Частина третя. ЗОМБІ 6 страница

2. Клуб Локарно, рятуючи Конфедерацію держав Північної Америки від неминучого фінансового банкрутства, тотального де–фолту і політичного краху, ініціював і успішно провів операцію з переходу від долара до нової міжнародної грошової одиниці ГЛОБО (2055 р), що значно послабило фінансові позиції Піднебесної народно–демократичної імперії та Чорної Орди.

3. Клуб Локарно ініціював і домігся створення Організації глобальної безпеки (2060 p.), куди увійшли, крім Конфедерації держав Північної Америки та країн Європи, Аргентина, Чилі, ПАР, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та Індія (яка не входить до військового пакту ОГВ). ОГВ вважається військовим інструментом Світового уряду в Локарно.

4‑ Маючи в своєму розпорядженні потужний економічний, фінансовий, мілітарний та розвідувальний потенціали. Клуб Локарно провів успішні операції в ряді регіонів світу (Східна Європа, Північна Африка, Азія, Південна Америка), організувавши військові перевороти і встановивши дружні до Світового уряду режими, зміцнивши геополітичні позиції глобалістів. Разом з тим, великим перебільшенням є думка, підтримувана низкою політиків і публіцистів, щодо конспірологічної всепотужності Світового уряду Демонізація діяльності Клубу Локарно, перебільшення його справжніх можливостей не сприяють розумінню дійсної ролі цього феномену XXI століття. Клуб Локарно має грізних ворогів, які досить успішно протистоять його впливам: Піднебесна народно–демократична імперія. Чорна Орда і донедавна Росія є й залишаються активними ворогами Світового уряду та ідеології, яку клуб сповідує. Маючи невеликий офіс в Локарно, Світовий уряд не обмежується перебуванням на території Швейцарії, а проводить свої таємні засідання на закритих фешенебельних курортах, подалі від допитливих репортерів та агентури ворожих держав. Зазвичай спецслужби КДПА, ОГБ, Швейцарії та інших країн–союзників забезпечують надійну охорону членам клубу. Засідання проводяться один раз на рік і лише у виняткових випадках – частіше.

За даними відкритих публікацій та агентурних донесень, структура і мета діяльності Клубу Локарно виглядають так:

– до складу членів клубу, який нараховує 150 – 200 чоловік (звідки назва С‑200, «клуб двохсот»), належать найвпливовіші діячі з числа як діючих, так і колишніх президентів, прем'єр–міністрів, керівників найбільших глобальних банкових, страхових, інформаційно–електронних мереж та корпорацій, короновані особи, знакові інтелектуальні постаті (винахідники, футурологи, дослідники, лауреати Нобелівської премії), найбільш яскраві, всесвітньовідомі представники мас–медіа та шоу–бізнесу.

Повний список членів клубу ніколи не публікувався;

– Клуб Локарно – чітко ієрархізована структура, члени якої поділені, принаймні, на чотири категорії: кандидат у члени (стаж перебування – 5‑5 років), дійсний член, член наглядової ради, член Конгрегації – вищого законодавчого і виконавчого органу клубу;

– на чолі клубу (президент) традиційно стоїть упродовж ос–танніх 100 років представник роду Рокфеллерів (нині – сенатор Майкл Рокфеллер, нар. 2001 p.);

– до складу найвпливовіших членів Конгрегації входять (дані на червень 2076p.):

1. Еммануїл Голдстайн, виконавчий директор клубу тобто прем'ер–міністр Світового уряду екс–державний секретар Конфедерацій держав Північної Америки, власник і президент глобальної телекомунікаційної компанії Gold‑net (в т. ч. агентства теленовин GNN); в руках Голдстайна зосереджені всі нитки управління Світовим урядом;

2. Гаролд Міллібранд, екс–прем'єр–міністр Великої Британії, письменник, лауреат Нобелівської премії, автор культової книги «Золотий мільярд», названої Біблією Світового уряду генеральний секретар і головний ідеолог клубу;

3. Жан–Марія–П'єрШварцештерн ‑ екс–голова Глобального резервного валютного фонду, голова «Credit Global Group» – найпотужнішої фінансової корпорації в світі;

4. Ху Сяо Ставрідіс – екс–прем'єр–міністр Греції, президент світового об'єднання офшорних банків «Апполо», власник острова Мадагаскар, де зосереджено 80% світових потужностей будівництва океанських кораблів;

5. Натан Шириновський, екс–прем'єр–міністр держави Ізраїль, лауреат Нобелівської премії миру, голова Всесвітнього Єврейського конгресу (ВЄК), автор книги «Шлях до примирення. Оновлений Близький Схід – спільна батьківщина євреїв та арабів»;

6. Елізабет Дуглас, екс–генеральний секретар ООН, екс–прем'єр–міністр Австралії, власниця глобального ринку води та харчових продуктів «Water‑Food World Market»;

7 Акіо Ямасіта, екс–прем'єр Японії, президент правління глобальної компанії «Macrosoft‑Power»;

8. Рафаїл Фрідман, член вищого керівництва України, барон, граф etc., засновник і власник всесвітньої транспортної компанії «Friedman» (див. оперативну характеристику ВІРУ від 15.10.2075)[6]

Прізвища ще трьох членів Конгрегації Світового уряду не встановлені Дані нашої швейцарської резидентури про належність до них Крейди І. О. сумнівні й підлягають перевірці;

Інтелектуальним і мозковим центром клубу (так званим think tank) е Інститут людських перспектив (Institute for Human Prospect) при Стенфордському університеті, який розробляє проекти майбутнього світоустрою і подає їх на розгляд Світового уряду Інститут очолює Гаролд Міллібранд. Серед основних ідей, що їх приписують ІЛП та Світовому уряду, вирізняються такі:

a/ Тільки Єдиний Світовий уряд (ЄСУ) та єдина система управління забезпечать виживання людства у ХХІ–ХХІІ ст. ст.

b/ На Землі вводяться єдина система влади, єдині Збройні Сили та поліція, єдина грошова одиниця.

c/ Влада на Землі будується за феодально–середньовічним принципом: закріплюються довічне право олігархів на владу і власність – так званий глобальний сеньйорат з васальним закріпленням класу слуг за господарями.

d/ Кінцевою метою ЄСУ є зменшення чисельності населення Землі до 1‑1,5 млрд чол., з яких 0,5 – 0,7 млрд становлять квоту китайців та японців.

e/ Найціннішими ресурсами оголошуються земля і вода (питна). Власником всіх с/г угідь на Землі та джерел питної води стає ЄСУ.

f/ Найсерйознішим злочином оголошується націоналізм (сепаратизм), спроба побудови національної, окремої, незалежної від глобальної мережі держави. ЄСУ рішуче поборює всі спроби самовбивчого націоналізму.

g/ Єдиною мовою спілкування для людства оголошується англійська, з наданням перехідного періоду від 10 до 50 років для окремих націй.

h/ ЄСУ є ворогом християнства та інших традиційних релігій та встановлює нову – глобальну – єдину для всіх релігію на Землі.

Представники Клубу Локарно рішуче відкидають як антисемітські твердження своїх опонентів щодо юдо–масонського характеру організації, звинувачення з метою встановити владу ЄСУ, скоротити чисельність землян, називаючи уряд неурядовою філантропічною організацією та дискусійним клубом людей, що сповідують ліберально–глобалістичну ідеологію і яким небайдуже майбутнє людства.

Потрібна додаткова агентурна інформація для об'єктивної оцінки дій та помислів Світового уряду в Локарно.

До Локарно Гайдук зміг дістатися тільки 24 березня в п'ятницю. Його вильоту передували довгі радіоперемовини з представниками Фрідмана: були одержані надійні гарантії безпеки для Гайдука і членів делегації, обумовлено маршрут, мету і строки перебування в Локарно. Дуже непросто Гайдукові вдалося отримати повноваження від Василя Волі, який після проголошення Хартії відродження держави й отримання спеціальних відзнак президента України–Руси – булави Богдана Хмельницького, Острозької Біблії та золотої книги «Руська правда» з бібліотеки Ярослава Мудрого, знайденої в 2063 р. у Межигір'ї, – став зовсім неприступним. Ерна Богошитська (збулося пророцтво Палія) стала державним секретарем, керівником канцелярії президента, різко обмеживши доступ до Василя Волі. Гайдукові, який пообіцяв привезти їй найкращі французькі парфуми зі Швейцарії, зробила милість й пустила на п'ять хвилин до старого кабінету Волі, де все вже було спаковано (всі горщики та кістки), готове до переїзду на нове – поки ще не відоме – місце. П'ять хвилин тривали півтори години: Гайдук переконав‑таки Волю в необхідності своєї поїздки до Локарно і переговорів з представниками Світового уряду, знехотя, бо ненавидів Фрідмана до посиніння нігтів. Воля погодився з аргументами Гайдука і неохоче видав на руки декрет про повноваження вести переговори без права підписання будь–яких, в тому числі попередніх, угод. Навіть з гетьманом часом було легше. Генерал згадав один зі сформульованих ним ще в Америці «законів Гайдука»: кожен новий начальник є повною протилежністю свого попередника – як зовнішньо, так і внутрішньо.

Нарешті всі формальності було закінчено, й Гайдук вилетів до Швейцарії на спеціально зафрахтованому київським офісом компанії «Macrosoft–Power» невеличкому літаку «Сессна–Шкода» – 606 PC серії «Skyarrow»: у розкішному салоні літака, розрахованого на п'ятнадцять VIP–осіб, розмістилися троє охоронців, майор РОК Коваль, призначений новим військовим аташе України–Руси до Швейцарії, Невінчаний та Гайдук.

Генерал летів у похмурому настрої, навіть його улюблене віскі «Бурбон», принесене гарненькою стюардесою, не потішило його: Гайдука переслідувало почуття провини перед Олею, яку хотів взяти з собою до Локарно, щоб хоч трохи розвіялася, відпочила від виснажливої роботи. Василь Воля за нашіптуванням Богошитської відсторонив Олю від діяльності в оргбюро (фактично – канцелярії президента) і призначив її заступником міністра соціальної опіки, де Оля відповідала за найважчий напрям: надання допомоги новим, пов'язаним з Великим Вибухом і Великою Темрявою, спільнотам – слизовикам.

Оля не відмовилась від нової роботи – навпаки, з головою поринула в цю діяльність, яка в більшості революціонерів і будівничих держави викликала огиду Як людина горда, вона не поскаржилася Гайдуку на несправедливе призначення, на яке погодився її колишній найбільший друг і товариш по революції Василь Воля (Оля хотіла взяти на себе в канцелярії президента відповідальність за встановлення і підтримання контактів з містами і землями нової держави); вона не розповідала чоловікові про дрібні інтриги Богошитської (він знав про це з інших джерел). Оля не хотіла визнати справедливість другого «закону Гайдука»: революційна солідарність закінчується в момент розподілу посад у новій владі. Але він бачив, як дружина страждає від несправедливості. За своєю посадою, надто низькою в ієрархії нової держави, Оля не мала ніякої можливості зустрічатися з Василем Волею, якого вона за допомогою батька врятувала від неминучої смерті в 2076 році, коли ЛУК був розгромлений ДерВаром через агента–провокатора, що втерся в довір'я Василя Волі.

Гайдук з сумом згадував, як пізно повертається додому змарніла дружина, яка всю свою енергію віддає новій справі – допомозі тим нещасним людиноподібним істотам, що творили групи слизовиків. Оля не хотіла нічого їсти, ні розповідати, ні читати, ні навіть кохатися – тільки спати.

Літак, що летів на висоті три тисячі метрів, не зачіпаючи чорні хмари, які супроводжували їх від самого Гостомеля, почав знижуватись. Раптом небо над ними роз'яснилося, наче в крижаному шарі хмар виникла ополонка, і Гайдук побачив унизу блакитну гладінь озера Лаго–Маджоре, оточеного зусібіч темно–зеленими ближніми й синіми – дальніми – горами. Це були Альпи, але лагідні, майже ніжні вигини їхніх схилів ні в чому не нагадували ті суворі, стрімкі гостроверхі, вкриті сяючою кригою та снігом неприступні вершини, що запам'яталися Гайдукові, коли був у Берні й поїхав у гори з добрим другом, начальником департаменту контррозвідки Швейцарії Морісом Швайнштайгером. їхали в гори (це було взимку) жовтим залізничним потягом, потім піднімалися фунікулером, пересіли у вагончики підйомників – серце завмерло від жаху коли вагончик, розхитуючись на вітрі, завис над засніженою прірвою; нарешті опинилися на вершині гори Шільтгорн, яку обступали такі ж непривітні, сланцевого кольору стрімкі вершини, засипані снігом, випили доброго німецького пива й з'їли неймовірних розмірів шнЩель.

Альпи довкола Локарно були зовсім інші – не німецькі, схожі на суворих тевтонських рицарів, а жіночні, італійські.

Пасажири літака заніміли від захвату: вони з монохромної, сумної київської дійсності потрапили до кольорового, забутого ними світу казки – наче більма з очей зійшли.

– Бляха–муха… – вимовив Невінчаний. – Невже так у житті буває?

І почав витирати пальцем очі, щоб зупинити сльози.

Гайдукові перехопило горло, коли побачив гондолу – чорну з золотим візерунком, що тихо пливла по озеру.

Літак повільно спускався вздовж берега, паралельно до пан'європейської автостради Е–Зб. Пілот пояснив, що сідатимуть на штучну бетонну платформу–смугу побудовану поряд з автострадою.

«Сессна–Шкода» навдивовижу м'яко зупинилася метрах у десяти від краю посадочної смуги, за яким можна було побачити прозору воду білі яхти, що гойдалися біля причалів «Marina‑Lokarno».

їх зустрів молодий, добре виспортований американець, у зеленій альпійській куртці, який представився офісним менеджером Клубу Локарно. Вони всілися у два автомобілі з відкритим верхом – тут стояло субтропічне тепло – й поїхали, перетинаючи старе місто, що потопало в зелені, – до дільниці Монті–Трініті, як пояснив Боб, розташованої у передгір'ях Альп, над Локарно. Боб вибачився, бо (подивився на годинник) у пана Фрідмана власне почався шабад – суботня молитва й час роздумів й вони зможуть зустрітися тільки завтра, в суботу після третьої години пополудні, коли в небі над Локарно з'явиться перша вечірня зоря.

Гайдук ще раз пошкодував, що не зміг узяти з собою Олю до цього тихого раю. Вільний час, що несподівано з'явився у Гайдука, ще більше засмутив його.

Звивистою дорогою вони піднімалися в гори, з насолодою вдихаючи запахи придорожніх буків та виноградників, наче пили терпке вино. Старовинна кам'яна огорожа оточувала місце, куди їх привезли. Над залізною, свіжопофарбованою у чорний колір брамою висіла вигадлива чавунна композиція: химерно закручена виноградна лоза з широким листям сплетінням вусиків і важкими гронами оточувала латинський напис, виконаний чомусь готичними літерами:

Дата добавления: 2015-09-06