Морфологія зубів

Зуби людини є складовою частиною жувально-мовленнєвого апарату, який являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих органів, що беруть участь у жуванні, диханні, утворенні голосу і мови. До нього входять:

1) тверда опора - лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб;

2) жувальні м'язи;

3) органи, призначені для захоплення, пересовування їжі і формування хар­чової грудки для ковтання, а також звукоутворення і подрібнення їжі, — зуби;

4) органи, які служать для змочування їжі і ферментативної її обробки, — слинні залози ротової порожнини.

Зуби перебувають в оточенні різних анатомічних утворень, які в сукуп­ності складають зубні органи (organoni dentales). Зубні органи утворюють на щелепах метамерні зубні ряди, тому ділянку щелепи з приналежним їй зубом визначають як зубо-щелепний сегмент. Виділяють зубо-щелепні сегменти верх­ньої щелепи (segmenta dentomaxillares) і нижньої щелепи (segmenta dentomandibulares).

Pars spongiosa maxillae Canalis radicis dentis Pars com pacta maxillae Periosteum maxillae Periosteum alveolare Gingiva

Foramen apicis dentis Pars spongiosa maxillae Substantia ossea

Periosteum alveolare Periosteum maxillae Pulpa dentis Spatia interglobularia

Substantia eburnea

Substantia adamantina

Зубо-щелепний сегментвключає(мал. 12):

Мал. 12. Будова зубо-щелепного сегмента (за Кіш та Сентаготаї, 1960)

Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату

1)зуб;

2) зубну комірку і прилеглу до неї частину щелепи, покриту слизовою обо­лонкою;

3) зв'язковий апарат, який фіксує зуб до комірки;

4) судини і нерви.

Зуби людини належать до гетеродонтної і текодонтної систем дифідонт-ного типу. Спочатку функціонують тимчасові молочні зуби (denies decidui), які в повному складі (20 зубів) з'являються до 2 років життя.

Починаючи з 5-6 років, вони доповнюються, а потім заміняються пос­тійними 32 зубами (dentespermanentes).

Частини зуба (див. мал. 12). Кожен зуб (dens) складається з:

1) коронки (corona dentis) — потовщеної частини зуба, яка виступає із зуб­ної комірки;

2) шийки (cervis dentis) — звуженої частини, яка прилягає до коронки;

3) кореня (radix dentis) — частини зуба, яка розміщена всередині зубної комірки; корінь зуба закінчується верхівкою (apex radicis dentis).

Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість ко­ренів — від 1 до 3. У стоматології прийнято розрізняти клінічну коронку (corona clinica), під якою розуміють не всю ділянку зуба, а тільки ділянку над яснами, і клінічний корінь (radix clinica) — ділянку зуба, яка вкрита яснами.

Клінічна коронка внаслідок атрофії ясен з віком збільшується.

У середині зуба є невелика порожнина (cavitas dentis), форма якої різна в різних зубах. Форма порожнини коронки зуба (cavitas coronalis) подібна до форми коронок. Вона продовжується в корінь у вигляді каналу кореня зуба (canales radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (foramen apicis dentis). У зубах з двома і трьома коренями є відповідно по два і три коре­невих канали та отвори. Канали нерідко можуть роздвоюватися, розгалужува­тися і знову з'єднуватися в один.

Стінка порожнини зуба, яка прилягає до його жувальної поверхні, нази­вається склепінням.

У малих і великих корінних зубах, на жувальній поверхні яких є жувальні горбки, у склепінні помітні відповідні заглиблення, заповнені пульпою. Поверх­ня порожнини, від якої починаються кореневі канали, називається дном по­рожнини. В однокореневих зубах дно порожнини лійкоподібно звужується і переходить у канал. У багатокореневих зубах дно більш плоске, в ньому є отвір для кожного кореневого каналу.

Порожнина зуба заповнена пульпою (pulpa dentis) з особливою за будовою пухкою сполучною тканиною, збагаченою клітинними елементами, судинами і нервами. Відповідно до частин порожнини зуба розрізняють коронкову пуль­пу (pulpa coronalis) і кореневу пульпу (pulpa radicularis).

Загальна будова зуба. Тверду основу зуба складає дентин (dentinum) — речовина, подібна за будовою до кістки. Він визначає форму зуба. Дентин, що утворює коронку, покритий шаром білої емалі (епатеїит), а ден-

тин кореня — цементом (cementum). Місце з'єднання емалі коронки і цементу кореня розташоване на шийці зуба. Можливі три типи з'єднання емалі з цемен­том: 1) вони з'єднуються впритул; 2) перекривають один одного (емаль - це­мент, і навпаки); 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишаєть­ся відкрита ділянка дентину. На поверхні емалі неушкоджених зубів знаходить­ся міцна, позбавлена звапнення кутикула емалі (cuticula enameli).

Дентин є первинною тканиною зубів. У нижчих хребетних (риби, деякі амфібії) зуби складаються тільки з дентину. Починаючи з рептилій, у зубах з'являються емаль і цемент. Дентин за своєю структурою подібний до грубово­локнистої кістки і відрізняється від неї відсутністю клітин і більшою твердіс­тю. У дентині дуже багато дентинних трубочок (tubuli dentinales) — в 1 мм² до 75 000. У цих трубочках проходять дентинні відростки одонтобластів.

Поблизу пульпи трубочок більше, ніж у корені. Кількість дентинних трубо­чок неоднакова в різних зубах: у різцях їх у 1,5 разу більше, ніж у молярах.

Основна речовина дентину розташована між канальцями Ьскладається з колагенових волокон і речовини, що їх склеює. Розрізняють два шари дентину: зовнішній — плащовий і внутрішній — припульпарний. У плащовому шарі во­локна основної речовини прямують у радіальному напрямку, а в припульпар-ному — у тангенціальному. У бічних відділах коронки і в корені волокна пла­щового шару розташовуються косо. По відношенню до дентинних канальців колагенові волокна плащового шару проходять паралельно, а припульпарного — під прямим кутом. Між колагеновими волокнами відкладаються мінеральні солі (в основному фосфат кальцію, карбонат кальцію, магнію і натрію) і крис­тали гідроксиапатиту.

Кристали солей орієнтовані за ходом волокон. Спостерігаються ділянки ден­тину з малою або зовсім зневапненою основною речовиною (інтерглобулярні про­стори). Ці ділянки можуть збільшуватися за наявності патологічних процесів. У людей старшого віку спостерігаються ділянки дентину, у яких звапнені і волок­на. Внутрішній шар припульпарного дентину зневапнений називається дентин-ною зоною (предентин). Ця зона є місцем постійного росту дентину.

Емаль складається з емалевих призм (prismae enameli) — тонких (3-6 нм) подовжених утворів, які йдуть хвилеподібно через усю товщу емалі і міжприз-мову речовину. Товщина емалевого шару різна в різних відділах зуба і коли­вається від 0,01 (у ділянці шийки зуба) до 1,7 мм (на рівні жувальних горбків молярів). Емаль є найтвердішою тканиною тіла людини, що пояснюється ви­соким (до 97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Емалеві призми на попереч­ному зрізі мають полігональну форму і розташовуються радіально до дентину і до поздовжньої осі зуба.

Із зовнішнього боку емаль покрита тонкою, стійкою до дії кислот оболон­кою — пелікулою.

Цемент нагадує грубоволокнисту кістку, складається з просякнутої вап­ном (до 70 %) основної речовини, у якій у різних напрямках ідуть колагенові волокна. Цемент верхівки кореня і міжкореневих відділів складають особливі

Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату

клітини — цементоцити, які розташовані в кісткових порожнинах. Трубочок і судин у цементі немає. Живиться він шляхом дифузії з боку періодонта.

Корінь зуба прикріплюється до зубної комірки за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон. Ці пучки — пухка сполучна тка­нина і клітинні елементи — утворюють сполучнотканинну оболонку зуба, яка знаходиться між коміркою і цементом, — періодонт (periodontium). Періодонт відіграє роль внутрішнього окістя. Такого роду прикріплення є одним із видів фіброзного з'єднання, або зубоальвеолярним з'єднанням (articulatio dentoalveolaris). Такі утворення, як корінь зуба, комірки, відповідна їм ділянка коміркового відростка і слизової оболонки ясен, є складовими пародонта (parodentium).

Дата добавления: 2015-10-13