Взаєморозуміння у спілкуванні 2 страница

ГРУПА РЕФЕРЕНТНА - реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і норми, погляди, цінності та оцінки якої є важливим орієнтиром у його поведінці і самооцінці.

ГРУПА СТИХІЙНА - група, яка має тільки ту структуру, яку вона сама собі створює. Вона не стабільна, не чисельна(група відвідувачів за столиком у кав'ярні, група дітей, які граються на перерві і т.д.).

Словник-довідник 353

ГРУПА УМОВНА - об'єднана за певною ознакою (характером діяльності, статтю, віком, рівнем освіти, національністю і т.д.) спільність людей, яка є об'єктом вивчення соціальної психології і включає суб'єктів, які не мають прямих чи опосередкованих стосунків один з одним.

ГРУПОВА ДИНАМІКА - сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів та явищ, які характеризують увесь цикл життєдіяль­ності малої групи і його етапи: освіта, функціонування, розвиток, стагнація, регрес, розпад. До процесів групової динаміки відносять керівництво і лідерст­во; прийняття групових рішень; нормоутворення, тобто вироблення групових думок, правил і цінностей; формування функціонально-рольової структури групи; згуртованість, конфлікти, груповий тиск та інші засоби регуляції інди­відуальної поведінки, тобто всі ті процеси, які фіксують та забезпечують психо­логічні зміни, що відбуваються в групі за період її існування.

ГРУПОВА ОЦІНКА ОСОБИСТОСТІ (ГОО) - характеристика людини в конкретній виробничій чи навчальній групі шляхом взаємного опитування її учасників (один в одного) за наміченою програмою. Групова оцінка особис­тості є відображенням суспільної думки про людину, а також результатом взаємного пізнання людей у процесі безпосереднього та опосередкованого спілкування.

ГРУПОВЕ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ - груповий вибір одного рішення з кількох альтернатив в умовах взаємного обміну інформацією під час вирішення спільної проблеми для всіх членів групи.

ГРУПОВОЇ ПОЛЯРИЗАЦІЇ ЕФЕКТ - явище психологічного поділу групи людей на дві підгрупи, кожна з яких дотримується полярно протилеж­ної думки про питання, що обговорюється.

«ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ» - напрямок психології, головним предметом якого є особистість як унікальна цілісна система, яка є не щось наперед задане, а «відкрита можливість» самоактуалізації, притаманна тільки людині. Головне в особистості, згідно «гуманістичної психології», прагнення до майбутнього, до вільної реалізації своїх потенцій (Т. Олпорт), зокрема творчих (А. Маслоу), до зміцнення віри в себе і можливість досягнення «Ідеаль­ного Я» (К. Роджерс). Центральна роль у цьому відводиться мотивам, які забезпечують не пристосування до середовища, не конформну поведінку (див. Конформність), а ріст конструктивного початку «Я». Іноді «гуманістичну психологію» називають «екзистенційною психологією».

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА - поведінка людини, яка порушує існуючі в суспільстві правові чи моральні норми. ДЕМОКРАТИЧНИЙ СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ - при

такому стилі управління проблема, яка виникла, ставиться на групове обго­ворення. Обговорення проблеми проходить у дружній атмосфері. Похвали і

354 Словник-довідник

поради вислуховуються і погоджуються з усіма присутніми. Розпорядження і заборони приймаються після дискусій. Керівник намагається створити необхідні умови для ефективної участі у них своїх підлеглих. Позиція керів­ника враховується групою. Демократичний стиль пропонує взаємодію на рівні «дорослий» - «дорослий». У керівника та підлеглого в цьому випадку виникає почуття довіри та взаєморозуміння. Керівник поводить себе в даному випадку як один із членів групи; кожний співробітник може при цьому вільно висловлювати свої думки з різних питань, не хвилюючись за наслідки. Відповідальність за невдачі керівник розділяє з групою. Більшість проблем, що стоять перед колективом, спільно обговорюються. Керівник-демократ намагається частіше радитися з підлеглими, не проявляє своєї переваги і правильно реагує на критику. За наслідки прийнятих рішень відпо­відальність не перекладає на підлеглих. Такий керівник може погодитись на компроміс або відмовитись від свого рішення, якщо аргументація підлеглого переконлива. Де автократ чинив би за наказом і примусом, демократ намага­ється переконати, довести доцільність рішення проблеми та користь, яку можуть отримати співробітники. Добре орієнтуючись в психологічному кліматі групи він намагається використати рефлекторні методи керівництва, а під час здійснення контролю звертає особливу увагу на кінцевий результат. Такі методи створюють умови для самовираження підлеглих, розвивають самостій­ність і таким чином сприяють досягненню мети, яка стоїть перед колективом. Застосування таких методів має виховну функцію. Керівництво здійснюється без примусу і натиску, спираючись на досвід, здібності, вік і стать людей.

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ - недостатність або цілковита втрата кон­тактів людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми. Це явище, яке негативно впливає на духовний світ людини, позбавляє її радості спілку­вання, обмежує, звужує її пізнавальні інтереси і соціальні потреби.

ДІЛОВИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ - це такий рівень під час якого на перше місце ставиться справа, однаково цінна для партнерів. Таке спілкуван­ня дає партнерам плоди спільної праці і відчуття взаємодовіри та взаємо­поваги, бо маючи мету, люди розкривають себе найбільш повно і суттєво.

ДІЯЛЬНІСТЬ - одна з основних категорій психологічної науки. Предме­том психології є саме цілісна діяльність суб'єкта у різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку. Основною, генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої психічної діяльності. Вона включає дії та операції як складові одиниці, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями. її загальну психологічну структуру характеризують також, крім названих вище складових, цілі і засоби діяльності. Розглядаючи діяльність як систему, можна виділити суб'єкт, процес, предмет, умови і продукт діяльності. Прийнято виділяти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен з цих

Словник-довідник 355

видів визначається своїми мотивами, цілями та засобами. Так, праця пов'я­зана із свідомою діяльністю людини, спрямованою на створення матеріальних та духовних цінностей. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування (В. Войтко, Г. Костюк, А. Петровський).

ДОВІР'Я - морально-психологічна категорія, яка позначає ставлення до дій іншої особи і до неї самої; ґрунтується на переконаності, що діє ця особа правильно, що їй притаманні сумлінність і чесність. Є широкою категорією, обов'язковим компонентом у діяльності будь-якої соціальної групи, у якій люди спілкуються і мають тимчасові чи постійні цілі.

ДОСВІД- компонент пізнавальної діяльності, за допомогою якого відбува­ється зв'язок системи знань з об'єктом пізнання. Досвід може виступати у двох різних формах: 1) як усвідомлення даних відчуття і сприйняття в термінах звичайної мови (емпіричне знання); 2) як усвідомлення даних відчуття та сприйняття в теоретичних термінах. Досвід в психологічному розумінні - це якість особистості, сформована шляхом навчання; це узагальнені знання, навички, вміння і звички.

ДУХОВНІСТЬ - здатність людини виходити за межі індивідуального буття, мати розвинені духовні потреби, ставити свої духовні інтереси і цінності вище матеріальних.

ДУХОВНИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ характеризується не вибором тем для спілкування, а глибиною діалогічного проникнення партнерів один в одного.

ДУША (від лат. апіта) - термін, яким позначають сукупність психічних явищ, свідомість окремої людини, тобто властивість високоорганізованої матерії - мозку, відображати предмети дійсності у відчуттях, сприйманнях, уявленнях, судженнях.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (від лат. е£о - я). Специфічна орієн­тація духовного світу людини на себе, на своє «Я»; небажання і невміння бачити інших людей. Егоцентризм як морально-психологічна риса особи є передумовою і сприятливим ґрунтом для егоїзму та індивідуалізму. Егоїзм заважає людині спілкуватися з іншими, швидко і легко входити в соціальну групу, знаходити для себе оптимальну соціальну роль у професійній групі тощо. Люди з егоцентричною психікою є дуже «незручними» і «важкими» для сприйняття.

ЕКСПЕРИМЕНТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ - спосіб чуттєво-предметної діяльності в науці, метод пізнання психічної реальності під час якого психічні явища вивчають у спеціально створених або контрольованих дослідником умовах.

ЕКСПРЕСИВНИЙ (від лат. ехргеззіо - вираз) - виразний, здатний відобразити емоційний стан.

356 Словник-довідник

ЕКСТРАВЕРСІЯ - спрямованість свідомості і уваги людини в основно­му на те, що проходить навколо неї і з іншими людьми. Якість, протилежна інтроверсії.

ЕКСТЕРНАЛЬНІСТЬ - ІНТЕРНАЛЬНІСТЬ (від лат. ехіетш - зов­нішній, іпіегпт - внутрішній) - спрямованість індивіда до певного виду приписування відповідальності за результати особистої діяльності певним силам. Якщо індивід приписує причини явищ зовнішнім факторам, то це свідчить про наявність у нього зовнішнього контролю. Якщо відповідальність за події, що відбуваються в житті, людина бере на себе, то в неї є внутріш­ній контроль.

ЕМОЦІЇ (від лат. етоуео - хвилюю, збуджую) - психічні стани і процеси в людини і тварини, у яких реалізуються їх ситуативні переживання. Емоції виступають і як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе. Фізіологічною основою емоції, за вченням І. П. Павлова, є безумовні рефлекси. Класифікація емоцій здійснюється залежно від структури (прості, складні), забарвленості (позитивні, негативні), соціальної наповненості (моральні, інтелектуальні, естетичні). Завдяки емоціям люди не лише відчува­ють, сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й пережива­ють її. Емоції відрізняються від почуттів тим, що емоції виконують певні функції щодо пристосування людського організму до середовища. Почуття регулятивні як соціально орієнтований фактор виконують важливі функції в активному пристосуванні до соціального середовища, перетворення його в інтересах окремої людини і всього суспільства. Сукупність емоцій і почуттів складають емоційну сферу людини. Розвиненість почуттів, здатність оптималь­но управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.

ЕМОЦІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ - різновид соціального спілкування, що базується на емоціях та почуттях людини. Конкретні вияви емоційного спіл­кування: почуття близькості з іншою людиною чи певною групою людей на базі вияву спільності почуттів, прилучення до духовного світу іншої людини. Так, кохання виникає переважно на грунті емоційного спілкування. Воно має виняткове значення для дружби, приязні, товаришування. У процесі емо­ційного спілкування люди осмислюють свої почуття до інших і навпаки, інших людей до себе, певним чином реагують на ці почуття. У людей виникають почуття симпатії чи антипатії, спокою чи роздратування, близькості чи від­чуження, співчуття чи байдужості, сприйняття чи несприйняття тощо. Розви­нуте емоційне спілкування духовно збагачує людину, сприяє підвищенню рівня її соціального спілкування. Форми його зазнають змін у процесі збага­чення соціального досвіду і розвитку культури людства. Величезним стрибком у розвитку емоційного спілкування було виникнення мистецтва з його високо-розвиненим образним мисленням і естетичним відтворенням дійсності. Роз-

Словник-довідник 357

різняють позитивне емоційне спілкування, при якому домінуючим є симпатія, взаєморозуміння і взаємна підтримка членів групи та негативне емоційне спілкування, коли переважає антипатія, відчуженість, нерідко психологічна агресивність. На емоційне спілкування істотний вплив справляють матеріальні умови життя людей, психологічний клімат у соціальній групі, індивідуально-психологічні особливості осіб, які спілкуються.

ЕМПАТІЯ - здатність людини до співпереживання і співчуття, розуміння внутрішніх станів інших. Процес емпатії в основному є інтелектуальним за своїм змістом. Це, звичайно, не виключає можливості переживання суб'єктом симпатії. Рівень розвитку емпатії в окремих індивідів визначається за допомо­гою відповідних тестів, в основу яких покладено оцінювання точності, яка дозволяє досліджуваному здогадуватись про стосунки, почуття та психічні стани певних осіб або груп.

ЕРГОНОМІКА - наука про стосунки між людиною та її роботою, меха­нізмами, інструментами і оточенням. Мета ергономіки - збільшення випуску продукції шляхом удосконалення конструкцій машин і методів виконання роботи.

ЕРУДИЦІЯ (від лат. егисіШо - освіченість, пізнання) - глибока обізна­ність, начитаність, знання літератури з проблематики в певній галузі науки. Розрізняють широту ерудиції, коли людина виявляє вченість, компетентність у різних галузях науки і культури; глибину ерудиції, коли людина всебічно і глибоко обізнана в якійсь одній галузі. Ерудиція є свідченням високого інтелектуального розвитку людини, розвиненості її духовних сил, пам'яті. Здобувається вона шляхом наполегливої праці, систематичного навчання, наукового пошуку, власних роздумів над проблемою. Глибока ерудиція є визначальною рисою справжнього вченого.

ЕТАПИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ - виділяють декілька послідовних етапів діяльності менеджера в процесі прийняття рішення: виявлення, вияснення проблеми (збір необхідної інформації, чітке формулювання завдань, які виникли); всебічний розгляд альтернатив з враху­ванням визначених критеріїв ефективності рішення; кінцевий вибір такого варіанту, який отримав би найвищу оцінку, виходячи з мети діяльності.

ЕФЕКТ ГОТОРНА - тенденція поводитись по-іншому, реагувати на ситуацію, яка виникає в результаті приділення належної уваги. У 1927 році Готорн, директор одного із заводів у США, започаткував школу управління, яка керувалася принципом «людські (гуманні) відносини». Передумовою цьому був експеримент, проведений 1924-1927 рр. Традиційно, керуючись вимогами наукового менеджменту, учасники експерименту застосували дослід­ницькі методи, щоб вирішити проблему продуктивності праці. Суть експери­менту, в якому брали участь дві групи, полягала у тому, щоб визначити вплив різних рівнів освітлення на працю робітника. Одна група для праці отриму-

358 Словник-довідник

вала більше світла, ніж друга. Підтвердилася гіпотеза про те, що при збільшенні освітлення збільшується кількість виконуваних робіт. На превелике диво, продуктивність праці підвищувалась навіть тоді, коли рівень освітлення змен­шили аж до місячного світла. Вивчаючи цей факт, дійшли висновку, що робіт­никам, залученим до експерименту, сподобалось бути в центрі уваги. Іншими словами, вони реагували позитивно тому, що керівництво турбувалося про них. А даний феномен отримав назву «Ефект Готорна».

ЕФЕКТ АСИМЕТРІЇ полягає в тому, що недоліки і помилки в свідомості людини підсилюються, а позитивні якості і досягнення зменшуються.

ЕФЕКТ ЗЕИГАРНИК - явище пам'яті, яке полягає у тому, що людина краще запам'ятовує і відтворює ті знання, які вона сама з тих чи інших причин не зуміла завершити, а не ті, які вона вже виконала.

ЕФЕКТ НОВИЗНИ - явище, пов'язане із міжособистісним сприйнят­тям. Проявляється у впливі на формування образу про людину тієї інформації, яка надійшла останньою.

ЕФЕКТ ОРЕОЛУ - вплив першого враження про людину на її наступне сприйняття. Виділяють «позитивний ореол» і «негативний ореол». Так, якщо перше враження про людину в цілому приємне, то в подальшому вся її поведінка, ріст та вчинки оцінюються позитивно. Виділяють та перебільшу­ються здебільшого лише позитивні моменти, а негативні ніби нівелюються, і навпаки.

ЕФЕКТ ПЕРВИННОСТІ - переважаючий вплив на образ тієї інфор­мації про іншу людину, яка надходить першою.

ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ - це комунікація, яка забезпечує дина­міку у вирішенні проблем, використання найбільш оптимальних засобів шляхом досягнення взаєморозуміння між партнерами.

ЖЕСТИ (від лат. §е5іа - діяння) - виражальні рухи рук, пальців. Жести виступають і як імпульсивно-інстинктивні дії. Розраховані на те, що присутні за їх допомогою зрозуміють внутрішній стан людини і її вимоги. Жестикуляція завжди супроводжує мовлення, яке стає більш наочним та експресивним.

ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ - стале, узагальнене, емоційно забарвлене і ціле­спрямоване ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе, яке складається на основі її життєвого досвіду і особливо світогляду.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ - тривалість природного періоду існування індивіда. Покладання й досягнення мети через вчинковий механізм. Етапи життєвого шляху людини пов'язуються зі ступенем залежності між централізацією і децентралізацією, де централізація та децентралізація постають як мотиви і способи тлумачення світу у зв'язку зі спрямованістю вчинків.

Словник-довідник 359

ЖИТТЄВИЙ ЧАС - хронологічні рамки життя, від яких залежить, наприклад, співіснування поколінь, тривалість первинної соціалізації дітей тощо. Визначає насамперед інтервал від народження до смерті, тривалість, протяжність існування.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ - закономірності плину життя, що циклічно повто­рюються. Особистість засвоює нові соціальні ролі, виконує їх і поступово залишає. Цикли сімейних, батьківських, трудових ролей пізніше повторюють нащадки. Циклічність характеризує також зміну поколінь у суспільстві, де молодші спочатку вчаться у дорослих, потім активно діють поруч з ними, потім у свою чергу соціалізують нове покоління.

ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ - духовно-практична діяльність особистості, яка забезпечує проектування, планування, програмування та творче здійснення нею свого індивідуального життя.

ЗАДАТКИ - властивості та якості людини, на базі яких виникають і розвиваються її здібності.

ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ - це, перш за все, мова, оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- і екстралінгвістич­ні системи (інтонація), немовленнєві виражальні засоби мови (паузи), система організації простору і часу комунікації, система «контакту очима»).

ЗАХИСТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ - спеціальна регулятивна система стабілі­зації особистості, спрямована на усунення або зменшення відчуття тривоги, яке виникає через конфліктну ситуацію. Функцією захисту психологічного є «відокремлення» сфери свідомості від негативних переживань, які травмують особистість. Іноді термін «Захист психологічний» застосовують для визначен­ня будь-якої поведінки, спрямованої на усунення психологічного дискомфорту, внаслідок якого можуть сформуватися такі риси особистості, як «негативізм», змінитися система міжособистісних стосунків.

ЗАМІЩЕННЯ - один із видів захисту психологічного. Заміщення об'єкта відбувається шляхом спрямування тих почуттів, що виникли на ґрунті кон­флікту, на об'єкт, який не має відношення до конфліктної ситуації.

ЗАРАЖЕННЯ - (в соціальній психології) - один із видів психологічного впливу, під час якого передається емоційний стан від одного індивіда до іншого. Якщо діє зворотний зв'язок, то зараження відбувається як ланцюгова реакція, що супроводжує масові явища: натовп, масові акції та ін.

ЗВИЧКИ - дії та вчинки, виконання яких стало потребою; укорінені в психіці людей способи поведінки, що проявляються у вигляді однотипних дій і повторюються в аналогічних умовах. У результаті багаторазового повто­рення людиною однакових дій процес вирішення нею практичної задачі поступово автоматизується, виробляються відповідні навички, схильності,

360 Словник-довідник

які без участі мислення включаються в дію під час перебування людини у звичних умовах.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК - щира, відверта подача інформації про своє ставлення до ситуації, подій чи іншої людини.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПОВА - термін соціальної психології, який виражає ступінь міцності соціально-психологічних зв'язків у групі. Згуртова­ність групова свідчить про те, що група є певне ціле у межах даної організації або соціальної спільності. Згуртованість групова сприяє ефективному функціо­нуванню соціуму, формуванню в ньому сприятливого психологічного клімату, а також забезпечує стійкість групи перед деструктивною дією внутрішніх та зовнішніх умов.

ЗДІБНІСТЬ - складне психологічне утворення, система якостей особистості, що відповідає вимогам діяльності. Здібності за рівнем діляться на репродуктивні та творчі. Види здібностей розподіляються на: загальні, спеціальні, практичні.

ЗОВНІШНЯ СТРАТЕГІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ - коли успіхи і невдачі менеджера залежать головним чином від об'єктивних обставин, на які він не може впливати, а тільки враховувати їх особливості.

ІГРОВИЙ РІВЕНЬ СПІЛКУВАННЯ - партнер не прагне самоствердження за рахунок іншого, а кличе до гри, до зіткнення сил, смаків, думок, відчуттів. Він хоче, щоб партнер позбувся апатії, недовіри, проявив себе яскраво, з усіма слабостями і достоїнствами. У такому спілкуванні партнери «грають одне одного», відображаючись один в одному подібно до акторів, які добре засвоїли уроки акторської майстерності.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. Шепіісиз - тотожний і /асіо - роблю) -прийом наукового пізнання, при якому встановлюються тотожність, подібність об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак. У соціальній психології широко застосовується при вивченні малих груп, класифікацій лідерів, типології особис­тості. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням як методом сучасного наукового пізнання.

ІЄРАРХІЯ ПОТРЕБ (за А. Маслоу). Абрахам Маслоу першим запропо­нував класифікацію потреб і взаємозв'язків між ними, вважаючи за можливе вибудувати ієрархію, в якій вищі запити не виступають на перший план, поки не задоволені потреби нижчих рівнів. Нижчий рівень - це фізіологічний рівень (потреби в їжі, відпочинку, фізичному розвитку, житлі). Коли фізіо­логічні потреби людини задовольняються, про свої права заявляє наступний рівень - потреба в безпеці, яка є гарантією задоволення фізіологічних потреб. Задовольнивши рівень безпеки, ієрархія передбачає задоволення соціальних потреб (становище в суспільстві, дружба, кохання, повага, статус, престиж, самоповага, впевненість в собі, свобода). Найвищий рівень проявляється у

Словник-довідник 361

духовних потребах (самовираженні, повній реалізації творчого потенціалу, творчості). Ієрархія не носить ні механічного, ні хронологічного характеру. Рівні ієрархії перекривають один одного так, що наприклад, можна прагнути до самовираження, коли ще не задоволені соціальні потреби. Ієрархія носить загальний характер і завдяки цьому може бути досить корисною для менедже­ра. Перш за все, вона показує, що грошова винагорода ні в якому разі не задовольняє всіх потреб працівника.

ІМІДЖ - сукупність зовнішніх особливостей людини (одяг, зачіска, прикраси, макіяж) в поєднанні з внутрішніми, створюють враження про особистість як оригінальну, неповторну, із власним стилем поведінки, мов­лення та способом життя.

ІМІДЖ ДІЛОВОЇ ЛЮДИНИ - це зовнішній вигляд, вміння триматись з людьми в діловій і неформальній обстановці, оформлення кабінету, службо­вих паперів, діловий стиль роботи, рівень організованості, від чого значною мірою залежить успіх в бізнесі.

ІНДИВІД (від лат. іпсИуісіиит - неподільне) - окрема істота чи людина, що виділяється як об'єкт практичного або теоретичного ставлення. Індивід в суспільстві - неповторний суб'єкт, особа, здатна до усвідомлення способу діяння. Визначальним компонентом специфіки індивіду виступає певна сукупність духовно-психологічних рис, які становлять самобутній характер його власного «Я».

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ - теорія, за­початкована А. Адлером, в основу якої покладено соціальні інтереси людини та її прагнення бути лідером. «Воля до влади», на думку А. Адлера, з самого народження знаходиться в якості головного імпульсу в кожній людині. З перших років життя цей імпульс вступає в конфлікт з потребами дорослих людей, примушуючи дитину відчувати «тягар» особистої неповноцінності. Саме в результаті цього почуття розвивається специфічний стиль життя кожної людини, за допомогою якого вона намагається набути здібності, не­обхідні для вирішення соціальних, професійних та особистих проблем існу­вання. У дитини, що страждає від своєї фізичної неповноцінності (низький зріст, надмірна повнота і т.д.), забагато опікуваної сім'єю, або навпаки, яка не має достатньої уваги, легко може розвинутись комплекс неповноцінності, що робить людину нездатною до боротьби із життєвими труднощами. У деяких людей такий комплекс в результаті надкомпенсації може перерости в комплекс неперевершеності, що за будь-яких обставин породжує праг­нення до домінування. Основне прагнення людини (за А. Адлером) - бути бажаним лідером. Під лідерством А. Адлер розумів не славу чи суспільне становище, а максимальний розвиток потенційних можливостей особистості.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ - узагальнена характерис­тика індивідуально-психологічних особливостей людини, які формуються і

362 Словник-довідник

проявляються у професійній чи управлінській діяльності. Індивідуальний стиль діяльності залежить від специфіки виховання, психологічних якостей особистості, а також від особливостей поведінки у типових ситуаціях.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ - психологічні риси, що відрізня­ють одну людину від іншої. Індивідуальні відмінності демонструють рівень виявлення у психічній діяльності окремого індивіда загальних психологічних закономірностей. Застосування у практичній діяльності суспільства загальних психологічних закономірностей завжди опосередковується врахуванням індиві­дуальних відмінностей. Вивченням індивідуальних відмінностей займається диференційна психофізіологія та диференційна психологія. Індивідуальні відмінності формуються на основі природжених анатомо-фізіологічних особли­востей людини (спадкових і набутих у період утробного розвитку) і впливу навколишнього соціального середовища. Своєрідність особистості визнача­ється індивідуальними відмінностями перебігу психічних процесів, що зумов­лені основними властивостями нервової системи (нейродинамічні відмінності), особливостями темпераменту (психодинамічні відмінності), характером, ви­явами загальних і спеціальних здібностей, суттю потреб, мотивами, спрямованіс­тю, установками і ставленим людини до себе, до інших людей, до суспільства.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ - це особистість з її своєрідністю. Індивідуаль­ність може виявляється в інтелектуальній, емоційній, вольовій або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту проявляється у вмінні бачити те, чого не помічають інші. Оригінальність складається з своє­рідного поєднання рис конкретної людини, що надає особливий колорит її поведінці чи діям.

ІНТЕГРАЦІЯ ГРУПОВА (від лат. іпіе&гаііо - поповнення, відновлення) -стан групи чи організації, який характеризується: 1) стійкістю взаємозв'язків між членами групи; 2) стабільністю; 3) внутрішньогруповою упорядкованістю; 4) ознаками психологічної цілісності. Інтеграція групова характеризує момент спокою, рівноваги групи, групових процесів. З одного боку рівновага фіксує і закріплює зміни інтеграції групової, з іншого - пристосовує її до майбутніх змін. Так проявляється головна, системотворча функція інтеграції групової.

ІНТЕЛЕКТ (від лат. Шеііесіт -розуміння, пізнання) - відносно стійка структура розумових здібностей індивіда. Як проблема експериментальної психології, питання інтелекту було висунуте тільки в кінці XIX ст. Г. Еббінгау-зом. На початку XX ст. французькі психологи А. Біне і Т. Сімон запропонували визначити рівень розумової обдарованості за допомогою спеціальних тестів кількісним способом. Горидайс визначив інтелект з позицій біхевіоризму як здатність до позитивних реакцій. Н. Клонарез, В. Штерн та ін. визначали інтелект як психічну здатність пристосуватися (біол. за природою) до нових умов. Піаже Ж. розглядає інтелект у зв'язку з проблемою пристосування. У

Дата добавления: 2015-07-11