Різновиди наукового стилю: а) науково-дипломатичний; б) власне

Науковий; в) науково-популярний; г) науково-законодавчий; ґ) науково-діловий; д) науково-фантастичний; д) науково-навчальний; е) науково-економічний; є) науково-публіцистичний; ж) науково-механічний; з) науково-довідковий.

ВАРІАНТ 28

1. Жанри діалогічної наукової взаємодії (дискусія, диспут, полеміка).

2. Типові помилки при перекладі наукових текстів. Калькування елементів близькоспоріднених мов.

3. Автореферат – засіб інформування про отримані наукові результати.

4. Наведіть зразок резюме у науковому стилі.

5. Виконайте тестове завдання. Виберіть правильні відповіді.

Серед суспільних функцій наукової мови розрізняють: а) інформаційну; б) експресивну;в) дидактичну; г) перформативну; ґ) гносеологічну; д) комунікативну; е) емоційно-естетичну; є) епістемічну; ж) виховну; з) дослідницьку.

ВАРІАНТ 29

1. Етичні вимоги щодо наукового дискутивно-полемічного спілкування.

2. Редагування наукового тексту. Проблеми редагування.

3. Реферат як жанр академічного письма.

4. Наведіть зразок рецензії на навчальну програму.

5. Виконайте тестове завдання. Позначте правильні відповіді.

Жанри власне наукового різновиду наукового стилю – це: а)наукова

доповідь; б) монографія; в) дисертація; г) енциклопедія; ґ) каталог; д)

науковий звіт; е) словник; є) довідник; ж) підручник; з) нарис.

ВАРІАНТ 30

1. Поняття «наукова мова», «наукове мовлення».

2. Висловлення власної думки автора в тексті наукової праці.

3. Конспект як засіб організації наукової праці.

4. Наведіть зразок тезового плану до наукового тексту.

5. Виконайте тестове завдання. Позначте правильні відповіді.

Залежно від ступеня ознайомлення з інформацією розрізняють такі різновиди читання наукового тексту:

а) переглядове; б) реферативне; в) поглиблене; г) аналітико-критичне; ґ) конспективне; д) ознайомлювальне; е) ситуативне; є) композиційне.

5. Завдання для самостійної роботи студентів

Самостійна робота студентів є складовою навчального процесу, функціональний зміст якої полягає в систематизації й поглибленні теоретичних і практичних знань із дисципліни.

Для самостійної роботи студентів з курсу «Культура наукової мови» пропонується виконати 2 із 20 наведених нижче завдань. Кожне з них (за позитивного виконання) заслуговує на 10 балів. Номер завдання обирається довільно.

Завдання 1. Наведіть текст (уривок) наукового стилю за вашим фахом і схарактеризуйте його за такими критеріями:

А) стильовий/ жанровий різновид тексту;

Б) комунікативна мета даного тексту (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, роз’яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ);

В) композиція (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

Г) мовні засоби (уживання термінів, використання абстрактної лексики, наукової фразеології (стійких термінологічних словосполук); наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок; залучування цитат і посилань на першоджерела; переважання іменників; наявність дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища; переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Завдання 2. Донаведеного наукового тексту складіть три види планів: номінативний, питальний і тезовий.

Українська мова й наука: гармонія чи конфлікт?

Наука більше, ніж будь-яка інша сфера людської діяльності, потребувала й потребуватиме інтернаціональних мов, за допомогою яких учені всього світу могли б порозумітись один з одним. Такими мовами від раннього середньовіччя й по сьогодні були: латина (приблизно до кінця XVШ ст. – першої половини ХІХ ст.), потім французька, а трохи згодом – німецька (до 30-40-х рр. ХХ ст.) і, нарешті, англійська, разом із численними формалізованими кібернетичними мовами, складеними на її основі. У нашій країні засобом міжнаціонального спілкування вчених стала, крім того, російська мова, яка перебирає почасти й функції міжнародної мови для вчених тих країн і особливо в тих галузях, де радянська наука утримує провідні позиції. Тому з першого погляду питання про функціонування в науці функціональних мов народів СРСР, зокрема української, взагалі позбавлене інтересу, і дальша інтеграція на основі російської (в перспективі – англійської) мови видається якщо й не до кінця обов’язковою, то принаймні дуже бажаною.

Чи так це насправді? Спробуємо відповісти на це питання дуже коротко, розглянувши шлях розвитку української наукової мови й термінології за 125 років. Відразу зазначимо, що йтиметься переважно про науки природничі й технічні, оскільки науковці-гуманітарії за самою природою своєї діяльності тісніше пов’язані з національними традиціями, фольклором і літературою, а для фізика чи математика такий зв’язок є дуже опосередкованим передусім наявністю кола потенційних читачів.

Тому початок творення української природознавчої термінології пов’язаний не з роботою світової слави вчених-українців за походженням (математикові Остроградському, попри його дружбу з Шевченком і гарячу любов до рідного слова, всі наукові праці доводилося писати французькою мовою), а насамперед із просвітницькою діяльністю демократичної інтелігенції, що прагнула дати народові зрозумілі популярні брошури. Цей рух у межах Російської імперії розвивався впродовж дуже вузького відтинку часу – від 1861 р. (скасування кріпацтва) до 1863 р. (заборона царським міністром внутрішніх справ Валуєвим усіх українських книжок навчального спрямування і всіх перекладів – аж до перекладу Євангелія).

Але й упродовж цих неповних трьох років зроблено було чимало. Вийшла низка науково-популярних книжок і статей у часописі «Основа». Микола Костомаров видав на громадські кошти в друкарні Панька Куліша 1863 р. «Арифметику, або щотницю» Олександра Кониського, що була спробою загальноприступного українського підручника. Звісно, не всі тодішні термінологічні нововведення витримали випробування часом. Але поруч із доволі неорганічними запозиченнями («складаніє», «ділитель», «примір» з «Арифметики, або щотниці»), з’явилися і терміни, якими ми користуємося по сьогодні: «земна куля», «екватор», «меридіан» (брошура 1863 р. «Дещо про світ Божий»); при чому два останні терміни мали там доволі зграбні українські відповідники: «рівноденник» і «південник», створені за аналогією до польських «rawmk» та «poludmk».

Дальший розвиток української наукової термінології пов’язаний із Галичиною, де 1868 р. було створено товариство «Просвіта». Серед видань товариства знаходимо шкільні й гімназійні підручники, популярні брошури, що містили основи природничо-наукових знань для народу – переважно з рільництва, садівництва, медицини тощо.

Власне систематична робота українською мовою розпочалася у 1893 р. разом зі створенням у Львові Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Уже в 4-му томі «Записок» НТШ (1894 р.) з’явилася перша стаття з вищої математики «Про систематичне вираження вартостей функцій «mod-m» проф. Володимира Левицького. Поява кількості робіт, написаних українською, призвела до того, що математично-природно-лікарська секція НТШ стала в 1897 р. видавати власний окремий «Збірник» (редактори – І. Верхратський, В. Левицький).

Що спонукало науковців з європейським ім’ям, що вільно писали польською, німецькою й російською, друкувати свої праці насамперед українською мовою, хоча коло потенційних читачів нею було тоді страшенно вузьке? Відповідь на це питання міститься в передмові до першого тому «Збірника»: «Наш язик лише тоді зможе здобувати собі одвітного і гідного становища, коли розвинеться остільки, щоб міг стати поруч з образованими язиками других народів європейських, яко довідний середник зв’язного і опреділеного вираження мислей на усіх полях людського умства. Мусить проте наш язик виробити одвітну термінологію в ріжних вітах людських знань, мусить одвітно використати все багатство рідної словні, а заразом прямувати до потрібної прецизії, яку стрічаємо в других язиках, счастливіше розвитих. Без тих підвалин і думати годі про широкий розвиток науки в рідній бесіді».

Подвижництво галицьких учених (серед них не можна не назвати відомого фізика, професора Віденського університету Івана Пулюя, одного із співавторів українського перекладу «Біблії» Куліша, Пулюя і Нечуя-Левицького) спонукало до роботи і їх наддніпрянських колег, об’єднаних з 1907 р. в «Українське наукове товариство у Києві» (УНТ).

Революція 1905-1907 рр. призвела до скасування найбільш одіозних обмежень на українське слово. (Не можна принагідно не згадати ролі, яку відіграла в цій справі прогресивна російська інтеліґенція. Так, ще 1904 р. при Російській Академії наук було створено спеціальну комісію в складі всесвітньо відомих учених-академіків О. Шахматова, Ф. Корша, А. Фамінцина, П. Фортунатова, В. Зеленського, О. Лаппо-Данилевського, С. Ольденбурга. 18 лютого 1905 р. комісія подала на схвалення загальних зборів Академії записку «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова». У записці, складеній в основному О. Шахматовим та Ф. Коршем, доводилася неспроможність шовіністичних поглядів на українську мову як на «наріччя», вказувалося на необхідність скасування перепон на шляху її вільного розвитку, в тому числі в науці та освіті. Своє клопотання Академія підтримала й практично, надрукувавши у своїх працях україномовні статті проф. М. С. Грушевського). В цих умовах знову постало питання організації рідною мовою шкільної освіти. Зокрема, з 1916 р. підготовку до цього розпочав гурток київських математиків, очолюваний до цього академіком АН УРСР Миколою Кравчуком.

По-справжньому широкий простір для розвою в усіх галузях суспільного життя українська мова дістала після 1917 року. На потужній хвилі національного піднесення 1918 р. було створено Українську (згодом – Всеукраїнську) Академію наук (ВУАН), з якою злилося УНТ у Києві. З 1921 р. розпочав роботу Інститут української наукової мови (ІУНМ), що став осередком творення спеціальної термінології. З метою забезпечити нормальне функціонування української мови в усіх сферах управління, освіти, науки й виробництва, ІУНМ підготував і видав низку найрізноманітніших термінологічних словників.

У 20-і роки українською мовою видаються численні наукові записки, збірники, монографії, підручники, що дозволяли забезпечити неперервність і взаємопов’язаність усіх ланок освіти й науки – від початкових шкіл та робітфаків до інститутів ВУАН. Про атмосферу тих років дає уявлення, наприклад, збірник «Українська математична наукова бібліографія (1894-1929)» (Одеса, 1931): «Щодо розподілу наукової продукції на різні мови, то треба сказати, що твердий український курс виявляє свої наслідки тільки в останні роки. Відкидаючи Галичину, де майже вся продукція йшла українською, бачимо на Радянщині перевагу української над російською тільки з 1925 року. У 1928 році російська знову бере гору, але останнього року її зовсім немає. Українські без виїмку були тільки менші центри: Житомир, Кам’янець та Полтава, а почасти Херсон. Із великих центрів найбільш українське обличчя має Київ, дякуючи ВУАН, яка у свої видання не помістила жодної російської статті. Правда, в перших випусках ВУАН маємо більшість чужомовних робіт, але вже з 1926 року цифри перехиляються на бік українщини. На другому місці Харків, який порівняно з Одесою щодо українізації, стоїть дуже позаду (несповна 15%), а немає її зовсім у Дніпропетровську».

Попри видиму наявність такого аналізу, в ньому відбилося прагнення не на словах, а на ділі зробити українську мову, яка «протягом віків придушувалася царизмом і експлуататорськими класами Росії», робочою мовою у сфері найпередовіших досягнень людської думки.

Але згодом... у країні створюється атмосфера нетерпимості, ворожнечі, підозрілості. Один із перших ударів сталінщини було скеровано саме проти політики українізації. Серед сфабрикованих 30-го року масштабних політичних процесів був і процес у справі так званої Спілки визволення України, по якому серед інших визначних представників науки й літератури проходили й майже всі співробітники ІУНМ, звинувачені в «націоналістичному словниковому шкідництві». Призначений громадським звинувачем академік М. Кравчук від участі в спектаклі відмовився, пославшись на стан здоров’я. Це стало однією з причин, через яку всесвітньо відомого математика було репресовано 1938 р. Після ХХ з’їзду партії М. Кравчук був посмертно реабілітований.

Репресії 30-х років завдали українській науці непоправних утрат. Позначилися вони й на термінотворчій роботі, яку в директивному порядку було зведено до простого калькування відповідних російських термінів. Але..., попри небезпеку одного з найпоширеніших тоді звинувачень у «буржуазному націоналізмі», українська мова все ж таки лишалася робочою мовою науки й освіти. З’являються нові періодичні видання (з січня 1939 р. видається журнал «Доповіді АН УРСР», де вміщуються короткі повідомлення про найважливіші досягнення в галузі природних і технічних наук), українською мовою видаються спеціальні монографії й підручники, пишуться й захищаються дисертації, читається більшість вузівських курсів.

Нове піднесення термінотворчої роботи збігається з роками суспільного оновлення в країні після ХХ з’їзду КПРС. Наприкінці 50-х років Термінологічна комісія АН УРСР на чолі з академіком Й. З. Штокалом, до складу якої ввійшли найвидатніші члени республіки, підготувала серію російсько-українських термінологічних словників з різних галузей знань.

Завдання, що постало перед комісією, було чітко окреслене в передмові до словників: «...Одним із актуальних завдань для нашої країни є створення російсько-українських та українсько-російських термінологічних словників. Вони необхідні як науковим працівникам, так і робітникам, інженерам та технікам різних галузей промисловості, трудівникам сільського господарства, діячам культури».

Видані в ті роки словники й досі лишаються, попри їхній поважний вік, найповнішим зведенням української наукової і технічної термінології. Але, на жаль, роботу над ними не пощастило довести до кінця. Зокрема, так і не було видано українсько-російські термінологічні словники. Причиною стало катастрофічне згортання виробленої раніше системи функціонування української мови в науці та освіті в роки 70-і. Аналізуючи взаємодію української науки з духовним життям народу, відомий дослідник І. Дзюба писав: «Загалом високий рівень української науки впливає на інтелектуальний рівень суспільства, на поняттєву сферу нашої духовності, почасти – і на розвиток української мови. Але, на жаль, цей вплив обмежують деякі прикрі обставини, що особливо розвинулися в останні десятиліття й відчутно звузили національно-культурний аспект української науки...».

…Життєво необхідною є така перебудова системи вищої освіти та науки, при якій розвиток науки працював би на ствердження соціального статусу національної мови й культури, а національна мова, в свою чергу, могла б повноцінно обслуговувати найновіші напрями наукового пошуку. Досвід багатьох зарубіжних країн, де на практиці досягнуто гармонійного взаємодоповнення в науці функцій національної та міжнародної мови, стверджує – така перебудова можлива. Досвід наших власних утрат переконує – така перебудова неминуча (за М.Стріхою).

Завдання 3. Доберіть якомога більше означень до наведених слів і словосполучень:

Аналіз теми

Вивчення проблеми

Дані експерименту

Дослідження

Експеримент

Завдання

Інформація

Матеріал

Мета

Питання

Проблема

Спостереження

Завдання 4. Укладіть термінологічний словник з фаху (15 найменувань).

Зразок

Термін	За походженням	Тип терміна: а) простий (похідний/ непохідний), б) складний; в) складений	Визначення
Навіювання	питомий український	простий, похідний	різні засоби вербального та невербального емоційного впливу на людину з метою введення її до певного стану або спонукання до певних дій
Бал	від фр. balle – м’яч, куля	простий, непохідний	результат оцінювання навчальної діяльності учнів в умовно-формальному відображенні та числовому вимірі
Оптимізація процесу навчання	оптимізація – від лат. optimus –найкращий, найзручніший	складений, трикомпонентний	процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників тощо) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

Завдання 5. Зробіть бібліографічний запис 10 наукових джерел з фаху (див. зразок).

Завдання 6. Введіть українською мовою у науковий контекст цитати різними способами: а) пряме цитування (речення з прямою мовою); б) непряме цитування (зі вставним словом/словосполученням); в) непряме цитування (у формі складнопідрядного речення). Перевірте відповідність чинним нормам оформлення цитат у сучасній українській мові.

Национальной науки нет, как нет и национальной таблицы умножения.

(А. Чехов)

Главное, что характеризует феномен мышления, – это способность ставить задачу и самопрограммироваться на ее решение, а также способность к обобщению.

(проф. В. Барашенков)

Только наука изменит мир. Наука в широком смысле и как расщеплять атом, и как воспитывать детей... И взрослых тоже.

(Н. Амосов)

Стремясь познать бесконечное, наука сама конца не имеет, и, будучи всемирной, в действительности неизбежно приобретает народный характер.

(Д. Менделеев)

Чем более наука служит жизни, тем более жизнь обогащает науку.

(Г. Плеханов)

Завдання 7. Користуючись лексико-граматичними засобами, наведеними в таблиці, складіть анотацію фахової наукової статті.

1. Вступна частина анотації (бібліографічний опис статті)	Стаття, що анотується має назву «...» Статтю під назвою «...» опубліковано в журналі «...» за... р., №...
2. Тематика статті	Статтю присвячено актуальній проблемі... Тема статті – … Автор статті висвітлює теоретично значуще питання...   Стаття являє собою узагальнення (огляд, опис, узагальнення, виклад, аналіз)... У статті йдеться про... Автор статті «...» здійснює ґрунтовний аналіз
3. Проблематика статті	У статті розв’язуються (висвітлюються, досліджуються, ставляться, порушуються) проблеми (питання)... Автор формулює... У ході дослідження автор висвітлює такі актуальні питання, як... У статті узагальнюються результати дослідження...   Автор пропонує науково обґрунтований аналіз... Автор визначає сутність поняття...
4. Ілюстрування думок прикладами	Автор наводить переконливі приклади... Автор ілюструє прикладами... Автор цитує... Для переконливої ілюстрації автор використовує... У статті наведено статистичні дані...
5. Підсумок. Висновки	Автор наводить висновки... Автор підбиває підсумки... Автором стверджується, що... Завершуючи дослідження, автор формулює висновки...   Автор переконує, що...
6. Адресат статті (для рекомендаційної анотації)	Стаття зацікавить... Стаття розрахована на (широке коло читачів, менеджерів, перекладачів, студентів, аспірантів...)...   Стаття адресована науковцям...

Завдання 8. Укладіть таблицю порівняльної характеристики дискусії, дебатів, диспуту.

Дискусія	Дебати	Диспут

Завдання 9. Доберіть 10 прикладів іншомовних термінів (фахового спрямування), що мають українські відповідники. Випишіть зі словників їхні дефініції.

Завдання 10. Перекладіть анотацію з російської мови на українську. Допишіть відсутній елемент анотації.

Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление / В.И.Вернадский. – М.: Наука, 1991. – 271 с.

Книга представляет собой своеобразный итог творческих исканий нашего великого соотечественника академика Владимира Ивановича Вернадского, итог его глубоких размышлений о судьбах научного познания, о взаимоотношениях науки и философии, о будущем человечества.

Детально прослеживая пути и этапы развития научной мысли в различные исторические эпохи, автор подчеркивает неравномерность этого развития. Анализируя идеалистические философские системы не только европейские, но и Древнего востока, он ставит их в один ряд с религией, противопоставляя их научному знанию.
Раскрывая ведущую преобразующую роль науки и социально организованного человеческого труда в настоящем и будущем нашей планеты, подчеркивая все большую независимость власти разума над биосферой, ученый предупреждает, что по мере развития ноосферы эта независимость может быть реализована лишь при условии сохранения неравновесных сил, сложившихся в биосфере.

Завдання 11. Запишіть у таблицю компоненти кожного рівня ораторської майстерності.

Рівні ораторської майстерності	Складові компоненти
1. Володіння матеріалом
2. Володіння собою
3. Володіння технікою мовлення
4. Комунікативні навики
5. Образ оратора

Завдання 12. Перекладіть з російської мови на українську типові мовні звороти.

Служить примером; ведущая организация; подводить итоги; подвергать сомнению; оказывать воздействие; производить впечатление; область науки; задавать вопрос; объем знаний; поднимать проблему; принимать решение; в первую очередь; представляет собой попытку.

Завдання 13. Наведіть по три приклади абревіатур фахового спрямування та їх розгорнуті еквіваленти до кожного з зазначених типів.

Ініціальні	Складового типу	Змішаного типу	Комбіновані
буквені	звукові

Завдання 14. Запишіть текст відповідно до пунктуаційних норм. За допомогою трьох-чотирьох речень передайте зміст тексту.

Електронна пошта (E-mail) найсучасніший засіб спілкування зокрема ділового що став не розкішшю а потребою сьогодення. Незважаючи на те що історія E-mail розпочалася на початку 90-х років XX століття для користувачів склалися чіткі правила оформлення та створення електронної сторінки написання та відправлення повідомлень а також утвердилися етикетні вимоги комунікації. Тож аби не здобути слави невігласа кожному службовцеві посадовцеві чи приватній особі стануть у пригоді поради щодо електронного спілкування.

Інтернет це важливий набір комп’ютерних мереж що поєднані одна з одною здебільшого за допомоги телефонних ліній. Це дає змогу організаціям підприємствам установам фірмам та індивідуальним користувачам обмінюватися інформацією в усьому світі.

До складу Інтернету входить всесвітня мережа web за допомоги якої можна ознайомитися з відформатованими документами та малюнками працювати з ними. Більшість web-сторінок пов’язані між собою що сприяє поліпшенню переходу від однієї великої групи відомостей до іншої.

Якщо є потреба зв’язатися з адресатом який перебуває в найвіддаленіших точках світу то зробити це можна за декілька хвилин скориставшись електронною поштою. Можна швидко отримувати чи відправляти повідомлення не потребуючи конверта чи марки. Можна навіть спілкуватися в режимі реального часу незалежно від місця перебування співрозмовника. Підключившись до мережі Інтернет ви можете відкрити власну поштову скриньку чи web-сторінку (3 посіб.).

Завдання 15. Доберіть наукову статтю за Вашим фахом зі збірника наукових праць (зробіть ксерокопію її). Письмово схарактеризуйте за схемою:

- за змістом (власне наукова, науково-популярна, науково-навчальна, науково-методична, науково-публіцистична);

- за кількістю авторів (одноосібна, колективна);

- за галузевим призначенням (педагогічна, психологічна, філософська та ін.);

- за науковим завданням (теоретична, прикладна);

- за функцією (дослідницька, презентаційна, оцінна, комунікативна);

- за способом розкриття теми (оглядова, проблемна, методологічна).

Завдання 16. Перекладіть українською мовою науково-по­пулярний текст. Підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу тексту і запропонуйте найточніший до нього заголовок. Обґрунтуйте свій вибір.

Человек воспринимает глазами 20% информации, из них 70%-посредством чтения. К 2013 г. объем информации по сравнению с 1990 г. возрастет в 4 раза, к 2040 г. – в 32 раза. Средняя скорость чтения студентов составляет 120-180 слов в минуту, специалистов с высшим образованием – 200-250. Потрясающе быстро читали Ж. Ж. Руссо, Л. Пушкин, Б. Наполеон, О. де Бальзак, Н. Чернышевский, Л. Тол­стой, М. Горький, Р. Роллан, А. Эйнштейн и др. Учеными доказано, что при быстром чтении утом­ляемость глаз меньше, чем при медленном чте­нии. Академик Н. Амосов обоснованно утверж­дал: «Для человеческого организма благоприятен только режим напряжения. Силы при напряжении возрастают».

В XVII веке Никола Гроллье де Сервьера приду­мал машину для ускорения чтения книг: подобие мельничного колеса с подставками для книг вместо лопастей, на которые одновременно помещалось несколько книг, раскрытых на требуемых страницах. Наш мозг обладает высокой избирательной спо­собностью, вот почему читать нужно не слова, а мысли. Кроме того, мозгу присуща догадка, предвосхищение. Для того чтобы правильно прочесть фразу, достаточно видеть по 2-3 буквы из каждо­го слова или верхние/ нижние половинки букв (по О. Козловскому).

Завдання 17. Складіть рецензію на статтю, опубліковану у збір­нику матеріалів студентських наукових конференцій з акту­альних проблем обраного фаху. Використайте характерні для рецензії слова й вирази (мовні кліше): автор показує (висвітлює, наголошує, заглиблюється, аргументує, аналізує, систематизує, вводить в обіг, розкриває, підкреслює, відтворює, охоплює, сперечається, полемізує, відкидає, заперечує); рецензована робота характеризується…; актуальність її визначається…; цінність роботи полягає в…; шкода, що у роботі немає (бракує)…; замало (непереконливо) висвітлено…; не розкрито…; робота має високий (низький) науковий рівень; заслуговує на схвалення…; становить певний (вагомий) внесок у розвиток…; …Разом з тим, можна вказати й певні недоліки в роботі, подолання яких, як здається, підвищить якість роботи…;Дозволимо собі висловити кілька рекомендацій, які, як нам здається, могли б поліпшити зміст роботи…; У плані побажань можна зауважити таке…

Завдання 18. Змоделюйте (визначте мету, завдання, проблема­тику, учасників, можливі тези, аргументи, контраргументи) наукову дискусію за однією з тем: «Українська мова як мова сучасної освіти й науки», «Державна мова в Україні», «Проблема походження україн­ської мови», «Смертна кара: за і проти», «Україна в міжнародних еко­номічних відносинах: сучасний стан і перспективи», «Обдарований студент: міф чи реальність».

Завдання 19. Складіть стислий конспект наведеного наукового тексту.

Писемність i освіта

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов’янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до ІХ ст. Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю і кирилицю, одна з яких винайдена слов’янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Більшість дослідників схиляється до думки, що це була глаголиця. Кирилиця, як вважали I. I. Срезневський і С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI-VIII ст., доповненого слов’янськими буквами. В порівнянні з глаголичною азбукою, літери якої мали надто складне написання, кирилиця була простою й доступною і тому отримала офіційне поширення в Болгарії (кінець ІХ ст.) і на Русі (X ст.).

На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письменьї», а також зустріч із чоловіком, який говорив цією мовою.

Ряд дослідників, зокрема Л. Мюллер, не згодні з тим, що в «Житії Костянтина» йдеться про слов’янську мову, оскільки «русами» в ІХ ст. греки начебто називали не слов’ян, а варягів. При такій інтерпретації житійного повідомлення виникають ще більші труднощі його розуміння. Коли б названі священні книги були написані однією із германських мов (шведською або готсько-кримською), то як би Кирил, не обізнаний з ними, так швидко заговорив однією з них? Л. Мюллер пропонує читати не «руськими», а «сурськими» письменами, тобто сірійськими. Довести це припущення, по суті, нічим.

Підтвердженням реальності «руських письмен» можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русі і був написаний слов’янською мовою. Договір 911 р. вказує на руський звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944 р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті Х ст. з написом «гороухща» або «гороушна». На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини – гірчиці або гірчичного масла.

Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 – грецьких і 4 – слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ. Найпростіше пояснення знахідки – перед нами невдала спроба відтворити кириличний алфавіт, до якого схиляються деякі вчені, – не може вважатися обґрунтованим. Хоча накреслення букв аналогічні кирилиці, але це не кириличний алфавіт, який складається із 43 літер. Не може він вважатись і азбукою із 38 букв, про яку говорить Чорноризець Храбр. Згідно з С. О. Висоцьким, «Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови [20]. Ймовірно, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра.

Після введення візантійського православ’я, яке стало «культурою» новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Вважається, що окремі літери, невідомі в грецькому алфавіті, внесені до неї під впливом глаголиці. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Названі твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал для цього дають археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами. Це шиферні прясла, керамічний і металевий посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони засвідчують власника речі. Іноді написи вказують на вміст посудини.

Розкопки Новгорода, інших міст Північної та Північно-Східної Русі (Псков, Стара Ладога, Стара Руса, Твер, Смоленськ) виявляють так звані берестяні грамоти, які датуються переважно XII-XIII і наступними століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових зобов’язань. Це духівниці на випадок смерті, повідомлення про врожай тощо. Як свідчить аналіз берестяних грамот Новгорода (де їх знайдено вже близько 700), писемність відігравала помітну роль у житті не лише заможних, а й рядових міщан.

Виникає слушне запитання: чи мав феномен берестяних грамот поширення в Південній Русі? Безперечно, мав. Про це говорять знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших грамот у Звенигороді. Напевно, зустрінуться вони і в інших південноруських містах, але сподіватись на масові їх знахідки не доводиться. Причиною цього є погана збереженість органічних решток у культурних шарах давньоруських міст території України.

Своєрідною компенсацією відсутності берестяних грамот в Південній Русі є написи XI-XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на стінах культових споруд. Найбільше їх в Софійському соборі Києва. Виявлені й досліджені С. О. Висоцьким, вони значно поповнили коло писемних джерел про події давньоруської історії. Запис 1032 р. про народження у Ярослава Мудрого сина Всеволода проливає додаткове світло на проблему раннього заснування і побудови Софії. Під 1054 р. повідомляється про смерть «царя нашого» Ярослава Мудрого. Запис про мир на Желяні під Києвом представляє нам його учасників – великого київського князя Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха, князя Переяславського, Олега Святославича, князя Чернігово-Сіверської землі. Окремий великий напис повідомляє про продаж Боянової землі і внесення десятини до Софії. Можливо, що ця купча має якесь відношення до легендарного Бояна, про якого згадує «Слово о полку Ігоревім». Покаянний напис на стіні Михайлівського собору Видубицького монастиря – «господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему паче всех и делом, и помьішлением», очевидно, пов’язаний з ігуменом Печерського і Кловського монастирів, пізніше єпископом Володимира-Волинського Стефаном.

Аналіз церковних графіті показує, що їх авторами були представники всіх соціальних верств населення – ченці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на Русі.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились або, як пише літопис, «постигали учение книжное» діти «нарочитой чади» – найближчого оточення князя. «Учение книжное» – не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як вважав Б. Д. Греков, дітей «нарочитой чади», тобто старших дружинників, князівської адміністрації, бояр брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити із них освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією й іншими країнами.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. «Повість минулих літ» повідомляє, що Ярослав «прииде к Новугороду, собра от старост і попових детей 300 учити книгам». У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В.М.Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. «Собравши же младих девиц неколико, обучала писанию, такаж ремеслам, пению, швению и иним полезним знаниям». У 1968 р. на схилах Старокиївської гори вдалося виявити невелике шиферне прясло з чітким і грамотним написом. Імовірно, що перед нами автограф Янки Всеволодівни, даний одній із своїх учениць.

Крім державних і церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він учився в «єдиного учителя» і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі «граматикия».

Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями.

Один із них увічнив своє ім’я: «Пищань писаль в дяки ходиль ученикомь». Новгородський хлопчик Онфім лишив для нащадків свої школярські вправи на бересті.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Святоша витратив на книги всюсвою казну і подарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя ХІІІ ст. Володимира Васильковича. Власні книжкові зібрання були також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського Григорій. Помітивши, що його книги почали красти, він, щоб не вводити злодіїв у спокусу, подарував частину свого зібрання «властелину града», іншу продав. Згодом він почав збирати нову бібліотеку.

На Русі було багато бібліотек, але перша і найбільш значна знаходилась у Софії Київській. Заснування її в 1037 р. стало видатною подією в культурному житті Київської Русі, і не випадково вона так детально описана літописом. Складаючи похвалу Ярославу Мудрому за будівельну діяльність, поширення християнської віри, літопис особливо підкреслює його любов до книг.

За студійським монастирським статутом, бібліотека перебувала у віданні спеціального брата-бібліотекаря. Братія, згідно з його розпорядженням, повинна була приходити в певний час для читання книг. Частина братчиків займалася переписуванням книг. Про «книжное строение» дуже добре розповідається в «Печерському патерику».

Найбільша книгописна майстерня, де трудилася велика кількість переписувачів, подібних печерському Іларіону, знаходилася при Софії Київській. Тут працювали писці як духовного звання, так і миряни. М.М. Розов, досліджуючи книги бібліотеки Софії Новгородської, встановив, що із понад 100 переписувачів, які лишили свої автографи на книгах, близько половини були писцями-ремісниками. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив щонайменше 130-140 тис. томів. Крім Києва, центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав, Ростов, інші міста.

Повсюдна потреба в книгах викликала до життя своєрідну галузь ремесла, в якій працювало багато людей. Крім книгописців і палітурників, над книгою трудилися редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI-XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі. Автор приписки до знаменитого Мстиславового Євангелія (близько 1115 р.), переписаного поповичем Олексою і майстром Жаденом, зауважив, що «цену же Євангелія сего един Бог ведае». Книга написана у два стовпці красивим уставом на 213 аркушах, початкові рядки тексту писані золотом, прикрашені великими мальованими ініціалами і художніми заставками. Крім того, її доповнюють чотири листові мініатюри євангелістів. Якщо додати до цього дорогоцінний оклад із срібла, оздоблений золотими кіотцями із зображеннями святих, виконаними в техніці перегородчастої емалі, то приписка не видається перебільшенням. Цікаво, що частину окладу Мстиславового Євангелія виготовляли в Царгороді, куди книгу возив княжий тіун Наслав, а завершувалась робота над ним у Києві. Волинський князь Володимир Василькович купив для побудованої ним у місті Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець у 40 голів.

Які ж саме книги зберігались у бібліотеках Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Володимира або вийшли із книгописних майстерень? Літописи вказують на їх винятково церковний характер. Ними поучалися «верние люди» і «наслаждались ученьем божественним». Хто часто читає книги, той бесідує з Богом. Кожний, хто почитає пророчі бесіди, євангельські й апостольські проповіді, житія святих отців, той велику користь має для душі.

Очевидно, більшість перекладних книг були церковними. Потреба в них зумовлювалась значним поширенням на Русі християнства. Одна за одною виникали нові єпископії, засновувалися монастирі, будувалися соборні і приходські храми, і навіть у найвіддаленіших землях Русі потрібні були «святі письмена».

На час прийняття Руссю християнства вже існувала велика кількість перекладів богослужебних книг, богословських та історичних творів слов’янською мовою. Вони з’явилися завдяки кирило-мефодіївській місії в Моравії, а потім перейшли до Болгарії. Немає сумніву, що на Русі використовувалися слов’янські книги, але робилися переклади і безпосередньо з грецької мови. Церковний історик Іоанн Мейєдорф, посилаючись на Початковий літопис, доводить, що переклади грецьких книг створювались у Києві. Серед них були: Новий і Старий завіти, візантійська гімнографія, богослужебна література.

Але поряд з церковними перекладалися, безперечно, й інші книги, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні й розважальні твори. Це Хроніка Георгія Амартола, Хроніка Георгія Сінкелла, «Історія іудейської війни» Іосифа Флавія, «Християнська топографія» Козьми Індікоплова, «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна, «Повість про Акіра Премудрого» та ін. Не пізніше ХІ ст. на Русь потрапив оригінальний твір болгарського екзарха Іоанна «Шестоднев», у якому подані тлумачення біблійних оповідей про шість днів творення світу. Серед перекладної літератури помітне місце на Русі посідав збірник «Бджола», перекладений у ХІ-ХІІІ ст. з грецької мови на руську. Витяги з нього зустрічаються в літописних творах. «Повість про Акіра Премудрого», як вважають дослідники, була перекладена безпосередньо з сирійської мови на руську. Отже, Київська Русь мала зв’язки з країнами Сходу, переймала східну мудрість і філософію. На наявність безпосередніх зв’язків Русі з Сирією вказує «Печерський патерик». У ньому повідомляється, що при князі Святоші знаходився вчений лікар «сирієць», або «сурянин».

У давньоруських школах і бібліотеках виховалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалось такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр, митрополит-публіцист Іларіон, єпископ Кирило Туровський, митрополит-ідеаліст Клим Смолятич, Данило Заточник та ін. У «Посланні, написаному Климентом, митрополитом руським Фомі пресвітеру», Клим Смолятич висловлює велику повагу до вчених людей Києва – «их же єсть самовидец».

Одним із найвідоміших центрів культурного життя Київської Русі був Софійський собор у Києві – митрополича резиденція. В його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр.; написано і проголошено митрополитом Іларіоном знамените «Слово про закон і благодать», яке вражає глибиною національного самоусвідомлення і блиском ораторського хисту; розроблені основи першого збірника законів Київської Русі – «Руська Правда»; створено «Ізборник» Святослава 1073 р.; написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми і багато інших творів. «Ізборник» 1073 р., переписаний із болгарського перекладу кінця ІХ –початку Х ст., став, по суті, першою руською енциклопедією, яка охоплювала найширше коло питань, причому не тільки богословських і церковноканонічних, а й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії. «Ізборник» 1073 р. переконував читачів, що душа і тіло є дві субстанції, котрі в поєднанні являють сутність людини. Душа – як вище начало в людині – дає життя тілу, одухотворює його.

У справі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили з її стін, служили основою для створення нових бібліотек, у тому числі і великої бібліотеки Печерського монастиря. З кінця ХІ ст. він став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі. Згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях за прикладом Софії Київської виникли свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку давньоруського літописання (за В. Толочком).

Завдання 20. З наукового часопису доберіть статтю з вашого фаху. Визначте в ній такі структурні елементи: постановка проблеми, її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми і на які опирається автор визначення раніше не вивчених частин загальної проблеми або напрямів дослідження; формулювання мети статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі. Випишіть мовні конструкції, властиві тому чи іншому структурному елементу.

Питання для самоконтролю

1. Поняття «наукова мова», «наукове мовлення».

2. З історії становлення і розвитку мови науки.

3. Науковий стиль української мови: призначення, сфера використання, особливості. Різновиди наукового стилю.

4. Поняття культури наукової мови і наукового мовлення.

5. Етика та етикет наукової взаємодії.

6. Усне мовлення науковця та його специфіка.

7. Жанри усного наукового монологічного мовлення: наукова доповідь, академічна лекція; науковий огляд; наукове повідомлення; науково-популярна лекція.

8. Науковий діалог як засіб встановлення істини.

9. Жанри та особливості наукової діалогічної взаємодії та їх особливості: дискусія, диспут, полеміка, суперечка.

10. Поняття тексту. Особливості наукового тексту як засобу професійного наукового викладу думки.Структура наукового тексту. Нормативні параметри наукового тексту. Основні вимоги щодо оформлення наукових текстів.

11. План, тези та конспект як засіб організації наукової праці.

12. Реферат як жанр академічного письма.

13. Автореферат – засіб інформування про отримані наукові результати.

14. Курсова, дипломна, магістерська роботи – результати наукової діяльності.

15. Наукова стаття: структурно-змістові компонен­ти і вимоги до написання.

16. Резюме у науковому стилі мовлення.

17. Мова і стиль анотації, ключові слова.

18. Мова і стиль рецензії.

19. Науковий відгук.

20. Дисертація та монографія як різновиди наукових видань.

21. Навчально-методичні видання – жанри науково-навчального різновиду наукового стилю (підручник; посібник; курс лекцій; практикум; збірники задач, тестів; навчальні та робочі програми; методичні рекомендації тощо).

22. Наукова термінологічна лексика. Загальнонаукова і спеціальна термінологія.

23. Лексикографічні джерела та їх значення у становленні мовнокультурної особистості науковця-дослідника.

24. Переклад наукового тексту. Перекладність/неперекладність термінів.

25. Сутність редагування наукового тексту. Проблеми редагування. Типові помилки у змісті й побудові висловлювань.

Дата добавления: 2015-10-21