Писатель умер 11 августа 1676. В 1779 году в Ренхене установлен памятник Гриммельсгаузену, а торжественно отмечать годовщину писателя стали с 1924 года.

Сюжет роману Гриммельсгаузена «Вигадливий Симплициус Симплициссимус»

Дія відбувається в Європі в роки Тридцятирічної війни. Оповідання ведеться від імені головного героя. В одному селі, у Шпессерте, у селянській сім’ї в повнім неуцтві живе хлопчик. Один раз на їхній будинок нападають солдати, які розоряють господарство, відбирають гроші, насилують жінок, катують батька. Хлопчик від страху тікає в ліс і поселяється там у пустельника. Пустельник за його наївність дає йому ім’я Симплициус. Він навчає його читанню, листу й слову Божию. Після смерті пустельника, що колись був дворянином і офіцером, Симплициус залишає їхнє вбоге житло й попадає в міцність Ганау.

Тут хлопчик стає пажом губернатора, якому місцевий священик відкриває таємницю, що Симплициус – син його померлої сестри. Але простота й наївність змушують героя відігравати роль дурня при дворі. Зрештою Симплициуса переодягають у плаття з телячої шкіри, а на голову надягають блазнівський ковпак. За наказом губернатора його навчають грі на лютні. Незважаючи ні на що, під дурним ковпаком юнак зберігає свій природний розум і кмітливість

Один раз, коли він грає перед міцністю на лютні, на його нападають кроати, і після ряду перипетій Симплициус попадає в табір германських солдатів під Магдебургом. За його музичну обдарованість полковник бере його до себе пажом, а в наставники призначає йому Херцбрудера. Із сином наставника, Ульріхом, Симплициус містить дружній сполучник. Наставник, угадуючи під блазнівським убранням юнака здоровий розум, обіцяє допомогти йому незабаром скинути це плаття. У цей час у таборі обмовляють Ульріха, обвинувачуючи його в крадіжці золотого кубка, йому загрожує покарання. Тоді він відкуповується в капітана і їде, щоб потім надійти на службу до шведів. Незабаром старого Херцбрудера заколює один з лейтенантів полку. Симплициус залишається знову один, при нагоді він міняє своє плаття на жіночий одяг, і тому що зовнішність його була досить приваблива, то йому доводиться пережити у своєму новому обличчі ряд лоскітливих моментів. Але обман розкривається, Симплициуса чекає катування, тому що в ньому підозрюють ворожого шпигуна. Випадок рятує героя – на табір нападають шведи, серед яких Ульріх Херцбрудер, він звільняє друга й відправляє разом зі своїм слугою в безпечне місце. Але доля розпоряджається інакше – Симплициус попадає до хазяїна, що посилає його сторожити монастир. Тут юнак живе собі на втіху: їсть, відпочиває, займається верхівковою їздою й фехтуванням, багато читає. Коли хазяїн Симплициуса вмирає, то йому передають все добро покійного з умовою, що він запишеться в солдати замість померлого, так юнак стає бравим солдатом

Симплициус забуває поступово накази пустельника, він грабує, убиває, віддається епікурейству. Він одержує прізвисько «єгер із Зуста», і завдяки своїй хоробрості, військовій хитрості й кмітливості йому вдається прославитися

Один раз Симплициус знаходить скарб, що відразу відвозить у Кельн і залишає на зберігання багатому купцеві під розписку. По дорозі назад бравий солдат попадає у шведський полон, де проводить шість місяців, віддаючись насолодам життя, тому що, визнавши в ньому єгері із Зуста, шведський полковник дає йому повну волю в межах міцності. Симплициус фліртує з дівицями, волочиться за дочкою самого полковника, що застає його вночі в її спальні й змушує женитися на ній. Для обзаведення власним будинком і господарством Симплициус відправляється в Кельн за одержанням свого скарбу, але купець збанкрутував, справа затягається, і герой поки супроводжує двох дворянських синків Впариж.

Тут завдяки своєму мистецтву гри на лютні й умінню співати він викликає загальне замилування. Йому пропонують виступати в Лувре в театрі, і він з успіхом бере участь у ряді балетних і оперних постановок. Багаті дами таємно запрошують його у свої будуари, Симплициус стає модним коханцем. Нарешті йому все набридає, і тому що хазяїн не відпускає його, то він біжить із Парижа

По дорозі Симплициус занедужує віспою. Його особа з гарного перетворюється у виродливе, все порите віспинами, а прекрасні кучері вилазять, і тепер йому доводиться носити перука, голос у нього теж пропадає. На довершення до всьому його обкрадають. Після хвороби він намагається вернутися в Німеччину. Біля Филипсбурга він попадає в полон до німців і стає знову простим солдатом. Голодний, обдертий Симплициус зненацька зустрічає Херцбрудера, що встиг зробити військову кар’єру, але не забув старого друга. Він допомагає йому звільнитися

Однак Симплициус не зумів скористатися допомогою Ульріха, він знову зв’язується з мародерами, потім попадає до розбійників, серед яких зустрічає свого ще одного старого знайомого, Олів’є. На час він приєднується до нього й продовжує життя грабіжника й убивці, але після того як каральний загін раптово нападає на Симплициуса й Олів’є й по-звірячому вбиває останнього, парубків вирішує все-таки повернутися до своєї дружини. Зненацька він знову зустрічає Херцбрудера, що важко хворий. З ним він робить паломництво у Швейцарію, в Эйнзидлен, тут герой приймає католицьку віру, і вони разом відправляються для лікування Ульріха спочатку в Баден на води, а потім у Відень. Херцбрудер купує Симплициусу посада капітана. У першому ж бої Херцбрудера ранять, і друзі відправляються для його лікування в Грисбах. По шляху на води Симплициус довідається про смерті своєї дружини й тестя, а також що сина його відтепер виховує сестра дружини. Тим часом Херцбрудер умирає від отрути, яким у полицю його отруїли заздрісники

Довідавшись, що він знову холост, незважаючи на втрату вірного друга, Симплициус пускається в любовні пригоди. Спочатку на водах з однією симпатичної, але вітряною дамою, потім із селянкою, на якій жениться. Незабаром виявляється, що дружина його не тільки змінює своєму чоловікові, але й любить випити. Один раз вона так напивається, що в неї відбувається отруєння й вона вмирає

Прогулюючись на околицях села, Симплициус зустрічає свого батька. Від нього герой довідається, що його рідним батьком був дворянин – Штернфельс фон Фуксгейм, що потім став пустельником. Самого ж його хрестили й записали в церковні книги як Мельхіору Штернфельса фон Фуксгейма.

Симплициус поселяється разом зі своїми приймальнями родителями, які вміло й рачительно ведуть його селянське господарство. Довідавшись від місцевих жителів про існування в горах загадкового бездонного Муммельзее, він відправляється до нього й там попадає за допомогою чарівного каменю, що дозволяє дихати під водою, у царство сильфів. Познайомившись із підводним миром, його царем, він вертається на землю з подарунком, каменем переливчастих кольорів, той, виявляється, має дивну властивість: де його на землі покладеш, там заб’є цілюще джерело мінеральної води. За допомогою цього каменю Симплициус сподівається розбагатіти

Село, у якій живе герой, захоплюють шведи, у його будинку поселяється полковник, що, довідавшись про шляхетне походження хазяїна, пропонує знову надійти йому на військову службу, обіцяє йому полк і багатство. З ним Симплициус доходить до Москви, де за наказом пануючи будує порохові млини й виготовляє порох. Полковник його кидає, не виконавши своїх обіцянок. Цар же тримає Симплициуса під охороною. Його відправляють по Волзі в Астрахань, щоб він і там налагодив виробництво пороху, але по дорозі він попадає в полон до татар. Татари дарують його королеві Кореї. Відтіля він попадає через Японію в Макао до португальців. Потім турецькі пірати доставляють його в Константинополь. Тут його продають у веслярі на галери. Їхній корабель захоплюють венецианци й звільняють Симплициуса. Герой, щоб возблагодарить Бога за своє рятування, робить паломництво в Рим і потім нарешті через Лоретто вертається у Швейцарію, у рідний Шварцвальд.

Три роки він мандрував по усьому світі. Оглядаючись на своє минуле життя, Симплициус вирішує вийти від мирських справ і стати пустельником. Він так і надходить

И от, коли він один раз біля своєї хатини приліг відпочити, примарилося йому, що він попадає в пекло й бачить самого Люцифера. Разом з юнаками Юлієм і Аваром він робить незвичайну подорож, що закінчується смертю обох молодих людей. Прокинувшись, Симплициус вирішує знову зробити паломництво в Эйнзидлен. Відтіля він відправляється в Єрусалим, але в Єгипті на нього нападають розбійники, беруть у полон і показують за гроші, видаючи за первісну людину, що, мов, був знайдений далеко від усякого людського житла. В одному з міст європейські купці звільняють Симплициуса й відправляють на кораблі Впортугалию.

Родился Грифиус в городе Глогау в семье пастора. Уже в школе он проявил незаурядные способности к языкам. В семнадцать лет Грифиус написал латинскую поэму на христианский сюжет (вифлеемское избиение детей). В гимназии г.Данциг он выучил в совершенстве латынь. Там же в 1636 г. познакомился с выдающимся немецким поэтом М. Опицом. Возвратившись в Силезию, Грифиус увидел ужасы опустошительной для Германии Тридцатилетней войны (1618 — 1648), разрушение городов, бесчинство солдат, На войне он пережил пожары, преследования, болезни, смерть близких людей, был тяжело ранен. Тяжелые времена войны стали одной из сквозных тем его поэзии.

В 1638 г. Грифиус выехал в Голландию, где провел шесть лет. В Лейденском университете, тогдашнем научном центре классической филологии и математических наук, Грифиус стал зрелым ученым. Как и другие немецкие писатели того времени, изучал голландскую поэзию и следил за развитием голландской драматургии (Й. ван ден Вондел), что переживала тогда свой расцвет. О его поездке во Францию и Италию (1644-1646) мало что известно. В 1647 г. Грифиус возвратился на родину. В ближайшие по возвращению годы (1647—1650) он создал свои основные оригинальные трагедии и комедии. С 1650 г. он — синдик (старшина гильдии, цеха) города Глогау. На этой должности (ради которой он отклонил предложение профессуры в Гейдельберге и Франкфурте-на-Одере) ему приходилось отстаивать старые составы права против непрерывного стремления Вены распространить на протестантскую Силезию габсбургский абсолютизм. Этой тяжелой борьбе он отдал все последние годы своей жизни, а для поэзии оставался только досуг. Но именно в эти годы он издал раньше написанные пьесы, а также сборники новых лирических стихов (более ранние печатались уже в 1639 г.). Имя его стало известным всей литературной Германии. Умер Грифиус в родном Глогау 16 июля 1664 г.

Литературную деятельность начал в 1630-е гг. Он писал оды, сонеты, эпиграммы, духовные песни. Мир в поэзии Грифиуса — трагический, зловещий, хаотичный, преисполненный слез и страданий. Во многих его стихах звучат мотивы скорби и грусти. Один из известнейших поэтических произведений Грифиуса — сонет «Слезы отчизны» («Tranen des Vaterlandes», 1637):

Разорены весьма, чрезмерно, выше сил!

Бесстыжая толпа, трубы неистов рёв,

От крови жирный меч, гремящий пушки зёв

Дата добавления: 2015-10-16