Scientia potentia est (F. Becon)

Знання – це сила

МОДУЛЬ ІІ

Морфологія латинської мови

Усього: 36 год., 1 кредит, 20 балів

Практичні заняття: 12 год.

Самостійні заняття: 22 год.

Модульна контрольна робота (МКР): 2 год.

Аудиторна робота

Практичне заняття І, ІІ. ДІЄСЛОВО (Verbum)

Граматичні категорії дієслова:

1. Число – Numerus:

однина – Singularis множина – Pluralis

2. Особа – Persona 1 я 1 ми

2 ти 2 ви

3 він, вона, воно 3 вони

3. Стан – Genus: активний – activum і пасивний – passivum.

4. Спосіб – Modus: дійсний – Indicativus, наказовий – Imperativus, умовний –Coniunctivus.

5. Час – Tempus: теперішній – Praesens, минулий доконаного виду – Imperfectum, майбутній перший – Futurum I, минулий доконаного виду – Perfectum, давноминулий доконаного виду – Plusquamperfectum, майбутній другий – Futurum II.

6. Дієвідміна – Coniugatio: І, ІІ, ІІІ, ІV (Див. Додатки В1-В4).

У латинській мові чотири дієвідміни, що розрізняються за неозначеною формою. Основу дієслова теперішнього часу знаходимо:

відкидаючи закінчення - re у дієслів І, ІІ, IV дієвідмін, та - ёre – для дієслів ІІІ дієвідміни.

Усі часові форми латинського дієслова утворюються від трьох основних форм, які представлені у так званих основних формах.

Латинське дієслово має чотири основні форми:

- Перша особа однини теперішнього часу дійсного способу активного стану (praesens indicativi activi). Ця форма утворюється від основи інфекта за допомогою додавання до неї закінчення –о.

Від основи інфекта утворюються всі часи і неособові (іменні) форми системи інфекта як активного, так і пасивного станів.

- Перша особа однини минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану (perfectum indicativi activi). Ця форма завжди закінчується

на –і. Відкинувши закінчення- і, знайдемо основу перфекта, від якої утворюються всі часи системи перфекта активного стану.

- Супін (Supinum) – віддієслівна форма, близька за значенням до інфінітива. Вживається, як правило, після дієслів руху і означає мету. Супін закінчується на - um (Див. Додатки В1-В4).

Відкинувши закінчення - um, знайдемо основу супіна. Від основи супіна утворюється дієприкметник минулого часу доконаного виду пасивного стану (participiump perfecti passivi), який служить для утворення часів системи перфекта пасивного стану.

- Неозначена форма теперішнього часу активного стану (Infinitivus praesentis activi). Ця форма утворюється від основи інфекта і закінчується на –re (І, ІІ, ІV), - ё-re (ІІІ).

Латинські дієслова записуються у чотирьох основних формах:

сredo, credidi, creditum, credere 3 – вірити.

Але у словниках дається короткий запис:

Наприклад: credo, didi, ditum, ere.

Якщо в дієслова відсутня одна з основних форм (частіше супін), то в словнику стоїть прочерк:

Наприклад: caleo, ui, –, ere 2 – бути гарячим.

Часові форми латинської мови поділяються на:

часи системи інфекта (часи недоконаного виду):

1) Praesens – теперішній.

2) Imperfectum – минулий доконаного виду.

3) Futurum I – майбутній перший.

Для цих часів характерні спільні риси:

а) утворення від основи – основи інфінітива - з ідеєю незавершеної дії,

б) наявність однакових особових закінчень в інфінітиві.

часи системи перфекта (часи доконаного виду):

1) Perfectum – минулий доконаного виду.

2) Plusquamperfectum – давноминулий доконаного виду.

3) Futurum II – майбутній другий.

Modus imperativus (Наказовий спосіб)

Наказовий спосіб теперішнього часу має дві форми другої особи однини та другої особи множини.

Друга особа однини наказового способу утворюється шляхом відкидання закінчення – re від інфінітива для всіх дієслів всіх чотирьох дієвідмін.

Друга особа множини утворюється шляхом додавання до основи дієслова закінчення – te для дієслів І, ІІ, IV дієвідмін, та - іte – для дієслів ІІІ дієвідміни.

accusa re 1 (звинувачувати) – accusa! – звинувачуй!

accusa te! – звинувачуйте!

mone re 2 (переконувати) – mone! – переконуй!

mone te! – переконуйте!

absolv ere 3(виправдовувати) – absolve! – виправдовуй!

absolv ite! – виправдовуйте!

p unire 4 (наказувати) – puni! – наказуй!

puni te! – наказуйте!

Дієслова третьої дієвідміни dicere 3 (говорити), ducere 3 (вести), facere 3 (робити) мають у другій особі однини чисту основу:

dic! (говори!), duc! (веди!), fac! (роби!)

Заперечна форма наказового способу (заборона) виражається неозначеною формою дієслова у сполученні з наказовою формою дієслова nolo (не бажаю), порівняйте з українською – не смій, і не думай і т.д.

noli accusare! - Не звинувачуй!

nolite accusare! - Не звинувачуй!

noli monere! - Не переконуй!

nolite monere! - Не переконуйте!

noli absolvere! - Не виправдовуй!

noli absolvere! - Не виправдовуйте!

noli punire! - Не наказуй!

noli punire! - Не наказуйте!

Наказовий час майбутнього часу має форми другої та третьої особи однини і множини.

Друга і третя особи однини наказового способу утворюються шляхом додавання до основи praesentis закінчення - to, друга особа множини – - tote, третя особа множини – - nto (у IV дієвідміні - - unto); у ІІІ дієвідміні ці закінчення приєднуються за допомогою голосних - і або –u:

accusato! – ти повинен звинувачувати!

accusato! – він повинен звинувачувати!

accusatote! – ви повинні звинувачувати!

accusanto! – вони повинні звинувачувати!

Наказова форма часто вживається у джерелах римського права:

Testes estote! - Будьте свідками!

Testamentum fac! - Склади заповіт!

Практичне заняття ІІІ, IV. ІМЕННИК (Nomen Substantivum)

Граматичні категорії іменника:

1) рід –genus: m – чол., f – жін., n – сер.

2) число – numerus: Singularis et Pluralis (однина і множина)

3) відмінок – сasus: 6: Nom., Gen., Dat., Acc., Abl., Voc.

4) відміна – declinatio: 5 (Див. Додаток Д)

У словниках іменники подаються:

1) у Nom. Sing.

2) закінчення Gen. Sing.

3) рід

4) значення, переклад.

Наприклад: causa, ae f – причина

Відміна визначається за закінченням родового відмінка однини.

Щоб знайти основу іменника, треба відкинути закінчення Gen Sing.

ІМЕННИКИ I ВІДМІНИ (Declinatio prima)

До І відміни належать: іменники жіночого роду із закінченням в Nom. Sing. -a, Gen. Sing. -ae (Див. Додаток Д).

Винятки: іменники чоловічого роду із закінченням в Nom. Sing. -a,

в Gen. Sing. -ae, які вказують на: професію, рід занять, національність, власне ім’я та деякі загальні іменники.

Наприклад: agricola ae, m – землероб, nauta, ae m – моряк, Persa, ae m – перс, Catilina, ae m – Катіліна, collega, ae m – товариш.

ІМЕННИКИ ІІ ВІДМІНИ (Declinatio secunda)

До ІI відміни належать:

іменники чоловічого роду із закінченнями в Nom. Sing. -us, -er

іменники середнього роду із закінченнями в Nom. Sing. -um, -on, які мають спільне закінчення в Gen. Sing. -i.

Наприклад: syndicus, i m – повірений, vir, viri m – лицар, magister, tri m – учитель, testamentum, і n – заповіт

Винятки:

1) іменники жіночого роду із закінченням у Nom. Sing. -us, Gen. Sing. -i, які вказують на назви країн, міст, островів, дерев, (назви дерев завжди

жін. роду, незалежно від того, до якої відміни вони належать, і пишуться з великої літери), деякі загальні іменники.

Наприклад: egyptus, i f – Єгипет, Chersonesus, i f – Херсонес,

Cyprus, i f – Кіпр, Quercus, us f – дуб, humus, i f – ґрунт.

2) деякі загальні іменники середнього роду із закінченнями в Nom. Sing. -us, Gen. Sing. –i.

Наприклад: pelagus i n – море, vulgus, i n – натовп, юрба,

virus, i n – вірус, отрута.

Особливості іменників ІІ відміни

Деякі іменники чоловічого роду із закінченням у Nom. Sing. на -er, зберігають е в усіх відмінках.

Наприклад: puer, eri m – хлопець, vesper, eri m – вечір,

А деякі іменники при відмінюванні втрачають - е, що видно із словникової форми іменника:

Наприклад: arbiter, tri m – суддя, претор, liber, bri m – книга, magister, tri m – учитель, sequester, tri m – посередник.

Практичне заняття V. ПРИКМЕТНИК (Nomen Adiectivum)

Граматичні категорії прикметника:

1) рід

2) число

3) відмінок

4) група або відміна

У словниках прикметники подаються:

1) прикметник у Nom. Sing. чол.роду,

2) закінчення жін. роду,

3) закінчення сер. роду,

4) значення, переклад.

Наприклад: bonus, -a, -um – добрий, -а, -е (Див. Додаток Д).

Прикметники латинської мови не мають свого окремого відмінювання. Вони відмінюються за зразком іменників.

У залежності від родових закінчень латинські прикметники поділяються на дві групи:

- прикметники І групи (або прикметники І-ІІ відмін)

- прикметники ІІ групи (або прикметники ІІІ відміни).

Прикметники І групи (І-ІІвідмін)

Прикметники І групи мають такі родові закінчення:

– чол. рід -us, -er

– жін. рід -a

– сер. рід -um

Прикметники із закінченням - us, - er відмінюються за ІІ відміною чоловічого роду. Прикметники із закінченням - um відмінюються за ІІ відміною середнього роду.

Етапи узгодження іменника з прикметником

1. Словникова форма і іменника, і прикметника.

2. Визначення роду іменника (за літерами m,f,n).

3. Підбір потрібного родового закінчення в прикметника

(m – us, er; f – a; n – um).

4. Узгоджений вираз записуємо у Nom. Sing., на першому місці – іменник, на другому – прикметник.

5. Визначення відмін, за якими будемо відмінювати і іменник, і прикметник.

6. Визначення основи і в іменника, і в прикметника.

7. Додавання до основ закінчень.

Практичне заняття VI. ІМЕННИКИ ІІI ВІДМІНИ (Declinatio tertia)

До IІI відміни належать:

іменники всіх трьох родів, які в Nom. Sing. мають різні закінчення, а в

Gen. Sing. – спільне закінчення - is (див. Додаток Д).

У словниках іменники ІІІ відміни подаються:

1) у Nom. Sing.,

2) закінчення Gen. Sing. разом із закінченням основи,

3) рід,

4) значення, переклад.

Наприклад: actio, onis f – позов, homo, inis m – людина, tempus, oris n – час

Односкладові іменники подаються в словниках у родовому відмінку однини повністю:

Наприклад: lex, legis f – закон, gens, gentis f плем’я, народ, pax, pacis f – мир, ius, iuris n – право, rex, regis m – цар.

Іменники ІІІ відміни бувають:

– рівноскладовими – в яких кількість складів у Nom. Sing. відповідає кількості складів у Gen.Sing. – hostis, hostis m,f – ворог, іноземець;

fames, famis f – голод.

– нерівноскладовими – в яких кількісь складів у Gen. Sing. більша за кількість складів у Nom.Sing. actio, actionis f – позов; homo, hominis m – людина.

Іменники ІІІ відміни поділяються на три типи відмінювання:

– приголосний – нерівноскладові іменники всіх трьох родів з основою на один приголосний звук.

– голосний – тільки іменники середнього роду із закінченням у Nom. Sing. на - e, -al, -ar.

– (з)мішаний – іменники чоловічого та жіночого родів із основою на два чи більше приголосних.

Виняток: назви членів родини – відмінюються за приголосним типом.

Дата добавления: 2015-10-21