Філософія Парменіда.

Його філософські думки викладено у поемі “Про природу”, яка складається з двох частин: “Істина”, або вчення про буття, і “Гадка”, або вчення про гаданий світ. Він ґрунтувався на одному тавтологічно звучала теза: «Необхідно, в кінцевому рахунку, говорити і думати про те, що тільки те, що є, існує, оскільки буття є, а небуття немає».

З нього Парменід вивів всі характеристики буття. Парменід казав, що буття не має початку, інакше з чого ж вона повинна з'явитися? Тільки з небуття, а небуття не існує. Воно не має кінця, тобто буття вічно, вона протяжно, воно є нерухомим і незмінним, тому могло б змінитися лише в небуття, воно неподільне, воно не має в собі відмінностей. Буття є стійким і єдиним, протилежним становленню і безлічі.

Парменід говорив про матеріальне буття, про який згадували інші грецькі філософи, які спираються на чуттєві дані.

Парменід вважав, що результати роздуми, а не явища дають безпосередній образ буття, що можна точніше зрозуміти реальність, якщо абстрагуватися від мінливості і різнорідності явищ, і звернути увагу на її прості і цілісні підстави. Парменід вивчав явища, їх різнорідність і мінливість.

Парменід вперше застосував дедуктивне міркування і систематично використовував цей прийом. Парменід покладався тільки на розум і дедукцію. З двох типів пізнання, виділені їм він визнавав тільки мислиме пізнання, а чуттєвого говорив, що ні.

Парменід прийшов до переконання, що буття має риси стійкості, а стійкість виключає зміни, також що досвід непридатний до його буття, говорив, що зв'язок між битем та досвідом розірвана.

Про ідеалістичну орієнтацію елейської філософії свідчать конкретні міркування Парменіда про суще. Якщо Ксенофан під сушим розуміє єдиного Бога, то на відмі­ну від нього Парменід, розглядаючи проблему буття, не пов'язує його ні з чим конкретним. У Парменіда буття наділене своїми конкретними якостями. Воно неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму ку­лі. Слід зауважити, що кулеподібна форма буття обирається Парменідом невипадково.

В античній філософії кулеподібність вка­зує не на форму, а вважається символом досконалості. Кулепо­дібність буття у Парменіда означає і те, що все суще в світі, при­таманне буттю, становить собою буття і ніщо інше, крім буття. Базисом, на якому будується все суще, у Парменіда виступає по­ложення про те, що «буття є, а небуття немає». Пізнати цей єдиний світ можна тільки завдяки мисленню.

В міркуваннях Парменіда чітко виявлено тенденцію до ототожнен­ня буття з мисленням: «думка — і те, про що думка, — тотожні», також тотожні «мислиме і суще». Розглядаючи проблему пізнан­ня, Парменід не заперечує існування «чуттєвого світу», який ба­зується на сприйнятті світу за допомогою чуття. Але мислення настільки переважає чуття, що єдиносущим слід визнати лише мислиме буття на противагу чуттєво сприйманому буттю. З цих міркувань логічно випливає «неістинність» руху, який існує як ілюзія чуттєвого світу, а тому не може визнаватись справжнім буттям.

Дата добавления: 2015-11-14