей пояснюються складанням і розподілом атомів; зміна речей - зміною порядку і положення (повороту) атомів. І якщо атоми вічні і незмінні, то речі минущі і мінливі. Таким чином, атомізм поєднав в одній картині раціональні моменти двох протилежних навчань - навчань Геракліта і Парменіда: світ речей текучий, мінливий, а світ атомів, з яких складаються речі, незмінний, вічний.

За Демокріту, світ в цілому - це безмежна порожнеча, починаючи багатьма окремими світами. Окремі світи утворити в результаті того, що безліч атомів, стикаючись один з одним, утворюють вихори - колоподібні руху атомів. У вирі та інші важкі атоми, накопичуються в центрі, а більш легкі і малі витісняються до периферії. Так виникли земля і небо. Небо утворює вогонь, повітря, світила. Земля - центр нашого світу, на краю якого знаходяться зірки. Кожен світ замкнутий. Число світів нескінченно. Багато з них можуть бути населеними. Демокріт вперше описав Чумацький Шлях як величезне скупчення зірок. Світи минущі: одні з них тільки виникають, інші знаходяться в розквіті, а треті вже гинуть.

Космогонія. Чуттєве сприйняття Демокріт пояснював за допомогою «закінчення» від тіл: від поверхні тіл відлітає якась матеріальна плівка, що має форму сприйманого тіла («відік», eidolon), проникає в очі, а потім в душу, в якій друкується - так виникають наші уявлення (СР аналогічне вчення про матеріальні витіканнях у Емпедокла). Душа-псюхе, як і вогонь, складається з найдрібніших атомів кулястої форми, тому вона надає тілу тепло і рух (куля найбільш рухлива з усіх фігур); при цьому атоми душі і тіла «перемішані». Демокріт не вводив спеціальних відмінностей між душею і розумом, і процес мислення пояснював також через «віддруковування образів».

Демокріт допускав існування богів, вважаючи їх складаються з атомів розумними істотами, дуже великими і дуже довго живуть, однак не вічними. Від них, як і від усього тілесного, теж виходять пленкі- «ідоли», причому одні «добрі», а інші «злі»; вони провіщають майбутнє «своїм виглядом і вимовними звуками», найчастіше ці образи залітають у нас уві сні через пори тіла. Головний підсумок міркувань Демокрита про богів той, що боятися їх не варто, але попросити про благотворний вплив - досить завбачливо. Таке пояснення буття богів, за зауваженням Цицерона, межує з запереченням їх існування, і в античності у Демокріта була стійка репутація атеїста, тим більше що традиційну віру в богів і долю він пов'язував з забобонами і страхом смерті.

Дата добавления: 2015-11-14