За Дж Лакоффом

1) гештальти -ЦІЛІСНІ об'єкти та водночас складаються з частин,

проте ціле не зводиться тільки до суми своїх частин,2) гештальти можуть бути розкладені на складові частини більше, ніж в якийсь один спосіб, залежно від таких важливих чинників, як прийнята точ

ка зору, позиції спостерігача, аспект спостереження (дослідження) тощо,3) відношення між такими складовими частинами гештальту можуть також бути різноманітними, залежно від прийнятої точки зору, 4) гештальти можуть мати зв'язки з іншими гештальтами бути їх частиною або спроектованими на ці чи ІНШІ гештальти, проектування може бути засновано на логічному виведенні, на довільних, символічних та культурних асоціаціях,5) гештальти, інкорпоровані як частини в ІНШІ гештальти, можуть отримувати нові властивості,6) гештальти можуть перетинатися,7) гештальти - це структури, що використовуються в мовних, ментальних, перцептуальних, моторних та інших процесах, проте і самі такі процеси можна трактувати як гештальти, 8) під час аналізу гештальтів немає необхідності в розкладанні сут-ності на елементарні компоненти тощо Важливо! Завдання полягали в тому, що, по-перше, в категоріях ЛІНГВІСТИЧНИХ гештальтів можна буде описати та пояснити співвідношення глибинних та поверхневих форм мовних висловлювань, і, по-друге, що активна взаємодія - саме через гештальти - ЛІНГВІСТИКИ З ПСИХОЛОГІЄЮ, філософією, логікою, антропологією, соціологією, літературою тощо сприятиме найбільшому прогресу в творенні ЛІНГВІСТИКИ як "вивчення людини через мову"Сьогодні, майже через 20 років після того, як Дж Лакофф оприлюднив свою "гештальт-орієнтовану" інтегральну концепцію дослідження мови (1977 р), м вже не сприймають як дещо парадоксальне, особливо,зважаючи на те, що в сучасному лінгвістичному контексті "антропоцентрична" парадигма знов посідає одне з чільних місць Проте тоді, у 1977 році, теорія ЛІНГВІСТИЧНИХ гештальтів справила шокуючий ефект. Яскравим прикладом Г, за Келлером, є мелодія, що впізнавана навіть у випадку транспортування на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію вдруге, то завдяки пам’яті впізнаємо її. Але якщо склад її елементів змінився, ми все одно впізнаємо мелодію як ту саму.Ідеї Дж Лакоффа виявилися плідними для створення моделей мовної поведінки в штучному інтелекті У наш час вони цілком співзвучні з антропоцентричними та когнітивними підходами у ЛІНГВІСТИЦІ концепція дослідження та моделювання мови.

6. Схарактеризуйте принципи частиномовної класифікації, подайте дефініцію кожного з них. (за роботою О.Селіванової) Класифікації поділяють: гомогенні (за одним критерієм), гетерогенні (за кількома різними китеріями) Проблема частиномовної диференціації існувала ще з часів давніх індійських і грецьких граматик (IV ст. до н. е.), За логічним принципом список слів у мові накладається на універсальні логічні категорії думки, ґрунтуючись на постулаті про існування спільної логічної основи всіх мов. Найбільшою мірою такий універсалізм виявлено в граматиці Пор-Рояля А. Арно та К. Лансло (1660 г.), яка описувала французьку мову на підставі латинського логічного еталона (так, незважаючи на наявність у фран­цузькій мові іменників і прикметників, слідом за латинською гра­матикою виокремлено лише ім'я з двома підкласами). Традиційна для давніх граматик антиномія імені й дієслова базувалася на суб'єктній і предикатній функції членів цієї антиномії в судженні (Платон), а також на протиставленні типів змінності, відмінюва­ності й дієвідміни (Аристотель), хоч головним параметром такого поділу було онтологічне протиставлення речей та ознак (пор.: у М. Нікітіна: „Усе, що існує у світі, відображеному у свідомості, розпадається на дві категорії — речі й ознаки"[27, 32]). У східнос­лов'янській граматичній традиції логічний принцип був доповне­ний семантичним у граматиках М. Ломоносова, Ф. Буслаєва, О. Во- стокова, Г. Павського.

Наприкінці XIX ст. виник психологічний напрям у граматичних дослідженнях. За психологічним принципом частини мови розгля­дають як психологічну реальність, дійсні категорії нашої думки. I. Бодуен де Куртене висунув плідну ідею щодо системної залежності мовних змін від змін у свідомості й сформулював гіпотезу стосов­но наявності в мові тенденції до посилення кількісних змін у мор­фологічній підсистемі. О. Потебня, слідом за В. Гумбольдгом, відмо­вився від універсалізму граматик різних мов і повернувся до етніч­ної специфічності граматики мови. Розглядаючи семантичне й фор­мальне значення слова як один акт думки, дослідник розвинув учення свого попередника про мовний синтез як сплав поняття зі звуком. Нагадаймо, що В. фон Гумбольдт проголошував: „На підставі опи­су форми ми повинні встановити той специфічний шлях, яким йде до вираження думки мова, а з нею і народ, що говорить цією мовою". Однак психологічний підхід до частиномовної системи не усунув логіцизму, оскільки частини мови зіставлялися з категоріями думки, а структура думки на той час ототожнювалася з категоріями логіки. Формально-граматичний принцип частиномовної класифікації виходив із постулатів раннього структуралізму. Мова стала об'єктом детального аналізу форми, який зумовив критичне ставлення до традиційної диференціації частин мови. Так, П. Фортунатов, який був апологетом формально-граматичного принципу, вважав, що „поділ на частини мови, прийнятий у наших граматиках (який перейшов від давніх граматиків), являє собою змішування грама­тичних класів слів із неграматичними й тому не може мати науко­вого значення". Згідно з цим принципом усі частини мови поділено на відмінювані; дієвідмінювані; родові; незмінювані (або відмінкові, родові, особові, незмінювані самостійні слова й родові, особові й незмінювані несамостійні слова) що зруйнувало логічні підвалини частиномовної класифікації. За тако­го підходу частини мови опинилися в стані скасування самого по­няття й почали кваліфікувати лише з огляду на комплекс грамем. Такі частини мови, як займенник, числівник, дієслово були розпо­ділені за формами в різні класи слів. З'явилися поняття „безформ­них", „ніяких" частин мови, що не отримували місця в загальній класифікації. Комплексний лексико-граматичний принцип був застосований В. Виноградовим у його книзі „Морфология", а потім — у першій академічній граматиці російської мови. Згідно з лексико-граматич­ним принципом частиномовної диференціації, який став домінуючим із середини XX ст., частини мови кваліфікують як граматичні класи слів, об'єднані на підставі спільності загального категорійно­го значення, морфологічних категорій і парадигм, синтаксичних властивостей і функцій. Указавши на гібридність багатьох слів і форм — дієприкметників, дієприслівників, займенників, модаль­них слів — і зазначивши два шляхи вторгнення дієслівної енергії в ім'я, В. Виноградов усе ж таки наголошував на наявності спільного загальнограматичного значення кожної з частин мови. Аналогічні думки висловлювали О. Смирницький і Б. Ільїш, що характеризу­вали частини мови на матеріалі англійської мови. У морфології східнослов'янських мов концепція В. Виноградова, зокрема його аналіз категорії модальності в російській мові й різнорівневих за­собів її вираження, стала одним із перших кроків на шляху до функціонального принципу частиномовної класифікації й функціо­нальної граматики взагалі. Принцип функціонального поділу час­тин мови певним чином був наявний і в І. Мєщанінова, оскільки за понятійними категоріями, покладеними в основу частин мови, стояли й відповідні функціональні ознаки. Когнітивний принцип у граматиці не є новим, тому що він або відповідає постулатам логічного універсалізму, або слідує розроб­леному В. Гумбольдтом етноцентричному психологічному підходові. О. Кубрякова обстоює принцип концептуального підґрунтя частин мови, який, на її думку, дає змогу зрозуміти витоки цих граматич­них класів слів і реконструювати на цій підставі шляхи їх можли­вого розвитку [20, 172]. Дослідниця розглядає витоки частин мови в диференціації перцептуально сприйманого світу й виокремленні в ньому окремих цілісностей, їхніх частин і атрибутів. Більш пізні нашарування на слова однієї частини мови викривляли її первісне підґрунтя: „чим більше окремі частини мови отримували граматич­них категорій, які реалізували їхнє спільне значення, чим частіше вступали вони в процеси деривації (особливо безафіксальної транс­позиції), чим більше набували вони власних формальних ознак у своїй поверхневій структурі та / або у своєму вживанні, тим більше розмивалися вихідні межі класу, тим більше отримували ці класи умовний характер і, безперечно, тим менш виразними ставали самі концептуальні основи частин мови Службові слова часто-густо прирівнюються до морфем, приміром Е. Курилович категорично стверджує, що прийменник не є словом, а морфемою [21]. Дослідники, що дотримуються поглядів на служ­бові частини мови як окремі слова, мотивують це рухливістю служ­бових частин мови, на відміну від позиційно фіксованих морфем. М. Блох з огляду на необхідність інтеграції чи диференціації час­тин мови об'єднує прийменники та сполучники в окремий клас конекторів на підставі їхньої функції, артиклі подібним чином по­єднуються з уточнювальними частками Статус деяких частин мови в цій опозиції й досі зали­шається невизначеним, що дає підстави констатувати збереження відкритості й дискусійності проблеми частиномовної диференціації Так, у сучасних східнослов'янських граматиках кількість частин мови коливається від 13 до 5 з уточненням нечастиномовної при­роди службових слів, названих словами-морфемами і вигуків як слів-речень.

Дата добавления: 2015-09-06