Моделювання структур репрезентації знань: пропозиційний, фреймовий підходи.

Ю. Караулов наголошує на універсальності пропозиційної структури як елемента всіх ментальних процесів.

Дискусійним питання є наявність у структурі пропозиції компонента суб’єктивної модальності. Якщо розглядати пропозицію як уявлення про факт, подію, то вона не може мати модального компонента, а лише пов’язується з ним у структурі мовленнєвого акту. Цю думку поділяють Ч. Філлмор і С. Канцельсон. Протилежну думку представляє І. Кобозєва, яка вважає, що пропозиція містить два логічних блоки: об’єктивну семантичну константу – диктум (інтерсіонал у сучасній логіці) і суб’єктивну змінну – модус, що передає, згідно з положенням Ш. Баллі, «відтінки почуттів і волі», тобто суб’єктивну оцінку мовцем власного повідомлення.

Синтаксична структура багатьох речень не тотожна їхній семантичній проекції, а тим більше пропозиційній.

З огляду на невизначеність відносно речення статус пропозиції в когнітивній лінгвістиці дискусійною є проблема про позиційного характеру невербальної інформації. Більшість когнітологів визнають лише мовоподібний (вербалізований) характер пропозиційних структур.

Диктумна природа пропозиції ставить питання про її структурацію, адже в семантичному синтаксисі диктум представлений сукупністю актантів предиката (предикатно-актантною рамкою) або синтаксичних ролей у їхньому співвідношенні (предикатно-аргументною структурою). Предикатно-актантна рамка містить актанти, які відтворюють об’язкову предикатну валентність. Французький лінгвіст Л. Теньєр розглядав дієслівний вузол речення як маленьку драму, де семантичним валентностям дієслова відповідають актанти, а обставинам – сірконстанти.

Компоненти предикатно-аргументної структури розглядаються і як синтаксеми – мінімальні семантико-синтаксинчі одиниці мови, які одночасно є носіями елементарного змісту, конструктивним компонентом речення й мають відповідний набір синтаксичних функцій – конструктивних ролей у побудові певних комунікативних одиниць.

Одним із перших розпочав дослідження семантичних ролей американський лінгвіст Ч. Філмор – фундатор відмінкової (рольової) граматики. У сучасній версії її здебільшого називають рольовою, зважаючи на ролі, що виконують референти імен актантів у позначеній ситуаціїю Проектування відмінкової рамки на фрейм зумовило новий підхід до розгляду семантики дієслова і всього висловлення як відображення у свідомості певної ситуації, події. Фрейм Ч. Філмор розглядав в інтерпретаційному ракурсі як знання ситуації, які полегшують сприйняття й розуміння описуваних у тексті подій.

У працях Ч. Філмора склад предикатно-актантної рамки обмежений спочатку 6, а потім 7 ролями (агентивом, дативом, інструментивом, фактитивом, локативом, об’єктивом, пізніше – агентивом, експерієнтивом; інструментом, метою, локативом, об’єктивом, включеним реченням із функцією модальності мовця).

Пропозиційне моделювання застосовується і в межах другого підходу – фреймового запозиченого американським ученим М. мінським із метою дослідження штучного інтелекту із соціології Е. Гоффмана. М. Мінський визначив фрейм як структур інформаційних даних, у якій відображено набуті досвідним шляхом знання про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що її описує. Фрейм репрезентує також інформацію про те, як його використати, до чого це може привести і що потрібно зробити, якщо ці очікування не підтвердяться. Людина, яка намагається пізнати нову для себе ситуацію або по-новому поглянути на вже звичні речі, обирає зі своєї пам’яті потрібний фрейм із таким розрахунком, щоб шляхом зміни в ньому окремих деталей зробити його придатним для розуміння більш широкого класу явищ або процесів.

Рівнями когнітивної структури тексту, на думку, М. Мінського, є поверхнево-синтаксичний фрейм (знання про синтаксичну структуру, порядок слів, прийменникові зв’язки), поверхнево - семантичний фрейм (значення слів, які позначають подію,і відношення між актантами, сірконстантами та предикатом), тематичний фрейм, пов’язаний із темою, портретами, оточенням; і фрейм оповіді (наративна схема, що представляє загальні мотиви сюжетів, фокус уваги оповідача і т. ін.).

Фреймовий підхід є доволі перспективним у сучасній когнітивній лінгвістиці, адже фреймова модель є гнучкою й узгодженою із психологічними концепціями пам’яті й експериментальними психофізіологічними даними. Р. Шенк підкреслював, що винахід фрейму став справжньою сенсацією для штучного інтелекту, ця структура виявилася надзвичайно важливою для створення моделей розуміння природної мови. Автори «Краткого словаря когнитивных терминов» кваліфікує фрейм як «організацію уявлень, що зберігаються в пам’яті (людини або комп’ютера) плюс організацію процесів обробки й логічного виведення, що оперують цим сховищем.

Фрейм розглядають як структуру, у якій паралельно використовуються вербальні і невербальні типи інформації. Формальну структуру фрейму представляють дворівневу. Згідно з концепцією М. мінського, фрейм є сіткою вузлів і зв’язків між ними. Верхні рівні фрейму чітко визначені, оскільки утворені такими поняттями, що є завжди справедливими відносно ситуації. На нижніх рівнях наявні термінальні вузли чи слоти, які заповнюються конкретними даними у процесі приведення фреймуу відповідність до певної ситуації.

На думку Ю. Караулова, фрейм може бути представлений пропозицією, а фреймова сітка – системою пропозицій.

Дата добавления: 2015-09-06