Частина четверта. СЛИЗОВИКИ 2 страница

– Треба поговорити, – сказала Оля. – Можеш піднятися?

– Ні, краще ви зайдіть до мене, – запросив Чага.

Офіцери залишились біля входу до бомбосховища, а Оля та Гайдук увійшли до шлюзової підземної кімнати: масивні сталеві двері, що вели до основних приміщень сховища, були зачинені. Сіли на жорсткі металеві сидіння, які нагадали Гайдукові відсік у госпітальному літаку «Ланкастер‑27».

– Він хто? – вказав Чага на Гайдука, втупившись очима в його камуфляжну куртку – Державний убивця? Я не хочу з ним розмовляти.

– Ні, ні, це добра людина, – запевнила Оля. – Він – колишній священик.

– Гаразд, – погодився Чага. – Що треба?

– Розкажи, що відбувається?

– Бандити з групускули КОМАН захопили владу в комуні. Диктують нам свою волю. їх меншість. Але їх усі бояться. В них зброя і вибухівка. Більшість взагалі не розуміє, що відбувається. Напередодні КОМАНи передали нам велику партію драгів. Тому ніякого опору немає. Але найбільше свинство, що ці паскуди заклали вибухівку під будинком для сиріт біля Ботанічного саду.

Оля перезирнулася з Гайдуком.

Наче зрозумівши хід їхніх думок. Чага застеріг:

– Зараз ніч, діти сплять. Якщо їх почнуть евакуйовувати, КОМАНи негайно підірвуть будинок.

– Чи можна якось розтягти строк ультиматуму? – Гайдук згадав, що в тому сиротинці живуть брати і сестричка Святополка Рьонгвальда–Блідого. – Хоча б тому що президент повернеться до Києва через вісімнадцять годин.

– Не знаю, – почав чухати брудними руками худе тіло Чага. – Треба порадитись. Можете почекати? Я швидко.

Він прослизнув до сусіднього приміщення, грюкнувши сталевими дверима.

– Чи можна йому вірити? – Гайдук зняв куртку й накинув на плечі Олі. «Беретту» заткнув за брючний пояс – за спиною.

– В нас немає іншого виходу Ніколи не думала, що таке може статися. Слизовики – дуже тихі, миролюбні істоти.

Гайдук визирнув на подвір'я й наказав одному з офіцерів піти до Чаленка й сказати, щоб негайно оточили сиротинець, приготувавши все до евакуації дітей, і вислали саперів, але не робили різких рухів, бо з'явилася надія на переговори. Також Гайдук попросив викликати Палія. Хотів домовитися на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій. Коли повернувся до підвалу побачив, що Чага вже стоїть у бункері.

– Є пропозиція почати попередні переговори. З нашого боку будуть Гоб, Тас, Зореслава і я. Від вас Оля – ми їй довіряємо, як виняток – її чоловік, якому не довіряємо, бо в цієї людини дві душі, й митрополит Ізидор, якому довіряємо. Тас і Зореслава – представники КОМАН. Гоб – координатор Білого братства. Зустріч – через одну годину в підземному тунелі, що йде від станції метро Хрещатик. І передайте президенту: нехай швидше повертається. Може статися велике нещастя.

Чага чемно нахилив голову наче буддійський монах, що запрошує на священну церемонію, й Гайдук, відчувши холод у тілі, побачив на лисій маківці слизовика, там, де в дітей буває тім'ячко, справжнє третє око, яке незмигно дивилося на Олю та генерала. На відміну від невиразних очиць Чаги, погляд його третього ока був суворий і сповнений незрозумілої каральної сили.

Таємний тунель, що йшов від станції «Хрещатик» убік Особливого відділу скидався на не закінчену будівельниками й покинуту лінію метрополітену: коротка платформа, склепіння без усяких оздоб. На платформу принесли канцелярський стіл, стільці, поставили кілька пляшок мінеральної води «Печерська»; за наполяганням Чаленка, про всяк випадок на кінці платформи за риштуванням замаскували двох снайперів – одного від ЦУК, другого від РОК; встановили жучки для прослушки й відеокамеру вмонтовану в світильник на стіні. Оля була проти цих приготувань, однак Гайдук переконав її в необхідності документування переговорів. Василь Воля, якого інформували про зустріч зі слизовиками, доручив Гайдукові, як раднику з національної безпеки, відповідати за переговори; пообіцяв повернутися до Києва наприкінці наступного дня.

В Гайдука виникло відчуття, що його вміло підставили: ймовірність провалу переговорів була надто висока. Президент виводив свого улюбленця Чаленка з цієї небезпечної гри. Але не це бентежило його, а те, що так швидко й неочікувано скінчився день щастя, безтурботний день свободи, прожитий разом з Олею; смертельна загроза, що виникла в Києві, перекреслила, знищила цей день, залишивши в пам'яті лише сліпучий спалах – і ніяких подробиць. Тільки темрява після спалаху.

О 6.45 РМ в кінці тунелю блимнуло світло й почувся гуркіт ручної дрезини. На платформу вийшли напівголий Чага, Гоб – зморшкуватий сивий молодик, що накинув на себе біле простирадло, і – окремо, наче обплетені гнучкими прозорими трубками, чоловік і жінка в червоно–чорних тогах і червоних будьонівських шоломах з чорними зірками. Гайдук відзначив, що обличчя жінки спотворене слідами Мору а чоловік з чорними вусами й клинцюватою борідкою носить окуляри в круглій залізній оправі.

Митрополит Ізидор, який вивищувався над усіма, поблагословив делегацію слизовиків й запросив усіх сідати за стіл. Гайдук охоче віддав йому кермо влади, бо не дуже розумів, що треба робити в цій незвичній ситуації.

– Мене зовуть Гоб, – представився передчасно постарілий сивий молодик. – Я – координатор групускул сьомого кола пекла. В їхньому складі – штрафбат воїнів райдуги, госпіс драг–гедоністів, батальйон вампірів, загін малолітніх месників. Ескадрон смерті югенд–нацистів і червоно–чорну бригаду КОМАН імені Че Гевари представляє Тас, – він кивнув на червоно–чорного сусіда.

– Значить ви, добродію, є керівником цього… об'єднання громадян Києва? – погладив бороду Ізидор.

– По–перше, він не командир, по–друге – це ніяке не об'єднання і по–третє – ми представляємо не громадян Києва, а вільних людей планети, – зарозуміло повідомив Тас.

– Ви, мабуть, не маєте уявлення, хто ми і чого домагаємось. Можливо, лише ця дівчина, – він вказав на Олю, – щось розуміє. В нас немає командирів, лідерів, немає жодної ієрархії, немає єдиного центру Тому – всміхнувся Тас, – якщо ви нас тут уб'єте – оті ваші снайпери, що сидять за риштуванням, – нічого не станеться. Ми загинемо, але організм наш безсмертний.

Чага на знак поваги до цих слів низько нахилив голову відкривши представникам держави своє чорне око на маківці. Гоб мовчав, хоча руки його, що м'яли білу накидку тремтіли.

– Ми хотіли б вислухати ваші вимоги, – якомога лагідніше промовив Ізидор.

Представник КОМАН скинув будьонівський шолом, під яким виявилася чорна грива густого волосся. Його обличчя здалося дуже знайомим Гайдуку.

– Смерть державі! – гукнув Тас.

– Гнобителям смерть! – відповіли його колеги.

– Я – Фелікс, – назвав себе чорнявий, чомусь забувши про своє ім'я Тас. – Я – представник групускули комуно–анархістів. Це ми організували вибухи в Києві та інших містах вашої держави. Це ми заклали десятки тонн потужної вибухівки під найважливішими об'єктами Києва. Ви навіть не здогадуєтесь, що вас чекає через кілька годин. Вимоги наші дуже прості. Ми ненавидимо вашу державу – як будь–яку іншу державу світу Ми відкидаємо державний шлях розвитку людства в кінці XXI століття як анахронічний, як такий, що суперечить розвитку людської цивілізації, інтересам простих людей. Після Великого Вибуху розвиток пішов у правильному напрямку – шляхом самоорганізації невеличких комун без участі і втручання держави, яка загинула. Але прийшли ви…

– Я нікуди не приходив. Я завжди був з народом, з церквою. В мене один Бог, і Він – не держава, – перехрестився Ізидор.

Тас–Фелікс гнівно затупотів кулачками по столу: виявилося, що, замість пальців, стиснутих у кулаки, в нього – маленькі копитця, які він старанно приховував у широких рукавах червоно–чорного балахона.

– Ви, владико, – головний наркотик на цій землі. Ви з вашою церквою продалися злочинній державі.

– Смерть церквам, свобода людям! – вигукнула чергове гасло жінка зі спотвореним обличчям, яку Тас–Фелікс так і не представив.

В розмову втрутився Гайдук.

– Час іде, а ми нічого не з'ясували. Назвіть ваші конкретні вимоги.

– Рада координаторів групускул сьомого кола доручила мені викласти наші умови. Таких вимог десять, – сказав Гоб, якому відчувалося, не до душі була агресивна поведінка червоно–чорних. – Перша. Сьогодні ваш так званий президент Васька Капран проголошує саморозпуск держави Україна–Русь.

Друга. Ліквідуються всі репресивні органи держави: армія, поліція, розвідка, контррозвідка, прокуратура, суди.

Третя. На території колишньої держави створюється мережа незалежних комун, групускул, громад.

Четверта. Скасовуються всі закони, накази, інструкції, всі обмеження і заборони. Кожен робить, що захоче.

П'ята. Всі знедолені, нещасні, викинуті державою на смітник істоти, всі формування слизовиків, як ви нас називаєте, набувають рівних прав з іншими членами суспільства, яке припиняє боротьбу з ними.

– Припиніть підтягувати до Банкової вогнемети! – люто вигукнула жінка, й Гайдукові здалося, що вона сліпа – тільки в чорних очницях блиснули білки без зіниць.

– Зореславо, заспокойся, – жорстко наказав Тас–Фелікс, й жінка на деякий час замовкла.

Після невеличкої паузи Гоб продовжив:

– Шоста. Дозволяється вільний обіг наркотиків, знімаються всі заборони на будь–які форми сексуальних стосунків, пануючою оголошується ідеологія розпусти і гедонізму, ліквідуються всі види цензури, всі так звані моральні обмеження. Ті, хто потребує, забезпечуються безкоштовними наркотиками, ліками та їжею.

– Хто це забезпечить? – спитав Гайдук.

– Ви, – відповів Тас–Фелікс. – Правлячий клас багатіїв та експлуататорів.

Гайдук з холодною усмішкою зауважив:

– Ви мене дивуєте, панове. З одного боку хочете ліквідувати державу з другого – вимагаєте надати вам рівні права з іншими громадянами, забезпечити ліками, їжею. Забудьте. Держави немає. Нікому буде забезпечувати. Це вона, – кивнув на Олю, – як представниця державного міністерства соціальної опіки повинна забезпечувати. Але з завтрашнього дня цього не буде. Живіть, як знаєте.

І, щоб не дати розгорітися безплідній дискусії щодо обов'язків держави, змінив тему розмови. Найголовнішим його завданням було продовжити термін дії ультиматуму виграти час.

– Президент повернеться через вісімнадцять–двадцять годин. Раніше ніяк не виходить. Без нього ліквідувати державу не можна. І взагалі, ліквідувати за годину те, що будувалося століттями, неможливо. Тому термін вашого ультиматуму прошу перенести як мінімум на двадцять чотири години. До півночі наступного дня.

Зореслава схопила Таса–Фелікса за копитце.

– Не вір йому! Він водить нас за ніс. Залишається дві години до строку Підірвати їх нах.

– Ви можете підірвати, – смиренно погодився Гайдук. – Але цим знищите самих себе й не досягнете ваших цілей. Тільки держава стане більш лютою і жорстокою. Вас винищать. А ми пропонуємо вам поступки. Що краще? Вибирайте.

Слизовики вагалися. Гоб і Тас–Фелікс відійшли вбік від столу й почали перешіптуватися. Оля стиснула руку Гайдука. Ізидор витягнув невеличку книжечку в шкіряній потертій палітурці, прикрашеній рубіновим камінням, розгорнув і почав читати, заглибившись у молитву.

Нарешті Гоб і Тас–Фелікс повернулися до столу.

– Ми згодні продовжити строк ультиматуму з півночі на дванадцять годин. Тобто – до завтра, до дванадцятої години дня. У вашому розпорядженні ціла ніч. Починайте виконувати наші вимоги, – Фелікс владно постукав копитцем по столу.

«Це вже щось», – подумав Гайдук. І тут він вирішив спробувати авантюрний варіант, який вони на всяк випадок обговорили з Палієм:

– Стривайте. Я вам не вірю. Покажіть ваші повноваження.

– Які ще повноваження? – визвірився Фелікс.

– Тас, пошли його нах, – повернула чорне лице в інший від Гайдука бік Зореслава. – Він дурить тобі голову.

– Ви самозванці. Ми вам не віримо! – наполягав Гайдук. – Ви підставні козачки. В нас є повноваження на переговори, підписані главою держави, а у вас – нема.

Чага нахилив голову й око на тімені схвально підморгнуло.

– Тому ми наполягаємо на негайній зустрічі з вашим керівництвом – з дев'ятого чи з десятого кола пекла, – продовжував наступ Гайдук. – Це в наших спільних інтересах. Ми готові домовлятися.

«Цікаво, чи сапери вже підібралися під дитячий будинок?» – подумав він.

Ізидор сховав молитовник у рясу й підтримав Гайдука.

– Сідаймо, добродії, в дрезину та їдьмо.

– Я тебе люблю, – прошепотіла Оля Гайдуку на вухо. – Ти божевільний.

– Та як ви смієте? – розгублено вигукнув Тас–Фелікс, бачачи, як учасники переговорів вийшли з‑за столу й попрямували до краю платформи.

Гайдук згадав: цей тип схожий на Льва Троцького з американського серіалу «Революціонер». Він наблизився до Таса–Фелікса–Троцького і тихо сказав йому:

– У вас погано наклеєні вуса. Допоможіть мені, і я вас озолочу.

– Ти мене вербуєш? – злобно прошепотів Тас–Фелікс. – Та пішов ти на хер.

Чага повернувся й допоміг підвестися Зореславі, усадовивши її в дрезину Ізидор сів спереду поряд з Чагою, за ним – Тас та Зореслава, позаду Гайдук з Олею. Гайдук був певний, що хід переговорів відсте–жував Палій, з яким вони домовилися про дії спецназу РОК у випадку критичної ситуації.

Чага взявся за важелі дрезини, й вони повільно рушили в темряву тунелю.

Гайдук не впізнав підземної станції, розташованої на вулиці Банковій, 11, під важкою сірою спорудою Особливого відділу при гетьмані, з якої так часто відправлявся у поїздки до палацу гетьмана чи Острова ВІРУ: замість урочистої тиші таємного об'єкта глави держави – галас на пероні, забитому якимись істотами, наче під час евакуації. Замість уважних поглядів вартових і охорони гетьмана – вигуки натовпу:

– Вбити їх! Вбити! Геть державу!

Гайдука здивувала швидкість, з якою Гоб і Тас передали звістку про наближення делегації. Розумів, що цей спектакль народного волевиявлення влаштовано, щоб вони пішли на додаткові поступки. Але про які поступки взагалі йшла мова? Чого насправді хочуть слизовики? Можливо, звільнення якихось заручників?

Його брутально схопили істоти в червоно–чорних балахонах, викрутили руки, зв'язавши клейкою плівкою, й погнали сходами вгору б'ючи й штовхаючи при кожній зупинці. Тас–Фелікс і Зореслава йшли попереду.

– Олю! – гукнув у відчаї Гайдук, побачивши позаду біляву голову дружини в оточенні чорних постатей. «Мабуть, це ескадрон смерті югенд–нацистів», – з жахом подумав він. Ізидора оточували люди в білому Руки йому не зв'язали, й він з гідністю повільно крокував сходами, роздивляючись на всі боки й осіняючи хрестом все навкруги.

Медузоподібна маса малих і дорослих істот, переважно роздягнутих догола, заповнювала всі коридори, сходові клітки й ліфтові ніші в цьому будинку Малі діти повзали по брудній підлозі (тут колись лежали розкішні – державні – сині килими з жовтим візерунком), стінах та перилах, що трималися на сталевих декоративних решітках минулих епох – з зірками, серпами й молотами, в облямівці з колосків і дубового ЛИСТЯ; СИНЮШНІ, худі тіла дітей скидалися на скелетики, але найбільше вразили Гайдука дитячі обличчя: зморшкуваті, беззубі, з каламутними поглядами очей, уражених старечою катарактою. Передчасна старість, викликана вірусом PSV (Premature siniiity virus).

Мешканці другого поверху займалися любовними втіхами: пари, трійки, четвірки, десятки геїв, лесбіянок та гетеросексуалів, сплетені в один конгломерат, наче мавпи в джунглях, скавучали, кричали, стогнали, лаялися та благали продовжити момент щастя, бризкалися спермою, обливалися жіночим слизом, смоктали і лизали все, що стирчало чи заглиблювалося в їхніх тілах, – викликаючи хіть, били один одного і дряпалися, а поміж усього цього трахання, злягання, блуду і бляду повзали діти, які й собі намагалися повторювати вправи дорослих. Нічого огиднішого за все своє життя Гайдук не бачив. Він озирнувся – чи бува Олю не затягли на другий поверх («Друге коло пекла», – як визначив він), – але її тягли далі, на третій поверх. Він почав згадувати, скільки поверхів у цьому будинку – п'ять чи шість? – але так і не зміг пригадати.

Третій поверх був поверхом смерті – тут лежали на підлозі, напівсиділи, притулені до стіни, чи висіли на стінах вмираючі слизовики, з'єднані липким сірим павутинням; посеред тіл блукали санітари в жовтих дезінфекційних костюмах, вишукуючи тих, кому вже непотрібним був цей смердючий простір; Гайдук побачив, як забирають малу дитину з рук матері, як пручається й беззвучно кричить вона, не віддаючи мертве дитя, як санітари тягнуть за ноги ще живу матір з дитиною довгим коридором углиб будинку.

– Стійте! – з відчаєм вигукнув Ізидор, – що ви робите, сатанинські виродки?

Він зробив спробу припинити наругу але санітари відштовхнули його, а люди в білому потягли Ізидора нагору – він устиг тільки перехрестити мертвих і помираючих.

Над поверхом стояв солодкаво–нудотний сморід, який, здавалося, свинцевими лещатами стискав груди, не даючи дихати тим, хто потрапив сюди. Четвертий поверх був поділений, як встиг помітити Гайдук, поміж червоно–чорними та білими. Його потягли наліво – туди, куди пішли Тас–Фелікс та Зореслава, – тут панували члени КОМАН; навколо Олі зчинилася бійка – Гайдук побачив, як Чага та кілька істот у білому відбили її в чорних і повели праворуч. Туди ж пішов митрополит Ізидор.

Гайдука затягли до просторого приміщення, на дверях якого висів аркуш паперу з червоною зіркою і чорним черепом.

– Здрастуйте, пане Гайдук. Давно не бачились.

Якась гола потвора, вкрита пухирями, що сиділа під стіною у великому порожньому залі, привітала його. Голос цієї потвори здався Гайдукові знайомим, але зовнішність – мозаїка пухирів, виразок, мокрих ерозій та гнійників на безформному товстому тілі – не нагадувала нікого з тих, кого знав.

«Пухир», – присвоїв Гайдук потворі агентурну кличку.

– Підійдіть ближче, сідайте, – сказав Пухир, подаючи знак конвоїрам у червоно–чорних балахонах залишити їх з Гайдуком наодинці. – Я – координатор групускул КОМАН. Тільки не подумайте, що я кимось керую. В нас усі рівні. І Фелікс, і Зореслава, і ці вартові, і тисячі бійців–підривників – всі ми члени однієї великої родини комуно–анархістів…

Гайдук гнівно перервав Пухиря:

– Ми вимагаємо зустрічі з кимось, хто приймає рішення. Ми протестуємо проти поводження з нами. Ми не полонені, а повноважні представники держави. Ми хочемо провести чесні переговори і досягти компромісу Час ультиматуму стрімко летить, а ми ще не почали…

– Час нікуди не летить. Час стоїть на місці, – нагадав Пухир Гайдукові. – Це Нульовий Час. Стрілки на годинниках механічно рухаються, а час стоїть.

– Значить, вибухи відміняються?

– Ні–ні, – всміхнувся Пухир так широко, що кілька пустул на його обличчі луснули і з них потекла жовтувата сукровиця. – Це наслідки отруєння діоксином, – пояснив Пухир, помітивши погляд Гайдука. – Час зупинився для вас, для людства, для історії, але не для нас. Час працює на нас. На нашу перемогу Ніколи в історії людства ми не були так близько до перемоги. Спасибі за це вам, Ігорю Петровичу.

– Мені?

– Так. Адже це ви розпалили Четверту світову війну Ніхто цього не знає, крім мене. Ваша доброта зіграла з вами поганий жарт. Якби ви не забрали з Афін до Києва божевільного російського адмірала, дали б йому померти швидко і спокійно, ніякої війни не було б… Я про вас усе знаю, відстежую кожен крок. У мене є інформатори у вашій конторі. Чув про вашу священицьку діяльність.

«Хто він, цей слинявий Пухир Гнійникович, який знає мої сокровенні таємниці? – жахнувся Гайдук. – Чи це моя темна підсвідомість розмовляє зі мною?»

– Відколи я знаю вас, – продовжував Пухир, – я дійшов висновку що ви – доктор Джекил і містер Гайд в одній особі. Ви, виховані на англо–американській літературі, звичайно, знаєте це класичне оповідання Стівенсона про дивний випадок роздвоєння людини, яка одночасно творить добро і зло. Добрий лікар і страхітливий вовкулак, що загризає свої жертви. Який ви справжній? – серед пухирів й пухирців, що нависали навколо очей потвори, засвітився блакитний уважний погляд.

«Я й сам хотів би знати», – подумав Гайдук.

– Ми дуже хотіли б, щоб ви перейшли на наш бік, – почесав Пухир кінчик носа деформованою рукою, вкритою виразками. – Великий Вибух знищив усі держави. Темрява докінчила їх. Тим більше Україну яка ніколи не була повноцінною державою – погодьтесь з цим. Не було і немає єдиної нації, єдиного народу які творять необхідний субстрат для держави.

Геджет Гайдука подав один короткий нечутний сигнал – вібрацію корпусу – що означав: операція по розмінуванню дитячого будинку почалася. Треба було тягти час до завершення операції.

– І що ж замінить на землі державу? – затіяв Гайдук безглузду теоретичну дискусію з Пухирем.

– Не буде ні України, ні Росії, ні Європи. Залишаться лише групускули, торговельні й виробничі корпорації, релігійні громади. Тоді не буде віковічного конфлікту між Донбасом і Галичиною, що розриває Україну, знищує її шанси на майбутнє. Донбас об'єднається з Руром, Галичина з Ірландією, а скоріше за все – кожна комуна, кожна групускула існуватиме окремо. Звичайно, ми знищимо всі еліти, всі державні структури, всі силові органи.

– А самі будете панувати під червоно–чорним прапором Леніна–Кропоткіна? – іронічно відгукнувся Гайдук.

– Не панувати, а координувати, – невдоволено кинув Пухир.

Гайдук відчув другий імпульс геджета і твердо сказав:

– На відміну від вас я будуватиму державу Народ без держави перетвориться на скопище слизовиків, керованих такими тварями, як ви, або на зграю бандитів. Тільки ми, держава, забезпечимо права і свободи громадян.

Потвора відкопилила губи, з'їдені виразками. «А може, це не діоксин, а герпес?» – подумав Гайдук.

– Ображаєте, Ігорю Петровичу І помиляєтесь. Нас багато, нас не подолати. Усі підвали, горища й тунелі Києва аж кишать нами. Молодь не вірить у державу.. До речі, чи знаєте ви, хто такий ваш улюблений президент Василь Воля?

Гайдук напружено чекав третього сигналу думаючи про Олю. Який же він йолоп, що не розповів їй деталі операції.

– Ваш Василь Воля–Капран – агент ДерВару – мовив Пухир. – Псевдо – «Археолог». Провокатор, який провалив усі операції НАРЕВ і ЛУК. Його завербували співробітники третього – політичного – управління ДерВару Богошитська та Чаленко, тому він панічно боїться їх. Повірте мені, я знаю, що кажу Бо мене зовуть Юлій Юліанович Мережко. Не забули такого? Не впізнали… Ну що ж, буває. Всі ми старіємо, міняємось, хворіємо. Я сподівався, що ви заміните мене, станете координатором КОМАН, що представлятимемо з вами нове утворення – Слизорусь – Смертокраїну – реготнув він. – Адже ми з вами колеги, в нас багато спільного.

В цю мить третій імпульс в геджеті Гайдука сигналізував початок заключної фази операції, і Гайдук кинувся на підлогу Світло в будинку вимкнули.

Бойова «черепаха» врізалася у високі засклені вікна четвертого поверху в зал, де вели дискусію про долю держави Гайдук і Мережко. «Черепаха» орієнтувалася на сигнали, що їх посилав геджет Гайдука, виконуючи роль маячка наведення. Через відкритий люк «черепахи» до залу вскочили спецназівці РОК, і поки один з них розв'язував Гайдука, прикривши його бронежилетом, другий, навівши промінь ліхтаря, почав розстрілювати Мережка з новенького чотириствольного автомата, що працював беззвучно, викидаючи пучки маленьких сталевих дротиків, які шматували пухирчате тіло Мережка, перетворюючи його на добре очищений скелет. Стіна, під якою сидів колишній директор ДерВару вкрилася в'язкою масою чорно–бурякового кольору Гострі промені ліхтарів стрибали по залу і нарешті зійшлися на Гайдукові.

– За мною! – крикнув він, вихопивши автомат з рук спецназівця, який надто захопився розстрілом Мережка. Крізь прозорий щиток бронешолому побачив у світлі ліхтаря графське лице Мармизи. – Ізидор і Оля – в правому крилі!

Вони вискочили у коридор, розстрілявши вартових.

– Треба захопити живими чоловіка з чорною борідкою і сліпу жінку з понівеченим обличчям, – наказав він трьом спецназівцям. – На правій половині діяти обережно. Там заручники. Білих, якщо не чинять опору заарештувати. Пішли!

Змітаючи опір на своєму шляху (кількох червоно–чорних з автоматами ІЖ‑107, уражених у раптовій темряві смертоносними чергами дротиків, скинули вниз по сходах), спецназівці увірвалися на праву половину Назустріч їм вибіг Чага, махаючи худими руками, щоб не стріляли, й показав кімнату де сиділи Оля і владика Ізидор, мирно розмовляючи з Гобом. Гайдук кинувся до Олі – промінь світла з ліхтарика вихопив її злякане обличчя – й, міцно обійнявши, швидко вивів її у коридор. Інші спецназівці потягли з собою владику Ізидора, який, здавалося, нічого не розумів – хто увірвався до кімнати і що коїться в будинку Накинувши на Гоба і Чагу наручники, учасники операції повернулися до порожньої зали, де лежав скелет Мережка, і заштовхнули звільнених представників держави разом з полоненими слизовиками всередину «черепахи». Серед полонених Гайдук побачив Таса і Зореславу.

– Закривайте люк, відходимо, – наказав один з офіцерів, й «черепаха» відчалила від четвертого поверху Гайдук визирнув в ілюмінатор: на всіх поверхах, крім четвертого, палала пожежа. То діяла штурмова бригада поліції, сформована Чаленком. Сліпа Зореслава виявилася справжньою Кассандрою. Чаленко справді наказав підтягнути на Банкову важкі вогнемети, змонтовані на танкових платформах: розпилене ракетне паливо – меланж, закинутий на сотню метрів потужним потоком, – створювало пекельне полум'я, яке спалювало на своєму шляху все: і живі істоти, і бетонні стіни, і сталеві двері. Охоплений вогнем будинок Особливого відділу що став штаб–квартирою слизовиків, почав повільно осідати, перетворюючись на купу розпеченого каміння.

Вогнем були охоплені також тунелі, що примикали до будинку Особливого відділу в яких не залишилось жодної живої істоти. Будинок з химерами вцілів лише тому що тут був застосований не вогонь, а смертоносний паралітичний газ. Все ж таки пам'ятка архітектури, шкода нищити.

– Що ви наробили?! – кричала Оля, і сльози лилися з її очей. – Ви розумієте, пане генерале? Ви вбили сотні невинних істот, нещасних дітей, спалили, як нацисти в Аушвіці. Ви ж обіцяли піти їм на поступки, якось домовитись.

– Які поступки? Кому? Комуно–анархістам, які хотіли вбити дітей? – Гайдук не розумів, чому йому треба виправдовуватись. – Вони підклали під дитячий будинок тонну вибухівки. Вони не жаліли нікого. Ти пам'ятаєш вибух біля Могилянки? Врешті–решт, вони хотіли вбити тебе, і мене, і владику Ізидора.

Оля гірко й майже нечутно плакала на кухні в їхній квартирі на Рибальському острові, й Гайдука найбільше вразили не голосні вигуки й звинувачення дружини, а її тихий безсилий плач. Він цього не чекав. Оля поклала голову на руки, її плечі здригалися. Гайдук спробував погладити дружину але вона, піднявши спухле від сліз обличчя й не дивлячись на нього, тихо сказала:

– Ви вбивця, пане генерале. Як я цього раніше не розуміла? Підступний вбивця. Ви спеціально підлаштували так, щоб потрапити до слизовиків. А я, дурна, думала, який ви сміливий. Ви знали, що зроблять ваші люди. Ви обманули слизовиків. Ви діяли за планом.

– Мої люди не палили слизовиків. Ніякого плану вбивати всіх не було. Це зробили люди Чаленка. Я не відповідаю за дії Чаленка, розумієш? Слизовики хотіли знищити нас. Їх знищила держава. І крапка на цьому Припини істерику!

– Хай буде проклята така держава, що спалює своїх хворих і нещасних громадян, знищує своїх дітей. Ви знаєте, що зараз у місті кажуть про це? Проклинають не слизовиків, а вас. Не державу а вас особисто.

Гайдук не витримав такої наруги й, схопивши кухонний стілець, жбурнув щосили в стіну від чого стілець розлетівся на друзки, а зі стіни посипалася кахляна плитка.

– Ви тільки меблі останні не ламайте. Не буде на чому сидіти, – розважливо сказала Оля, схлипуючи. – Думаєте, що генерал і все вам дозволено?

Він люто вдарив ногою по залишках стільця.

– Скажи спасибі, що твої улюблені слизовики не залишили тебе на другому поверсі. Тоді б ти благала, щоб їх спалили… Я відповідаю за національну безпеку Вимоги слизовиків, їхній шантаж та вибухи – це виклик національній безпеці, – втомлено сів Гайдук на низький ослінчик, зроблений з масивної дубової деревини. Більше не було на чому сісти. На вцілілому стільці сиділа Оля. Подумав, що якби вгатив по стіні ослінчиком – цим витвором народного мистецтва, – стіна впала б. – Такий був щасливий день. І так його споганили…

Думав не про слизовиків, а про Мережка і про те, що почув від нього про Василя Волю, Богошитську та Чаленка. Чи можна вірити старому інтригану? І чи це був дійсно Мережко? Все згоріло, ДНК–тест не проведеш. Люди Чаленка діяли примітивно, наче поспішали замести сліди. Пошкодував, що не доручив проведення операції РОК – методом «визбирування родзинок» – не тотальним знищенням свідків і підозрюваних, а шляхом захоплення ключових постатей – насамперед, слизовиків з КОМАН. Хвиля гіркоти й співчуття до нещасних геїв, німфоманок, наркоманів та безпритульних дітей, спалених у будинку Особливого відділу охопила його.

Незчувся, як Оля тихо підійшла до нього й поцілувала голову.

– Ви сивієте, Ігорю Петровичу.

– Пофарбуй мене. Бажано – у вогненно–рудий колір. Я зможу працювати клоуном у цирку.

Вона ще раз поцілувала його.

– Я дуже шкодую. Але не прощу ніколи.

Він знову вибухнув, хоча стільця вже не ламав.

– Чого ти не простиш? Що в мене така брудна професія? Що таких, як я, ніхто не любить, лише бояться? Що я знаю набагато більше, ніж інші? Ти чула про файли Гайдука?

Дата добавления: 2015-09-06