Про керування і правильне користування зовнішніми органами чуття

Багатодумним і безперервним подвигом у ревнителів благочестя повинно бути строге керування і правильне використання наших п'ятьох зовнішніх органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку та дотику. Наше серце постійно бажає і шукає втіх та насолод. Йому потрібно було б знаходити їх внутрі свого єства, тримаючи і носячи в собі Того, за образом якого створений чоловік, єдине джерело к всякої втіхи. Але коли під час падіння відпали ми від Бога заради себе, то не втримались і в собі, а зійшли в тіло й через нього вийш- н ли назовні, й там почали шукати собі радощів та потіх. Провідниками й керівниками в цьому стали наші чуття. Через них душа вихо­дить назовні, смакує речі, що сприймаються кожним органом чут­тя, і тими речами, які насолоджують ці чуття, насолоджується сама, й з їх сукупности складає собі коло потіх і насолод, в смакуванні яких вона бачить своє перше благо. Таким чином порядок перемі­нився: замість Бога всередині, серце шукає насолод ззовні та ними задовольняється.

Всі, що послухали Божого голосу: «Покайтеся», — каються і пос­тановляють відновити в собі первоначальний образ життя, тобто повернутися ззовні всередину, і зсередини - до Бога, щоб жити в Ньому і з Ним, І в цьому мати своє перше благо, носячи в собі дже­рело втіх. Відновлення такого порядку, хоч і здійснюється сильним бажанням і твердою рішучістю, досягається не одразу. Того, хто від­важився на це, чекає важка й довга боротьба з попередніми звич­ками звеселяти, насолоджувати й ублажати себе, поки вони відпадуть і заміняться иншими, що відповідатимуть новому життю. І ось тут велике значення має керування і користування органами чуття.

Кожен орган чуття має своє коло предметів, приємних і непри­ємних. Приємними насолоджується душа й, звикнувши до цього, виробляє в собі похіть до них. Від кожного органу чуття таким чи­ном вкорінюється в душу кілька похотей, або нахилів і пристрастей. Всі вони затаїлися в душі й мовчать, коли немає для них подраз­ника. Збуджуються вони инколи помислами про відповідні предмети, але частіше та більшою мірою тим, якщо ці предмети безпосередньо діють на чуття. В цьому випадку похіть до них постає нестримно, і на тому, хто не вирішив ще не піддаватися їй, «гріх же здійснений — породжує смерть» (Як. 1,15) і здійснюється пророче слово: «Бо смерть продерлась у наші вікна» (Єр. 9,20), тобто крізь чуття, які є вікнами душі для спілкування з зовнішнім світом. А в тому, хто вже вирішив — піднімає у боротьбу, не забезпечену від падіння. Тому для цього останнього повинно бути невідкладним законом так керувати і користуватися органами чуття, щоб через них не збуджувались похоті, а навпаки, отримували такі враження, які б придушували їх і збуджували протилежні їм почуття.

Бачиш, брате, на яку небезпеку можуть наразити тебе твої чут­тя. Будь уважний до себе і старайся відвернути її. Всіма способами намагайся не давати їм блукати туди й сюди, як хочуть, і не допус­кай, щоб вони смакували лиш чуттєві солодощі, а навпаки, звертай до того, що добре, або корисне, або потрібне. І якщо дотепер дея­кий раз твої чуття проривались до чуттєвих насолод, але сьогодні, по можливості, намагайся загнуздати їх і відвернути від захоплень. Добре управляй ними. Так, щоб, якщо раніше вони захоплювались суєтними й шкідливими задоволеннями, то після цього від кожного сотворіння і від кожного предмету сприймали дуже корисні вра­ження і ними живили душу. Такі враження, відроджуючи в душі ду­ховні помисли, будуть звертати її до себе самої, і на крилах умового споглядання підносити перед обличчя Бога на Його славу, як гово­рить блаженний Августин: скільки б не було в світі творінь, всі вони ведуть розмову з благочестивими мужами на німій мові, прав­да, і мовчазній, але не менш дієвій, ними почутій і добре зрозумілій. Тому вони сприймають благі і благоговійні думки й плекають в собі гарячу любов до Бога.

Це ти можеш робити таким чином. Якщо твоїм зовнішнім від­чуттям пропонується який-небудь чуттєвий предмет - чи видимий, чи ті предмети, про які можна почути, які можна понюхати, посма­кувати або доторкнутися — відокрем в своїм помислі те, що є в ньо­му чуттєвого й матеріяльного від того, що в ньому є від творчого Божого Духа, і подумай, що неможливо, щоб він сам від себе мав своє буття і все инше, що в ньому є. Але що все це в ньому є ділом Бога, Який своєю невидимою силою дає йому і буття, і цю доброякісність, чарівність і мудрий устрій, і цю силу діяти на инших, і цю кріпость сприймати вплив від инших, і все инше, що є в ньому доброго. Потім перенеси такі думки і на всі видимі речі, і зрадій серцем, що один Бог є причина й початок таких численних, розмаїтих ч і таких дивних досконалостей, які відкриваються в творіннях. Що Він сам безмірно поміщає в собі всеможливі досконалості, й що ті досконалості, які бачимо в творіннях, не що инше, як слабкий відблиск і тінь безмежних Божих досконалостей. Такими думками вправляй свій ум при вигляді всякого творіння, і звикнеш, дивлячись на видимі речі, не зосереджувати свою увагу лиш на їхній зовнішності, але проникати всередину, до того, що в них є Божого, до невидимої, захованої їх умозірної краси. Внаслідок цього, все, що є в речах зовнішньо привабливого для твоєї чуттєвої сторони, буде безслідно оминати твою увагу й почуття, і тільки їх внутрішній зміст буде полонити твій розум, збуджуючи й народжуючи в ньому духовні споглядання, і буде спонукати тебе прославляти Господа.

Так, дивлячись на чотири стихії - вогонь, повітря, воду та зем­лю — і роздумуючи про їх природу, силу й дію, з духовною легкістю вигукнеш тоді до їх верховного Створителя, який так їх влаштував: «Боже великий, Сила безмірна, й дійство пребажане! Радію і весе­люся, що Ти один, є початок і причина всякої сотвореної природи, сили і дії!» Глянувши на небо й небесні світила: сонце, місяць і зір­ки, і роздумуючи, що світло своє і свій блиск вони отримали від Бога, ти вигукнеш: «Світло, світліше понад усяке світло, від якого створене всяке світло матеріяльне й нематеріяльне! Світло предив­не, перший предмет радости ангелів і захоплення блаженних, у безнастанне споглядання Якого зачудовано задивляються очі херуви­мів, і порівняно з Яким усі чуттєві світла здаються глибокою піть­мою! Славословлю і підношу Тебе, Світло істинне, яке просвічує кожну людину, що йде у світ! Сподоби мене завжди Тебе спогля­дати, нехай радіє повною радістю моє серце!» Також, дивлячись на дерева, траву й инші рослини, і споглядаючи, як вони живуть, жив­ляться, ростуть і народжують від себе подібне собі, й що не від самих себе мають вони життя і все инше, що в них є, але від твор­чого Духа, Якого ти не бачиш, і Який один животворить їх, можеш так візвати: «Ось де істинне життя, від Якого, в Якому, і Яким живе, живиться й множиться все! О, живоносна насолода мого серця!» Подібно і глянувши на нерозумних тварин, ти можеш піднестися умом своїм до Бога, який дав їм чуття і силу рухатися з місця на місце, і сказати: «О перший Руху всього, Який, все приводячи в рух, сам в собі перебуває нерухомим! Як я радію і веселюсь цією нерухомістю Твоєю і Твоїм твердим вічним існуванням!»

Дивлячись на себе або на инших людей і думаючи, що тобі одному дано високе становище, що ти один із всіх живих на землі істот обдарований розумом і є точкою єднання і союзу матеріяльних творінь, хвали та дякуй Творцеві своєму і Богу, кажучи: «О, Преістотна Тройце, Отче, Сине і Святий Душе! Будь прославлена навіки! Як повинен я дякувати Тобі завжди, не тільки за те, що Ти створив мене із землі і поставив царем над усіма земними творін­нями, не тільки за те, що Ти за природою пошанував мене своїм образом, розумом, словом, живим тілом, але найбільше за те, що дарував мені силу моєю свобідною волею зробитися подібним до Тебе за допомогою чеснот, щоб через це вічно мати Тебе в собі й бути блаженним в Тобі!»

Звертаюсь тепер до кожного із п'яти органів чуття окремо, і кажу тобі: бачачи красу і благообразність створінь, відокремлюй умом своїм те, що бачиш, від їх духовного значення, яке не бачиш, і подумавши, що вся ця благообразна зовнішня краса, є ділом неви­димого і прекрасного творчого Духа, в якому причина всякої такої зовнішньої краси, скажи, з радістю: «Це щедрі потоки із несотвореного джерела! Це дощ, який все зрошує з безмірного моря вся­кого блага! Як радію я в глибині мого серця, думаючи про невимовну красу мого Творця - початок і причину всякої сотвореної краси! Якою духовною насолодою буваю я сповнений, коли тримаю на умі думку про невимовну і недосяжну красу мого Бога, в якій початок всякої краси!»

Коли чуєш який-небудь приємний голос, або гармонію таких голосів і співів, звернись умом своїм до Бога й скажи: «Гармонія гармоній, Господи мій! Як радію я Твоїми безмежними досконалос­тями, які, зосереджуючись в Тобі в надприродній гармонії, і потім відбиваючись в чинах ангелів на небесах, і в безчисленних створін­нях під небесами, складають одну неймовірно чітку симфонію!» І ще: «Коли прийде, Господи, моя година почути вухами серця мого солодкий голос Твій, який говорить: мир Мій даю тобі, - мир від пристрастей! Бо голос Твій солодкий, — як співає невіста в Пісні пісень»(2,14)

Якщо випаде тобі нюхати якесь миро або який-небудь цвіт, перенесись думкою від цього зовнішнього запаху до таємного запаху Духа Святого й скажи: «Це запах Цвіту цього всезапашного і Мира цього невичерпного, який вилився на всі творіння Божі, як співається в Пісні пісень: «Я — нарцис шаронський, лілея на долині» (2,1), — і ще: «Запах пахощів твоїх найзапашніший» (1,3). Це поширення джерельного запаху, який пребагато виточує свої божественні віддихи на все, від вищих чистіших ангелів, до останніх творінь, і все наповнює запахом». Так колись Ісаак, понюхавши свого сина Якова, сказав: «Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його» (Бут. 27,27).

Знову ж коли їж чи п'єш, подумай, що це Бог дає всьому їстів­ному приємний для нас смак, і Ним єдиним смакуючи, скажи: «Ра­дуйся, душе моя, що тоді як поза Богом немає для тебе ніякого задоволення, немає ніякої насолоди та потіхи, ти, пізнавши Його і до Нього приставши, в Ньому єдиному можеш знаходити всяку на­солоду, як запрошує тебе до цього Давид, кажучи: «Спробуйте, і подивіться, який добрий Господь» (Пс. 34,9), і як Соломон підтвер­джує істинність цього, сказавши: «/ плід його був солодкий моєму під­небінню» (П.п. 2,3).

Також, коли піднімаєш свої руки, щоб зробити якесь діло, пам'ятай, що Бог, який дарував тобі силу й здатність діяти, є перша причина всякого руху, ти ж не що инше, як жива зброя в Його руці, і піднісшись до Нього помислом, скажи: «Яку радість переживаю я всередині себе, всевишній Боже всякого сотворіння, думаючи, що я без Тебе не можу зробити жодного діла, й що Ти є перший і почат­ковий діяч у всякому ділі!»

А коли в инших побачиш доброту або мудрість, або правду, або инші які чесноти, то тоді, відокремлюючи від цього видимого неви­диме, скажи своєму Богові: «О, пребагатий скарбе всякої чесноти! Яка велика для мене радість знати і бачити, що всяке добро виходить від Тебе єдиного, що всяке наше добро, в порівнянні з Твоїми божественними досконалостями, — ніщо! Дякую Тобі, Боже мій, за це і за инше добро, яке твориш Ти моєму ближньому. Але згадай, Благодітелю наш, і про мою власну вбогість, і про мою велику не­стачу у всякій чесноті».

І взагалі скажу, що кожен раз, як відчуваєш у творіннях Божих щось привабливе й таке, що викликає насолоду, не зупиняйся ува­гою лиш на них, але, оминаючи їх, перенесись помислом своїм до Бога та скажи: «Якщо творіння Твої, Боже мій, такі прекрасні, такі радісні й солодкі, то настільки безмірно красивіший, наскільки без­мірно радісний, і наскільки безмірно солодкий Ти сам, Творче всіх!»

Якщо будеш так робити, мій любий, то можеш і за допомогою п'яти органів чуття пізнати Бога, підіймаючись завжди умом своїм від творіння до Творця. Так, що буття і благоустрій всього сотво­реного стане для тебе книгою богослов'я, і ти, ще знаходячись в цьому чуттєвому світі, зробишся причасним знання, яке властиве небесному світові. Бо воістину весь світ і вся природа є не що инше, як якийсь орган, в якому під видимим невидимо перебуває присутнім сам Будівник і Художник всього, діючи та видимо виявляючи свою вправність, або у видимому й матеріяльному пропону­ючи зорові розумних творінь невидимі й нематеріяльні свої дії та досконалості. Тому з однієї сторони премудрий Соломон говорить, що «з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пі­знання Творця їх» (Муд. 13,5), а з другої блаженний Павло запевнює, що «невидиме ж Його, після створення світу, роздумуванням над тво­рами, стає видиме» (Рим. 1,20). У світі Божому з одного боку по­ставлені всі творіння Божі, премудро влаштовані, з другого — люди, збагачені розумною силою з метою, щоб вони розумною своєю си­лою, роздивляючись творіння і бачачи в створінні та їх будові без­межну премудрість, доходили до пізнання і споглядання предвіч­ного іпостасного Слова, «Ним постало все» (Йо. 1,3). І ми, звичай­но, із дій пізнаєм діючого. Так, що треба тільки правдиво й тверезо розсудити, щоб у творінні здобути віру, і в створеному побачити Сотворителя Бога.

Г Л А В А 22

Дата добавления: 2015-09-06