Пальцеве обстеження носоглотки.

Показання: діагностика захворювань носоглотки (аденоїди, пухлини, хоа-нальний поліп).

Обладнання: гумові рукавички.

Алгоритм виконання:

1. Хворий сидить на стільці, лікар стає позаду і справа від нього, охоп­люючи лівою рукою голову хворого, вказівним пальцем лівої руки, вдавлює його ліву щоку між зубними рядами.

2. Вказівний палець правої руки швидко проводиться за піднебіння в носоглотку і за його допомогою встановлюють характер та локалізацію патологіч­них змін в останній.

Особливості: при обстеженні носоглотки у дитини її садять на коліна асисте­нту, який одночасно фіксує руки дитини. У немовлят та дітей мо­лодшого віку через малі розміри носоглотки пальцеве обстеження її може бути проведено мізинцем.

Протипоказання: відсутні.

Ускладнення: короткочасні кровотечі, які припиняються самостійно. Травми слизової оболонки піднебіння.

1.12.2. Дослідження дихальної та нюхової функції носа.

Показання: визначення стану дихальної та нюхової функції носа.

Обладнання:

1. Вата.

2. Набір пахучих речовин: 0,5% розчин оцтової кислоти, 96% етиловий спирт, настойка валеріани, 2% розчин аміаку.

Алгоритм виконання:

1. Дослідження дихальної функції носа проводиться почергово для одної, а потім для другої половини носа. Для цього праве крило носа притискують до носової перегородки вказівним пальцем лівої руки, а правою рукою підносять невеликий шматочок вати до лівого присінка носа і просять пацієнта зробити короткий звичайної сили вдих і видих.

2. По відхиленню ватки встановлюється ступінь утруднення носового дихання.

3. Для визначення дихання через праву половину носа притискують ліве крило носа до перетинки пальцем правої руки, а лівою рукою підносять шматочок вати до правого присінка і також просять пацієнта зробити вдих і видих.

4. По відхиленню ватки роблять висновок про стан дихальної функції носа, який може бути нормальним, утрудненим і відсутнім.

5. Дослідження нюхової функції носа також проводиться почергово для кожної половини. Для цього використовують пахучі речовини з ольфактометричного набору. За відсутності такого можуть бути використані речовини, які мають стійкий запах. У практичній діяльності дослідження нюху проводять за допомогою чотирьох розчинів: 0,5% розчин оцтової кислоти - слабий запах (І ступінь), 96% етиловий спирт - помірний запах (II ступінь), настойка валеріани - сильний запах (III ступінь), 2% водний розчин аміаку - надсильний запах тригемінальної дії (IV ступінь).

6. Дослідження починають з оцтової кислоти і залежно від результатів визначають ступінь зниження нюху. Для цього чотири речовини наливають в однакові флакони з притертими пробками. Спочатку відкривають флакон, в якому рідина із слабим запахом, і підносять його до кожної половини носа окремо, закриваючи іншу половину притисканням крила носа до перегородки.

7. Пацієнта просять понюхати вміст флакона і відповісти, чи відчуває він запах, назвати чи описати його. Якщо пацієнт не може встановити характер речовини, через 20-30 сек. беруть флакон із сильнішим запахом і пропонують визначити, яка рідина міститься в ньому.

8. Якісне дослідження нюху може виявити нормальний нюх - нормосмію, знижений - гіпосмію, відсутність нюху - аносмію, спотворений нюх - паросмію, виникнення відчуття неприємних запахів - какосмію.

Особливості: у немовлят обмежуються дослідженням дихальної функції.

Протипоказання: відсутні.

Ускладнення: не спостерігаються.

1.12.3. Фарингоскопія.

Показання: діагностика та лікування захворювань глотки (фарингіти, ангіни, новоутворення та інші), взяття мазків.

Обладнання: шпатель, тонзилоротатор

Алгоритм виконання:

1. Шпатель беруть в ліву руку так, щоб великий палець підтримував його знизу, а вказівний та середній (можна і безіменний) пальці були зверху.

2. Праву руку кладуть на тім'я хворого і просять його відкрити рота.

3. Утримуючи шпатель лівою рукою, відтискують пе­редні 2/3 язика вниз не торкаючись при цьому кореня язика.

4. З ме­тою визначення рухомості м'якого піднебіння просять хворого ви­мовити звук "а".

5. Оглядають слизову оболонку ротової порожнин, задньої стінки глотки, піднебінних мигдаликів.

6. Для визначення на­явності і характеру вмісту лакун мигдаликів проводять їх ротацію. Для цього беруть в праву руку тонзилоротатор або другий шпатель і м'яко натискують ним на передню піднебінну дужку, одночасно відтискуючи язик шпателем в лівій руці. Гній та казеозний детрит є ознаками хронічного тонзиліту.

Особливості: при підвищеному блювотному рефлексі перед ротацією мигда­ликів проводять місцеву анестезію аерозолем 10% лідокаїну.

Протипоказання: при гострому запаленні піднебінних мигдаликів (ангіні) ротація їх не проводиться.

Ускладнення: не спостерігаються.

1.12.4. Допоміжна література:

1. Дискаленко В.В., Лавренова Г.В., Глухова Е.Ю. Отоларингология для врача общей практики. Санкт-Петербург, «Манускрипт». 1997.-352с.

2. Заболотний Д.І., Мітін Ю.В., Драгомирецький В.Д. и др. Отоларингологія Підручник для студентів вищих навчальних медичних закладів ІІІ і IV рівнів акредитації. – К.: Здоров’я, 1999. – 368 с.

3. Кіцера О.О. і співавт. Клінічна оториноларингологія. - Підручник. – Л., 1998. – 256 с.

1.13. Сфігмоманометр.

Призначений для вимірювання артеріального тиску (Фото 18).

Фото 18. Тонометр. Загальний вигляд.

Алгоритм виконання:

1. Вимірювання артеріального тиску (АТ) повинно проводитися у спокійному оточенні після 5-хвилинного відпочинку.

2. Протягом 30 хвилин до вимірювання пацієнт не повинен курити чи пити каву.

3. Манжета має охоплювати не менш ніж 80% окружності плеча і покривати 2/3 його довжини. Використання занадто вузької або короткої манжети веде до завищення показників АТ, занадто широкої –до їх заниження.

4. Стандартна манжета (12-13 см у ширину та 35 см у довжину. У осіб з мускулистими або товстими руками повинна застосовуватися манжета 42см у довжину, у дітей віком до п’яти років -12 см у довжину.

5. Розміщують манжету посередині плеча на рівні серця, щоб її нижній край знаходився на 2-2,5см вище ліктьової ямки, а між манжетою і поверхнею плеча проходив палець.

6. Визначають рівень систолічного артеріального тиску (САТ) пальпаторним методом. Для цього нобхідно визначити пульс на а. radialis і потім швидко накачати повітря в манжету до 70 мм рт.ст.

7. Повільно накачують по 10 мм рт.ст. до значення, при якому зникає пульсація. Той показник, при якому вона з’являється знову під час випускання повітря, відповідає САТ.

8. Такий пальпаторний метод визначення допомагає уникнути помилки, пов’язаної з «аускультативним провалом» (зникненням тонів Короткова відразу після їх першої появи). Повторно повітря накачують на 20-30 см вище значень САТ, які були визначені пальпаторно.

9. Випускають повітря повільно – 2 мм за секунду і визначають I фазу тонів Короткова (появу) і V фазу (зникнення), які відповідають САТ і ДАТ (диастолічний артеріальний тиск). При вислуховуванні тонів Короткова до дуже низьких значень або 0 за ДАТ вважають рівень АТ, що фіксується на початку V фази. Значення АТ округлюють до найближчих 2 мм.

10. Вимірювання слід проводити не менше двох разів з інтервалом 2-3 хвилини. При розходженні результатів більш ніж на 5 мм рт.ст., необхідно зробити повторні виміри через декілька хвилин.

11. При першому вимірюванні АТ слід визначити на обох руках та нозі, у положенні стоячи і лежачи. До уваги беруться більш високі значення, які точніше відповідають внутрішньоартеріальному АТ.

12. Вимірювання АТ на першій та п’ятій хвилинах після переходу в ортостаз необхідно обов’язково проводити у хворих похилого віку, з цукровим діабетом і в усіх випадках наявності ортостатичної гіпотензії або при підозрі на неї (табл.2).

Таблиця 2

Оцінка результатів вимірювання артеріального тиску

Категорії	САТ, мм рт.ст.	ДАТ, мм рт.ст.
Оптимальний	< 120	<80
Нормальний	<130	<85
Високий нормальний	130-139	85-89
Гіпертензія: 1-й ступінь (м’яка АГ)	140-159	90-99
2-й ступінь (помірна АГ)	160-179	100-109
3-й ступінь (тяжка АГ)	>/= 180	>/= 110
Ізольована систолічна гіпертензія	>/= 140	< 90

Артеріальна гіпертензія є одним з факторів ризику, який беруть до уваги при первинній та вторинній профілактиці інфаркту головного мозку і міокарду, стенокардії, ІХС. Вторинна профілактика: 1) нормалізація цифр АТ (постійний прийом гіпотензивних препаратів: інгі-бітори АПФ - еналоприл (наприклад «Енам» 2,5; 5,0 і 10 мг), блокатори кальцієвих каналів- амлодіпін (наприклад, «Стамло» 5 і 10мг) та інші); 2) реваскуляризація артерій (стентуван-ня); 3) зниження рівня холестерину –статини (наприклад, «Атокор» 10 і 20мг); 4) зниження рівня плазменного гомоцистеіну (вітамини гр.«В»); 5) антитромбоцитарна терапія – клопі-догрель (наприклад, «Плагрил» 75мг).

Допоміжна література:

1. Рекомендації з артеріальної гіпертензії Української асоціації кардіологів // Ліки України. – 2004.- №2.- С.10-15.

2. Серцево-судинні захворювання. Класифікації, схеми діагностики та лікування /За ред. проф. В.М.Коваленка, проф. М.І.Лутая, проф. Ю.М.Сіренка. - Київ, 2007.-128 с.

Дата добавления: 2015-07-10