Кінік відвертається від сучасного суспільства і йде до природи. Кіренаїк сповнений байдужності й іде вглиб себе. Він або прагне насолод, як Аристіпп, або прагне лише уникнути зла, як Гегезій. Мегарик іде від дійсності, шукаючи в абстрактному мисленні засобу уникнути впливу суспільства.
Мегарська школа була заснована Евклідом з Мегари. Знані представники школи: Евбулід з Милету, Стильпон з Мегари, Діодор Кронос. Сам Евклід вчення Сократа про вище благо поєднав з вченням про єдине і нерухоме буття елеатів. Він вважав, що благо, добро – єдине, хоча люди називають його розумом, богом, тощо. Так він перетворив принцип сократівської філософії – благо, у самостійну істоту. Істинне існування належить лише єдиному добру. Ідея перетворюється в абсолют.
Кініки. Цю школу заснував Антисфен, учень софіста Горгія, а згодом Сократа. Співзасновником школи вважають знаменитого Діогена Синопського. Школа існувала тисячу років. У вирішенні питання про загальне і особливе кініки виступали проти ідеалізму Сократа і Платона. Антисфен різко виступав проти вчення про ідеї Платона.
Антисфен висунув принцип абсолютної логічної тотожності: протиріччя неможливе в судженнях, тому що про кожного суб'єкта судження можна стверджувати тільки те, що він є саме цей суб'єкт. Ніякий інший предикат до нього не можна прикласти. Не можна тому сказати: людина добра (А є Б), але тільки: людина є людина (А є А), добро є добро (Б є Б). Так Антисфен прийшов до простої тавтології і дійшов висновку, що існує тільки індивідуальне, але не родове, тільки чуттєво-конкретне, а не загальне: “Коня я бачу, а кіньськості не бачу”.
Кініки, як і Сократ, уважали щастя людини співпадаючим з чеснотою. На відміну від Сократа, щастя вони бачили в повній незалежності від оточуючого, особливо від суспільства. Чеснотою Антисфен вважав автаркію, – автономію моральної особистості. Життя і здоров'я, честь і воля, багатство і насолода – усе це аж ніяк не благо; а смерть і хвороби, рабство і ганьба, горе й убогість – не зло. Невірно вважати насолоду за благо, бо при ньому людина завжди залежить від іншого: «Краще збожеволіти, аніж насолоджуватися».
Кініки відкидали почуттєві втіхи, зовнішні блага, багатство і розкіш. Але це не аскетизм, оскільки почуттєві потяги самі по собі прийнятні і потребують їх задоволення. Необхідно задовольняти голод, спрагу, сексуальні потреби. Почуттєві потяги неприйнятні для кініка, коли стають об’єктом насолоди і позбавляють людину її незалежності. Основні ідеї кінізму виразив усім способом свого життя Діоген із Синопа (бл. 400-323 до н.е.). Державним законам він протиставив природу, культурі – природне життя звірів і варварів. Діоген вважав себе космополітом, тобто громадянином світу, поставив собі за мету очистити життя від зайвого.
По переказі він потрапив у полон, і на ринку його продавали в рабство. Покупцю, який хотів його купити, він пояснив, що є визволителем людства і ворогом пристрастей. Виховувати майбутнього хазяїна він збирався, знявши з того зніженість: «Я змушу тебе працювати, спати на голій землі, пити воду і їсти, що завгодно. Багатства свої ти кинеш у море, не будеш піклуватися про шлюб, про родину і дітей, про батьківщину. Ти залишиш будинок батька, і будеш жити в склепі або у покинутій вежі, а можливо й у глиняній посудині. Ти будеш почувати себе з торбинкою на плечі щасливішим будь-якого царя і вельможі. Треба бути грубим і лаяти всіх підряд. Сором, почуття пристойності і помірності повинні бути відсутніми, здатність червоніти назавжди зітри зі свого обличчя. На очах у всіх сміливо роби те, що інший не зробив би й осторонь». Кінцевим висновком етики кініків була апатія – безпристрасність, байдужість до багатства, славі, честі, сім’ї, політики, релігії, науки, тощо.
Кіренську школу заснував Аристіпп (нар. бл. 435 р. до н.е.). Він визнавав об'єктивне існування непізнаваних людиною речей, що викликають відчуття. Сенсуалізм у теорії пізнання кіренаїки доповнили сенсуалістичною етикою – вченням про почуттєве задоволення як основу моралі. Неприємні відчуття, природа яких – страждання, вони назвали злом. Приємні, – природа яких пов'язана з одержанням задоволення, названі благом.
Щастя для Аристіппа у відчутті або задоволенні насолоди (гедоне). Але відчуття виражається в русі: легкий рух почуттів ніби вітер, сприятливий для корабля, – джерело задоволення; рух почуттів грубий, як буря на морі, – джерело невдоволення; відсутність руху почуттів, як штиль на морі, – джерело байдужності. Тому задоволення внаслідок м'якого руху почуттів, і наявне задоволення даного моменту складає принцип гедоністичної етики Аристіппа. Але людина не повинна підкорятись погоні за почуттєвими насолодами моменту, – навпроти, керований розумом мудрець, панує над почуттями, а не підкоряється їм.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 325 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Загальна характеристика філософії Сократа. | | | Життя та праці Платона. Ідейно – теоретичні та історичні джерела його творчості. |