Філософія Геракліта Ефеського.

Первень. Геракліт же побачив субстанціально-генетичний первень усього сутнього у вогні. Для древніх народів вогонь був речовиною (поряд із землею, водою й повітрям). Люди тоді не розуміли, що вогонь – не речовина, а процес окислювання з виділенням тепла і світла. Але те, що вогонь найбільш рухливий і мінливий із чотирьох стихій, древні бачили. Це-то й привернуло увагу Геракліта до вогню. Думку про субстанціальність вогню Геракліт виражає в порівнянні вогню із золотом, а речей – з товарами. «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь – на все, подібно до того як золото на товари, а товари на золото». Так, у філософському соціоморфічному світогляді переломилися товарно-грошові відносини, розвиток яких, як відзначалося, вплинув на перетворення міфологічного світогляду на філософський. В іншому порівнянні космічний вогонь зіставляється з полум'ям, на якому спалюються різні пахощі. Полум'я все те ж, але запахи різні. Гераклітівський вогонь вічний і божественний.

Космогонія. Геракліт бачив у своєму вогні не тільки те, що лежить в основі всього сутнього, а й те, з чого все виникає. Виникнення з вогню космосу Геракліт називав «шляхом униз» і «нестачею» вогню. Гераклітівська космогонія збереглася в трьох варіантах. Відповідно до Климента, з вогню виникає море (вода); море, у свою чергу, «сім'я світотворення» (у Ферекіда вогонь, вода й повітря також утворилися з сімені, але з сімені Зевса, тут же Зевса не стало, але сім'я залишилось). Із цього сімені виникають і земля, і небо, і все те, що перебуває між ними. За версією Плутарха, вогонь перетворюється на повітря, повітря – на воду, вода – на землю, земля – на вогонь. Не зовсім так представлена космогонія Геракліта в Марка Аврелія (II ст.). Там Геракліт говорить: «Смерть землі – народження води, смерть води – народження повітря, смерть повітря – народження вогню. І навпаки» (В 76).

Есхатологія. Есхатологія говорить про зворотні перетворення, про кінець світу. Космос Геракліта не вічний. «Шлях униз» періодично змінюється «шляхом нагору», «нестача» вогню – його «надлишком». Космос згоряє. Ця світова пожежа не тільки фізична, а й моральна подія. Протофілософія ще не здатна розчленувати фізичне і моральне. Геракліт говорить, що «вогонь все осягне й усіх розсудить». Світова пожежа буде світовим судом. Геракліт – гілозоїст (гілозоїзм – концепція загального оживотворення). Понад те, його вогонь – не тільки жива, а й розумна сила.

Логос. Ідея міри, настільки характерна для античного світогляду, узагальнена Гераклітом у понятті про логос. Буквально логос – «слово». Але це не будь-яке слово, а лише розумне. Логос Геракліта – об'єктивний закон світобудови. Це принцип порядку і міри. Це той же вогонь, але те, що для чуття постає як вогонь, для розуму є логос. Наділений логосом вогонь розумний і божественний.

Етика. Ця суперчність уявна. Люди від природи рівні. Але вони нерівні фактично. Їхня нерівність – наслідок нерівності їхніх інтересів. Більшість живе не за логосом, а за своїм розумінням. Життя таких людей – що «дитячі ігри». Вони у владі своїх бажань. Такі люди, як і осли, віддають перевагу соломі, а не золоту. Бажання звичайних людей такі, що «людям не стало б краще, якби здійснилися всі їхні бажання» (В 110). Щастя не в насолоді тіла, а в міркуванні й в умінні «говорити правду і діяти відповідно до природи, до неї прислухаючись» (В 112).

Гносеологія. На відміну від мілетських філософів, Геракліт досить багато говорить про пізнання. Він розрізняє чуттєве і раціональне пізнання. Почуття не марні, особливо зір і слух. Але вища мета пізнання – пізнання логосу, а тим самим пізнання вищої єдності світобудови й досягнення вищої мудрості: «Ознака мудрості – погодитися, вислухавши не мене, а логос, що все єдине» (В 50). Однак пізнати логос нелегко. Причин для цього чимало. Сама «природа любить таїтися» (В 128). Самі люди, принаймні «їхня більшість, по-скотски пересичена» (В 29). Пізнанню логосу заважають також учителі цієї більшості: і Гомер, і Гесіод, і інші народні співаки, яким вірять люди. Це саме та більшість, про яку сказав мудрець Біант, що вона погана (а Біант майже єдиний, про кого сам Геракліт озивається добре, говорячи, що логос Біанта кращий, ніж в інших). За всіма цими причинами «більшість людей не розуміє того, з чим вона зіштовхується» (В 17). Тому «незважаючи на те, що логос існує вічно, люди виявляються некмітливими й перед тим, як його почують, і (навіть) почувши вперше». І хоча у своєму житті люди щодня й неперервно зіштовхуються з логосом, це їм здається чужим (В 1; В 72). Не веде до пізнання логосу й всеобізнаність. «Всеобізнаність розуму не навчає, – говорить Геракліт, – інакше вона навчила б Гесіода й Піфагора, а також Ксенофана й Гекатея» (В 40). Всеобізнаність не дає єдиної картини світу, не формує, як ми б зараз сказали, світогляду. При цьому він підкреслює, що мудрість абстрагована від усього.

Дата добавления: 2015-11-14