Демогеографія.

Природний рух, або відтворення населення - це постійне відновлення ге­нерацій людей у результаті взаємодії процесів народжуваності та смерт­ності. Завдяки народжуваності та смертності відбувається безперервна зміна людських поколінь.

Народжуваність. Народжуваність як компонент природного відтворення - це частота ді­тонародження в певній сукупності населення. Процеси народжуваності описують багатьма демографічними ко­ефіцієнтами. Найпростішим показником є абсолютне число народжень, що в демографії позначається літерою N (від natality - народжуваність).

Проте абсолютне число народжених дає зовсім мало інформації про рівень народжуваності. Тому у демографічній статистиці здебільшого розраховують і використовують відносні показники, що обчислюють стосовно всього населення, чи якоїсь сукупності.

Найбільш простий показник, який є найпоширенішим, але і найменш точним – це загальний коефіцієнт народжуваності: він показує число народжених за рік (на певній території – в країні, регіоні, місті) на 1000 жителів.

(1)

де N – загальна кількість народжених протягом певного періоду;

– середньорічна кількість населення певної території; Т - часовий інтервал, який враховують для зведення розрахованих коефіцієнтів до однорічних інтервалів. Якщо кількість народжених подано для періоду один рік, то у наведеній формулі Т не враховують.

(2)

Обчислюється цей коефіцієнт у проміле. У глобальному вимірі рівень народжуваності знижується. За одну хвилину в світі народжується 561 особа, з них всього 26 дітей у розвинених країнах. Регіони світу відрізняються за показником народжуваності: найвищий рівень в Африці – 38‰ (на першому місці Нігер із значенням 52 ‰), в Латинській Америці – 21‰, в Азії – 19‰, в Океанії – 18‰, в Північній Америці – 14 ‰, найнижче значення властиве Європі – 10 ‰.

Більш точний показник – спеціальний коефіцієнт народжуваності: число народжених за рік на 1000 жінок (дітородного) фертильного віку – тобто у віці від 15 до 49 років (частина дітей народжується у жінок як молодшого, так і старшого віку, однак вона настільки мала, що статистично не значуща.

(2)

де –середня кількість жінок у віці 15-49 років.

Спеціальний коефіцієнт народжуваності (який ще називається коефіцієнтом фертильності) набагато більше відображає її істину величину, оскільки він не залежить (на відміну від загального коефіцієнта), наприклад, від частки чоловіків у населенні, від частки осіб старшого віку і т.д. Але в межах фертильного віку народжуваність у жінок різних віків різна. Максимальна кількість дітей народжується у жінок у віці біля 20 років, в розвинутих країнах трішки пізніше – десь біля 25 років, пізніше інтенсивність народжень зменшується. Тому для кожного віку розраховується повікові коефіцієнти народжуваності: число дітей, які народилися за рік, на 1000 жінок даного віку.

(3)

де - кількість дітей, народжених матерями у віці x;

- кількість жінок відповідного віку x.

Сума повікових коефіцієнтів народжуваності, поділена на 1000, дає найважливіший показник – сумарний коефіцієнт народжуваності – число дітей, які народжені однією жінкою за весь дітородний період.

, (4)

де – повікові коефіцієнти народжуваності. Сумарний коефіцієнт народжуваності вимірюють в особах.

Максимальне значення цього показника (якщо жінка знаходиться в шлюбі і не застосовує ніяких протизаплідних засобів) складає від 10 до 12 дітей. Такі показники є у невеликої секти гуттеритів (гуттерців) – це один з напрямків радикального протестантизму, які мешкають в США і не регулюють народжуваність по своїй релігії. Для населення окремих країн, що розвиваються, цей показник в середньому досягає 6–7 – тобто є набагато меншим, ніж у гуттеритів, за рахунок гіршого рівня медичного обслуговування та умов життя (це призводить до частих захворювань жінок під час вагітності і родів, що позбавляє їх можливості мати наступних дітей). Це зокрема такі країни як Гвінея-Бісау, Нігер, Східний Тимор, де сумарний коефіцієнт народжуваності складає 7 дітей на одну жінку – по країнах це найбільший показник в світі.

У 2007 р. середня кількість дітей, народжених однією жінкою репродуктивного віку у світі, становила 2,7 особи. В розвинених країнах світу сумарний коефіцієнт народжуваності був усього 1,6 особи, що не забезпечує простого заміщення поколінь (для цього треба, щоб сумарний коефіцієнт народжуваності був не менше 2,1 особи). Реш­та країн характеризуються розширеним відтворенням населення - 2,9 особи.

Смертність. Смертність – друга важлива складова природного відтворення населення.

Найчастіше використовується (але є найменш точним) загальний коефіцієнт смертності – число померлих за рік на 1000 жителів (вимірюється в проміле).

(5)

де т -загальний коефіцієнт смертності (від mortality - смертність); М - кількість померлих на цій території за період часу Т.

Він сильно залежить від вікової структури населення: чим більшою є частка населення старших вікових груп, тим він вищий при інших рівних умовах. Точніше характеризує смертність віковий коефіцієнт смертності – число померлих за рік на 1000 осіб даного віку.

(6)

де - число померлих осіб даного віку за рік,

- кількість населення відповідного віку x.

Смертність чоловіків в усіх вікових групах більше, ніж смертність жінок, що пояснюється:

1) більшою зайнятістю чоловіків на небезпечних, фізично тяжких і шкідливих роботах,

2) більшою біологічною стійкістю жіночого організму,

3) більшою поширеністю серед чоловіків різних форм соціальної патології – злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо.

Рівень смертності у світі поступово знижується. У 2007 р. він становив 9 ‰. За одну хвилину гине 108 людей, із них 23 - в розвинених країнах, 68 - в країнах, що розвиваються (без Китаю).

Поряд із показниками смертності використовуються і інші показники, головними серед яких є середня очікувана три­валість життя. Середня тривалість життя називається очікуваною, оскільки вона є прогностичною величиною. Вона показує, в якому віці, у серед­ньому, будуть вмирати люди, що народилися в даному періоді, якщо протягом наступного їх життя - від народження до повного вимиран­ня покоління - рівень смертності у всіх вікових групах залишиться таким же, як у цьому періоді. Обчислюється ОТЖ в роках на підставі повікових коефіцієнтів смертності.

Найбільшу тривалість життя населення (2009 р.) мають Андорра, Японія, Австралія, Канада – вона складає там 81-82 роки, найменша ОТЖ в Свазіленді – всього 32 роки. Тобто ОТЖ прямо пропорційна рівню соціально-економічного розвитку – чим він вищий, тим довше живуть люди.

В Україні, незважаючи, не більш-менш нормальний рівень медичного обслуговування, очікувана тривалість життя в останні десятиріччя стала набагато меншою, ніж була – 62 для чоловіків і 74 для жінок. Це дуже низькі показники, які відповідають рівню Гондурасу, Індії.

Природний приріст населення. Різниця народжуваності і смертності становить величину природного приросту населення, у тому випадку, коли народжуваність перевищує смер­тність, природний приріст додатний, тобто кількість населення зростає за рахунок природного відтворення. Якщо навпаки, смертність перевищує народжуваність, то простежується природне скорочення кількості насе­лення, інколи кажуть - негативний природний приріст. Нульовий природний приріст населення буває у випадку, коли народжуваність дорівнює смертності населення.

Загальний коефіцієнт природного приросту розраховують за фор­мулою

або

Вимірюється природний приріст також у проміле (‰).

Найвищий природний приріст мають країни Африки, зокрема Централь­ної Африки – 24 ‰. Рекордсменами серед держав світу за рівнем природного приросту є Нігер (33 ‰) і Уганда (32‰).

Якщо світ поділити на розвинуті країни і країни, що розвиваються, то слід казати про два типи відтворення: перший і другий. І тип (або сучасний) – який ще має назву демографічної кризи – отримав поширення в розвинутих країнах, де зростає питома вага людей старшого віку і це само по собі знижує показники народжуваності і збільшує показники смертності населення. Тобто це тип, для якого характерні невисокі показники народжуваності, смертності і відповідно ПП. Середня формула відтворення приблизно: 13-9=4. ІІ тип (або традиційний) – який ще має назву «демографічний вибух» - характерний для країн, що розвиваються, це високі показники народжуваності і відносно низькі показники смертності населення. Тобто після отримання незалежності багато країн Африки, Азії і Латинської Америки отримали можливість широко використовувати досягнення медицини для боротьби з епідеміями, інфекціями, що дозволило їм різко зменшити смертність, водночас народжуваність так і залишилась високою, залишився високим і ПП. Середня формула відтворення 29-9=20.

Статевий і віковий склад. Статевий склад являє собою співвідношення між чоловіками і жінками.

У глобальному масштабі переважає чоловіче населення. За даними на середину 2009 р. в світі на 100 жінок припадає 101 чоловік. Тобто чоловіки останніми роками переважають жінок десь приблизно на 35-40 млн.чол. Проте відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків між країнами світу доволі істотні. В цілому по світу така тенденція: Ч›Ж в країнах, що розвиваються, і Ж›Ч в розвинутих країнах і країнах з перехідною економікою, до яких відносимось і ми з вами. Переважання чоловіків характерне для більшості країн Азії. Особливо велика перевага чоловіків в Південній і Південно-Східній Азії (Китай, Індія, Пакистан), а також в мусульманських| країнах Південно-Західної Азії і Північної Африки. Так, наприклад, в Об’єднаних Арабських Еміратах на 100 жінок припадає в середньому 219 чоловіків, в Катарі – на 100 жінок 200 чоловіків – це приклад країн з найбільшою диспропорцією на користь чоловіків.

В Африці південніше від Сахари, Латинській Америці, Океанії, Австралії чисельність жінок і чоловіків приблизно однакова. Однакова вона і в Індонезії, на Філіппінах, в Монголії, Південній Кореї, Ізраїлі.

Переважання жінок має місце приблизно в половині всіх країн світу. Найяскравіший прояв цього в Європі, США, Канаді, Японії, що пов'язано з більшою тривалістю життя жінок в цих країнах, а також великими втратами чоловічого населення в періоди світових воєн. Хоча і в Європі є країни чи залежні території, де чоловіче населення переважає над жіночим – Албанія, Андорра, Гренландія. В Ісландії і Македонії співвідношення рівне.

Як і стать, вік є демографічною ознакою людини, оскільки відображає тривалість життя від моменту народження до моменту обліку. Вік визна­чає можливість вчитися, працювати, одружуватися, народжувати дітей. Тобто, вік в демографічному сенсі зумовлює соціальну роль людини, її місце в суспільстві.

Є кілька способів групування населення за віком:

1) повне, розгорнуте - за однорічними інтервалами;

2) неповне, згорнуте - за п'ятирічними інтервалами (0-4, 5-9, 10-14 і т. д.). При такому підході окремо виділяють групу немовлят (до 1 року);

3) за демографічними поколіннями: Тут виділяються, як правило, три вікові групи:

1) діти (0-14 років);

2) дорослі (15-64 роки);

3) особи похилого віку|літні| (65 років і старше). Іноді групу дорослих обмежують віком у 49 років. Особливо це актуально для жінок, адже це вік фертильності.

У структурі населення світу|світу| загалом частка|доля| дітей складає в середньому 27%, дорослих - 65 %, осіб похилого віку|літніх| - 8 %.

Водночас, вікова структура в країнах з|із| різним типом відтворення населення має свої особливості.

У країнах з|із| І типом відтворення частка|доля| дітей не перевищує 22-25%, тоді як частка|доля| людей літнього віку складає 15-20% і має тенденцію до збільшення у зв'язку із загальним|спільним| "старінням" населення в цих країнах.

У країнах з|із| ІІ типом відтворення населення частка|доля| дітей достатньо|досить| висока. В середньому вона складає 40-45%, а в окремих країнах вже перевищує 50% (Кенія, Лівія, Ботсвана). Частка|доля| старшого|літнього| населення в цих країнах не перевищує 5-6%.

На підставі співвідношення різних вікових груп населення виділяють три типи вікових структур населення: прогресивний (частка дітей суттє­во переважає частку осіб похилого віку), стаціонарний (існує більш-менш рівновага між частками дитячого населення та особами похилого віку) і регресивний (коли суттєво переважає часка осіб похилого віку).

В усіх регіонах світу зменшується частка дітей, причому найбільшими темпами – в Європі. Натомість частка осіб похилого віку поступово збільшується. Таке явище на­зивають „демографічним старінням" або „постарінням населення". Демог­рафи ООН запропонували таку шкалу класифікації країн за рівнем старіння:

За економічною ознакою населення також ділять на вікові групи і тут переважають національні підходи юридичного визначення межі працездатності. Виділяють допрацездатне насе­лення (до 15 років), працездатне (16-59 років) і післяпрацездатне (старше 60 років).

В цьому плані важливий показник – це демографічне навантаження. Співвідношення між працездатною частиною|часткою| населення і непрацюючими (дітьми і особами пенсійного віку|літніми|) називається демографічним навантаженням. Інтегральний коефіцієнт демографічного навантаження виглядає наступним чином:

де

, , - населення відповідних вікових категорій.

Демографічне навантаження в світі складає в середньому 70% (тобто|цебто| 70 непрацюючих на 100 працездатних), в розвинених країнах - 45-50%, в тих, що розвиваються - до 100%.

Для вивчення вікової і статевої структури населення використовують графічні методи – різні типи діаграм, з яких найбільш поширеним типом є статево-вікова піраміда, яка фактично являє собою двосторонню стовпчикову діаграму, на якій на осі Х відкладаються відсотки, або абсолютні дані по кількості з одного боку чоловіків, а з іншого – жінок, а на осі Y відповідаючі їм вікові категорії – однорічні, п’ятирічні чи будь-які інші. Сума усіх стрічок діаграми становить 100% або загальну кількість населення тієї чи іншої країни або регіону. Заповнення піраміди відбувається знизу вгору.

Для різних країн сучасного світу властиве існування різних типів статево-вікової структури, серед яких можна виділити два основні, які відповідають двом основним типам відтворення населення:

1. Статево-вікова структура населення з сучасним (І) типом відтворення. У цілому для піраміди країн з першим типом відтворення населення характерна неширока основа (низька частка дітей) і досить широка верхівка (висока частка літніх людей). Ця структура характерна для розвинутих країн.

2. Статево-вікова структура населення з традиційним (ІІ) типом відтворення. Широка основа піраміди свідчить про високий рівень
народжуваності. Кожна наступна вікова група менша за кількістю населення. Це означає, що смертність серед дитячого населення та серед батьківського покоління дуже значна. Піраміда звужується до вершини на позначці 70-80 років - це ознака незначної середньої тривалості життя людей. Описана статево-вікова структура характерна для населення найменш розвинених країн Африки, Азії та Латинської Америки.

ПРИКЛАДИ СТАТЕВО-ВІКОВИХ ПІРАМІД РІЗНИХ КРАЇН:

Особливим питанням у вивченні віково-статевої структури є дослід­ження демографічних «хвиль». Суть цього явища полягає в тому, що сусідні за часом народження покоління різко відрізняються між собою за кількіс­тю. На піраміді це зображено у вигляді «провалів». Явище демографічних «хвиль» зумовлено соціально-економічними кризами, війнами або інши­ми причинами, які спричиняють раптове зменшення кількості народжень. Через одне покоління (приблизно 25 років) така демографічна «хвиля» породжує нову «хвилю», але з часом вони мають здатність затухати.

Шлюбність і сімейний склад населення. У своєму розвитку сім’я пройшла шлях від первісної групової форми шлюбу до сучасної моногамної родини з її складними соціальними функціями.

Демографічний аналіз шлюбності проводять за допомогою системи показників. Головні з них такі:

1. Загальний коефіцієнт шлюбності - кількість шлюбів, укладених за пев­ний період, як правило рік, в середньому на 1000 осіб населення (‰)

a.

де С - кількість укладених шлюбів; P - середня кількість населення певної території, осіб;

2. Загальний коефіцієнт розлучуваності - це кількість розлучень за рік в середньому на 1 000 осіб населення (‰)

де D - кількість розлучень, P - середня кількість населення певної території, осіб

3. Коефіцієнт нестійкості шлюбів охоплює кількість розлучень, яка в середньому припадає на один шлюб. Розраховують для усього населення та за окремими віковими інтервалами

---

Дата добавления: 2015-11-14