Розділ 117

Китова варта

Чотири кити, яких забили того вечора, померли далеко один від одного; першого забили з навітряного боку, другого ближче, з підвітряного, один опинився за кормою і один попереду корабля. Цих трьох останніх встигли підібрати, поки стемніло; але четвертого, якого віднесло вітром, не можна було забрати до ранку: він лишився на воді, і вельбот, що здобув його, всю ніч гойдався на хвилях поруч із ним; то був вельбот Ахаба.

Жердина з прапорцем була встромлена в дихало мертвого кита, і миготливі, тривожні відблиски ліхтаря, підвішеного на ній, падали на чорну лискучу спину і розбігалися далеко по нічних хвилях, що тихо плескали об велетенську тушу, мов боязкий приплив – об піщаний берег.

Ахаб і всі матроси його вельбота спали; не спав тільки парс; він сидів, підібгавши ноги, на носі і дивився на акул, що кружляли навколо кита, б'ючи хвостами в тонкі кедрові борти. А в повітрі бринів якийсь ледь чутний стогін, наче то озивалися легіони непрощенних духів Гоморри над Асфальтовим морем.[354]

Нараз прокинувшись, Ахаб поглянув в обличчя парса, що сидів упритул до нього. Тісно оточені кільцем нічного мороку, вони здавалися останніми людьми в затопленому світі.

– Мені знову снилося те саме, – мовив він.

– Катафалк? Чи я не казав тобі, старий, що в тебе не буде ні катафалка, ні труни?

– А хіба бувають катафалки у тих, хто помирає в морі?

– Але ж я казав, старий, що перед тим як померти в цьому плаванні, ти мусиш побачити на морі два катафалки: один – зроблений нелюдськими руками; а видиму частину другого зроблено з американської деревини.

– Отак! Це ж просто диво, парсе, – катафалк у всій красі пливе по морю, у супроводі хвиль‑жалобниць! Ха! Таке ми не скоро побачимо.

– Хочеш вір, хочеш ні, але ти не помреш, старий, поки його не побачиш.

– А що там сказано про тебе, парсе?

– У твою останню хвилину я йтиму попереду твоїм лоцманом.

– І коли ти отак підеш попереду – якщо це колись станеться, – тоді, перш ніж я зможу піти за тобою, ти знову повинен будеш з'явитися мені, як проводир? Так? Ну, якби я вірив цьому, мій лоцмане! Я б побачив у цьому подвійну запоруку того, що вб'ю Мобі Діка й переживу його.

– Ось маєш іще одну запоруку, старий, – мовив парс, і його очі зблиснули, наче світлячки в темряві. – Тільки конопляна мотузка може тебе вбити.

– Зашморг, ти хочеш сказати. Тоді я безсмертний і на суші, і на морі! – глузливо засміявся Ахаб. – Безсмертний на суші і на морі!

Потім вони знову замовкли. Підійшов сірий світанок, веслярі, які спали на дні човна, повставали, і ще до полудня вбитого кита доправили на борт «Пекводу».

Розділ 118

Дата добавления: 2015-10-21