Чотири епохи

У Ведах ("Махабгараті" та Пуранах) даються достовірні відомості про циклічність існування історичних епох у Всесвіті.

"Тривалість життя матеріального всесвіту обмежена. Вона вимірюється в циклах кат. Калпа - це день Брахми, а один день Брахми складається з тисячі циклів по чотири юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі. Сатья-югу характеризує праведність, мудрість, релігійність, відсутність невігластва та інших вад й триває ця юга 1 728 000 років. У Трета-юзі з'являються перші вади і ця юга триває І 296 000 років. У Двапара-югу праведність і релігійність занепадають ще більше, збільшується кількість вад й триває ця юга 864 000 років. І зрештою настає Калі-юга (та, що триває останніх 5000 років і за якої ми зараз живемо), щедра на суперечки, невігластво, безбожність та гріх, Калі-юга, в яку практично відсутні справжні чесноти, яка триває 432 000 років. У Калі-югу настільки поширюється кривда, що наприкінці цієї юги з'являється Сам Верховний Господь в образі Калкі-аватари, знищує демонів, рятує Своїх відданих й починає нову Сатья-югу. Потім цей самий цикл повторюється знову... (4, с. 390).

Цікаве дослідження на цю тему є в книзі М. О. Чмихова "Истоки язычества Руси", у розділі "Лестница эпох", де він з різних позицій підводить нас до того, що те, що вчені називають протонеолітом, неолітом, бронзовим (чи мідний і бронзовий віки разом) і залізний вік - це реальні історичні віхи в житті багатьох індоєвропейських народів, у т. ч. і слов'ян. Автор детально описує ці періоди, як вони дані у ведичній літературі ("Махабгараті" та ін.): Золотий вік (або Божественний) - Кріта-юга (або Сатья-юга,чи Дева-юга), Срібний - Трета-юга, Мідний - Двапара-юга, і залізний - Калі-юга.

Подібну періодизацію давнини пропонує Гегіод в його "Трудах і днях", а також Овідій (античні часи, 1 тисячоліття до н.е.)

"Іншими словами, в творах Гесіода й Овідія міститься періодизація історії людського суспільства, яка включає 5 (у Гесіода) і 4 (у Овідія) періодів, основні характеристики яких дивовижно (не будемо боятись цього слова!) точно відповідають характеристикам виділених на сьогодні археологічних епох:

- перше (золоте) покоління - протонеолітові;

-друге (срібне) покоління - неолітові;

- третє (мідне) покоління - мідному віку, - це у Гесіода, а в Овідія третє покоління через відсутність четвертого відповідає тільки мідному віку (а покоління бронзового віку опущено), або ж мідному і бронзовому вікам одночасно, тобто епоха палеометалу, яка почалась у цілому з мідного віку;

- четверте (героїчне) покоління (по Гесіоду) - бронзовому вікові, у Овідія згадка про це покоління відсутня;

- п'яте, останнє покоління ("залізних людей" у Гесіода) і "останній вік із заліза" у Овідія - ранньому залізному віку.

Поділ історії людства на чотири (як і рахують дослідники) аналогічні епохи, що виділяють античні автори - відомий також індусам із Вед" (5І, с. 169-170).

Є й свідоцтва того, що тисячоліття тому люди були не такі нерозумні, як дехто вважає, взяти хоча б матеріали розкопок поселень на Близькому Сході: поселення Ієрихон (Палестина, УШ тисячоліття до н.е.), поселення Бейда (VI тисячоліття до н.е.), поселення Чатал-Гуюк (друга половина VII - перша половина VI тисячоліття до н.е.), - є найбільшим неолітичним поселенням, виявленим на Близькому Сході, поселення Тель ес-Саввана (VI - середина V тис. до н.е.), що в центральній частині Ірану.

Емпіричним шляхом не можна зрозуміти, чому ці цивілізації перестали існувати, але послідовнику Вед зрозуміло, що це було наприкінці Двапара-юги - на початку Калі-юги (залізного віку) 5 тис. років тому. Основна причина занепаду процвітаючих цивілізацій давнини - це те, що люди з плином часу переставали культивувати основні принципи релігії: аскетизм, чистоту, милосердя та правдивість.

Цікаво, що Чмихов резонно зауважує: "Та ще більш разючим є інше: в європейській археології зазначені епохи (крім протонеоліту - докерамічного періоду) на основі комплексів їх найголовніших характеристик були, за А. Л. Монгайгом, виділені й узаконені тільки протягом 1836- 1892 років, а протонеоліт - докерамічний неоліт - став надбанням науки лише в останні десятиліття і переважна більшість археологів до сих пір не може прийти до спільної думки про критерії виділення окремих археологічних епох (51, с. 185-186).

Безсумнівно, ця високорозвинена індоєвропейська цивілізація існувала, бо про те ж саме згадується в Ведах.

В багатьох джерелах стверджується, що в сиву давнину люди жили одним царством та існувала єдина мова. У цей період навіть не треба було писемності, бо в людей була надзвичайно сильна пам'ять, раз почувши, вони могли назавжди це запам'ятати. Це було тисячі, мільйони років тому й сучасна наука з її обмеженістю не може це повністю прослідкувати. Розгляд коренів слов'янства (як і інших рівномасштабних йому етномовних груп) приводить нас до проблематики походження як власне індоєвропейської спільності, так і інших макроспільностей, що вже існували в V-III тисячоліттях до н.е. Таким чином останні досягнення порівняльно-історичного мовознавства переконують нас у тому, що витоки основних етномовних спільностей мають джерела ще в глибинах палеоліту. Щодо найдавніших епох, певні археологічні джерела можна зіставити (дуже обережно і гіпотетично) з праетномовними макроспільностями, як вони окреслюються сучасними лінгвістами-компаративістами. Серед них (ще верхньопалеолітичної доби) є підстави вважати спорідненими принаймні три: ностратичну (від якої, зокрема, походить і індоєвропейська), сінокавказьку та афразійську (яку раніше називали семітохамітською).

Таким чином, пошуки першоджерел давніх русів через праслов'ян виводять нас (по прямій етномовній лінії) на давніх індоєвропейців часів неоліту та мезоліту і далі до ностратичної спільності верхньопалеолітичної доби, що існувала близько ХХ-ХV тис. до н.е. Глибші в хронологічному відношенні розвідуй на сучасному рівні наук не можливі навіть v найбільш приблизному гіпотетичному вигдяді. Це об'єктивно обмежує "знизу" хронологічні репери дослідження, що пропонується (37, с.4).

Дата добавления: 2015-10-21