Що робити, коли ми у боротьбі отримали рани

Якщо буваєш поранений, упавши в який-небудь гріх, через свою неміч або поганий характер (мається на увазі легкі гріхи: зір­валося непотрібне слово, розгнівався, промайнула погана думка, піднялося непотрібне бажання тощо), не будь малодушним і не бентежся намарно. Головне, не зосереджуйся на собі, не говори: «Як я такий-сякий до цього допустився?!» Це крик гордої зарозумілости. Навпаки, упокорися і, звернувшись до Господа, пережий це і скажи: «Марно від мене, такого немічного та зіпсованого, було чо­гось иншого чекати». І відразу подякуй Йому, що лиш на цьому зупинилося діло, говорячи: «Якщо б не Твоя безмежна доброта, Господи, не зупинився би я на цьому, а впав ще в щось гірше».

Однак, визнаючи це і так себе почуваючи, остерігайся допус­тити безтурботну й поблажливу думку, що якщо ти такий, то ніби маєш право робити будь-яке неподобство. Ні! Попри те, що ти немічний і поганий, все непотрібне, що робиться тобою, вважа­ється тобі за провину. Бо все, що ти, обдарований волею, чиниш, залежить від твоєї волі; і як за добро будеш похвалений, так за зло будеш осуджений. Тому, усвідомивши себе поганим взагалі, усвідом одночасно й вину за зло, яке ти вчинив тепер. Осуди себе, й тільки себе одного, не роззираючись по боках і не шукаючи, на кого би звалити свою вину. Ні люди, які оточують тебе, ні збіг обставин не винні в твоєму грісі. Винна тільки твоя зла воля. Собі й докоряй.

Але не будь подібним і на тих, що говорять: «Так, я це зробив, ну і що ж?» Ні, після усвідомлення і докоряння собі, ставши перед лицем Божої правди, розбуди в собі почуття покаяння, сокрущення і жаль за вчинений гріх, не стільки через приниження себе гріхом, скільки через те, що образив ним Бога, який до тебе особисто був таким милосердним, закликаючи тебе до покаяння, відпускаючи тобі попередні гріхи, допускаючи до благодаті тайн, охороняючи тебе на добрій дорозі та провадячи по ній.

Чим глибше сокрушення, тим краще. Але яке б велике воно не було, не допускай і тіні безнадії на помилування. Помилування вже ось-ось готове, й список всіх гріхів розіп'ятий на хресті. Очікується тільки на покаяння і сокрушення кожного, щоб і йому надати сили хресного загладження гріхів цілого світу. З цим упованням впади ниць душею та тілом і заволай: «Помилуй мене, Боже, по великій ми­лості Твоїй», — іне переставай кричати, поки не відчуєш себе винуватцем-помилуваним, так щоб вина та помилування злились в одне почуття.

Ця благодать сходить врешті на кожного каяника. Але він повинен виявити рішучість, скріплену обітом, не давати собі поблажки потім, а строго пильнувати себе й остерігатися від різних падінь, не тільки великих, але й малих, ревно молячись за благодатну поміч у цьому. Після такого близького досвіду неблагонадійности своїх сил

і зусиль, мимоволі із серця почується стогін: «Серце чисте утвори в мені, Боже, й духа праведного віднови в нутрі моєму: і Дух Твій благий нехай поставить мене на землю правдиву».

Все це: осудження себе, сокрушення, молитву з упованням про помилування, натхненне рішення стерегтись надалі та молитву про благодатну поміч у цьому, — потрібно тобі практикувати внутрі ко­жен раз, як згрішиш поглядом, слухом, язиком, думкою та чуттям. Навіть на мить не залишай в серці гріха, невисповіданого Господу, й неочищеного перед Ним сердечним покаянням. Знову падаєш, і знову це зроби, й хоч би тобі довелося згрішити багато разів, то стільки ж разів і очищуй себе перед Господом. Увечері, якщо є мож­ливість, розкажи все своєму духовному отцеві. А коли не можна в цей вечір, то розкажи при першій нагоді. Така сповідь або відвер­тість перед духовним отцем є най благотворнішим вчинком у ділі нашої духовної боротьби.

Ніщо так не вражає ворога-душогубця і не руйнує його підсту­пи, як такий спосіб діяння. Тому він усіляко намагається перешкодити цьому, і внутрішньо й зовнішньо: внутрішньо — думками й по­чуттями, а зовнішньо — через влаштування усяких зустрічей і ви­падковостей. Які ці перепони, ти сам побачиш, коли візьмешся за діло. Про одне тільки згадаю: ворог посилено намагається навіяти тобі, щоб ти не відразу, щойно помітиш гріх, приступив до внут­рішнього очищення себе від нього, а трохи почекав, не день і не годину, а трішки. Але тільки ти погодишся на це, як він підсуне инший гріх, і ти будеш змушений вже відкласти очищення цього гріха, тому що потрібно спочатку очистити попередній. І таким чином ти почнеш відкладати його на цілий день, і гріх за гріхом наповнить твою душу. Ввечері, коли схочеш очистити себе покаяння, в душі вже нічого не зможеш розібрати, —там буде шум, замішання і темрява від численних допущених падінь. Душа тоді стане подібна до очей, засліплених порохом, або води, скаламученої сміттям. Коли нічого не видно, то діло покаяння зовсім полишається. Але одно­часно й душа залишається каламутною та збентеженою. Від цього вечірня молитва буває зіпсутою, а далі — погані сни. Отже, ніколи ні на мить не відкладай внутрішнього очищення, як тільки помі­тиш за собою щось несправного.

Друге, що навіює при цьому ворог, це не говорити духовному отцеві, що сталося. Не слухай, і наперекір йому відкривай все: бо як багато благ від такої відкритости, стільки ж, або навіть більше зла від затаювання того, що буває з нами та в нас.

ГЛАВА 29

Дата добавления: 2015-09-06