Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Казначейські та торговельні операції

Читайте также:
  1. Банківські операції та їх публічно-правові обмеження
  2. Деякі математичні операції, що виконуються у Visual BASIC
  3. ЗАСТАВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ІЗ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
  4. Значення коефіцієнтів резервування коштів залежно від категорії кредитної операції
  5. ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ІЗ ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ
  6. НЕТОРГОВЕЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ

Вступ

2. Казначейські операції у цьому контексті представляють усі види
діяльності, пов'язані з придбанням, продажем, запозиченням і
кредитуванням фінансових інструментів. Фінансовими інструментами
можуть бути цінні папери, інструменти ринку короткострокових
зобов'язань або похідні інструменти. Як правило, банки укладають такі
операції для свого власного використання (наприклад, з метою
хеджування доступності ризику) чи для задоволення потреб клієнтів.
Вони також провадять у більшому чи меншому обсязі торговельні
операції. Торговельну діяльність можна визначити як купівлю та продаж
(чи ініціювання і закриття позиції) фінансових інструментів (включаючи
похідні) з наміром отримання прибутку від зміни параметрів ринкової
ціни (наприклад, валютні курси, відсоткові ставки, курс акцій) з плином
часу. Банк здійснює нагляд і контроль за казначейською діяльністю на
основі певного типу різних пов'язаних з нею ризиків, а не на основі
певного типу фінансового інструменту, з яким здійснюється операція. Якправило, аудитор застосовує такий підхід, як при отриманні аудиторських
доказів. ПМПА 1012 дає рекомендації з наслідків аудиту похідних
фінансових інструментів, придбаних банком як кінцевим користувачем

Міркування стосовно внутрішнього контролю

3. Як правило, казначейські операції пов'язані з операціями, які
реєструються за допомогою систем ІТ. Ризик помилки при обробці таких
операцій зазвичай низький за умови, що вони обробляються надійніші
системами. Отже, аудитор перевіряє, чи функціонують ефективне
основні заходи контролю за обробкою і процедури до оцінки властивого
ризику і ризику контролю як низьких. Типові заходи контролю
казначейському середовищі наведені нижче. Вони містять заходи контролю, які стосуються бізнес-ризиків банків і необов'язково являють собою заходи контролю, які стосуються аудиторських ризиків та перевіряються аудитором для оцінки рівнів властивого ризику і ризику контролю.

Типові питання про заходи контролю

Заходи стратегічного контролю

4. Чи встановили ті, кого наділено найвищими повноваженнями, офіційну
політику щодо казначейської діяльності банку, яка передбачає:

• санкціоновані операції та продукти, з якими банк може здійснювати операції на свій власний розсуд або за дорученням третіх сторін, ідеально класифіковані за групами продуктів чи ризиків;

• ринки, на яких здійснюються торговельні операції: вони можуть бути регіональними чи позабіржовими ринками цінних паперів (ПРЦП) на відміну від фондової біржі;

• процедури для оцінки, аналізу, контролю ризиків та управління ними;

• обсяг дозволених ризикових позицій після врахування ризику, який вважають прийнятним;

• відповідні обмеження та процедури, що стосуються перевищень установлених обмежень;

• процедури, включаючи документи, вимоги яких слід дотримуватися до введення нових продуктів чи операцій;

• тип і періодичність звітів тим, кого наділено найвищими повноваженнями;

• графік і періодичність перегляду, оновлення та затвердження політики.

Заходи операційного контролю

5. Чи існує відповідний розподіл обов'язків між загальним і операційний відділом.

6. Чи здійснюються незалежно від загального відділу/філії такі види діяльності:

• підтвердження торговельних операцій;

• реєстрація та звірка позицій і результатів;

• оцінка вартості торговельних операцій чи незалежна перевірка ринкових цін;

• розрахунки за операціями.

7. Чи нумерують попередньо бланки реєстрації операцій (якщо вони не створюються автоматично).

8.Чи має банк кодекс поведінки дилерів, який стосується таких аспектів:

• заборони дилерам здійснювати операції за свій рахунок;

• обмежень щодо прийняття подарунків та представницької діяльності;

• конфіденційності інформації про клієнтів;

• встановлення осіб затверджених контрагентів;

• процедур огляду діяльності дилерів управлінським персоналом.

9. Чи є структура політики щодо оплати праці такою, що запобігає прийняттю на себе надмірних ризиків.

10. Чи вводяться нові продукти лише після отримання відповідного затвердження та встановлення відповідних процедур і систем управління ризиками.

Ліміти і торговельна діяльність

11. Чи має банк докладний перелік лімітів для контролю за ринковим, кредитним ризиками та ризиком ліквідності, встановлених для всієї організації, підрозділів та окремих дилерів. Деякі загальновживані ліміти — це умовні ліміти чи ліміти обсягу (за валютою чи контрагентами); ліміти щодо продажу за найкращою ціною, яка нижча від існуючого рівня; ліміти щодо розриву цін внаслідок відсутності операцій на ринку та ліміти щодо строків і дат платежів; ліміти щодо укладання операцій та ліміти щодо вартості, вразливої до ризиків (ринкового та кредитного ризиків).

12.Чи розподілені ліміти за ризиками відповідно до загальних лімітів банку.

13.Чи знають усі дилери свої ліміти та як їх використовувати. Чи зменшує негайно кожна нова операція існуючий ліміт.

14. Чи встановлені процедури, які стосуються перевищення лімітів.
Оцінка ризиків та управління ризиками

15. Чи існує незалежний підрозділ управління ризиками (іноді його називають «офісом провідників») для оцінки, моніторингу та управління ризиками. Чи звітує цій відділ безпосередньо тим. кого наділено найвищими повноваженнями.

16. Який метод застосовують для оцінки ризику, що виникає від торговельної діяльності (наприклад, ліміти позицій, ліміти чутливості, ліміти вразливої до ризику вартості тощо).

17. Чи відповідає обладнання систем контролю та управління ризиками потребам з обробки обсягу, складності й ризику казначейських операцій.

18. Чи охоплює система оцінки ризиків усі портфелі, всі продукти та всі ризики.

19. Чи існують відповідні документи для всіх елементів системи оцінки та управління ризиками (методологія, розрахунки, параметри).

20. Чи регулярно здійснюється переоцінка вартості всіх портфелів торговельних операцій та обчислення вразливості ризикам, принаймні щодня, щодо активних дилерських операцій.

21. Чи регулярно оцінюють, документують, оновлюють (для врахування параметрів, що змінилися) моделі управління ризиками, методології та припущення, застосовані для оцінки ризиків і обмеження ризиків.

22. Чи провадиться аналіз стресових ситуацій та чи моделюють і перевіряють «найгірші сценарії» (в яких розглядають несприятливі ринкові події, наприклад незвичайні зміни чи різкі коливання цін, ліквідність ринку або дефолт основного контрагента).

23. Чи своєчасно отримує звіти управлінський персонал та чи є вони змістовними.

Підтвердження '

24. Чи використовує банк процедури у письмовій формі для:

• незалежного розсилання пронумерованих вихідних підтверджень, які надсилаються контрагентам щодо всіх операцій, укладених дилерами;

• незалежного отримання всіх підтверджень, що надходять, та перевірки їх відповідності пронумерованим копіям бланків реєстрації внутрішніх операцій;

• незалежного порівняння зразків підписів на підтвердженнях, що надходять;

• незалежного підтвердження всіх операцій, щодо яких не було отримано жодного вхідного підтвердження;

• проведення незалежного контролю розбіжностей в отриманих підтвердженнях.

Розрахунки за операціями

25. Чи обмінюються інструкціями у письмовій формі щодо здійснення розрахунків з контрагентами за допомогою використання вхідних і вихідних підтверджень.

26. Чи порівнюють інструкції щодо розрахунків з контрактами.

27. Чи здійснюють розрахунки лише відповідно уповноважені працівники, які не пов'язані з ініціюванням та реєстрацією операцій, і на основі затверджених письмових інструкцій.

28. Чи повідомляють щодня відділ розрахунків у письмовій формі про всі заплановані розрахунки (надходження та платежі) для того, щоб вчасно виявити і проконтролювати випадки дублювання запитів і неотримання платежів.

29. Чи ведуться облікові записи на основі первинної документації, чи звіряються вони з первинною документацією працівниками операційного відділу, які не ведуть обліку невиконаних контрактів та не виконують функції, пов'язані з розпорядженням грошима.

Реєстрація

30. Чи складають звіти про винятки, пов'язані з: перевищенням лімітів; несподіваним збільшенням обсягу операцій у одного брокера, клієнта чи контрагента; операціями за незвичайними контрактними ставками тощо. Чи здійснюється моніторинг за ними негайно та незалежно від дилерів.

31. Чи має банк процедури у письмовій формі, які вимагають:

 

• обліку всіх використаних і невикористаних бланків реєстрації операцій;

• здійснення незалежною стороною оперативного відображення в облікових записах усіх операцій, включаючи процедури з ідентифікації та виправлення відхилених угод;

• щоденної звірки позицій та прибутку дилерів з обліковими записами, а також проведення оперативного аналізу всіх розбіжностей;

• регулярного надання управлінському персоналу звітів, складених з необхідним ступенем деталізації, який дає змогу здійснювати моніторинг зазначених вище лімітів.

 

32. Чи часто виконується звірка рахунків ностро і востро та чи виконується вона працівниками, які не залежать від підрозділу розрахунків.

33. Чи перевіряють регулярно рахунки сумнівної заборгованості.

34. Чи має банк облікову систему, що дає можливість складати звіти, в яких відображено його позиції за угодами «спот» і форвардними угодами, чисті відкриті та загальні позиції за різними типами продуктів:

• за придбанням і продажем, за валютою;

• за датою погашення, за валютою;

• за контрагентами, за валютою.

35. Чи переоцінюють періодично (наприклад, щодня) відкриті позиції до
поточної вартості на основі оголошених курсів чи курсів, повідомлених
безпосередньо незалежними джерелами.

Загальні аудиторські процедури

36. Певні аудиторські процедури застосовують до середовища, в якому
здійснюються казначейські операції. Для того щоб зрозуміти таке
середовище, аудитор спочатку отримує розуміння:

• величини, обсягу, складності та ризику казначейських операцій;

• важливості казначейських операцій порівняно з іншою діяльністю банку;

• концептуальної основи, згідно з якою здійснюються казначейські операції;

• організаційної цілісності казначейських операцій.

37. Після отримання розуміння і виконання тестів контролю із задовільними
результатами аудитор, як правило, оцінює:

• точність реєстрації операцій, здійснених протягом періоду, та пов'язаних із ними прибутків і збитків за допомогою посилання на бланки реєстрації операцій та на підтвердні документи;

• повноту відображення операцій та відповідну звірку даних загального відділу операцій з клієнтами і операційного відділу з даними облікових систем щодо відкритих позицій на кінець періоду;

• наявність незакритих позицій за допомогою підтверджень від третіх сторін на дату проміжної звітності чи на кінець періоду;

• прийнятність курсів обміну валют, відсоткових ставок чи інших основних ринкових ставок, використаних на кінець року, для обчислення нереалізованих прибутків і збитків;

• прийнятність моделей оцінки і припущень, використаних для оцінки справедливої вартості фінансових інструментів у обігу на кінець періоду;

• прийнятність використовуваних облікових політик, зокрема щодо визнання доходу і розмежування інструментів хеджування та інструментів для операцій.

38. Далі розглядаються відповідні аспекти казначейських операцій, які, як
правило, мають підвищений аудиторський ризик.

Зміна продуктів чи видів діяльності

39. Певні ризики часто виникають, коли запроваджують нові продукти чи
види діяльності. Для аналізу таких ризиків аудитор спочатку прагне
отримати підтвердження, що існують затверджені процедури для таких
випадків. Як правило, банку слід розпочинати таку діяльність тільки в
тому разі, якщо забезпечується ритмічне проходження нових операцій
через системи контролю, повністю функціонують системи ІТ (або за

потреби функціонує тимчасова система супроводження) та відповідні процедури належно документуються. Звичайно, нові обігові інструменти підлягають ретельному огляду аудитором, який спочатку отримує перелік усіх нових продуктів, запроваджених протягом періоду (або повний перелік усіх інструментів, з якими здійснювалися операції). На основі цієї інформації аудитор встановлює характеристики відповідних ризиків і намагається отримати підтвердження надійності систем внутрішнього контролю та обліку.

Довіра до програмістів

40. Банки здійснюють великий обсяг операцій, тому фактично всі банки
підтримують цикл казначейських операцій за допомогою систем ІТ.
Через складність систем, що використовуються, та супутніх процедур
аудитор, як правило, звертається по допомогу фахівців з ІТ для отримання
відповідних навичок та знань при тестуванні систем і відповідних
залишків на рахунках.

Мета здійснення операцій

41. Аудитор розглядає, чи здійснює банк спекулятивні операції з
фінансовими інструментами, чи хеджує їх іншими операціями. Мету
здійснення таких операцій незалежно від того, чи є вони операціями
хеджування або торговельними операціями, слід визначати на етапі
здійснення операції, щоб застосувати правильний обліковий підхід. Якщо
операції укладають з метою хеджування, аудитор розглядає відповідний
обліковий підхід і подання таких операцій, а також узгоджені
активи/зобов'язання згідно з відповідними обліковими вимогами.

Процедури оцінки вартості

42. Позабалансові фінансові інструменти оцінюють, як правило, за ринковою чи справедливою вартістю, за винятком випадків використання інструментів для цілей хеджування, які згідно з багатьма концептуальними основами фінансової звітності оцінюють за такою самою основою, як і основний об'єкт хеджування. Якщо важко визначити ринкові ціни на певний інструмент, можна застосовувати фінансові моделі, які широко використовуються у банківській галузі для визначення справедливої вартості. На додаток до розкриття інформації про умовні суми відкритих позицій деякі країни вимагають розкриття інформацій про потенційні ризики, що виникають, наприклад про еквівалент кредитного ризику і відновлювальну вартість таких інструментів у обігу.

43. Як правило, аудитор перевіряє застосовані моделі оцінки вартості, включаючи процедури контролю щодо середовища їх застосування, і розглядає, чи введена в ці моделі докладна інформація про окремі контракти, показники оцінок вартості та припущення. Оскільки багато з

цих інструментів з'явилися недавно, аудитор перевіряє оцінку вартості з особливою ретельністю, беручи до уваги такі чинники:

• може не існувати судових прецедентів, які стосуються умов угод про основні інструменти. Тому важко оцінити позовну силу цих умов;

• порівняно невелика кількість управлінського персоналу обізнана з ризиками, властивими цим інструментам. Це може призвести до підвищення ризику викривлень і ускладнень при встановленні заходів контролю, спрямованих на своєчасне попередження або виявлення й виправлення викривлень;

• деякі з цих інструментів не існують протягом повного економічного циклу (ринки, на яких спостерігаються тенденції до падіння або зростання курсів, високі й низькі ставки відсотка, високий і низький рівні ділової активності, мінливість цін), тому складніше оцінити їхню вартість із таким самим ступенем визначеності, що й вартість звичайних інструментів. З цієї причини важко прогнозувати з достатнім ступенем визначеності їх цінову кореляцію з іншими інструментами, призначеними для згортання, які банк використовує з метою хеджування своїх позицій;

• моделі, застосовані для оцінки вартості таких інструментів, можуть не функціонувати належно за нестандартних ринкових умов.

44. Крім того, аудитор розглядає необхідність і достатність резервів на фінансові інструменти, таких як резерв ризику ліквідності, резерв ризику моделі та резервів операційного ризику. Складність певних інструментів потребує експертних знань. Якщо аудитор не має професійної компетентності для виконання необхідних аудиторських процедур, потрібна консультація відповідних експертів.

45. Ще одним питанням особливої уваги аудитора є операції, укладені за ставками, які виходять за межі переважних ринкових ставок; вони часто пов'язані з ризиком прихованих збитків чи шахрайських операцій. Внаслідок цього банк зазвичай забезпечує механізми, здатні виявляти операції, що не відповідають стану ринку. Аудитор отримує достатні й відповідні аудиторські докази стосовно надійності відділу, який виконує це завдання. Аудитор також розглядає можливість огляду вибірки визначених операцій.

Позики та аванси

Вступ

46. Відповідно до консультативного документа «Принципи управління
кредитним ризиком», опублікованого Базельським комітетом з
банківського нагляду, найпростіше кредитний ризик можна визначити як

можливість того, що позичальник чи контрагент банку не виконає свої зобов'язання в узгоджені строки.

47. Позики та аванси — основні джерела кредитного ризику у більшості банків, оскільки, як правило, вони є найзначнішими активами банку і приносять найбільшу частку доходів. Особливо важливим чинником при здійсненні позик є величина кредитного ризику, пов'язаного з процесом надання позик. У разі окремих позик кредитний ризик стосується здатності та бажання позичальника платити. Крім позик, іншими джерелами кредитного ризику є акцепти, міжбанківські операції, фінансування операцій, валютні операції, фінансові ф'ючерси, «свопи», облігації, акції, опціони та продовження строків погашення зобов'язань і гарантій, а також розрахунки за операції.

48. Кредитний ризик є основним джерелом серйозних банківських проблем, він безпосередньо пов'язаний із нормами податкових пільг для позичальників та контрагентів, відсутністю відповідного досвіду з кредитування, незадовільним управлінням портфельними ризиками та відсутністю уваги до змін в економіці чи інших обставинах, які можуть призвести до погіршення кредитного стану партнерів банку. Ефективне управління кредитним ризиком — важлива складова частина зваженого підходу до управління ризиками та основа довгострокового успіху в будь-якій банківській організації. При управлінні кредитним ризиком банкам слід ураховувати рівень ризику, властивого як окремим кредитам та операціям, так і всьому портфелю активів. Банкам також потрібно аналізувати ризик між кредитним ризиком та іншими ризиками.

Типові питання про заходи контролю

49. Кредитні ризики виникають внаслідок характеристик позичальника і характеру ризиків. Кредитоспроможність, країна, в якій здійснюються операції, та характер діяльності позичальника впливають на рівень кредитного ризику. До того ж на кредитний ризик впливають мета і забезпечення ризику.

50. Для зручності кредитні функції можна розподілити на такі складові частини:

а) організація кредиту і виплата коштів;

б) моніторинг;

в) одержання платежів;

г) періодичний огляд і оцінка.
Організація кредиту і виплата коштів

51. Чи отримує банк повні та інформативні заявки на одержання позики,
включаючи фінансові звіти позичальника, джерело погашення позики і
призначення надходжень.

52 Чи має банк письмові рекомендації з критеріїв, які слід використовувати при оцінці заявок на одержання позики (наприклад, показник покриття відсоткових ставок, додаткові резервні зобов'язання з кредитних інструментів, показники співвідношення заборгованості та власного капіталу).

53. Чи одержує банк звіти за кредитами або проводить незалежне вивчення можливих позичальників.

54. Чи використовує банк процедури, що забезпечують виявлення кредитування пов'язаних сторін.

55. Чи проводиться належний аналіз кредитних досьє клієнтів, включаючи прогнозовані джерела коштів для обслуговування і погашення позики.

56. Чи ґрунтуються ліміти затвердження позик на досвіді інспектора з кредитів.

57. Чи потрібно затвердження кредиту, який перевищує встановлені ліміти, відповідним кредитним комітетом або радою директорів.

58. Чи є відпрвідний розподіл обов'язків між відділом затвердження позик і відділами моніторингу видачі кредитних коштів, отримання платежів та аналізу.

59. Чи перевіряється право власності на заставне забезпечення позики і пріоритетність права кредитора вступати у володіння власністю, запропонованою як забезпечення.

60. Чи забезпечує банк підписання позичальником документа, що має юридичну силу, як доказ зобов'язання погасити позику.

61. Чи перевіряються гарантії для отримання впевненості в тому, що вони є юридично дійсними.

62. Чи розглядається й затверджується документація, що підтверджує заявку на одержання позики, незалежним службовцем, не підпорядкованим інспектору з кредитів.

63. Чи є контроль, що забезпечує належну реєстрацію заставного забезпечення (наприклад, реєстрацію в державних органах заставних прав на майно).

64. Чи є адекватний фізичний захист векселів, заставного забезпечення та підтвердних документів.

65. Чи є контроль, що забезпечує негайний облік виплати коштів за позиками.

66. Чи є контроль, що забезпечує, наскільки можливо, використання суми позики позичальником за призначенням.

Моніторинг

67. Чи складаються пробні баланси і чи звіряються з контрольними рахунками тими працівниками, які не беруть участі в обробці й реєстрації кредитних операцій.

68. Чи готуються вчасно звіти за позиками, щодо яких прострочені платежі основної суми або відсотків.

69. Чи розглядаються ці звіти працівниками, незалежними від відділу кредитування.

70. Чи використовуються процедури, що дають змогу контролювати дотримання позичальником кредитних обмежень (наприклад, умов кредитної угоди) та вимог з надання інформації банку.

71. Чи прийняті процедури, що вимагають періодичної переоцінки вартості застав.

72. Чи прийняті процедури, що дають змогу переконатися в тому, що проводиться регулярний аналіз фінансового стану позичальника і результатів його діяльності.

73. Чи прийняті процедури, які забезпечують точну реєстрацію важливої адміністративної інформації (наприклад, продовження реєстрації забезпечення) і виконання дій після її отримання.

Одержання платежів

74. Чи ведеться облік платежів за основною сумою боргу і відсотків, а також оновлення залишків на рахунках позик працівниками, незалежними від відділу надання кредитів.

75. Чи прийнятий контроль, що забезпечує своєчасне нагадування про строки платежів за простроченими кредитами.

76.- Чи прийняті письмові процедури, які визначають політику банку щодо відшкодування простроченої основної суми кредиту та відсотків законним порядком, таке як відчуження чи вступ кредитора у володіння майном боржника.

77. Чи прийняті процедури з надання регулярних підтверджень залишків на
рахунках позик за допомогою прямих письмових контактів з
позичальником, які здійснюються працівниками, незалежними від
відділів надання і реєстрації кредитів, а також чи проводиться незалежне
дослідження виявлених розбіжностей.

Періодичний огляд та оцінка

78. Чи прийняті процедури незалежного огляду всіх позик, включаючи:
• огляд результатів зазначених вище процедур моніторингу;

• огляд поточних обставин, що безпосередньо впливають на позичальників у відповідних географічних регіонах і галузях.

79. Чи існують відповідні політики у письмовій формі з установлення
критеріїв для:

• створення резервів на збитки за позиками;

• припинення нарахування відсотків (чи створення резервів на згортання);

• оцінки заставного забезпечення з метою створення резервів на збитки;

• сторнування раніше встановлених резервів;

• поновлення нарахування відсотків;

• списання позик.

80. Чи використовуються процедури, які забезпечують своєчасне
відображення в бухгалтерському обліку всіх необхідних резервів.

Загальні аудиторські процедури

81. Наведені нижче аудиторські процедури призначені для того, щоб аудитор
мав можливість виявити операційні стандарти та процеси, встановлені
банком, і перевірити дотримання вимог заходів контролю щодо
управління кредитним ризиком.

Планування

82. Аудитор отримує знання та розуміння щодо методу контролю кредитного
ризику банку. Це включає такі питання:

• процес моніторингу ризику та систему забезпечення виявлення й агрегування кредитів пов'язаним сторонам;

• метод банку щодо оцінки вартості заставного забезпечення ризику та ідентифікації потенційних і точних збитків;

• практику кредитування в банку та базу клієнтури.

83. Аудитор розглядає, чи забезпечує програма огляду ризиків незалежність від підрозділу кредитування, включаючи те, чи достатня періодичність для надання вчасної інформації щодо нових тенденцій у портфелі та загальних економічних умов, а також чи збільшують періодичність для визначених проблемних кредитів.

84. Аудитор розглядає кваліфікацію персоналу відділу перевірки кредитів. Галузь кредитування змінюється швидко та фундаментально, що призводить до відсутності кваліфікованого досвіду щодо неї. Аудитор розглядає, чи має персонал відділу перевірки кредитів знання та навички, необхідні для управління й оцінки діяльності з кредитування

85. Аудитор розглядає на основі попередньо отриманої інформації причини існуючих проблем або недоліків системи. Аудитор розглядає, чи створюють ці проблеми та недоліки можливості для майбутніх проблем.

86. Аудитор оглядає звіти управлінського персоналу та розглядає, чи досить вони докладні для оцінки ризиків контролю.

87. Слід зазначити, що важко визначити та провести аудит операцій кредитування пов'язаних сторін, оскільки важко ідентифікувати операції з пов'язаними сторонами. Для того щоб ідентифікувати всі пов'язані сторони та операції з пов'язаними сторонами, треба розраховувати в основному на управлінський персонал; ідентифікувати такі операції за допомогою системи внутрішнього контролю банку може бути важко.

Тести контролю

88. Аудитор отримує знання та розуміння методу банку щодо контролю
кредитного ризику. Це включає такі питання:

• портфель кредитів і різні особливості та характеристики кредитів;

• документацію про кредити, використану банком;

• склад відповідної документації про кредити для різних типів кредитів;

• процедури банку та рівні санкціонування надання кредиту.

89. Аудитор виконує огляд політик кредитування і розглядає:

• чи виконуються огляди та періодичні оновлення політик для забезпечення відповідності змінюваним ринковим умовам і новим напрямам бізнесу банку;

• чи затвердили ті, кого наділено найвищими повноваженнями, ці політики та чи дотримується їх банк.

90. Аудитор перевіряє систему звітності з огляду кредитів, включаючи
кредитні досьє та річний графік чи план огляду кредитів, а також
розглядає, чи є вони завершеними, точними і вчасними та чи нададуть
достатню інформацію, щоб управлінський персонал був здатний
ідентифікувати й контролювати ризик. Чи містять звіти:

• ідентифікацію проблемних кредитів;

• поточну інформацію щодо портфельного ризику;

• інформацію про нові тенденції щодо портфеля та сфери кредитування.

91. Аудитор розглядає характер та обсяг застосування огляду кредитів,
зокрема:

• метод відбору кредитів;

• спосіб огляду кредитів, зокрема:

§ аналіз поточного фінансового стану позичальника, в якому розглядається його здатність погасити кредит;

§ тести винятків з документування, винятків з політик, недотримання вимог внутрішніх процедур та порушень законодавчих і нормативних актів.

92. Аудитор розглядає ефективність управління кредитами та портфелем, перевіряючи:

• загальну філософію управлінського персоналу з кредитування у такий спосіб, щоб отримати відповіді управлінського персоналу;

• вплив кредитів, що не підтверджуються поточною та повною фінансовою інформацією й аналізом здатності погасити кредит;

• вплив кредитів, щодо яких відсутня документація з ризиків та заставного забезпечення;

• обсяг кредитів, які невідповідно структуровані, наприклад графіки погашення не узгоджуються з метою кредиту;

• обсяг і характер концентрації ризиків, включаючи концентрацію класифікованих і підданих критиці кредитів;

• прийнятність переведення низькоякісних кредитів з однієї філії до іншої;

• точність та повноту звітів;

• компетентність вищого управлінського персоналу, інспекторів з кредитів та персоналу відділу управління кредитами.

Процедури по суті

93. Аудитор розглядає рівень знань управлінського персоналу щодо власних проблем банку з кредитного ризику за допомогою вибіркових оглядів файлів з кредитною інформацією. Критерії відбору містять:

• рахунки з непогашеним залишком, що дорівнює встановленій сумі чи перевищує її;

• рахунки в «переліку потенційно несприятливих кредитів» з непогашеним залишком, який перевищує встановлену суму;

• рахунки, за якими резерв перевищує встановлену суму;

• рахунки, оброблювані підрозділом, який управляє проблемними чи високоризиковими банківськими рахунками;

• рахунки, на яких прострочені виплати за основною сумою боргу чи відсотками перевищують встановлену суму та заборгованість триває більше від установленого періоду;

• рахунки, на яких непогашена сума перевищує ліміт санкціонованої кредитної лінії;

• рахунки з підприємствами, що здійснюють діяльність у галузях чи країнах, в яких, як свідчать власні економічні знання аудитора, вона може бути ризикованою;

• проблемні рахунки, визначені банківськими контрольними органами, і проблемні рахунки, відібрані у попередньому році;

• обсяг кредитів іншим фінансовим інститутам за міжбанківськими кредитними лініями.

Крім того, якщо працівники банку отримують запит про надання зведених даних, які характеризують усі кредити понад визначений обсяг, згруповані за принципом взаємозв'язку, слід провести аналіз зведених даних за кредитами з такими характеристиками (які можуть вказувати на необхідність проведення детальнішого огляду):

• великий збиток від основної діяльності в останньому фінансовому році;

• стійкі збитки від основної діяльності (наприклад, протягом двох чи кількох років);

• високий коефіцієнт відношення боргу до капіталу (наприклад, що перевищує 2:1; проте коефіцієнт буде різним залежно від галузі);

• невиконання умов кредитної угоди;

• модифікований аудиторський звіт:

• надана інформація є неповною або застарілою;

• позики недостатньо забезпечені або забезпечені в основному гарантіями;

• рахунки, за якими управлінський персонал банку вчасно не проводить огляд.

Аудитор відбирає кредити для детального огляду із списку кредитів, використовуючи критерії відбору вибірки, зазначені вище, та отримує документацію, необхідну для розгляду надходжень від кредитів. Вона може охоплювати:

• файли з інформацією про кредити і заставне забезпечення;

• списки або звіти за простроченими платежами;

• стислий опис діяльності;

• попередні переліки сумнівних рахунків;

• звіт за позиками, що не належать до поточного періоду;

• фінансові звіти позичальника;

• звіти про оцінку вартості заставного забезпечення. Використовуючи файл з інформацією про кредити, аудитор:

 

• визначає тип кредиту, відсоткову ставку, строк погашення, умови виплати, забезпечення й зазначену мету використання кредиту;

• розглядає, чи підтверджують документи щодо заставного забезпечення відповідну реєстрацію і чи отримував банк відповідну юридичну консультацію про законну силу забезпечення;

• розглядає, чи достатня справедлива вартість заставного забезпечення (зокрема, для кредитів, що вимагають створення резерву) для забезпечення кредиту і (де це доречно) чи належно застраховане забезпечення. Критично аналізує оцінку застави, у тому числі методи припущення, використані оцінювачем;

• оцінює надходження від кредиту і розглядає необхідність резерву для рахунку;

• визначає, чи затверджена заявка на одержання кредиту або його поновлення відповідними особами;

• виконує огляд періодичної фінансової звітності позичальника і зазначає значні суми й основні операційні коефіцієнти (тобто коефіцієнти оборотного капіталу, прибутковості, акціонерного капіталу та відношення боргу до капіталу);

• виконує огляд усіх приміток і кореспонденцію, що містяться у файлі з огляду позик. Зазначає періодичність оглядів, які виконуються працівниками банку, і розглядає, чи відповідають вони банківським інструкціям.

Аудитор розглядає, чи існують політики і процедури щодо проблемних і прострочених кредитів, включаючи:

• періодичні огляди окремих проблемних кредитів;

• інструкції щодо забезпечення надходжень чи зміцнення кредитів, включаючи вимоги до оновлення вартості заставних забезпечень і позицій, за якими існує право відчуження, огляду документації, фінансової звітності, що надається за вимогою;

• обсяг та тенденції минулих прострочених і непродуктивних кредитів;

• кваліфікованих інспекторів, що займаються проблемними кредитами;

• інструкції з відповідного обліку проблемних кредитів, наприклад політика щодо непродуктивних кредитів, спеціальна політика щодо резервів.

Додатково до оцінки достатності резервів за окремими кредитами аудитор розглядає, чи слід створювати додаткові резерви за конкретними категоріями або класами кредитів (наприклад, кредити за кредитними картками чи кредити з «суверенним» ризиком), а також оцінити достатність будь-яких резервів, що міг створити банк унаслідок обговорень з управлінським персоналом.

 

ДОДАТОК 3


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 93 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Санкт-Петербург – 2012 | Тема 2. Методы предотвращения постконфликта на стадии подготовки -4 часа | Поняття, сутність і об'єкт соціальної політики | Мета і завдання соціальної політики | Умови реалізації соціальної політики | Використання інструментів соціальної політики в Україні |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
агальні підходи до покращення соціальної політики| Приклади фінансової інформації, коефіцієнтів і показників, загальновживаних при аналізі фінансового стану та результатів діяльності банку

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.046 сек.)