Фактори ризику каріозного процесу. Карієсогенна ситуація. Основні фізіологічні властивості емалі: карієс резистентність, проникність, розчинність.

Основними фізіологічними властивостями емалі є:

резистентність;

розчинність;

проникність.

Карієсрезистентність емалі ─ це здатність протистояти впливам карієсогенних факторів. Вона зумовлюється оптимальним вмістом мінеральних компонентів (Са, Р) у структурі емалі. Формування каріесрезистентності емалі пов'язане із постійними її змінами, які відбуваються в періоді первинної мінералізації (до прорізування зуба) і в період "дозрівання" емалі (після прорізування зуба). Оскільки найбільш виражений приріст рівня кальцію та фосфору в емалі спостерігається протягом перших 12 місяців після прорізування зуба, у цей період необхідно створити оптимальні умови для мінералізації емалі та формування її резистентності щодо каріозного процесу. Важливим показником резистентності емалі є співвідношення Са/Р. Здорова емаль молодих осіб має більш низький показник Са/Р, ніж емаль людей похилого віку. У нормі це співвідношення становить 1,67. Критерієм переходу процесу в патологічний є вичерпання резерву кальцію і падіння співвідношення Са/Р нижче 1,30, що свідчить про неспроможність емалі протистояти декальцинації.

Кислотна розчинність ─ складний хімічний процес, який супроводжується зміною форми, розміру та орієнтації кристалів апатитів із попереднім зниженням вмісту кальцію у місцях каріозної декальцинації. До цього приєднується також втрата фосфору. Здатність протистояти дії кислот буде залежати від перевищення показника Са/Р над мінімальним (1,30). В умовах карієсогенної ситуації, при переважанні процесів демінералізації, необхідно одночасно вжити заходи для пригнічення процесів демінералізації та посилення ремінералізації і створення умов для відновлення складу та структури емалі.

Стан проникності емалі є вирішальним для емалі зуба з огляду на збереження її після повного формування та мінералізації. Безперечно доведено факт надходження кальцію до тканин зуба із слини. Зубний наліт підвищує рівень проникності емалі під впливом органічних кислот (молочної, оцтової, пропіонової).

Рівень проникності емалі залежить від:

Ø віку;

Ø рН середовища;

Ø основних властивостей слини;

Ø структури та складу самої емалі.

Гладка емаль, її щільна структура і мінімальні прошарки кристалічної решітки сповільнюють перебіг каріозного процесу. Ямки, боріздки, заглиблення, тонка емаль і крихка структура сприяють швидкому прогресуванню паталогічного процесу. Карієс виникає в недозрілих фісурах і пришийкових ділянках, які є зонами ризику. Повне дозрівання фісур молярів відбувається до двох років і в цей час виникає карієс зубів та їх руйнування. Стійкість зуба до дії карієсогенних факторів також визначається загальним станом організму та його генетичними особливостями.

О.В.Удовицька (1987р.) визначила сім основних ознак ризику розвитку карієсу зубів:

1.в’язкість слини;

2.кисла реакція середовища ротової порожнини;

3.схильність до поверхневого відкладення зубного нальоту при нормальному гігієнічному режимі;

4.гіпоплазія емалі, яка свідчить про дефект розвитку емалі;

5.передчасне прорізування зубів (на 6 місяців для молочних, на 1 рік для постійних);

6.спадкова, генетична схильність;

7.гестози вагітності.

Для профілактики карієсу зубів найбільш практичне значення мають три фактори ризику, визначені ВООЗ:

Ø зубний наліт та його мікроорганізми;

Ø надлишок цукру в їжі;

Ø дефіцит фтору в їжі і питній воді.

Ø

Фактори ризику взаємопов'язані між собою і призводять до виникнення карієсогенної ситуації.

Карієсогенна ситуація ─ умови, при яких певний карієсогенний фактор або група, діючи на зуби, робить їх схильними до дії кислот. Пусковим механізмом є мікрофлора порожнини рота, при обов'язковій наявності вуглеводів і контактів цих факторів з тканинами зуба.

Ознаки карієсогенної ситуації в порожнині рота:

Ø незадовільний стан гігієни порожнини рота;

Ø значний зубний наліт і зубний камінь;

Ø наявність множинних крейдяних каріозних плям;

Ø кровоточивість ясен.

Планування, методика проведення, контроль ефективності ендогенної профілактики карієсу зубів. Засоби, механізм дії. Системний метод використання фтора.

Ендогенна (загальна) профілактика карієсу ─ забезпечення високої резистентності організму і зубів людини до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Безлікарська ендогенна профілактика карієсу зубів:

Ø зміцнення соматичного здоров'я дитини;

Ø лікування хронічних захворювань внутрішніх органів та систем;

Ø раціональне харчування з обмеженим вживанням вуглеводів.

Лікарська ендогенна профілактика карієсу зубів:

Ø прийом препаратів фтору, кальцію, фосфору, мікроелементів;

Ø прийом вітамінів групи В, С, А, D;

Ø призначення препаратів, що впливають на імунологічну реактивність організму (нуклеїнат натрію, оротат калію, метацил, пентоксил та ін.).

Ендогенна профілактика карієсу полягає у системному при­значенні сполук фтору. Вони можуть надходити до організму людини з питною водою, фторованим молоком, кухонною сіллю, таблетками або краплями фториду натрію.

Покази до призначення сполук фтору:

· висока захворюваність на карієс серед населення;

· низький вміст фтору в питній воді (менше ніж половина оптимальної дози для кожної кліматичної зони);

· відсутність додаткових джерел системного надходження фторидів.

Ефект фторидів спостерігається в разі надходження оптимальної їх кількості в організм у період формування зубів і мінералізації емалі. Це пов'язано з тим, що в емалі в достатній кількості утворюються фтористі сполуки, які є більш стійкими до дії кислот зубного нальоту.

Дата добавления: 2015-10-16