Глава 1 Основні поняття подружніх відносин у вітчизняній та зарубіжній психології

1. АНАЛІЗ Загальнопсихологічні ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ Подружні стосунки

Проблема становлення, стійкості сім'ї - одна з основних проблем сучасного суспільства. Сім'я, сімейні відносини, подружні стосунки були і залишаються об'єктом вивчення різних наук: філософії, психології, педагогіки, соціології, демографії та багатьох інших. Така увага до сім'ї, її становленню і розпаду, обумовлено величезним її значенням як соціального інституту, що визначає не тільки спосіб життя людей, але і якість потомства, здоров'я нації і держави, а також постійно зростаючої актуальністю соціального замовлення, адже посилення дестабілізації сім'ї відзначають практично всі дослідники проблеми. Слід зазначити, що підтримка, турбота про сім'ю є найважливішим напрямком соціальної політики Російської Федерації. Актуалізація проблем сім'ї призводить до розробки та впровадження комплексних програм, спрямованих на соціальну, психологічну, медичну підтримку сімей. Одна з проблем при розробці таких програм виникає у зв'язку з відсутністю єдиної психологічної концепції, єдиного теоретичного підходу до сім'ї і які в ній відбуваються, механізмів, що забезпечують її стабільність і стійкість.

Теоретичний аналіз психологічних наукових робіт, присвячених подружнім відносинам і сім'ї, дає можливість виділити два напрямки, що дозволяють підійти до розуміння сім'ї як психологічного феномена та механізмів її функціонування.

В рамках одного з напрямків сім'я вивчається як мала група (М. Земська, В. П. Меньшутін, Є. В. Кріченко, В. А. Терьохін та ін.) Практично всі дослідження даного напрямку відносяться до соціальної психології. У роботах дослідників, що розглядають родину як малу групу, досить чітко простежується тенденція до розширення розуміння сім'ї та відбуваються в ній процесів, визначення особливостей, що відрізняють сім'ю від інших малих груп.

У дослідженнях даного підходу можна виділити тенденцію розглядати сім'ю як соціальну, культурну спільність, засновану на наявності деякої тотожності цінностей, а також схожості життєвих позицій подружжя у взаєминах зі світом.

Інший напрямок дає нам можливість вивчати сім'ю як систему. Велика частина досліджень сім'ї як системи відзначається в різних моделях психотерапії. При цьому існують дослідження сім'ї як системи і в рамках соціальної психології. Таке. В. Антонюк [6], Ю. Є. Альошина [2, 3] ІЛ. Я. Гозман [16] пропонують піти від пошуку провідної діяльності сім'ї до розгляду системи життєдіяльності сім'ї. Тим самим дослідники поглиблюють уявлення про сім'ю, визнаючи за нею системну організацію (хоча в даних дослідженнях - тільки в системі діяльностей). О. С. Сермягін також відзначає методологічну важливість вивчення сім'ї як цілісного феномена.

Найбільш поширеним напрямом в психотерапії, що розглядає сім'ю як систему, є сімейна системна психотерапія, або «сімейний системний підхід» (С. Кратохвіл [31]). Системний сімейний підхід, грунтуючись на загальній теорії систем, запозичує з даної теорії два основні положення: (1) ціле більше, ніж сума його частин, (2) всі частини і процеси цілого взаємовпливають і взаємообумовлюють один одного.

У рамках психотерапії сім'ї з'являються такі терміни і поняття, як «кордон», «підсистеми», «відкрита сімейна система», «закрита сімейна система», принципи функціонування сім'ї як системи - принцип розвитку і принцип гомеостазу. За допомогою сукупності даних понять психотерапевти намагаються визначити основні принципи, механізми і закони, що лежать в основі стабільного, сталого функціонування подружніх відносин.

Так, наприклад, в рамках структурної теорііС. Мінухін були розроблені та застосовані поняття субсистеми, кордону. С. Мінухін виділяє наступні субсистеми: субсистема подружньої пари, субсистема батьків, субсистема дітей (сиблингов). Включеність члена сім'ї в субсистему (підсистему) накладає на нього необхідність виконувати ті чи інші ролі. Субсистеми з'являються поступово у процесі життєдіяльності сім'ї. Подружня субсистема з'являється першою, після укладення шлюбу, другий - після народження дитини - з'являється субсистема батьків, а субсистема дітей з'являється з появою другого і наступних дітей. Виділення субсистем позволяетС. Мінухін більш чітко позначити внутрішні і зовнішні зв'язки сім'ї [55].

На думку С. Мінухін та інших психотерапевтів, за допомогою поняття кордону можна сформулювати правила, які визначають рівень і рід допускаються контактів. Межі регулюють відносини між системами, а разом з тим і всередині них. Поняття границі тісно пов'язано, на нашу думку, з поняттям відкритості. В ефективно функціонуючої сім'ї, на думку системних терапевтів, всі підсистеми існують відносно самостійно, в той же час передбачається наявність відкритих каналів комунікації між ними. Прийнято виділяти три типи меж: чіткі, ригідні, дифузні. При цьому бажаний варіант, на думку автора теорії та його послідовників, це чіткі межі. «Завдяки таким кордонів члени сім'ї підтримуються і опікуються, разом з тим допускається і певна їх автономія, тому забезпечується рівновага свободи та контролю. Чіткі кордону також покращують комунікацію між суб'єктами і полегшують узгодження і пристосування, так як багато речей завдяки таким кордонів заздалегідь відомі»[38, с. 52].

Застосувавши ці знання про кордони і підсистемах, дослідники виділяють відкриті і закриті сімейні системи.

Відкриті системи мають інформаційні канали з зовнішнім світом, а також канали взаємодії між членами сім'ї, що дозволяє сім'ї бути динамічною і перебудовуватися відповідно до відбуваються всередині або впливають на неї ззовні процесами. Подібна відкритість, рухливість сімейної системи сприяють особистісному зростанню кожного члена сім'ї. Закрита система являє собою, з позиції. Сатир [48], сім'ю, ізольовану від зовнішніх впливів, в якій жорстко зафіксовані всі сімейні ролі і жорстко визначені способи реагування на внутрішні та зовнішні зміни. Д. Фрімен [57] звертає увагу на те, що закритими є обмежена кількість сімей, нездатних до самостійного рішення проблем і володіють обмеженими внутрішніми ресурсами і потенціалом.

Окреслені вище поняття, як і сімейна системна психотерапія в цілому, дозволяють зосередити свою увагу на особливостях взаємодії членів сім'ї, а також виділити особливості взаємодії сім'ї з зовнішнім для неї світом.

Однак сама людина, що входить у сім'ю, «випадає» з поля уваги психотерапевтів-дослідників.

Саме цю проблему психотерапевти намагаються подолати, розглядаючи таке поняття, як «диференційований член сім'ї» - та людина, яка характеризується високим ступенем самостійності, незалежності, наявністю більш глибоких і всеосяжних міжособистісних відносин, ніж інші (теорія М. Боуена [7]). В. Сатир говорить про те, що люди з високою самооцінкою створюють навколо себе атмосферу любові, чистоти, чесності, відповідальності, співчуття, що, у свою чергу, виступає запорукою успішної сім'ї, тоді як у неблагополучних сім'ях члени сім'ї володіють низькою самооцінкою [48].

Однак і ці спроби не дають остаточної відповіді на питання, як відбувається становлення подружніх відносин, що є основою єдності членів сім'ї, що забезпечує стійкість сім'ї в часі і успішність її функціонування.

Слід зазначити, що сім'я - це добровільний союз двох людей, що володіють неповторним життєвим досвідом, своєрідним комплексом особистісних характеристик, особливою життєвою позицією та світоглядом.

Отже, сім'ю необхідно розглядати як систему, функціонування якої буде залежати від людей, її складових.

Тут виникають певні методологічні складності.

У контексті культурно-історичної психології на сім'ю можуть бути поширені ідеї С. Л. Виготського про «суміщених психологічних системах», тобто не тільки мати і дитя можуть бути зрозумілі як особливе системне утворення, але чоловік і дружина, а також чоловік, дружина і діти.

Погляд на подружні відносини як сполучену психологічну систему, де в результаті взаємодії подружжя відбувається перебудова ціннісно-смислових складових образу світу у процесах персоналізації та персоніфікації, дозволяє виділити їх в якості предмета загальпсихологічним дослідження.

C поступовою зміною парадигми психологічної науки відбувається і зміна її предмета. У полі зору вчених потрапляє «цілісна людина», володіє особистістю як «надчуттєвий» якістю»(А. Н. Леонтьєв), як«вищим рівнем системної організації людини»(В. Є. Клочко),«осередком целокупное активності людини»(У. А. Петровський), «інструментом, за допомогою якого організовується і координується шлях набуття людської сутності» (Б. С. Братусь).

Семейная психология; психология семьи — раздел психологии, изучающий эволюцию и сущность брачно-семейных отношений, особенности их возникновения, становления, стабилизации и распада, описывающий характеристики семьи и брака в историческом, социально-психологическом, и индивидуально-психологическом контекстах, рассматривающий эмоциональную и функциональную специфику отношений членов семьи друг с другом^[1].

Брак и семья стали предметом исследования специалистов, в том числе и психологов, с 1960—1970-х годов. Изначально семья изучалась в связи с профилактикой психических заболеваний или с недостатками семейного воспитания. Позднее в поле зрения семейной психологии попали такие области знания, как история и эволюция форм брака, готовность молодёжи к образованию семьи, жизненный цикл семьи, взаимоотношения между супругами, взаимоотношения родителей и детей, отношения семьи и общества, и так далее.

К предметной области семейной психологии относится и вопрос сексуальных отношений внутри семьи. Рассматривается влияние сексуальных ролей партнеров на их взаимоотношения и влияние на выбор этой роли прошлого каждого из супругов.

Клиническая психология (не путать с медицинской, которая рассматривает область, пограничную между медициной и психологией) — раздел психологии (на стыке с психиатрией), изучающий психические явления с точки зрения их взаимосвязи с болезнями. Сфера клинической психологии включает в себя диагностику психического здоровья, организацию и проведение научных исследований для понимания психофизиологических проблем и разработку, проведение и оценку психологической коррекции (психотерапия). Психотерапевтические методы клинической психологии: консультирование, индивидуальная психотерапия, семейная психотерапия, семейное консультирование и различные формы поддержки людей, испытывающих психологические проблемы, связанные с нарушениями физического здоровья. Предмет клинической психологии

Клиническая психология — специальность широкого профиля, имеющая межотраслевой характер и участвующая в решении комплекса задач в системе здравоохранения, народного образования и социальной помощи населению. Работа клинического психолога направлена на повышение психологических ресурсов и адаптационных возможностей человека, гармонизацию психического развития, охрану здоровья, профилактику и преодоление недугов, психологическую реабилитацию.^[1]

В России долгое время был принят термин «медицинская психология», определяющий ту же сферу деятельности. В 1990-е, в рамках приведения российской образовательной программы к международным стандартам, в России была введена специальность «клиническая психология». В отличие от России, в которой медицинская психология и клиническая психология фактически зачастую представляют собой одну и ту же область психологии, в международной практике медицинская психология обозначает, как правило, узкую сферу психологии взаимоотношений врача или терапевта и пациента и ряда других узкоспецифических вопросов, в то время, как клиническая психология — это целостная научная и практическая психологическая дисциплина.^[1]

Предмет клинической психологии как научно-практической дисциплины:

• Психические проявления различных расстройств.
• Роль психики в возникновении, течении и предупреждении расстройств.
• Влияние различных расстройств на психику.
• Нарушения развития психики.
• Разработка принципов и методов исследования в клинике.
• Психотерапия, проведение и разработка методов.
• Создание психологических методов воздействия на психику человека в лечебных и профилактических целях.

Клинические психологи занимаются исследованием общепсихологических проблем, а также проблемы определения нормы и патологии, определением соотношения социального и биологического в человеке и роли сознательного и бессознательного, а также решением проблем развития и распада психики.

Дата добавления: 2015-10-21