Законотворчі тенденції в 2010-11 роках

В 2010-11 роках ситуація з законодавчим забезпеченням функціонування української мови як державної не лише не покращилась, а значно погіршилась. З ініціативи нової влади до Верховної Ради внесено низку законопроектів, спрямованих на свідоме звуження сфери функціонування української мови і створення умов для фактичного домінування російської мови в Україні.

Найбільший резонанс викликав зареєстрований у вересні 2010 року законопроект «Про мови в Україні» (№1015-3, автори О.Єфремов, С.Гриневецький, П.Симоненко), що проголошує «українсько-російську двомовність». Проект не лише де-факто урівнює російську мову в становищі з українською, а й ставить її в багатьох сферах у привілейоване становище. У разі прийняття законопроекту, російська мова автоматично була б поставлена на один рівень з українською в усіх «регіонах», де число її «носіїв» перевищує 10%. Розмитість визначень, що містяться в проекті, дозволяє запровадити російську мову як «регіональну» практично на всій території України.

Крім того, законопроект прямо передбачає використання російської мови в освіті, діяльності прокуратури, в інформатиці, поштовому сполученні тощо.

В кінці 2010 – на початку 2011 року законопроект було піддано різкій критиці експертами Національної Академії Наук України, провідних університетів та профільних науково-дослідних установ, а також Венеціанською комісією Ради Європи і Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У Києві та більшості областей України в рамках кампанії «Займіться ділом, а не язиком!» відбулися акції протесту проти намірів прийняти цей законопроект.

Внаслідок цього законопроект до порядку денного не включався, але й не був відкликаний чи знятий з розгляду Верховною Радою.

У серпні 2011 року депутати С.Ківалов і В.Колесніченко зареєстрували в Верховній Раді новий законопроект «Про засади державної мовної політики» (№9073), який повторює основні положення проекту №1015-3, але містить в окремих місцях більш завуальовані формулювання. Станом на початок листопада 2011 року законопроект до порядку денного не включено, Комітет Верховної Ради України з питань культури й духовності звернувся до керівництва Верховної Ради з пропозицією зняти його з реєстрації.

Проте факт внесення проекту представниками правлячої більшості і його схвальні оцінки депутатами більшості свідчать про реальну загрозу його прийняття попри негативну оцінку українських і зарубіжних експертів чи громадські протести.

Прийняття цього законопроекту не лише призвело б до конфліктів та ескалації протистояння на мовному ґрунті, але й могло б спровокувати незворотні процеси, здатні зашкодити не лише українській мові, а й цілісності та незалежності української держави.

3 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення…» (№ 6342, автор – О.Бондаренко), яким повністю скасовано 50% квоти на музику вітчизняних авторів та виконавців на телебаченні та радіо, а квоту для вітчизняного аудіовізуального продукту на телебаченні знижено з 50 до 25%. Хоча цей закон не стосується прямо мови музичних творів чи теле- й радіопрограм, його підписання президентом і набуття ним чинності надасть право радіостанціям і телеканалам законно заповнити ефір іноземною (а отже, не україномовною) музикою хоч на всі 100%.

Загалом у 2010-11 роках при прийнятті нових та внесенні змін до існуючих Законів України спостерігалася тенденція звузити сферу функціонування української мови шляхом заохочення можливості не знати й не використовувати державну мову.

Наприклад, у Законі «Про судоустрій України» зазначалося, що судочинство здійснюється державною мовою, а право на користування в судовому процесі рідною мовою та послугами перекладача мали лише «особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою». Натоміть у прийнятому в 2010 році Законі «Про судоустрій і статус суддів» на суди покладається неординарна функція забезпечувати «рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою». Суди, за новим законом «гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі
рідної мови або мови, якою вони володіють». У судах, «поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом». Окремо зазначено, що «Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України». Таким чином, якщо раніше Закон гарантував право на користування рідною мовою лише особам, які не володіють чи не достатньо володіють українською мовою, то тепер учасники судового процесу отримали право, навіть володіючи державною мовою, користуватися будь-якою іншою (і не обов’язково рідною) мовою, а всі пов’язані з цим витрати покласти на плечі платників податків. По суті, це положення заохочує незнання української мови і її не використання сторонами в судовому процесі. Посилаючись при прийнятті подібних законодавчих норм, а також рішень органів виконавчої влади й місцевого самоврядування на ратифіковану Україною «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», представники влади цілковито ігнорують положення Хартії про те, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже метою Хартії є захист мов, яким загрожує зникнення, в той час як представники влади в Україні намагаються за допомогою Хартії зміцнити становище російської мови за рахунок звуження сфери функціонування державної мови. Серед поодиноких нормативних актів, спрямованих на підтримку української мови, слід відзначити прийняття в 2010 році Закону «Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів». Цим документом уточнено визначення «національний фільм» і зазначено, що це фільм, «основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою». Виробникам національних фільмів надано низку податкових пільг, які були перенесені в новоприйнятий Податковий Кодекс і діють з початку 2011 року. Органи державної влади й місцевого самоврядування Упродовж 2010-11 років органи виконавчої влади прийняли низку рішень, спрямованих на звуження сфери функціонування української мови. Так, наприклад, Міністерство освіти й науки в 2010 році скасувало рішення про проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл виключно державною мовою. Це ж міністерство зробило необов’язковим навчання іноземних студентів українською мовою (чим, по суті, зруйнувало реальний механізм поширення української мови серед іноземців і водночас створило додатковий чинних русифікації вищих навчальних закладів). Представники законодавчої та виконавчої влади спряли порушення духу й букви Конституції щодо державного статусу української мови не лише своїми рішеннями, але й свідомим використанням у своїй власній діяльності російської мови замість державної. Проведення російською мовою засідань уряду, міністерств та відомств, публічні виступи прем’єр-міністра та членів Кабінету Міністрів, інших посадових осіб у 2010-11 роках стали звичною практикою. Значна кількість народних депутатів України, володіючи державною мовою, виступає під час пленарних засідань Верховної Ради російською мовою, хоча Законом «Про регламент Верховної Ради України» встановлено, що виступати іншою мовою, окрім українською, може лише «промовець, який не володіє державною мовою». Всупереч положенню статті 92 Конституції України, у відповідності з якою порядок застосування мов визначається виключно законами України, низка органів місцевого самоврядування в Луганські, Донецькій, Запорізькій, Одеській областях та в Криму надали на відповідних територіях особливий статус російській мові. Ці рішення були спрямовані переважно на створення ситуації, за якої не лише громадяни, але й посадові особи органів самоврядування могли б, по суті, не знати, не вивчати й не використовувати державної української мови.

Подібні рішення приймалися органами місцевого самоврядування й раніше, однак, зважаючи на їх явну невідповідність Конституції, оскаржувалися прокуратурою та скасовувалися судами.

В 2011 році, однак, набуває поширення практика відмови органів прокуратури оскаржувати ці рішення, а судових органів – відмовляти в задоволенні позовів громадян, які вимагали скасувати незаконні рішення.

Наприклад, 27 травня 2011 року Луганська обласна рада прийняла рішення «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин у Луганській області». Незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями визначати порядок застосування мов, органи прокуратури відмовилися оскаржувати це рішення, а Луганський окружний адміністративний суд відмовився визнати його незаконним.

Особливо цілеспрямовано політика надання російській мові штучного привілейованого статусу здійснювалася Одеською міською радою та міським головою О.Костусєвим. Практично всю роботу й діловодство в Одеській міській Раді та виконкомі всупереч чинному законодавству переведено на російську мову.

У липні 2011 року Одеська міська рада прийняла рішення, яким дозволила більшості шкіл та дитячих дошкільних закладів міста вести навчання не лише українською, а й російською мовою. Таким чином, якщо раніше в Одесі існували переважно окремо навчальні заклади з українською, і окремо – з російською мовою навчання, то тепер, всупереч здоровому глузду, майже всі школи й дитсадки будуть мати класи й школи з різними мовами навчання. Штучність такого рішення і його спрямованість на русифікацію освіти очевидна.

Дата добавления: 2015-10-21