Дередмова

10 квітня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постано­вою затвердив Програму розвитку юридичної освіти на період до 2005 року. Метою Програми є вдосконалення системи юри­дичної освіти, приведення її у відповідність до світових стан­дартів. Для вирішення цього завдання передбачається привес­ти зміст юридичної освіти у відповідність до сучасних вимог юри­дичної практики, поглибити вивчення національного законодав­ства і міжнародного права в аспекті захисту прав людини, по­рівняльного законодавства та правових систем сучасності. Ма­ють бути розроблений новий зміст правових дисциплін, які ви­кладаються у вищих навчальних закладах, шляхом прийняття нових навчальних програм правової освіти, створення нового по­коління підручників, навчально-методичних посібників та сучас­них інформаційних засобів навчання.

У цьому підручнику зроблено спробу врахувати зазначені положення програми і при висвітленні основних правових інсти­тутів трудового права України звернутися до зарубіжної прак­тики й міжнародних стандартів у світі праці. Ознакою підруч­ника є орієнтація на права людини у сфері праці. Поряд із аналі­зом чинного трудового законодавства увага приділяється сучас-

Передмова

Передмова

ним проблемам трудового права в аспекті його удосконалення, відповідності положенням Конституції України, міжнародно-правовим актам, як ратифікованим Україною, так і тим, які ще належить ратифікувати.

Автор сподівається, що книга буде корисною і цікавою для студентів. Адже сучасний студент — здебільшого творча осо­бистість, яка живе у відкритому суспільстві і прагне не лише довідатися про зміст вітчизняних нормативно-правових актів, а й осягнути світ, у нашому випадку — світ праці, дізнатися про зарубіжний досвід і про кращі світові моделі. З огляду на це у підручнику не лише аналізується чинне законодавство, а й роз­глядаються актуальні проблеми сьогодення у правовому регулю­ванні трудових відносин, окреслено дискусійні питання. Отже, книга розрахована на вдумливого й допитливого читача.

Заслуговує на увагу те, що підручник побудований на концеп­туальних засадах, на яких було здійснено попереднє видання, підготовлене колективом авторів (Трудове право України: Під­ручник За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 564 с). У пропонованій книзі автор намагалася здійснити більш глибоке обґрунтування, зокрема по­ложення, що предметом трудового права виступають індивіду­альні й колективні трудові відносини у сфері найманої праці, а система трудового права складається із загальних положень, інди­відуального трудового права і колективного трудового права.

Цей підхід не вигадано автором цього підручника. Його було закладено російськими вченими у 1978 р. й розвинуто україн­ським вченим, доктором юридичних наук, професором А.Р. Ма-цюком у 1984 р. (Див.: Мацюк А.Р. Трудовьіе правоотношения развитого социалистического общества. — К.: Наук, думка, 1984. — 280 с). Розвиток національного трудового законодав­ства, сучасна юридична практика у сфері трудового права в Украї­ні свідчать про життєвість і надзвичайну актуальність цієї те­орії й у наш час.

Названа концепція відповідає й сучасному зарубіжному досві­ду, який було узагальнено у ґрунтовній праці російського вче­ного, доктора юридичних наук, професора І.Я. Кисельова (Див.: Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учеб. для вузов. — М.: Дело, 1999. — 728 с), а також позиції Міжнародної організації праці, яку було викладено фахівцями

цієї організації при обговоренні концепції нового Трудового кодексу України.

Ідея колективних трудових відносин знаходить все більше визнання серед вчених. Зокрема, про це свідчать монографії, підготовлені останніми роками (Див: Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Моногра­фія. — О.: Юрид. літ., 2001. — 328 с; Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових право­відносин: Монографія. — Ін-т д-ви і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — 264 с).

Автор щиро вдячна рецензентам: докторам юридичних наук Р.І. Кондратьєву і П.Д. Пилипенку за висловлені зауваження, які допомогли поліпшити книгу, а також опонентам, чия критика сприяла зміцненню концепції.

Вступ до трудового права

ВСТУП ДО ТРУДОВОГО ПРАВА

Трудове право в промислово розвинутих країнах світу визна­ється однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме у сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важли­вих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, су­спільних і особистих, приватних. Від методів правового регулю­вання праці багато в чому залежать суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідно­син. Це сфера, до якої залучено найбільше число членів суспіль­ства, а тому вона заслуговує на особливо пильну увагу держави.

Трудове право виникло як право захисту найманого праців­ника. Із середини XIX століття в державах з'явилися окремі законодавчі акти, якими почали встановлюватися певні обмежен­ня для роботодавців щодо застосування найманої праці. Прикла­дами є акти про працю, які забороняли працю дітей молодше 8 років (Франція, 1841 р.), 9 років (Англія, 1802 р.); про обмеження робочого дня (Англія, Білль про десятигодинний робочий день, 1847 р.); про застосування дитячої праці на нічних та небезпеч­них роботах (Росія, 1882, 1885 рр.); регламентували діяльність фабричної інспекції праці (Росія, 1886 р.) тощо.

Таке законодавство отримало назву "фабричного", "робочого" або "соціального" законодавства. Коло питань, які охоплювали­ся цим законодавством, стосувалося обмежень мінімального віку для допущення малолітніх до праці; деякого обмеження робо­чого дня спочатку для підлітків, для жінок, а згодом взагалі для працівників; адміністративного нагляду за виданням наймача­ми правил внутрішнього розпорядку; обмеження штрафів, що накладалися на робочих наймачами, та інших виробничих ви­рахувань із заробітної плати; деякого поліпшення гігієнічних умов праці та техніки безпеки; установлення строків виплати заробітної плати і заборони розплати товарами; впровадження "фабричної" інспекції праці для нагляду за утриманням фабрич­но-заводських підприємств; часткового страхування робочих на випадок каліцтва, хвороби, безробіття (Александров Н.Г. Трудо-вое правоотношение. — М.: Юрид. изд-во Министерства юсти-ции СССР, 1948. — С. 45—46).

Значний позитивний вплив на формування трудового права справило законодавство Росії, що з'явилося після Жовтневої революції, яке закріпило завоювання трудящих. Після прийняття окремих декретів було прийнято КЗпП 1918 р., Положення про тариф 1920 р., КЗпП 1922 р., а також акти про робочий час, час відпочинку, колективні договори, вирішення трудових спорів. КЗпП 1922 р. відобразив перехід до нової економічної політики і розширив договірний характер трудових відносин. У 1927 р. було уведено 7-годинний робочий день. Протягом 20-х років трудові права розширювалися, це виявилося в регулюванні прав профспілок, укладанні колективних договорів, договірному ха­рактері залучення до праці, встановленні трудових пільг і га­рантій для неповнолітніх та жінок. Наприкінці 20-х років відбу­лося різке обмеження трудових прав. Цей процес особливо по­силився у виключних умовах передвоєнних років: було скасо­вано право на звільнення за власним бажанням, допускалося примусове переведення кваліфікованих робітників і службовців на роботу в іншу місцевість, збільшено тривалість робочого дня, встановлено кримінальну відповідальність за прогул і самовільне (без дозволу адміністрації) залишення роботи. Посилилася централізація регулювання праці, права підприємств було зве­дено нанівець, права профспілок, передбачені КЗпП, перестали за­стосовуватися, було скасовано укладення колективних договорів.

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

Командно-адміністративні засади продовжували домінувати й у післявоєнний період. КЗпП РРФСР з 1938 по 1952 р. не переви­давався, а у 1952 р. був перевиданий і розсилався лише для служ­бового користування працівникам суду і прокуратури. Після XX з'їзду КПРС було відновлено багато з демократичних прин­ципів у регулюванні праці. У 1970 р. було проведено першу все­союзну кодифікацію трудового законодавства й прийнято Осно­ви законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. На­ступного року у всіх союзних республіках було прийнято рес­публіканські кодекси законів про працю (Лившиц Р.З. Трудо-вое законодательство: настоящее и будущее. — М.: Наука, 1989. — С. 3—5). КЗпП УРСР було прийнято 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. Цей Кодекс, із численними змінами і доповненнями, є чинним і сьогодні.

В Україні в сучасних умовах трудове право перебуває під впли­вом низки чинників економічного, політичного і юридичного характеру. Кожний з цих чинників зокрема і всі вони у сукуп­ності поставили на порядок денний питання про необхідність підготовки нового Трудового кодексу України, який би відпові­дав соціально-ринковим і демократичним вимогам сучасного розвитку суспільства.

Чинне трудове законодавство України про працю не відпові­дає сучасним вимогам, оскільки воно зорієнтоване на соціалістич­ну систему господарювання, на великі підприємства, і не врегу­льовує специфіки праці в малих організаціях, а також у робото­давця — фізичної особи. Зберігають свою регулятивну силу й акти колишнього СРСР, оскільки окремі види суспільних відно­син ще не врегульовані національним законодавством. Окрім того, одночасно діють норми, які закріплюють соціалістичну адміні­стративну модель відносин між роботодавцем і працівниками і нові ринкові положення. Якщо ж взяти до уваги й величезну кількість нормативних актів про працю, то стає зрозумілим, що це законодавство є численним і суперечливим, що породжує проблеми на шляху засвоєння юридичних положень та їх засто­сування.

Нові ринкові умови здійснюють суттєвий вплив на сферу за­стосування праці, зумовивши значні зміни у характері трудо­вих відносин. Зокрема, це виявилося в існуванні "тіньового рин­ку праці", коли трудові відносини фактично мають місце, але юри-

дично не оформляються. Йдеться про нелегальне використання праці найманих працівників. Це стосується використання не лише праці громадян України, а й трудящих-мігрантів, які спеці­ально прибули в Україну з метою працевлаштування, або ж, на­правляючись через Україну до країн Європи, тимчасово влашто­вуються на роботу. Юридично неоформлені трудові відносини свідчать про неконтрольоване фактичне розширення прав робо­тодавців і незахищеність найманих працівників.

Поряд з тим, навіть за юридично оформлених трудових відно­син у нових умовах виникла низка типових порушень трудових прав працівників. Зокрема, є випадки укладення трудового до­говору, умови якого погіршують становище працівників порівня­но із законодавством про працю, чим порушуються правила ст. 9 Кодексу законів про працю України. Значного поширення на­були факти затримки роботодавцями виплати заробітної плати, що змушує працівників звертатися до суду за захистом поруше­них прав. Але, як з'ясувалося, рішення суду в багатьох випад­ках залишаються невиконаними, виконавча система не в змозі забезпечити виконання судових рішень.

В умовах відкритого суспільства та інтеграції України до між­народних структур постало питання про врахування міжнарод­ного досвіду та адаптацію національного законодавства, у тому числі й трудового, до міжнародних стандартів.

Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік, потенційна взаємовигідність співпраці між держава­ми, активні міграційні процеси, нарешті, тенденція до спільного розуміння різними державами змісту й обсягу соціальних прав людини примушують до пошуку спільних моделей у розв'язанні загальних проблем. Однією з найбільш загальних тенденцій розвитку зарубіжного трудового права є тенденція до конвер­генції, до єдності й одноманітності в регулюванні найважливі­ших компонентів трудових відносин у всесвітньому масштабі. Чим вищим буде рівень демократії і відкритості нашого су­спільства, тим більше виявлятимуться загальні об'єктивні про­цеси в окремих державах, зокрема у сфері застосування праці.

Міжнародні норми здійснюють вплив на трудове законодав­ство України шляхом безпосереднього застосування міжнарод­них актів після їхньої ратифікації Верховною Радою України; включення міжнародних норм до тексту законів; урахування

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

загальних принципів, передбачених міжнародними актами, у законодавстві України. Як джерела права міжнародно-правові акти поділяються на акти світового співтовариства — акти ООН і МОП, акти регіонального співтовариства (акти об'єднань дер­жав Європи), а також двосторонні й багатосторонні договори.

У час всесвітньої уваги до прав людини, визнання їх на націо­нальному і міжнародному рівнях уніфікуюче значення мають конвенції і рекомендації Міжнародної організації праці (МОП). Діяльність МОП привела до створення міжнародного трудового права, яке має незаперечний вплив на європейське трудове пра­во. Україною ратифіковано 55 конвенцій МОП, а також перед­бачається ратифікація таких конвенцій МОП: № 117 про основні цілі й норми соціальної політики, № 81 про інспекцію праці в промисловості та торгівлі, № 150 про регулювання питань праці, № 155 про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище і де­яких інших. Ратифіковані Конвенції МОП стають частиною національного законодавства. Проте вони не доведені належним чином до відома населення, хоча це має бути обов'язково зроб­лено, оскільки такі акти визначають права та обов'язки грома­дян. Отже, зміст цих актів залишається невідомим широкому загалу, а відтак вони не виконуються; не ведуться наукові роз­робки щодо узгодження з ними норм КЗпП та інших законодав­чих актів у галузі праці України. Позитивним прикладом у цьому напрямку є підготовка і видання у 1999 р. Міжнародним бюро праці спеціального видання конвенцій і рекомендацій МОП українською мовою "Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжна­родною організацією праці: У 2 т." (Т. 1. — 1919—1964; Т. 2. — 1965—1999).

Інтеграція України до європейських структур поставила про­блему адаптації трудового законодавства України до законо­давства ЄС.

Указом Президента України від 11 червня 1998 р. затвердже­но Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, якою передбачено адаптацію важливих галузей законодавства, визна­чених Угодою про партнерство та співробітництво, підписаною між Україною і Європейським Союзом. Однією з таких галузей є трудове законодавство України, перед яким стоїть завдання його реформування і поступового приведення у відповідність до євро­пейських стандартів трудових прав. Постановою Кабінету Мініс-

трів України від 16 серпня 1999 р. № 1496 затверджено Концеп­цію адаптації законодавства України до законодавства Європей­ського Союзу (Офіційний вісник України. — 1999. — № 33). Ука­зом Президента України від ЗО серпня 2000 р. № 1033 з метою координації діяльності органів державної влади з питань адап­тації законодавства при Президентові України створено Націо­нальну раду з питань адаптації законодавства України до зако­нодавства Європейського Союзу. Кабінет Міністрів України що­року розробляє і затверджує план роботи з адаптації законодав­ства, а також передбачає в проекті Державного бюджету Украї­ни на відповідний бюджетний рік витрати на фінансування за­ходів для його виконання.

Законом України від 21 листопада 2002 р. схвалено Концеп­цію Загальнодержавної програми адаптації законодавства Украї­ни до законодавства Європейського Союзу (Урядовий кур'єр. — 2002. — 18 грудня). Концепція передбачає, що пріоритети ма­ють надаватися законодавчим актам України, наближення яких до законодавства ЄС сприятиме правовому забезпеченню заходів щодо формування ринкових відносин, створення сприятливого середовища життєдіяльності людини, захисту прав споживачів, розвитку підприємницької діяльності, пріоритетних галузей еко­номіки, включаючи систему захисту права інтелектуальної влас­ності та персональних даних, сферу зайнятості та охорони праці. Особливим пріоритетом є всебічний захист прав і свобод люди­ни. З метою забезпечення виконання Загальнодержавної програ­ми передбачається перегляд навчальних програм з юридичних питань, запровадження спеціалізації з питань законодавства Євро­пейського Союзу в рамках навчальних програм вищих навчаль­них закладів, підвищення кваліфікації з питань законодавства Євросоюзу працівників органів державної влади, ознайомлення з юридичною термінологією, що використовується в актах зако­нодавства ЄС, розроблення глосарія термінів законодавства ЄС.

Адаптація трудового права України з правом Європейського Союзу має певні труднощі як загальнотеоретичного, так і галу­зевого характеру.

Природа європейського права досить складна, вона зумовлена унікальністю Співтовариств, які виникли як міжнародні органі­зації і продовжують еволюціонувати в напрямку федеративних або конфедеративних структур. Поняття "європейське право"

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

охоплює собою інститути, котрі діють в межах Європи, а не тільки Співтовариств.

Право Європейського Союзу має комплексний характер, по­єднує міжнародно-правові конфедеративні й федеративні риси; є динамічним і має незавершений характер (Право Европейско-го Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учеб. по-собие Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В.К. Пучинского. — М.: Зерцало, 1999. — С. 22—26). Професор Г.І. Муромцев визначає право ЄС як сукупність норм, інститутів і принципів, котрі слугують вираженню і закріпленню волі та інтересів Союзу як інтересів транснаціональних (Там само. — С. 27). Д. Ласак і Дж.В. Брідж вважають, що право Співтовари­ства не відповідає прийнятим класифікаціям: воно одночасно міжнародне і національне, публічне і приватне, матеріальне і процесуальне, викладене у законодавстві й прецедентах. Це право зиі £епегіз і має сприйматись як таке (Ьазок Б., Вгійе Л\\¥. Ьа\у апй ІпзШитлопз оі іке Еигореап Соттипітлез. — 51Ь ей. — Ь., 1991. — Р. 82).

У цьому аспекті для реформування трудового законодавства України визначальне значення має імплементація принципів права ЄС, як у вигляді власне загальноправових принципів, так і для побудови юридичного механізму забезпечення окремих трудових прав. Загальні принципи права ЄС сформульовано Судом ЄС, серед них слід виділити принципи захисту основних прав людини; надання права на звернення до суду; юридичної ясності; захисту законних сподівань; недискримінації і рівності в поводженні, пропорційності, забезпечення процедурних прав (Ильин Ю.Д. История и право Европейского Союза. — X.: Кон-сум, 1998. — С. 51—54). Ці принципи передбачаються або ви­пливають з регламентів, директив, рішень Ради Європи, Європей­ської Комісії, Європарламенту, Європейського Суду Правосуддя (ЄСП). Для трудового законодавства серед принципів пріоритет має бути наданий принципу забезпечення основних трудових прав людини. Так, у справі Стаудер проти м. Ульма зроблено висновок, що "захист основних прав людини є провідним прин­ципом Співдружності й підлягає захисту з боку Суду" (Зіашїег V Сіу о£ ІЛт. 1969. ЕСК. 419). Пізніше в рішенні з іншої спра­ви ЄСП знову заявив, "що основні права є невід'ємною частиною загальних принципів права, додержання яких він забезпечує; що

забезпечуючи ці права, Суд є натхнений конституційними тра­диціями, загальними для держав-членів" (Іпїегпаііопаі Нашїеіз-ЗевеіівсЬаїї С-шЬН. 1970. ЕСК. 1125).

Стосовно сфери трудового законодавства важливим є визна­чення всього комплексу прав людини щодо здійснення праці "за чужий рахунок", як сказано у Регламенті Ради № 161268 від 15 жовтня 1968 р. "Про вільне пересування трудящих у межах Співтовариства" і № 125170 від 29 червня 1970 р. про право працівників-мігрантів залишатися на території держави-члена після завершення роботи в цій державі. Регламент № 161268 скасував усі переваги національних працівників перед мігран­тами при наймі на роботу. Мігранти можуть займатися будь-якою професійною діяльністю, вільно обирати рід і місце роботи на території країн Співтовариства. Регламент встановлює, що прин­цип неприпустимості дискримінації передбачає для трудящих — членів Співтовариства такі ж можливості отримання роботи, як і для громадян держави, що приймає. У зв'язку з такими ціля­ми Регламенту не підлягають застосуванню норми законодавства й адміністративної практики держав — членів Співтовариства, які передбачають обов'язковий особливий порядок укладення трудових договорів для іноземців, а також ставлять прийняття на роботу в залежність від реєстрації в бюро з працевлаштуван­ня (ст. З Регламенту).

Слід визнати, що законодавство України у питанні праце­влаштування іноземних громадян потребує відповідних змін. Згідно зч. 2 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення" (зі змінами, внесеними законом від 8 червня 2000 р.) іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу держав­ної служби зайнятості України з підприємств, установ і організа­цій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

стягує штраф за кожну таку особу в 50-кратному розмірі неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян. Водночас судова прак­тика виходить з того, що у ринкових відносинах є неприйнят­ним ставити угоду про працевлаштування між роботодавцем і працівником у залежність від дозволу центру зайнятості (див. Про судову практику в трудових спорах Юридическая практи­ка. — 1999. — № 1. — 1—15 января). Не відповідає міжнарод­ним європейським стандартам також положення пункту 1 По­рядку оформлення іноземцям та особам без громадянства доз­волу на працевлаштування в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 649), згідно з яким "Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без грома­дянства, які мають намір займатися в Україні трудовою діяль­ністю, за умов, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунту­вання доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України".

У сучасних умовах відбувається пошук основних підходів до вироблення нової соціально-ринкової економіки. Як вважає відо­мий американський економіст Дж. Голбрейт, "необхідно знайти таку систему, яка найкращим чином зв'язала б в єдине ринкову орієнтацію з орієнтацією на задоволення соціальних потреб" (Голбрейт Дж. Рецептьі, внушающие сомнения. — Цайт (Гам­бург) За рубежом. — 1990. — № 50).

Процес конвергенції може бути успішним у разі дотримання трьох умов: збереження всього кращого у вітчизняному законо­давстві; перенесення кращих моделей, ідей, принципів із зару­біжного законодавства; врахування особливостей національної правової системи. У зв'язку з цим не зайвим буде визначити, що ж потрібно розуміти під кращими правовими моделями. Очевид­но, такими є положення про соціальний захист працівників — головних рушійних сил економічного і соціального прогресу, а також положення, що передбачають досягнення соціальної зго­ди у сфері трудових відносин між роботодавцями і працівника­ми на всіх рівнях — виробничому, галузевому, державному.

Разом з тим слід уникати штучного запозичення правових норм і перенесення їх у законодавство України без урахування

національних особливостей і реального стану економіки. Тому необхідно визначити межі запозичення іноземних правових норм, критерії їх "адаптаційності", механізм адаптації. Не треба забу­вати, що далеко не всі іноземні ідеї, норми оцінюються прогре­сивно навіть західними дослідниками, а багато з них не можуть бути перенесені в наше законодавство внаслідок національних особливостей (Иванов С.А. Трудовое право переходного перио-да: проблеми использования зарубежного опьіта Государство и право. — 1995. — № 3. — С. 30—39).

, і Проблема механізму адаптації законодавства України з міжнародним. правом вимагає також урахування того, що система останнього поділяється на публічне і приватне право. З цього приво­ду висловлюється стурбованість, адже наше національне законо­давство не має такого чіткого поділу (Опришко В.Ф. Теоретичні та практичні аспекти механізму гармонізації законодавства України з міжнародним правом Проблеми гармонізації за­конодавства України з міжнародним правом: Матеріали науко­во-практичної конференції. Жовтень 1998. — К., 1998. — С. 17). Актуальним є окреслення публічних і приватних засад у правовому регулюванні праці у перехідний період до ринкової економіки. Трудове право зародилося внаслідок усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав люди­ни у процесі здійснення найманої праці. Це дало можливість трудовому праву набути статус самостійної галузі права. Трудо­ве право завжди було публічно-приватним, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади. Починаючи з 90-х років набули подальшого розширення договірні засади ре­гулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатись угоди на різних рівнях.

Разом з тим необхідно враховувати традиції національної правової системи, в якій значну роль відіграє держава. Пробле­ма збереження і посилення державного регулювання знаходить підтримку як серед фахівців, так і серед політиків. Усі реалії сьогодення сильно похитнули віру у вільний ринок, у принцип дерегулювання економіки. Очікуваного ринкового економічно­го дива не відбулося. У 1998 р. вперше після тріумфу вільного ринку, що спостерігався у 1980 р., навіть зарубіжні спеціалісти

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

почали висловлювати серйозні сумніви щодо ефективності вільного ринку (Манн Роберт. Поколебленная вера в свободньїй рьшок За рубежом. — 1999. — № 2; Сорос Джордж. Криза глобального капіталізму Відкрите суспільство під загрозою: Пер. з англ. — К.: Основи, 1999. — 260 с).

В економічній теорії розглядаються можливості вирішення усіх соціальних питань в умовах досконалої конкуренції, однак реальне життя засвідчує безпідставність таких ідей. При побу­дові соціальної ринкової економіки одним із визначальних прин­ципів є органічна єдність ринку і держави. Причому спостері­гається розширення функцій держави у сучасному суспільстві зі збереженням ринкових свобод. Багато з фундаментальних про­блем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені тільки за допомогою ринкових механізмів (Нестеренко А. Соци-альная рьшочная зкономика: концептуальньїе основи, истори-ческий опьіт, уроки для России Вопросьі зкономики. — 1998. — № 8. — С. 71—84).

Публічний інтерес — це визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільноти (Тихомиров Ю.А. Публич-ное право: Учебник. — М.: БЕК, 1995. — С. 55). Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі держави, яка на зако­нодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов'язкові со­ціальні стандарти у сфері праці, норми підвищеного соціально­го захисту для окремих категорій працівників (пільги для не­повнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю, у зв'язку з мате­ринством); виступає гарантом дотримання соціальних прав лю­дини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими акта­ми, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою Украї­ни, Конституцією і трудовим законодавством України; а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ і організацій, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі міс­ця; в обов'язку держави проводити діяльність щодо бронюван­ня і створення робочих місць та фінансування програм щодо зай­нятості й професійного навчання населення.

Держава повинна створювати умови для реалізації громадя­нами соціальних прав, забезпечувати їх гарантії. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалі-

зує програми професійно-технічного навчання, підготовки і пе­репідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, держава гарантує кожному право на працю шляхом вста­новлення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов'язку працю­вати, громадяни мають змогу самі обирати види і тривалість своєї трудової зайнятості та своєю працею заробляти собі на життя. Держава бере на себе обов'язок забезпечити кожному таку мож­ливість. Це суттєва відмінність нової Конституції від положень ст. 38 Конституції УРСР. Конституцією передбачено гарантії соціальних прав людини і громадянина, однак реалізація цих положень поки ще далека від бажаного.

У сучасних умовах спостерігаються зміни у системі трудово­го права, з'являються нові правові інститути, а вже усталені на­повнюються новим змістом. Зокрема, прийняті протягом остан­нього десятиріччя закони України "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про організації роботодавців" свідчать про формування колективного трудового права. З'явилися нові суб'єкти трудового права — організації роботодавців та їх об'єд­нання, Національна служба посередництва та примирення, при­мирні комісії, трудовий арбітраж. Нового погляду вимагає такий суб'єкт, як роботодавець. Останнім часом з'явилися публікації, в яких аналізуються особливості праці окремих категорій пра­цівників, зокрема в недержавних організаціях, однак правовий статус роботодавця — його види, права, обов'язки та їх межі; гарантії та їх межі; відповідальність — залишаються багато в чому відкритими питаннями.

Залишається актуальною проблема 9дності й диференціації у трудовому праві. Чинне трудове законодавство містить значні гарантії трудових прав, здійснення яких покладається на робото­давця. Водночас багато з них не дотримуються. Потребує узго­дження з міжнародними стандартами проблема трудових пільг для працівниць-жінок. Останніми роками в національному за­конодавстві набула поширення тенденція передбачати численні соціальні пільги, у тому числі й трудові, різним категоріям гро­мадян. Однак встановлення позитивної диференціації для одних спричиняє негативну диференціацію для інших. Ринкові відно-

Вступ до трудового права

Вступ до трудового права

сини висувають нові підходи в цій сфері. Необхідні наукові об­ґрунтування меж диференціації. До речі, у зарубіжному трудо­вому праві спостерігається тенденція до зменшення його дифе­ренціації, нівелювання правового статусу різних категорій най­маних працівників.

Ця проблема тісно пов'язана з наступною. У сучасний період відбувається формування нового правового явища — соціально­го права. Цей термін досить широко застосовується у зарубіжній юридичній практиці. Проте серед зарубіжних і вітчизняних фахівців побутують значні розходження щодо змісту цього по­няття. Одні автори вважають, що до соціального права входять трудове право і право соціального забезпечення (соціального захисту), інші виокремлюють трудове право з права соціально­го. Ю.О. Тихомиров виділяє поряд із публічним і приватним правом соціальне право, яке, на його думку, складається з галу­зей, призначених для реалізації і захисту не тільки індивідуаль­них прав громадян, а й їх сукупної охорони. До галузей соціаль­ного права Ю.О. Тихомиров відносить трудове, екологічне, земель­не, підприємницьке, банківське та інші, які або містять своєрід­ний баланс приватних і публічних засад, або ж відображують навіть пріоритет "публічних" засад як ефективного способу за­безпечення особистих інтересів (Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. — М.: БЕК, 1995. — С. 36, 345). Викладене свідчить про актуальність дослідження соціальної функції тру­дового права, а також визначення міжгалузевих зв'язків і місця трудового права в системі права.

Проблема формування соціального права в Україні має роз­глядатися в контексті європейських міжнародно-правових стан­дартів, визначених у Переглянутій Європейській соціальній хартії, підписаній у Страсбурзі 3 травня 1996 р. урядами — чле­нами Ради Європи. Цей визначний акт, який містить сучасний перелік соціальних прав людини, 7 травня 1999 р. підписано й Україною.

Окреслена проблема у всій своїй складності не піддається по­ясненню в рамках традиційних постулатів теорії про поняття права, предмет галузі права та її метод, співвідношення системи права і системи законодавства. На часі нагальна потреба визначи­ти усю систему суспільних відносин, що утворюють соціальну сферу, правовий механізм її регулювання і місце та роль такого

важливого компонента в цій системі, як трудове право. Не мож­на не бачити взаємозалежних зв'язків, зокрема, що пільги і пере­ваги, пов'язані з правом на пенсію працівника (скорочений трудо­вий стаж, знижений пенсійний вік), хоч і належать до сфери ін­шої галузі права — права соціального забезпечення, свої витоки мають у трудових правовідносинах і безпосередньо впливають на них.

Набуває актуальності дослідження проблеми зв'язку трудо­вого права та соціальної політики в сучасних умовах. Свого часу різні аспекти цієї проблеми було висвітлено у монографії О.С. Пашкова і В.Г. Ротаня "Соціальна політика і трудове пра­во" (Пашков А.С., Ротань В.Г. Социальная политика и трудовое право. — М.: Юрид. лит., 1986. — 240 с). У цей час юридична практика дає багатий матеріал для повернення до цієї пробле­ми. Зокрема, серед її аспектів: соціальне партнерство: поняття, форми, юридичне опосередкування; акти соціального партнерства як джерела трудового права тощо.

Залишається актуальною проблема сфери застосування тру­дового законодавства, зокрема трудових прав і гарантій працю­ючих власників, а також працівників, подібних до найманих працівників — державних службовців, суддів, прокурорів, співро­бітників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, військовослужбовців.

Не тільки трудове право України переживає період реформу­вання. Серйозні зміни відбуваються в трудовому праві країн Заходу: перенасичення ринку праці; безробіття змінює зміст трудового договору, він стає більш гнучким; широкого застосу­вання набувають неповна зайнятість, неповний робочий час, ви­користання працівників іншої організації "під позику"; є про­блеми забезпечення гарантій працівників на приватних підпри­ємствах. Всі ці проблеми з переходом до ринкових відносин на­бувають поширення і в Україні.

Трудове право України стоїть на порозі реформ і чекає на обґрунтовані наукові висновки та пропозиції.

Розділ І

Дата добавления: 2015-10-13