Функціональний підхід

В останні роки в правовій літературі звертають на себе увагу представляють науковий інтерес дослідження, які критикують "вузька" і "широку" концепції визначення державного механізму. В їх основі лежить спроба розглядати механізм держави у динаміці, у стосунках між собою його складових частин. Одним з перших цю позицію висловив Г. А. Мурашин, який ще в 1972 році писав: «Механізм держави вживається поряд з терміном" державний апарат ", однак, краще визначається суть цього явища... не в статиці, а в русі». 10

Найбільш послідовно ця позиція була аргументована Е. П. Григоніс, який звертався до лексичному значенню слів" апарат "як сукупності установ, які обслуговують якусь галузь управління, і" механізм "як системи, де рух одного викликає рух іншого, і прийшов до наступного висновку: поняття "державний апарат" і "державний механізм" лежать в різних площинах і співвідносяться між собою як річ, що перебуває в спокої, статиці (державний апарат), і та ж річ, що перебуває в русі, в динаміці (механізм держави). Саме поняття механізму держави Е. П. Григоніс визначає як "функціонування, дія органів держави", що виражається в певних способах, принципи функціонування системи державних органів (державного апарату), у взаємозв'язку і взаємодії між собою його окремих частин. 11

Наведений огляд різних підходів до вирішення проблеми визначення поняття механізму держави дозволяє зробити деякі висновки: по-перше, єдине розуміння механізму держави у сучасній вітчизняній юридичній науці на сьогоднішній день не вироблено, по-друге, з даного питання існують три найбільш поширені точки зору: механізм держави - це система державних органів (поняття «механізм держави» і «державний апарат» тотожні);

2) механізм держави - це сукупність не тільки органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), але і державних організацій, підприємств, установ (навчальних, наукових, лікувальних та інших), а також так званих «матеріальних придатків» (армії, правоохоронних органів, виправно-трудових установ та ін)

3) механізм держави - це функціонування, дія органів держави, їх динаміка.

У зв'язку з цим деякі точки зору, запропоновані в період існування механізму Радянської держави, побудованого на основі керівної ролі партії і одержавленні багатьох сфер життя суспільства, зовсім не застосовні до визначення механізму сучасної Української держави, його структури, принципів формування та функціонування. Наука теорії держави і права вже відійшла від розуміння вузько класову сутність самої держави, багатьох його категорій, що диктує необхідність знаходження нових підходів, зокрема, до вирішення проблеми визначення даного інституту. Всі три концепції, безсумнівно, мають право на існування. Можна погодитися із зазначеними раніше дослідниками, які вважають, що під апаратом держави розуміються всі органи держави в статиці, а під механізмом держави - ті ж органи, але взяті в динаміці. Розглядаючи апарат держави, потрібно говорити, перш за все, про порядок утворення, структуру, компетенції того чи іншого державного органу, про їх види, про статус державних службовців і про інші подібні аспектах, а, досліджуючи механізм держави, необхідно аналізувати безпосередньо питання діяльності державних органів, їх місце і роль у державному механізмі, напрямки взаємодії між собою, проблеми функціонування та шляхи їх подолання.

Сам термін «механізм» у прямому сенсі застосовується в технічному значенні, його тлумачення зв'язується з внутрішнім пристроєм машини. Будь-який механізм - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих частин, елементів при наявності, з одного боку, внутрішньої впорядкованості та узгодженості між ними, а з іншого - диференціації та відносної автономності. Стосовно до структури сучасного державного механізму України найважливішими такими елементами є державні органи, організовані і функціонують з урахуванням ряду принципів, найбільш значимим структуростворюючим з яких є закріплений у Конституції принцип поділу влади. Від рівня розвитку законодавчих, виконавчих і судових органів, чіткості цілей і завдань їх діяльності, компетенції, взаємодії між собою і ряду інших факторів значною мірою залежить ефективність усього механізму держави. Таким чином, структурно можна виділити в механізмі сучасної Російської держави сукупність державних органів (державний апарат) у його широкому значенні (а не тільки як сукупність органів виконавчої влади), однак, слідом за прихильниками третього підходу слід розглядати їх у динаміці. Дійсно, будь-який механізм має на увазі динамічну систему елементів. Однак, важливо підкреслити, що механізм є система в дії, а не «дію системи». У зв'язку з цим, можна припустити, що більш точним було б визначати механізм держави не як дію органів держави, а як систему державних органів (державний апарат) в динаміці, тобто в дії, в процесі здійснення державної влади, функціонування та у взаємодії.

Як справедливо зазначають М. І. Абдулаєв і С. А. Комаров, кожен державний орган виконує певні завдання, є «привідним ременем» загального державного механізму, в якому всі органи діють узгоджено. 12У підсумку цей особливий «живий організм» безперервно знаходиться в русі, в розвитку. Однак, механізм сучасної Російської держави - це не просте механічне поєднання, підсумовування його окремих елементів, а їх чітко організована і упорядкована система, де зміна одного елемента веде до зміни системи в цілому, так як всі частини знаходяться у взаємодії між собою.

Структура механізму держави - це її внутрішня будова, порядок розташування складових його елементів, їх співвідношення між собою. Вона вказує, з чого складається державний механізм, яка субординація його складових частин і т.п. Виходячи з того, що за своєю структурою механізм держави - це цілісна загальна система, яка складається з низки приватних підсистем, що перебувають в динаміці. Термін «система» грецького походження й означає в перекладі «ціле, складене з частин; з'єднання» і визначається як безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюють певну цілісність, єдність. На даних положеннях базується системний підхід як напрямок у методології наукового пізнання, в основі якого лежить розгляд об'єктів як систем, що вимагає розкриття їх цілісності, виявлення їх елементів, а також взаємодії системи з середовищем. З даним підходом тісно пов'язаний функціональний метод, який використовується в науці для виділення у системах складових структурних частин, елементів з точки зору їх призначення, ролі, функцій, численних типів зв'язків між ними, взаємовпливу. Альохіна О.М. у своїй статті вважає, що на основі поєднання вищевказаних методів допустимо використовувати системно-функціональний підхід до вивчення структури механізму держави. У рамках погляду на поняття державного механізму як динамічної, функціонуючої системи державних органів його структура повинна розглядатися в нерозривному зв'язку з діяльністю його елементів, з урахуванням взаємодії між ними. 13

Системно-функціональний аналіз механізму сучасної Української держави означає нерозривне поєднання, єдність наступних аспектів:

визначення місця і ролі в ньому утворюють його елементів - державних органів - системний аспект;

вивчення їх призначення, аналіз виконуваних функцій і напрямів взаємодії між собою - функціональний аспект.

При такому підході механізм держави постає не просто як функціонуюча система державних органів, а як сукупність взаємодіючих підсистем, які здійснюють державну владу і функціонують в рамках цілісної системи апарату держави.

Державний апарат являє собою узяті в єдності всі державні органи - законодавчі, виконавчі, судові, створювані в установленому законом порядку, що володіють певною структурою, наділені компетенцією, які окремо виконують власні функції в певній сфері, але в цілому - володіючи владними повноваженнями, забезпечують реалізацію функцій і завдань всієї держави, діючи при цьому від імені держави. Механізм держави внутрішньо єдиний. Кожний державний орган як частина цілого є носієм державної влади, що має єдине джерело - народ. Будь-який державний орган представляє собою одиничне в рамках загального державного механізму і, маючи власну природу і певне призначення, містить тим самим у собі потенційну можливість для виділення його в структурі механізму держави в цілому. З урахуванням найважливішого структуроутворююче принципу організації державного механізму України - принципу поділу влади, закріплених у Конституції, а також з використанням системно-функціонального підходу в структурі механізму сучасної Української держави можна виділити такі основні приватні елементи, в тому числі і підсистеми державних органів: Президент; органи законодавчої влади та суб'єктів; органи виконавчої влади України і суб'єктів (загальної та спеціальної компетенції); органи судової влади і прокуратури.

Таким чином, вирішення проблеми вироблення єдиного підходу розуміння механізму сучасної Української держави сприяє визначення його як сукупності державних органів в динаміці, в процесі функціонування та у взаємодії між собою. З урахуванням системно-функціонального підходу в структурі механізму держави можна виділити сукупність взаємодіючих підсистем державних органів, які здійснюють державну владу і утворюють державний апарат.Дослідження питань сутності, поняття, структури, призначення державного механізму України, аналіз напрямів взаємодії між державними органами мають істотне значення для юридичної науки і практики, так як сприяють підвищенню рівня ефективності функціонування механізму держави в цілому і окремих його складових.

Дата добавления: 2015-10-16