Як ворог утримує в тенетах тих, які усвідомили своє важке становище й хочуть визволитися від нього, а до діла не приступають. І чому наші добрі наміри часто не виконуються

Тих, які пізнали нікчемність і тягар життя, яким вони живуть, ворог встигає утримувати у своїй владі переважно таким простим, але всемогутнім навіюванням: «Потім, потім; завтра, завтра». І бід­ний грішник, обманюючись тим «добром», яке пропонує таке наві­ювання, вирішує: «І справді, завтра. Сьогодні я закінчу своє діло, а потім з повною безтурботністю віддам себе в руки Божої благодаті й неухильно піду шляхом духовного життя. Сьогодні зроблю те і те, а завтра покаюсь». Це — ворожі тенета, брате мій, якими він ловить пребагатьох і тримає в своїх руках весь світ. Причина, через яку ми потрапляємо в ці сіті, — наша недбалість і осліплення. Нічим иншим, як недбальством і осліпленням, не можна пояснити, що в такому важливому ділі, від якого залежить наше спасіння і слава Божа, ми зразу ж не беремося за найпростіше й найлегше та одночасно найефективніше знаряддя, а саме, щоб з повною рішу­чістю і енергією собі сказати: «Зараз! Вже зараз почну духовне життя, а не потім. Сьогодні покаюсь, а не завтра. Сьогодні, зараз — в моїх руках, а завтра і потім — в руках Божих. Але, якщо й благовгодно буде Господу дати мені завтра, то чи можу я бути впевненим, що й завтра найде на мене ця блага й спонукальна думка про виправлення життя?» Хіба ж це не безумство говорити, наприклад, коли пропонується правдивий засіб від хвороби: «Почекай, дай я ще трохи похворію?» А той, хто відкладає діло спасіння, власне подібний на такого.

Отже, якщо бажаєш позбутися ворожого обману й перемогти ворога, то зразу ж хапайся за надійну проти нього зброю, зразу по­слухайся добрих думок і Божого натхнення, які кличуть тебе до по­каяння, не допускай навіть найменшого відкладання, і не дозволяй собі сказати: «Я твердо вирішив перенести покаяння на потім, і не відступлю від свого наміру». Ні, ні, не роби так. Такі рішення завжди виявлялися обманливими, і багато, що понадіялись на них, залишалися потім нерозкаяними до кінця життя через різні причини.

а. Перша причина: наша рішучість не ґрунтується на недовірі до себе та на міцному упованні на Бога. Тому не буває в нас чужою висока думка про себе, невідворотним наслідком якої завжди є віддалення від нас благодатної Божої допомоги й за цим неминуче й падіння. Тому той, хто вирішив для себе: «Завтра неодмінно покину шлях гріха», — натикається завжди на протилежне: не відновлення, я а ще гірше падіння. І далі — падіння за падінням. І Бог з провидіння деколи допускає це, щоб привести самовпевненого до усвідомлення власної немочі й спонукати до шукання Божої допомоги, єдино надійної, зі зреченням і потоптанням усякої надії на себе. Чи хочеш знати, чоловіче, коли буде міцна і надійна твоя власна рі­шучість? Коли в тебе не буде жодної надії на себе, та коли вона буде спиратися на смирення і тверде уповання на єдиного Бога.

б. Друга: за такої нашої рішучости, мається на увазі переважно краса та чистота чесноти, вона ж і приваблює до себе нашу волю, якою б вона не була слабкою і немічною; при цьому важчий бік чесноти вислизає з-під уваги. Але сьогодні вона втікає тому, що бажання краси чесноти сильно приваблює волю, а завтра, коли при­йдуть звичайні справи та турботи, вона не буде вже такою сильною, хоч прийнятий намір іще пам'ятається. При послабленому бажанні й воля слабне, або стає, як звичайно, немічною, одночасно й важ­кий бік чесноти виступить наперед і стане перед очима, тому, що шлях чесноти за своєю суттю є важкий, і найважчим він буває напочатку. Нехай тепер той, хто вирішив учора, сьогодні стане на цю дорогу, візьметься до справи, — він вже не буде мати в собі жодної підпори, щоб виконати це: бажання не напружене, воля ослабла, перед ним лише перешкоди - і в ньому, і в плині його звичайного життя, і в щоденних стосунках з иншими. Він і вирішує: поки що почекаю, зберуся з силами; і так буде чекати день за днем, і не див­но, якщо прочекає і все життя. А якщо б він приступив до діла вве­чері, як тільки прийшло натхненне бажання виправитись, зробив би те чи инше на вимогу свого бажання, втілив би в життя що-небудь в такому дусі, — то сьогодні й бажання, і воля не були б такі слабкі, щоб відступати перед лицем перешкод. Перешкод не обми­нути, але, маючи в собі підпору, хоч з трудом, подолав би їх. Якщо цілий день перебувати у подоланні цього, то на другий вони б вия­вились менше відчутними; а на третій ще менше. І так утвердився би він на доброму шляху.

в. Третя: добрі спонуки, залишені без виконання, від сну грі­ховного не тільки неохоче приходять знову, але, якщо й приходять, то не справляють вже тієї дії на волю, як перший раз. Воля вже не так швидко схиляється до них, і навіть якщо появиться рішучість, то дуже слабка й не енергійна. Але, якщо й сильнішу спонуку чоло­вік зміг відкласти до завтра, а потім взагалі загубити, то ще легше йому буде так поступити й з другою, а ще простіше — з третьою. І так далі: чим частіше відкладається виконання добрих спонук, тим слабша бувай їх дія. Потім доходить до того, що вони стають зовсім недієвими, приходять і відходять безслідно, й нарешті перестають приходити взагалі. Чоловік не опирається падінню, серце його твер­дне, і зароджується відраза до добрих спонук. Отже, їх відкладання - прямий шлях до остаточної загибелі.

Ще зауважу тобі, що відкладається добра спонука не тільки коли відчувається внутрішній примус до зміни поганого життя на добре, але й коли хтось живе правильно, а саме, коли комусь трап­ляється нагода зробити добро, а він відкладає це або до завтра, або на невизначений час. Такому гатунку відкладання відповідає все, що говорилось про перший вид відкладання, і наслідки можуть бу­ти ті ж самі. Знай, коли хтось легковажить нагодою зробити добро, той не тільки позбавляється плодів добра, але й зневажає Бога. Бог посилає до нього потребуючого, я він говорить: «Відійди. Потім». Це він говорить не тільки чоловікові, але й Богові, який післав його. Бог знайде для нього иншого доброчинця, але той, хто відмовив йо­му, відповість за це.

ГЛАВА 32

Дата добавления: 2015-09-06