Як ворог відштовхує від добрих діл і стає їм на заваді

Вказані вище підступи ворога розладнують добре життя. Проти того, хто, встоявши проти них, неухильно іде добрим шляхом, во­рог підкопується з иншого боку. Але він обрушується не на все жит­тя, а діє уривками проти кожного особистого боговгодного діла, яке започатковує і виконує добрий християнин.

Від того часу, коли відкриємо зранку очі й аж до вечора, ми по­стійно зайняті справами, які безнастанно чергуються і не залишають нам вільної хвилини, якщо ми уважні до себе й не хворіємо лінивством та халатністю щодо свого спасіння. При цьому не тіль­ки діло молитовного стремління серця до Бога, не тільки підтри­мання стосунків з иншими в правді та любові, не тільки віднайден­ня в собі рівноваги між тілом і душею в подвигах самоумертвлення, але й житейські та громадянські діла, всі повинні бути зі суворою увагою, бадьорістю і ревністю спрямовані на досягнення спасіння. Ревнителям у цьому Бог допомагає провадити усе належним чином, скріплюючи їх своєю благодаттю й охороняючи ангелами та молитвами святих. Але ворог також не дрімає. До кожного діла він підлаштовується і метушиться як би збити плин наших діл і замість добрих схилити до злих: то кидається перешкодити самому їх починові, а коли вони вже початі, заміряється перервати їх плин; якщо і в цьому зазнає поразки, намагається звести їх виконання і звершення нанівець; коли ж і тут осоромлюється, то примудряється позбавити їх цінности перед Богом, збудивши в нас марнославство та зарозумілість.

Святий Йоан Ліствичник так говорить про це: «У всіх ділах на­ших, якими ми хочемо вгодити Богові, біси викопують нам три ями: по-перше, намагаються перешкодити нашому доброму ділу; по-друге, коли вони в першому терплять поразку, то намагаються, щоб зроблене не було вгодне Богові. А якщо біси і в цьому задумі не досягають успіху, ході, підкравшись до нашої душі, лестять нам, як тим, що живуть у всьому боговгодно. Першій спокусі протиставля­ється гарячий порив і пам'ять про смерть; другій — послух і при­ниження; а третій - постійний докір самому собі, «Але важкий той труд для нас, поки не ввійде у святилище наше той вогонь Божий» (Пс. 72,16). Тоді вже не буде в нас насилля злих звичок, бо «Бог наш — вогонь, що пожирає» (Євр. 12,29) всяке розпалення і рух похоті, вся­кий злий навик, затвердіння і затьмарення внутрішнє і зовнішнє, видиме і те, яке задумується» (Сл. 26,8).

Всього, що буває при цьому не можна ніяким пером описати. Будь уважний, тримай в умі лише одне мірило - єдиному Богові догоджати і, великим і малим, — і саме життя навчить тебе ясно ба­чити та розуміти ворожі підступи. Але запропоную тобі два-три приклади, які смути висуває ворог в нашій душі, щоб попсувати ді­ла наші, коли вони повинні тривати визначений час.

Коли, наприклад, хворий наміриться благодушно переносити свою хворобу, і переносить: ворог, знаючи, що таким чином він утвердиться в чесноті терпіння, підступає зіпсувати такий намір. Для цього починає наводити йому на ум багато добрих діл, які би він міг зробити, якщо б був в иншому стані, та намагається впевнити його, що, бувши здоровим, як добре попрацював би Богові та скільки користи приніс би собі та иншим: ходив би до церкви, вів би розмови, читав би та писав для повчання инших тощо. Помітивши, що такі думки приймаються, ворог частіше наводить їх на ум, помножує і розмальовує, викликає бажання й пориви до тих діл, навіюючи, як добре йшли б у нього ті чи ті діла, і збуджуючи бажання, а чоловік зв'язаний за руки та ноги хворобою. Потрохи, при частих повторах таких думок і порухів душі, бажання переходить в незадоволення і нарікання. Попереднє благодушне терпіння таким чином руйнується і хвороба здається вже не як лік від Бога та поле и для плекання чесноти терпіння, а як щось неприязне ділу спасіння, і бажання визволитись від хвороби стає нестримним, поки що під виглядом отримання через це простору для доброчинної діяльности та всякого иншого догодження Богові. Довівши хворого до цього, ворог краде з його ума та серця благу мету бажання виздоровлення, і залишаючи лиш бажання здоров'я як такого, заставляє з нарікати на хворобу, не як на перепону для добра, але як щось неприязне само у собі. Від цього нетерпеливість, яка не лікується добрими думками, набирає сили й переходить в нарікання та позбавляє хворого попереднього спокою від благодушного терпіння. А ворог радіє, що зумів його зруйнувати. Так само ворог спокушає нещасного, який терпеливо зносить свою долю, малюючи йому, якими добрими ділами прикрасився б він, якщо б мав багатство.

Подібно ворог збиває з пантелику нерідко тих, що перебувають в послусі в обителі або у якогось старця, і примудряється переконати їх, що, залишаючись в такому устрої життя, вони не швидко дійдуть до бажаної досконалости. Він розпалює у них бажання усамітнення, або пустельного життя. І нерідко буває, що вони піддаються таким його навіюванням. Але досягнувши цього, там, на одинці, піддаються недбальству й гублять те, що вже було придбано з трудом у послусі.

Буває й навпаки, що ворогу вдається вигнати когось з усаміт­нення, тобто затвору, запевнивши його, що там він сидить без уся­кої користи для себе й для инших, тоді як в обителі в нього корисні діла текли б рікою день і ніч. А коли той, хто послухався, переходить в обитель, то очікуваних добрих діл йому не вдається зробити, а що придбав в пустині, швидко тратить й залишається ні з чим.

І багато инших є подібних випадків, коли ворогу вдається від­хилити від одного роду занять, заманюючи до иншого, ніби корис­нішого, — й розладнати той і той.

Від усіх таких спокус легко визволяється той, хто, маючи досвід­ченого наставника, порадника та співрозмовника, зі смиренною покорою виконує їхні вказівки. А хто позбавлений чомусь такого блага, той нехай буде уважний до себе та строго вчиться відрізняти добре від поганого згідно з християнськими началами, за якими ми повинні влаштовувати своє життя. Якщо випадки, які заважають, як нам здається, розвернутися нашим добрим ділам, не від нашої доброї волі, а посилаються Богом, то приймай їх з покорою і не слухай жодних навіювань, що відхиляють тебе від покори. Послав­ши такий випадок, Бог нічого від тебе не очікує, лиш щоб ти три­мався і діяв так, як вимагає цього конкретний випадок. Чи ти хво­рий, чи бідний, — терпи. Нічого крім терпіння в цей момент Бог від тебе не потребує. Благодушно терплячи, ти будеш безперервно пе­ребувати в доброму ділі. Коли не гляне на тебе Бог, то завжди буде бачити, що ти робиш добро або перебуваєш в добрі, благодушно терплячи, тоді як у здорового добрі діла йдуть перервами. Отож, бажаючи зміни свого становища, ти бажаєш поміняти краще на гірше.

Якщо становище, в якому перебуваєш і яке, як ти вважаєш, звужує можливість добрих діл, залежало від твоєї волі, і ти напевно вибрав його не без розсуду, то й тримайся такого розсуду, не до­зволяй думкам блукати, а спрямуй усю свою увагу на те, що маєш робити у своєму становищі: спокійно твори належні до нього діла, з цілковитою впевненістю, що, присвячуючи їх Богові, а не собі, вони плідно наповнюють весь твій час і приймаються Богом як найповніша від тебе жертва. І будь спокійний.

ГЛАВА 34

Дата добавления: 2015-09-06