Термінологічний мінімум. Лексикологія – це розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови

Лексикологія – це розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови, лексичне значення слів, уживання та походження, лексико-семантичні зв'язки між словами. Основний предмет лексикологічних досліджень – слова та фразеологічні одиниці.

Лексика - словниковий склад мови.

Слово - найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і відокремлюваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента - його називання, вказування на нього або його вираження. Слово - це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності. Зазвичай слово складається із основної морфеми - кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови - фрази та речення.

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Вона поділяється на:

- загальновживані слова, які зрозумілі всім мовцям (наприклад, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут);

- терміни й професіоналізми, що активно використовуються не всіма мовцями, а лише представниками відповідних спеціальностей (наприклад, деліктоздатність, імпічмент, проступок, автократія, казус, підзаконний акт).

Пасивна лексика – цеслова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов:

- архаїзми (наприклад, рать (військо), уста губи, рот), перст (палець), живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя));

- історизми (наприклад, мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь, отрок);

- неологізми (наприклад, геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер);

- абревіатури (наприклад, Укрсільгосптехніка - Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин).

Фразеологія -розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Фразеологізми – це такі стійкі мовні звороти, які становлять певну сталу змістову цілісність, хоча їх складові частини легко виділяються.

Типи фразеологічних одиниць (класифікація академіка В.В. Виноградова):

- фразеологічні зрощення — стійкі, неподільні словосполучення, зміст яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму (наприклад, бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти);

- фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (наприклад, тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика);

- фразеологічні сполучення – це такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами (наприклад, бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст)).

Поза цими трьома групами фразеологізмів залишилися прислів’я, приказки, примовки, крилаті вислови та ін.

Прислів’я – це виражений структурою речення народний вислів повчального змісту, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду (наприклад, добрий початок – половина справи; громада – великий чоловік).

Приказка – народний вислів, близький до прислів’я, але позбавлений узагальню вального, повчального характеру (наприклад, проти віку нема ліку; не така лінь, як не хочеться).

Народні примовки – жартівливі, переважно римовані вислови, що вставляються в розмову відповідно до ситуації або у відповідальний контекст (наприклад, Здорові будьте! Яким вітром? Хліб та сіль! Ні пуху ні пера! Кіно й німці).

Крилаті вислови – влучні вислови видатних людей: письменників, учених, державних і політичних діячів (наприклад, В сім’ї вольній, новій; Борітеся – поборете! Бути чи не бути?).

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у пев­них умовах і контекстах для тотожного позначення адекват­них ситуацій, стосунків між людьми тощо. В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, постави­ти питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжи­ти заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

Штампи – вирази, які від частого невмотивованого вживан­ня втратили свою інформативність, перетворилися на «заготовки». Вони най­частіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях (наприклад, дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів)).

Каламбур - стилістичний прийом, який будується на використанні омонімії або паронімії, будь-які форми багатозначності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах (наприклад, «прийомний син барона був баран» (Ліна Костенко)).

Синоніми – це слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм значенням, але різняться відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (наприклад, аварія – катастрофа, адвокат – захисник, бандит – ганстер).

Синоніми об'єднуються в синонімічний ряд, у якому ви­діляється стрижневе слово — домінанта. Воно є носієм основ­ного значення, спільного для всього синонімічного ряду, сти­лістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим (наприклад, говорити – казати – мовити - промовляти – балакати – базікати – теревенити).

Види синонімів:

- абсолютнісиноніми повністю збігаються за значенням, не мають додаткових відтінків (наприклад, оплески – аплодисменти, алфавіт – азбука);

- понятійні, або смислові синоніми означають те саме поняття, але відрізняються додатковими значеннєвими відтінками (наприклад, дивувати – приголомшувати – потрясати, здобуток – досягнення – завоювання);

- стилістичні синоніми відрізняються емоційно-експресивним забарвленням (наприклад, обличчя – лице – пика, пити – дудлити – жлуктити);

- понятійно-стилістичні, або семантико-стилістичні синоніми відрізняються і значеннєвими відтінками, й емоційно--експресивним забарвленням (наприклад, поганий – гидкий – бридкий – осоружний, торжество – тріумф).

Евфемізми -це вислови‚ що вживаються для уникнення слів із грубим чи непристойним змістом‚ неприємним забарвленням (наприклад, старий — поважного віку‚ брехати — говорити неправду, померти - піти у вічність, заснути вічним сном).

Пароніми – це слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням і написанням (наприклад, абонент – абонемент, афект – ефект, линути – ринути).

Види паронімів за звуковим складом:

- однокореневі — відрізняються лише суфіксами або пре­фіксами (наприклад, сер­дечний — сердешний, громадський – громадянський);

- різнокореневі - відрізняються одним-двома звуками (наприклад, терен – дерен, промінь - пломінь).

Види паронімів за лексичним значенням:

- синонімічні (наприклад, блукати – блудити, важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);

- антонімічні (наприклад, адресат – адресант, еволюція – революція, густо – пусто);

- семантично близькі, або тематично об’єднані (наприклад, крикливий — кричущий, церемонний — церемоніальний, цегельний — цегляний);

- семантично різні (наприклад, глуз — глузд, витрати – затрати, вирізнятися – відрізнятися, проносити – приносити).

Омоніми -це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. Розрізняють омоніми:

- повні — омоніми, у яких збігається уся система форм (наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки));

- неповні — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Види неповних омонімів :

- омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (наприклад, стати по три — потри; вгорі — в горі);

- омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (наприклад, по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати ́);

- омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (наприклад, покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

За походженням у лексиці української мови розрізня­ють слова:

- успадковані з попередніх періодів розвитку мови (індоєвропейського (наприклад, мати, серце, дерево, гуска, жити, білий), спільносло­в’янського (наприклад, прадід, круглий, пшениця, птиця, місто, розуміти, полотно) та спільносхіднослов’янського походження (наприклад, дядько, урожай, собака, відважний, сьогодні, спасибі, сорок);

- власне українські слова, які виникли в українській мові в період її формування та розвитку і ви­ражають її національну специфіку (наприклад, бублик, галявина, го­дина, щодня, повітря, віхола, мрія, вареники, галушки, паля­ниця, сніданок, чоботи, свита, хустина, коханий, чарівний, яскравий, бентежити, линути, гартувати, вщерть, навпро­стець та ін.);

- слова, запозичені з інших мов (наприклад, горизонт, матерія, учитель, товар, папір, гараж, лідер, лотерея, таблиця).

Запозичення — елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), який було перенесено з однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої.

Групи іншомовних слів за ступенем освоєння:

- повністю засвоєні іншомовні слова - слова, що фонетично і граматично адаптувалися до української мови, набули вигляду, притаманного корінним словам (наприклад, гарбуз - із тюркських мов, нафта, школа - через польську і латинську з грецької мови;

- частково засвоєні - слова, у яких процес пристосування ще не завершився, які ще зберігають забарвлення іншомовності (наприклад, невідмінювані слова кіно, метро, журі, какаду);

- кальки – поморфемні переклади слів (наприклад, заміщення - з англ. substitution, надлишок - з англ. surplus);

- запозичення значень — українське слово набуває значення,. яке має його іншомовний відповідник (наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а при­хильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч);

- словотвірні запозичення – використання іншомовних морфем (наприклад, слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") в межах англійської мови; на основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur утворено лексему ліфтер);

- варваризми - слова з особливо виразним забарвленням іноземності, у яких адаптація щойно почалася чи взагалі ще не починалася (наприклад, беж, міні, максі, чао, ноухау);

- екзотизми - слова і вирази, які засвоєні з інших мов, але позначають предмети, явища мовної дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів (наприклад, назви установ і організацій: сейм, меджліс; грошових одиниць: євро, фунт стерлінгів; назви одягу: кімоно, чалма);

- інтернаціоналізми – слова, які засвоєні більшістю мов світу з мови народу, що створив або ввів у загальний вжиток позначені ним предмети (наприклад, спорт, філософія, комбайн).

Поділ української лексики зі стилістичного погляду:

- нейтральна лексика – цеслова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть вживатися в усіх стилях. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди­мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша);

- книжна лексика характерна для стилів, які функціонують здебільшого в письмовій формі, це — діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні (наприклад, асигнація, прогрес, історія, економіка, політика, експеримент, демократизм, форум, характеристика, абітурієнт);

- розмовно-побутова лексика характеризується виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (наприклад, такі пестливі й згрубілі сло­ва як матуся, сонечко, смакота, малесенький, дівуля, бурмило, жбурнути, витріщитися) та до її складу входять словами, які часто перебувають за межами літературної норми (наприклад, математичка, ха­пуга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати).

Книжні слова охоплюють:

- наукову лексику – слова, характерні для наукового стилю: терміни загальнонаукові (документ, довкілля, гарантія) та вузькофахові (застава, володіння, колективний договір), абстрактна лексика (тиша, ненависть, вихо­ваність, ясність, знання);

- офіційну лексику – слова та словосполучення, що вживаються в офіційно-діловому стилі (відрядження, протокол, вищезгаданий);

- урочисту та поетичну лексику, яка в основному вживається не в ділових паперах, а в художньому і частково публіцистичному стилі (страж, легкокрилий, осяйний).

-

---

Дата добавления: 2015-10-21